Си­ла са­мо­за­хи­сту

Чи мо­жна про­ти­сто­я­ти та­ко­му «мо­дно­му» яви­щу, як не­нор­ма­тив­на ле­кси­ка на сце­ні

Den (Ukrainian) - - Культура - Ва­лен­ти­на ЗА­БО­ЛО­ТНА, те­а­тро­зна­вець

Бу­ли рі­зні ре­во­лю­ції — бур­жу­а­зні, те­хно­ло­гі­чні, жов­тне­ві, окса­ми­то­ві, бу­ла і ре­во­лю­ція тро­янд. У нас — Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті. Су­то укра­їн­ське яви­ще. Для Укра­ї­ни гі­дність — ціл­ком ге­не­ти­чна якість. При­ще­пле­на при­ро­дою. Не­має для укра­їн­ця ні­чо­го цін­ні­шо­го за гі­дність. Він мо­же бу­ти го­лим, бо­сим, п’ яним, по­би­тим, але всу­пе­реч бі­ді три­ма­ти­ме­ться з гі­дні­стю. На­ші по­кри­тки, зне­ва­же­ні дів­ча­та і жін­ки то­пи­ли­ся не стіль­ки че­рез ошу­ка­ність, скіль­ки че­рез зне­ва­же­н­ня гі­дно­сті. Зга­дай­те Ха­ри­ти­ну з «Най­ми­чки» І. Кар­пен­ка-Ка­ро­го, Ка­те­ри­ну Т. Шев­чен­ка та їхніх по­друг. На­ші чо­ло­ві­ки ті­єї ж по­ро­ди. Ми­ко­ла За­до­ро­жний з « Укра­де­но­го ща­стя » І. Фран­ка ла­ден пе­ре­жи­ти зра­ду дру­жи­ни, але ха­па­є­ться за со­ки­ру, коли жан­дарм зно­ву то­пче його гі­дність. Михайла теж мо­жна зро­зу­мі­ти, у ньо­го своя прав­да. На­ра­зі він — не­гі­дник.

« Не­гі­дник » — « не- гі­дний » — лю­ди­на без гі­дно­сті. Лю­ди­на, яка зне­ва­жає гі­дність ін­ших, до­зво­ляє по­ру­ше­н­ня гі­дно­сті сво­єї та ін­шо­го, опу­скає себе ниж­че ме­жі гі­дно­сті. Це той, хто при­ни­жує, обра­жає, лає ко­гось, це той, хто б’ ється на­віть у пар­ла­мен­ті, хто роз­мов­ляє ма­тю­ка­ми. Адже не­нор­ма­тив­на ле­кси­ка на­ці­ле­на, по су­ті, са­ме на при­ни­же­н­ня, на вра­зли­вість гі­дно­сті. А зне­ва­жа­ю­чи ін­шо­го, та­кий «май­стер ху­до­жньо­го сло­ва » опу­скає і вла­сну гі­дність, тоб­то себе, ниж­че плін­ту­са. На­ра­зі ма­тю­ки при­йшли в Укра­ї­ну від та­та­ро-мон­го­лів і від ро­сій­щи­ни, які са­ме і пра­гну­ли при­ни­зи­ти «хо­хлів», під­ко­ри­ти їх, зне­си­ли­ти.

Але ж як обі­йти­ся без мі­цно­го слів­ця в хви­ли­ну емо­цій­но­го спле­ску? Укра­їн­ці ма­ють вла­сний ле­кси­кон на цей ви­па­док. Яро­слав Стель­мах на­зби­рав його на ці­лий мо­но­лог для ге­ро­ї­ні п’єси «Лю­бов у сти­лі ба­ро­ко». На­ша на­ціо­наль­на лай­ка на­си­че­на обра­зні­стю, асо­ці­а­ці­я­ми і на­віть гу­мо­ром. Об’ єкт лайки ско­рі­ше ви­смі­ю­ють, гі­дність його не при­ни­жу­ють.

На­ра­зі ві­до­мо, що раб не має гі­дно­сті. Раб тер­пить, тер­пить усе — над­тяж­ку пра­цю, го­лод, хо­лод, по­бої, жа­хли­ві й при­ни­зли­ві умо­ви жи­т­тя. На то­му три­ма­є­ться пси­хо­ло­гія ра­ба. По­збав­ле­ний са­мо­по­ва­ги, раб лег­ко під­ко­ря­є­ться, ним лег­ко ма­ні­пу­лю­ва­ти, ви­смо­кту­ва­ти його си­ли — фі­зи­чні й ду­хов­ні. Тру­да­рі ро­сій­ської та ра­дян­ської ім­пе­рій, по­при дер­жав­не га­сло «Ми — не ра­би», бу­ли са­ме ра­ба­ми. Їхня пси­хі­ка бу­ла ска­лі­че­на крі­по­сни­цтвом най­рі­зно­ма­ні­тні­шо­го шти­бу. Антон Че­хов, на­при­клад, по кра­пли­ні ви­чав­лю­вав із себе ра­ба. Ба­га­тьом із нас також до­ве­де­ться це зро­би­ти.

Та нам під­сту­пно на­ки­да­ють са­ме раб­ську сві­до­мість, пов­ся­кчас за­кли­ка­ю­чи тер­пі­ти, об­кла­да­ю­чи ти­ми са­ми­ми ма­тю­ка­ми, які ни­ні ста­ли ма­ло не роз- мов­ною мо­вою. Спа­си­бі, ще ра­діо й те­ле­ба­че­н­ня до­три­му­ю­ться лі­те­ра­тур­ної нор­ми — аби не за­бу­ва­ли. Глу­шать від­по­від­не сло­во пи­ском. А те­атр, на­чеб­то в го­ни­тві за «прав­дою жи­т­тя», все біль­ше вжи­ває не­нор­ма­тив­ну ле­кси­ку. Осо­бли­во цим хи­зу­ю­ться Лесь По­де­рев’ян­ський і остан­ні ви­ста­ви те­а­тру «Зо­ло­ті во­ро­та». Це сві­до­ме спря­му­ва­н­ня на під­три­ма­н­ня і ви­хо­ва­н­ня раб­ської сві­до­мо­сті чи без­від­по­від­аль­ність ми­тців?

Вже не ка­жу, що вче­ни­ми об’єктив­но до­ве­де­но: не­нор­ма­тив­на ле­кси­ка шко­дить здо­ров’ ю людини, руй­нує її ау­ру, ка­лі­чить її енер­ге­ти­ку.

Ро­сій­ською мо­вою «гі­дність» пе­ре­кла­да­є­ться як « до­сто­їн­ство » . Чу­є­те — «ку­пю­ра до­сто­їн­ством в...». Тоб­то це ці­на гро­шо­вої оди­ни­ці. І ці­на люд­ської осо­би­сто­сті. А «не­гі­дник» — «не­го­дяй», «не­го­дник», тоб­то не-го­дний для до­брих, бу­дів­ни­чих справ.

Гі­дність спо­ну­кає поважати, не при­ни­жу­ва­ти ін­шу лю­ди­ну. На­дмір­ність гі­дно­сті на­зи­ва­є­ться іна­кше — пи­ха. Лю­ди­на пе­ре­біль­шує свою зна­чи­мість, пев­на у без­ме­жно­сті сво­їх мо­жли­во­стей і вла­ди. То­му до­зво­ляє со­бі по­ру­шу­ва­ти до­стой­ну ме­жу са­мо­по­ва­ги. Коли «проф­фе­сор» Яну­ко­вич б’є в облич­чя ін­те­ле­кту­а­ла про­фе­со­ра з Хмель­ни­цько­го — це пи­ха­тість мер­зо­тни­ка, п’яно­го від без­ме­жно­сті вла­ди. Коли ге­рой п’єси М. Кро­пив­ни­цько­го «Дай сер­цю во­лю, за­ве­де в не­во­лю» Ми­ки­та Старостенко під­ні­має со­ки­ру на су­пер­ни­ка, зро­зумі­ло, що ха­ра­ктер його об­умов­ле­ний тим, що він ба­га­тій, пер­ший па­ру­бок на се­лі, ще й син ста­ро­сти, звик ма­ти все, чо­го за­ба­жає. А тут бі­дна дів­чи­на з до­сто­їн­ством від­мов­ляє йо­му в за­зі­ха­н­нях. Не­гі­дник.

До ре­чі, са­ме жі­но­цтво ви­рі­зня­є­ться по­чу­т­тям гі­дно­сті й має си­лу пе­ре­тво­ри­ти його на за­сіб за­хи­сту сво­єї осо­би­сто­сті. На­віть у ра­ціо­наль­ній Єв­ро­пі. Зга­да­є­мо Ме­дею, Ан­ті­го­ну, Фе­дру. А у слов’ян­сько­му сві­ті — й по­го­тів. На­віть у ска­лі­че­ній раб­ством Ро­сії. Пам’ята­є­мо Ка­те­ри­ну в «Гро­зі», Ла­ри­су в «Без­при­дан­ни­ці» — п’єсах О.Остров­сько­го; Со­не­чку Мар­ме­ла­до­ву, Ка­тю­шу Ма­сло­ву... Ме­ні осо­би­сто по­чу­т­тя гі­дно­сті, ви­хо­ва­не сім’ єю, до­по­ма­га­ло у до­сить го­стрих си­ту­а­ці­ях жи­т­тя. Для збе­ре­же­н­ня сво­го до­сто­їн­ства жін­ки мо­жуть від­мо­ви­ти­ся ба­га­то від чо­го, на­віть мо­жуть обра­ти смерть. Або пі­ти на вбив­ство. У них та­кі ре­а­кції ча­сті­ші, ніж у чо­ло­ві­ків. Мо­же, то­му, що вони більш емо­цій­ні та вра­зли­ві, чут­тє­во спри­йма­ють жор­сто­кість дій­сно­сті.

На­ра­зі не­без­пе­чно без­від­по­від­аль­но гра­ти­ся з по­чу­т­тям гі­дно­сті лю­дей. Ось, ска­жі­мо, вкра­ли у вас гаманець — бо­лить не стіль­ки втра­та, скіль­ки ва­ша гі­дність. Ошу­ка­ли, дур­нем зро­би­ли. Не кра­діть у лю­дей остан­нє, не при­ни­жуй­те їх обма­ном, не чі­пай­те їхньої гі­дно­сті. Мо­же на­зби­ра­ти­ся кри­ти­чна ма­са... І то­ді Май­дан, Май- дан, Май-дан — чу­є­те на­бат.

От­же, по­мір­куй­те: честь і гі­дність — одне й те са­ме? Чи є від­тін­ки сми­слу цих по­нять? І що мі­стять сло­ва на­шо­го гім­ну: бу­ти «ко­за­цько­го ро­ду»?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.