Два ро­ки. Дві ре­аль­но­сті

Екс­перт: «Ни­ні­шні по­лі­ти­ки не ці­ну­ють ті­єї ве­ли­кої жер­тви, яку при­не­сли укра­їн­ці на Єв­ро­май­да­ні, вони за­бу­ли, що при­йшли до вла­ди на кро­ві»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, Дми­тро КРИВЦУН, «День»

Два ро­ки то­му в цен­трі укра­їн­ської сто­ли­ці в ці дні вби­ва­ли лю­дей. Ба­га­то лю­дей. Вби­ва­ли кра­щих... Бу­ло зро­зумі­ло, що три­мі­ся­чний про­тест на май­да­ні Не­за­ле­жно­сті на­бли­жа­є­ться до фі­на­лу. І, на жаль, розв’яз­ка від­бу­ва­ла­ся за най­гір­шим сце­на­рі­єм...

То­ді­шній президент Яну­ко­вич ро­бив все, щоб втри­ма­ти­ся при вла­ді, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи аб­со­лю­тно край­ні си­ло­ві ме­то­ди ( над ним, зокре­ма, тя­жів і жах По­ма­ран­че­во­го май­да­ну). Однак, ро­бив він це не сам, за його спи­ною сто­я­ли також на­вче­ні по­ді­я­ми 2004 р. ро­сі­я­ни, які, за сло­ва­ми екс-голови СБУ Ва­лен­ти­на На­ли­вай­чен­ка, пе­ре­бу­ва­ли в Ки­є­ві і на­пря­му ке­ру­ва­ли про­це­са­ми від іме­ні вла­ди.

З ін­шо­го бо­ку, бу­ла опо­зи­ція — фа­кти­чно лю­ди з ко­ли­шньо­го по­ма­ран­че­во­го та­бо­ру (бу­ли й но­ві облич­чя), які після 2004 р. дис­кре­ди­ту­ва­ли себе, що до­зво­ли­ло Яну­ко­ви­чу пе­ре­мог­ти в 2010-му. Не се­крет, що укра­їн­ська опо­зи­ція ко­ри­сту­ва­ла­ся під­трим­кою За­хо­ду ( США, Ка­на­ди, Єв­ро­со­ю­зу).

Також свою гру ве­ли укра­їн­ські олі­гар­хи, які під­три­му­ва­ли як вла­ду, так і опо­зи­цію. Окре­мі кру­пні бі­зне­сме­ни роз­кла­да­ли ри­зи­ки в рі­зні ко­ши­ки.

Хто ви­грав? Після по­ва­ле­н­ня Яну­ко­ви­ча, який втік до Ро­сії, ви­гра­ли фа­кти­чно всі. Опо­зи­ція стала вла­дою, олі­гар­хи, які ста­ви­ли на по­ва­ле­н­ня Яну­ко­ви­ча, — за­до­во­ле­ні ( ін­ші — пе­ре­орі­єн­ту­ва­ли­ся), За­хід — в плю­сах. Але ви­грав і Кремль, бо, ро­зі­грів­ши си­ту­а­цію на Май­да­ні до по­трі­бної тем­пе­ра­ту­ри, вда­ри­ли по Кри­му, ане­ксу­вав­ши пів­острів, і роз­по­ча­ли від­вер­ту вій­сько­ву агре­сію на схо­ді Укра­ї­ни, оку­пу­вав­ши ча­сти­ну на­шої те­ри­то­рії.

Хто про­грав? Окрім, Яну­ко­ви­ча та його кла­ну (Льво­чкін і ба­га­то ін­ших ре­гіо­на­лів спо­кій­но себе по­чу­ва­ють в ни­ні­шньо­му пар­ла­мен­ті), най­біль­ше про­грав го­лов­ний суб’ єкт і ру­шій Єв­ро­май­да­ну — на­род. Со­тні ти­сяч лю­дей, які в силь­ний мо­роз про­тя­гом всі­єї зи­ми ви­хо­ди­ли на Май­дан і пред­став­ля­ли за­пит на змі­ни від іме­ні міль­йо­нів ін­ших гро­ма­дян, які йшли на ве­ли­че­зну жер­тву, не шко­ду­ю­чи вла­сно­го здо­ров’я і жи­т­тя, бу­ли ви­ко­ри­ста­ні. Чо­му?

« День » ще на по­ча­тку Єв­ро­май­да­ну не­о­дно­ра­зо­во за­кли­кав гро­мад­ських акти­ві­стів, ко­трі пред­став­ля­ли ін­те­ре­си лю­дей, до об’єд­на­н­ня. Ми ор­га­ні­зу­ва­ли низ­ку кру­глів сто­лів, на яких на­ма­га­ли­ся по­ясни­ти мо­ло­дим по­лі­ти­кам, що без ор­га­ні­за­ції в по­ту­жний рух чи пар­тію, який би пред­став­ляв сам Май­дан, а не його сце­ну, до ре­чі, ку­ди по­тра­пи­ти про­сто так бу­ло не­мо­жли­во, бо її кон­тро­лю­ва­ли по­лі­ти­ки, вони ста­нуть ча­сти­ною си­сте­ми. Ті­єї кла­но­во- олі­гар­хі­чної си­сте­ми, яку ство­рив Ку­чма за час сво­го де­ся­ти­рі­чно­го прав­лі­н­ня, і який по су­ті при­вів до вла­ди Яну­ко­ви­ча. Не до­слу­ха­ли­ся...

В су­хо­му за­ли­шку, ми отри­ма­ли ро­та­цію кла­нів при вла­ді, справ­жню вій­ну, втра­ту те­ри­то­рій і вбив­ство ти­сяч укра­їн­ців. Фа­кти­чно від­бу­ла­ся ре­ін­кар­на­ція режиму 90-х...

Ще одним до­ка­зом то­го, в яко­му ста­ні зна­хо­ди­ться сьо­го­дні укра­їн­ська по­лі­ти­ка є те, що дру­гу рі­чни­цю за­кін­че­н­ня Єв­ро­май­да­ну і ма­со­вих роз­стрі­лів лю­дей, кра­ї­на зу­стрі­чає в умо­вах по­лі­ти­чної кри­зи. Аб­со­лю­тне де­жа­вю з пос­тпо­ма­ран­че­вим пе­рі­о­дом. Ми зно­ву ба­чи­мо жорс­тке про­ти­сто­я­н­ня між пре­зи­дент­ською та прем’єр­ською ко­ман­да­ми за вла­ду і ре­сур­си.

В цих умо­вах акту­аль­ни­ми за­ли­ша­ю­ться пи­та­н­ня — чо­му укра­їн­ське су­спіль­ство, про­де­мон­стру­вав­ши ве­ли­ку са­мо­ор­га­ні­за­цію і ге­ро­їзм на Май­да­ні, не мо­же ви­рі­ши­ти про­бле­му на по­лі­ти­чно­му рівні? Чи є ро­зу­мі­н­ня серед гро­ма­дян — че­рез два ро­ки, що на­справ­ді від­бу­ло­ся під час тих бур­хли­вих по­дій? Який ви­хід із си­ту­а­ції сьо­го­дні?

Юрій ЩЕРБАК,

ди­пло­мат, пу­блі­цист:

— 18—20 лю­то­го 2014 ро­ку — це най­тра­гі­чні­ший мо­мент в істо­рії не­за­ле­жної Укра­ї­ни. Всі по­дії від­бу­ва­ли­ся недалеко від мо­го до­му, я міг ви­йти на бал­кон, чу­ти по­стрі­ли та за­пах га­ру. У нас не бу­ло ін­шої ре­а­кції, окрім пла­чу, оскіль­ки ми не мо­гли ні­чим до­по­мог­ти, коли ба­чи­ли це стра­шне по­бо­ї­ще. Ме­ні до­сі мо­то­ро­шно хо­ди­ти Бан­ко­вою і до Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків, бо ко­жно­го ра­зу уяв­ляю, як «чор­ні снай­пе­ри» стрі­ля­ли по не­озбро­є­них лю­дях з то­го сві­тло­го мі­сця, де тво­ри­ла­ся на­ша укра­їн­ська лі­те­ра­ту­ра. Всі, хто ба­чив і пе­ре­жив це, ні­ко­ли не за­бу­дуть тих по­дій і без­смер­тний по­двиг лю­дей, які в жа­хли­вих умо­вах, яв­ля­ли чу­де­са вза­є­мо­до­по­мо­ги.

Але рів­но че­рез два ро­ки май­же на то­му ж мі­сці — у Вер­хов­ній Ра­ді тра­ге­дія по­ча­ла пе­ре­хо­ди­ти у тра гі ко ме дую, яка гань бить пам’ять загиблих. Нев­же вони ги­ну­ли за те, щоб про­да­жні па­ни не мо­гли ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня уря­ду?

Зви чай но, ни ніш ній уряд ба - га то зро бив у жах ли вих умо вах, але це не подобається людям, які від­чу­ва­ють, що вла­да — Пре­зи - дент, Каб мін, пар ла мент, су ди, про­ку­ра­ту­ра — зро­би­ли мен­ше, ніж очі­ку­ва­ло су­спіль­ство. Тож, з од но го бо ку, ми по ба чи ли ве ли - чез ну са мо по жер т ву та від род - же­н­ня укра­їн­ської по­лі­ти­чної на­ції, але ба­чи­мо і фарс, який по­ка­за­ли нам представники всіх гі­лок вла­ди. Істо­ри­чний цикл ще не пі­дій шов до но вої ре во лю ції, то му очі­ку­ва­ти сьо­го­дні ве­ли­ко­го со­ці­аль­но­го спле­ску не вар­то. Але він, не ме­не, мо­же бу­ти жа­хли­вим та грі­зним — про це по­трі­бно ду­ма­ти всім, хто бе­ре­ться за спра­ву по­ря­тун­ку укра­їн­ської дер­жа­ви.

Що ж до то­го, чи мо­жна бу­ло уни­кну­ти цих жертв? Не ду­маю. Укра їн ці не ма ли ін шо го ви бо ру і їм не слід бу ло під да ва ти ся ілю - зі ям на ших за хід них со юз ни ків, які укла да ли уго ду з опо зи ці­єю та Вік то ром Яну ко ви чем. Ду - маю, як би уго да з Яну ко ви чем від бу ла ся, він би од но знач но на - ду рив і знай шов би при від за про - си ти ро сійсь кі війсь ка до Укра ї - ни, і ми б мов ч ки ди ви ли ся, як ро сійсь кі тан ки їдуть Хре ща ти - ком. Істо рія іно ді під ка зує більш до ціль ні, але, на жаль, кри ва ві шля хи. То ді во на по ка за ла нам ви­хід із по­віль­ної ро­сій­ської оку­па ції та зни щен ня ук ра їнсь кої іден тич нос ті. Ли ше по встан ня Ре во лю ції Гід нос ті змог ло ви рі - ши ти пи тан ня пер шо го на те ри - то рії Єв­ро пи кри мі наль но го ре - жи му, ко ли все від бу ва ло ся « по по нят тях » , а не за за ко ном. Сьо - год ні від бу ва єть ся бо роть ба із за - лиш ка ми цьо го ре жи му. До сло - ва, са­ме ре­жим Ку­чми ор­га­ні­чно і пов ніс тю пе ре ріс у ре жим Яну - ко ви ча. Але при вла ді до сі пе ре - ва жа ють по лі ти ки, які зна хо ди - ли ся в ото чен ні Куч ми, які бу ли ви­хо­ва­ні на прин­ци­пах, на яких бу ду ва ла ся йо го сис те ма.

Але Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті по­ка­за­ла існу­ва­н­ня за­галь­но­укра­їн­сько­го іде­а­лу — лю­ди ві­ри­ли в іде­а­ли сво­бо­ди та не­за­ле­жно­сті, і по­кла­ли за них свої жи­т­тя. Ці ж лю­ди стри­ма­ли ро­сій­ську агре­сію та сьо год ні на ма га ють ся по до ла ти ста­ру си­сте­му. Це скла­дний про­цес і по­віль­на бо­роть­ба. Щоб ство­ри ти но ву влас ну сис те му, біль - шо­ви­ки за­ли­ли кров’ю всю Ро - сій­ську ім­пе­рію. Ми не мо­же­мо пі­ти цим шля­хом, то­му бо­роть­ба зі ста­рою си­сте­мою має від­бу­ва­ти­ся на прин­ци­пах спра­ве­дли­во­сті, за­кон­но­сті й збе­ре­же­н­ня де­мо­кра­ти­чно­го ду­ху дер­жа­ви.

Після за­кін­че­н­ня Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті ро­би­ло­ся все для то­го, щоб мо­ло­ді по­лі­ти­ки та акти­ві­сти не мо­гли скон­цен­тру­ва­ти свої си­ли у вла­сних по­лі­ти­чних пар­ті­ях. В Укра­ї­ні весь час від­бу­ва­ла­ся си­му­ля ція бур хли­вої по­лі тич ної ді яль - но­сті, по­лі­ти­чні про­е­кти бу­ли імі­та­цій­но­го ха­ра­кте­ру і ма­ли слаб­ке від­но­ше­н­ня до справ­жніх пар­тій. Цю ілю­зію пар­тій­но­го жи­т­тя під­три­му­ва­ли олі­гар­хи, які до­сі прав­лять кра­ї­ною. Тож під но­ві ви­бо­ри вони ство­ри­ли по­лі­ти­чні про­е­кти,

«СЬО­ГО­ДНІ ВІД­БУ­ВА­Є­ТЬСЯ БО­РОТЬ­БА ІЗ ЗА­ЛИ­ШКА­МИ РЕЖИМУ КУ­ЧМИ—ЯНУ­КО­ВИ­ЧА»

які від­по­від­а­ли су­спіль­но­му за­пи­ту на но­ві облич­чя.

Та слід від­мі­ти­ти і величезні по­зи­тив­ні змі­ни, які від­бу­лись про­тя­гом остан­ніх двох ро­ків. Мо­жли­во, вони бу­ли ха­о­ти­чни­ми і не­си­стем­ни­ми, але від­бу­ло­ся про­су­ва­н­ня в на­прям­ку Єв­ро­пи. І, най­го­лов­ні­ше, су­спіль­ство змо­гло са­ме со­бі по­ста­ви­ти ді­а­гноз — без­по­ща­дний і то­чний — то­му на­род іде по­пе­ре­ду сво­го уря­ду і ви­ма­гає від ньо­го біль­ше, ніж він ро­бить. Це і є за­по­ру­кою на­шо­го ру­ху впе­ред.

Оле­ксандр СОЛОНТАЙ,

екс­перт Iн­сти­ту­ту по­лі­ти­чної освіти:

— Те, що від­бу­ло­ся під час Ре­во лю ції Гід нос ті, бу ло ви му ше - ним. Ні­хто не го­ту­вав Єв­ро­май­дан і це не бу­ло спла­но­ва­ною акці­єю. Вла­да спро­во­ку­ва­ла ці по­дії: звер­ну­ла із єв­ро­пей­сько­го шля­ху, по­ча­ла по­си­лю­ва­ти ре­пре­сії, вби­ва­ти лю­дей, а по­тім ма­со­во роз­стрі­лю­ва­ти акти­ві­стів. Тож укра­їн­ці му си ли зу пи ни ти це сва віл ля. Піз ні ше роз по ча ла ся вій на, яка знов не за­ли­ши­ла гро­ма­дя­нам Укра­ї­ни ви­бо­ру і вони знов по­ча­ли во­ю­ва­ти за свою сво­бо­ду. Укра­їн­ці не бу­ли за­чи­на­те­ля­ми цих по­дій — вони ли­ше ре­а­гу­ва­ли на ті ви­кли­ки, які з’являлися.

Сьо­го­дні­шні по­дії, в укра­їн­ській по­лі­ти­ці, які спів­па­ли з дру­гою рі­чни­цею Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті, свід чать, що на ші мож но влад ці не ці ну ють ті­єї ве ли кої жер т ви, яку при нес ли ук ра їн ці, і що дня не пам’ята­ють про те, що при­йшли до вла­ди на кро­ві. Вони є предс тав ни ка ми ста ро го по лі тич но го кла­су, і при­зна­чи­ти їх дер­жав­ни­ми ке­рів­ни­ка­ми бу­ло ви­му­ше­ним кро ком пост май дан но го пе рі о ду че­рез від­су­тність зрі­лої аль­тер­на­ти ви. Но вої по лі тич ної елі ти не бу­ло, а «ста­рі» ста­ли різ­ко за­тре­бу­ва­ни­ми. Олі­гар­хам по­трі­бна бу­ла га­ран­тія збе­ре­же­н­ня їх вла­ди і ста­рої си­сте­ми в май­бу­тньо­му, то­му вони пі­ді­бра­ли під цю по­тре­бу ста­рих політиків, за­крі­пив­ши це те ле ві зо ром, який во ни та кож кон­тро­лю­ють. Тож ко­ли­шня опо­зи­ція, яка не очо­лю­ва­ла Революцію Гід нос ті, яка плен та ла ся в обо­зі, ра­птом ви­йшла в аван­гард.

Але не слід зви­ну­ва­чу­ва­ти но­вих по лі ти ків та ак ти віс тів у то - му, що вони не об’єд­на­ли­ся після Май да ну в окре му по лі тич ну си­лу. Вони не ма­ли до­ста­тньо­го по­лі тич но го до сві ду і ро зу мін ня про­це­сів, а також не бу­ли до­ста­тньо рі шу чи ми та по слі дов ни ми. Во ни шу ка ли ком п ро міс, в то му чис лі для зро стан ня влас ної кар’єри, то­му схо­пи­ли цю «си­ни­цю» у ви­гля­ді ман­да­тів на­ро­дних де пу та тів. Між роз бу до вою гро - ма­дян­сько­го су­спіль­ства, фор­му­ва­н­ням ін­шої дум­ки та де­пу­тат­ським ман да том зро би ли ви бір на ко­ристь крісла у Вер хов­ній Ра­ді. Тож на по за чер го вих пар ла - мен­тсь ких ви­бо­рах до Ра­ди фа­ктич но так і не по тра пи ла жод на по­стмай­дан­на си­ла — всі при­йшли за пря­мої або опо­се­ред­ко­ва­ної під трим ки олі гар хів із пев ни ми зо­бов’яза­н­ня­ми пе­ред ни­ми.

Пі сля ни ніш ньої по лі тич ної кри­зи вони знов роз­бре­ду­ться по рі­зних ін­ших тим­ча­со­вих про­е­ктах, які під три му ють ся або фі - нан­су­ю­ться олі­гар­ха­ми, щоб знов ста ти на род ни ми де пу та та ми. Тим біль ше, за раз їм ще біль ше хо ті ти меть ся по вто ри ти свій шлях, отри­мав­ши ман­дат на­род- но­го де­пу­та­та. Тож, ду­маю, ве­ли­ка кіль­кість «но­вих облич» так і за­ли­ша­ться у тих по­лі­ти­чних си­лах, у яких вони при­йшли до вла­ди, або у на бли же них до них по - лі­ти­чних про­е­ктах.

Ви­хо­дом із сьо­го­дні­шньої по­лі тич ної кри зи є уряд тех но кра - тів — те­хні­чних спе­ці­а­лі­стів, які на рік зу пи нять по лі тич ні змі ни на рів ні Каб мі ну, і про во ди ти - муть ли­ше ре­фор­ми. Це не має бу­ти кво то ва ний уряд, від по від но до пред с тав ниц т ва у Ра ді — ко - жен з мі ніс т рів має від по ві да ти пе­ред усі­єю ко­а­лі­ці­єю. Ли­ше ко - ли уго­да між Укра­ї­ною та ЄС на - бу­де чин­но­сті, мо­жна про­во­ди­ти по лі тич ну розв’ яз ку за до по мо - гою пар ла мен­тсь ких ви бо рів. А по ки по за чер го ві ви бо ри є най - більш без­глу­здим шля­хом ви­хо­ду із пар­ла­мент­сько-уря­до­вої кри­зи, оскіль­ки за­раз вони мо­жуть при­ве­сти до вла­ди та­кі по­лі­ти­чні си­ли, які зі рвуть ви ко нан ня уго ди між Укра­ї­ною та Єв­ро­со­ю­зом. То­ді вся 2- річ на ро бо та, жер т ви і кров бу­дуть мар­ни­ми. Вся від­по­ві даль ність і іні ці а ти ва зна хо - ди­ться в ру­ках Пре­зи­ден­та — якщо він це зро­бить, його під­три­ма­ють на­віть ті фракції, які сьо­го­дні вий ш ли з ко а лі ції. Якщо ж цьо го з бо ку Гла ви дер жа ви не від­бу­де­ться, мо­ва йти­ме про по­за­чер­го­ві пре­зи­дент­ські ви­бо­ри.

Єв­ген ГОЛОВАХА, за­сту­пник ди­ре­кто­ра Iн­сти­ту­ту со­ціо­ло­гії НАН Укра­ї­ни:

— В кри ва вих на слід ках Ре - во лю ції Гід нос ті вин ни­ми є на - сам пе ред Яну ко вич і вся вла да, яка не змо­гла зав­дя­ки ро­зум­ним рі шен ням не до вес ти до ра ди ка - лі за ції сус піль ст ва. 10 груд ня 2013 ро­ку Со­ці­о­ло­гі­чна асо­ці­а­ція Украї ни по­пе­ре­джа­ла про те, що по тріб но по ка ра ти вин них у роз - го ні Єв­ро май да ну, щоб розв’ яза - ти си ту а цію. На віть в лю то му 2014 ро ку я по пе ред жав вла ду, що во на мо же до вес ти кра ї ну до тра ге дії, але во на не до слу ха ла - ся. Умо ва бу ла прос та: ко ли у про­те­сту­валь­ни­ків бу­ли чі­ткі ви­мо ги що до пе ре за ван та жен ня вла ди та до стро ко вих ви бо рів, си ту а цію мож на бу ло ви рі ши ти ци ві лі зо ва ним шля хом, як це від бу ва єть ся у нор маль них кра ї - нах. Але коли клан ке­рує дер­жа - вою, він ста вить свої ін те ре си ви - ще за дер жав ні — це і при зве ло до сум них на слід ків. Ду маю, при­чи­на й у то­му, що ра­ди­каль­ні си ли гра ли на Май да ні над то ве - ли ку роль.

Пі сля Ре во лю ції гід нос ті я спо­ді­вав­ся, що но­ва Вер­хов­на Ра­да мо­же стру­кту­ру­ва­ти­ся за но­ви­ми прин­ци­па­ми, ніж ко­лись. Але че рез інер цію наш по лі тич ний прос тір до сі за ли ша єть ся не - стру­кту­ро­ва­ним, то­му не­зро­зумі­ло, хто і які со ці аль ні вер ст ви пред­став­ляє. Пар­тії у нас ви­ни­ка­ють і при хо дять до вла ди як лі - дер­ські чи кла­но­ві про­е­кти. Вони ду же швид ко втра ча ють до ві ру, на віть як що при хо дять на хви лі ен­ту­зі­а­зму. Єди­не, що в них за­ли­ша­є­ться — пи­та­н­ня вла­ди. Ця ж про­бле­ма ли­ша­є­ться і за­раз, то­му до іс ну ю чих по лі тич них пар тій та ка низь ка до ві ра і, як ре зуль - тат, по стій ні по лі тич ні кри зи. Так бу­ло після пер­шо­го Май­да­ну, так є і за­раз. Це по­си­лює роз­ча­ру­ван ня сус піль ст ва — ми ба чи мо ба га то до слід жень, які по ка зу - ють, що за остан ні 2 ро ки роз ча­ру­ва­н­ня і не­вдо­во­ле­ність сут­тє­во зрос ла, на віть як що не бра ти до ува ги вій ну та еко но міч ні не га - ра­зди.

Пі сля Май да ну бу ло ба га то актив­них та осві­че­них лю­дей, які б мо­гли знай­ти спіль ну іде­о­ло­гі­чну пла­тфор­му для об’єд­на­н­ня. Га­зе­та «День» пра­виль­но на­го­ло­шу­ва ла на по тре бі мо ло дих по лі ти - ків фор му ва ти свою плат фор му, не­за­ле­жну від по­лі­ти­чних про­е­ктів ста ро го фор ма ту. То ді б во ни знай ш ли і сво їх при біч ни ків. Але, на жаль, цьо­го не від­бу­ло­ся. Вони роз­смо­кта­ли­ся по тра­ди­цій­но лі дерсь ко-кла но вих угру пу - ван нях, яки ми є на ші по лі тич ні про ек ти, і за гу би лись у них. Во - ни не зна ють, що ро би ти да лі — во ни ма ють су пе реч нос ті, ко му має на­ле­жа­ти вла­да, але не ма­ють го лов но го під ґ рун тя — на яких іде­о­ло­гі­чних за­са­дах.

У нас ду­же ба­га­то лю­дей, які по­тре­бу­ють іде­о­ло­гії та пра­гнуть під три му ва ти не прос то « все хо - ро­ше», а якусь іде­о­ло­гі­чну по­зи­цію. У на­шій кра­ї­ні близь­ко 200 по лі тич них пар тій, але не має жод ної, яка б ма ла со ці ал- де мо - кра­ти­чне спря­му­ва­н­ня, хо­ча са­ме цей на пря мок є най більш по пу - ляр ним се ред на се лен ня. Не має справ ж ньої лі бе раль ної пар тії, яка бу ла б опо нен том. Будь- які спро­би ство­ри­ти по­ді­бні пар­тії ні до чо го не при зво дять. Че рез це сьо­го­дні за­гро­зу скла­да­ють край­ні на­ціо­на­лі­сти­чні си­ли, які фор­му­лю­ють пев­ні іде­о­ло­гі­чні за­са­ди й гас ла, то му мо жуть на би ра ти пев­ні ба­ли в ни­ні­шніх умо­вах. Це мо же пі ти не на ко ристь єв ро - пей­сько­му шля­ху розвитку.

По лі ти кам по тріб но зро зу мі - ти — за­раз не час з’ясо­ву­ва­ти сто­сун­ки, за­раз по­трі­бно ви­сло­ви­ти чі­тку іде­о­ло­гі­чну по­зи­цію — чо­го вони хо­чуть до­сяг­ти. То­му я б по­ра див ни ніш ній вла ді вра ху ва ти до свід і пер шо го Май да ну, ко ли йо го учас ни ки, прий шов ши до вла ди, пе ре гриз ли ся і зни щи ли всі здо бут ки, і до свід дру го го Май да ну, оскіль ки ніх то не га - ран­тує, що не бу­де но­вих про­те­стів. Вла­да має аде­ква­тно ви­рі­шу­ва­ти всі пи­та­н­ня, які ви­ни­ка­ють в дер­жа­ві.

Ще з 2015 ро­ку я по­пе­ре­джав про зро стан ня со ці аль ної на пру - же­но­сті, на­сам­пе­ред у Ки­є­ві та на за хо ді кра ї ни — у тих ре гі о нах, які ре­аль­но при­ве­ли до вла­ди ни­ні­шніх політиків. То­му вони ма­ють ви вча ти со ці о ло гію, щоб ро - зу­мі­ти, що їх че­ка­ти­ме, якщо не бу де до сяг ну то узгод же нос ті та по слі дов нос ті у їх ді ях. На прик - лад, Ан­ге ла Мер кель має спе ці - аль ну до слід ниць ку гру пу, яка про­во­дить близь­ко 200 опи­ту­вань на рік з рі­зних пи­тань, ви­рі­ше­н­ня яких вхо дить до ком пе тен ції уря ду. Ду же чіт ко вид но, що у сво­їх ді­ях во­на пе­ре­ва­жно орі­єн­ту­є­ться на гро­мад­ську дум­ку, коли при­ймає рішення. Це сто­су­ва­ло­ся і сан­кцій проти Ро­сії, і зброї для Укра ї ни — тож сан к ції вве - ли, а зброю не на­да­ли. Зви­чай­но, іно­ді гро­мад­ська дум­ка мо­же по­ми­ля­ти­ся, а по­лі­ти­ки кра­ще зна­ти, яке рішення тре­ба прийня­ти, але вра хо ву ва ти її не об хід но, і від по від но ви бу до ву ва ти ком п - лекс за­хо­дів.

Але я не ба­чив жо­дно­го со­ціо­ло­гі­чно­го до­слі­дже­н­ня, яке б за­мов­ля­ла ни­ні­шня укра­їн­ська вла­да. Остан нє со ці о ло гіч не до слід - же­н­ня да­ту­є­ться 2011 ро­ком, коли за мов лен ня ро бив держ ко мі - тет з ін но ва цій « До ві ра до ре - форм». Ці да­ні Аза­ров і Яну­ко­вич ви ко рис то ву ва ли у сво їх ви сту - пах і на­віть роз­ро­би­ли про­гра­му, як під­ви­щи­ти до­ві­ру і ін­те­рес до реформ. Але в цьо­му на­прям­ку не бу­ло зро­бле­но ні чо­го.

«ПО­ЗА­ЧЕР­ГО­ВІ ВИ­БО­РИ Є НАЙ­БІЛЬШ БЕЗ­ГЛУ­ЗДИМ ШЛЯ­ХОМ ВИ­ХО­ДУ ІЗ ПАРЛАМЕНТСЬКОУРЯДОВОЇ КРИ­ЗИ...» «Я НЕ БА­ЧИВ ЖО­ДНО­ГО СО­ЦІО­ЛО­ГІ­ЧНО­ГО ДО­СЛІ­ДЖЕ­Н­НЯ, ЯКЕ Б ЗА­МОВ­ЛЯ­ЛА НИ­НІ­ШНЯ УКРА­ЇН­СЬКА ВЛА­ДА»

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

ФОТО РЕЙ­ТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.