Ма­рі­у­поль у при­су­тно­сті лю­бо­ві та смер­ті

На Бер­лін­сько­му кі­но­фе­сти­ва­лі в па­ра­лель­но­му конкурсі «Па­но­ра­ма» від­бу­ла­ся прем’єра до­ку­мен­таль­но­го філь­му «Ма­рі­у­по­ліс» — пов­но­ме­тра­жно­го де­бю­ту 39-рі­чно­го ли­тов­ця Ман­та­са КВЕ­ДА­РА­ВІ­ЧЮ­СА

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День», Берлін — Ки­їв

Фільм, що відзня­то у Ма­рі­у­по­лі упро­довж ве­сни минулого ро­ку, створений за ме­то­дом спо­сте­ре­же­н­ня, фі­кса­ції пов­сяк­де­н­ня і то­му не має ані на­скрі­зно­го сю­же­ту, ані го­лов­но­го ге­роя. До­бро­воль­ці «Пра­во­го се­кто­ра» чер­гу­ють на блок-по­сту. Ам­бі­тна дів­чи­на на­ма­га­є­ться роз­по­ча­ти кар’єру те­ле­ре­пор­тер­ки. Її ба­тько — фле­гма­ти­чний, схиль­ний до фі­ло­соф­ству­ва­н­ня чо­бо­тар — ве­де тео­ло­гі­чні су­пе­ре­чки із екс­цен­три­чною клі­єн­ткою. Скри­паль­ка грає у гре­цько­му фоль­клор­но­му ан­сам­блі. Бу­ва­лий чо­лов’яга на­ма­га­є­ться ло­ви­ти би­чків за­бо­ро­не­ною сі­ткою-па­ву­ком. Мі­сце­вий те­атр го­ту­є­ться до свя­тку­ва­н­ня 9 трав­ня. Ва­го­но­вод­ки, тер­пля­чі жін­ки середнього ві­ку, ви­во­дять трам­ваї з де­по спо­за­ран­ку, з ра­ді­сною но­ви­ною: обі­ця­ли не стрі­ля­ти, то­му ден­на змі­на ви­йде на мар­шрут.

Ре­жи­сер не акцен­тує сво­єї по­зи­ції, не вка­зує на пра­вих і вин­них, не тор­ка­є­ться при­чин вій­ни, не по­ка­зує й са­му вій­ну, окрім де­кіль­кох вибухів у при­бе­ре­жній зо­ні бі­ля Ши­ро­ки­но­го. Це все — не про вій­ну, а про мі­сто на ме­жі не­від­сту­пної не­без­пе­ки. Кве­да­ра­ві­чюс са­ме вдив­ля­є­ться в Ма­рі­у­поль, іно­ді над­то бу­кваль­но: на­дмір кру­пних пла­нів у пев­ну мить по­чи­нає за­ва­жа­ти ці­лі­сно­сті обра­зної тка­ни­ни.

Во­дно­час, там, де на­мі­ри ав­то­ра більш узго­джу­ю­ться з ма­те­рі­а­лом, «Ма­рі­у­по­ліс» ви­бу­до­ву­є­ться як до­вер­ше­на ві­зу­аль­на опо­відь. У всіх зли­днях, ін­ду­стрі­аль­них чи зруй­но­ва­них кра­є­ви­дах Кве­да­ра­ві­чюс від­на­хо­дить свою красу й ви­со­ку дра­му; це не по­лю­ва­н­ня на ек­зо­ти­ку, не спе­ку­ля­ція те­мою, а то­чність опти­ки. Куль­мі­на­ці­єю, по­за сум­ні­вом, стає епі­зод роз­стрі­лу мі­кро­ра­йо­ну «Схі­дний», по­да­ний практично ні­мою кар­тин­кою, з ле­две роз­рі­зню­ва­ни­ми, на краю чу­тно­сті, зву­ка­ми — на­че у ста­ні кон­ту­зії. Змі­стов­но на цьо­му історія і завершується — але все ж та­ки ре­жи­сер не зу­пи­ня­є­ться, йо­му ва­жли­во по­ка­за­ти ви­жи­ва­н­ня мі­ста на­віть після цьо­го жа­хі­т­тя. При­кін­це­ві іди­лі­чні ка­дри зда­ю­ться не зов­сім від­по­від­ни­ми за­галь­но­му на­строю кар­ти­ни, яка, втім, за всіх не­до­лі­ків, яв­ляє со­бою пе­ре­кон­ли­вий пор­трет ду­же не­про­сто­го мі­ста. ка­те­го­рі­я­ми ху­до­жньо­го й не­ху­до­жньо­го, то го­лов­не у тво­рі, зві­сно — це зміст, який, на ме­не, має бу­ти чут­тє­вим, щоб пе­ре­кри­ва­ти від­стань між обра­зом і тим, що ми на­зи­ва­є­мо ре­аль­ні­стю. Той спо­сіб, у який лю­ди­на до­лає цю від­стань, і мо­же ви­яви­тись ми­сте­цтвом.

— Фільм ви­гля­дає ім­пре­сіо­ні­сти­чним, ство­ре­ним на­че окре­ми­ми маз­ка­ми. Так бу­ло за­ду­ма­но ще до по­ча­тку зні­ма­н­ня чи про­я­ви­лось під час мон­та­жу?

— Ні, мон­таж тут ні до чо­го. Ми від по­ча­тку ма­ли пев­не уяв­ле­н­ня. Зві­сно, мон­таж є по­ча­сти ім­пре­сіо­ніст­ським, та ви­зна­чаль­ним ви­явив­ся про­стір са­мо­го мі­ста.

— Що під­ка­за­ло вам за­вер­ши­ти стрі­чку вір­шем Ро­бер­то Бо­ла­ньо «Го­дзи­ла в Ме­хі­ко»? Він за­дає від­чу­тно три­во­жний настрій.

— Я про­чи­тав його до­сить дав­но, і він ме­ні за­пам’ятав­ся.

На­пев­но, це один із при­кла­дів, коли щось во­дно­час і ви­кли­кає в нас три­во­гу, і пев­ною мі­рою ожив­ляє — на­скіль­ки я ро­зу­мію жи­т­тя.

— Важ­ко зро­зу­мі­ти, на чи­є­му ви, вла­сне, бо­ці. Чо­му так?

— У пев­ний мо­мент під час зйо­мок зву­ча­ло сло­во «пе­ре­мир’я» — і во­но є ду­же ва­жли­вим. Пе­ре­мир’я мо­жна бу­кваль­но пе­ре­кла­сти як щось на кшталт «на пів­до­ро­зі до ми­ру». Тож са­ме по­ня­т­тя зву­ча­ло для ме­не ду­же не­згра­бно: що во­но озна­чає, оте «на пів­до­ро­зі до ми­ру»? На­то­мість, я ду­мав і про те, як ми стаємо со­ці­аль­ни­ми, як жи­ве­мо по­руч одне з одни­ми, і на ме­не по­стій­но па­да­ють уда­ри іде­о­ло­гій — чи то на­ціо­на­лі­зму, чи ін­ших куль­тур­них ко­дів. І ме­ні зда­є­ться, що з усіх тих уда­рів щось та й ви­йде.

ФОТО ЄВ­ГЕ­НА СО­СНОВ­СЬКО­ГО

ФО­ТО­РЕ­ПОР­ТАЖ ПРО МА­РІ­У­ПОЛЬ ЧИ­ТАЙ­ТЕ У НАЙ­БЛИЖ­ЧИХ ЧИ­СЛАХ «Дня»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.