«Ко­жен сол­дат має чи­та­ти «День». Осо­бли­во на фрон­ті»

Бо­єць «Азо­ва» Оле­ксандр Ка­ні­бор за­ві­тав до ре­да­кції, щоб пе­ред­пла­ти­ти ви­да­н­ня, ку­пи­ти на­ші кни­ги і по­ді­ли­ти­ся сво­їм ба­че­н­ням по­дій Єв­ро­май­да­ну та на­слід­ків вій­ни

Den (Ukrainian) - - Актуальне інтерв’ю - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

«2014 РО­КУ В КРИ­ВО­МУ РО­ЗІ МИ МО­ГЛИ ЗА ЛІ­ЧЕ­НІ ХВИ­ЛИ­НИ ОР­ГА­НІ­ЗУ­ВА­ТИ СПРО­ТИВ ПРО­РО­СІЙ­СЬКИМ ПРОВОКАТОРАМ»

«НА ДОН­БА­СІ НЕ ЕТНІ­ЧНИЙ КОН­ФЛІКТ, А КОН­ФЛІКТ СВІ­ТО­ГЛЯ­ДІВ» «МИ НЕ БУ­ЛИ ДУРНИМИ І ЗНА­ЛИ, ЧИМ ЗА­КІН­ЧУ­Ю­ТЬСЯ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ, АЛЕ У НАС НЕ БУ­ЛО ВИ­БО­РУ» «ДУ­ЖЕ БА­ГА­ТО ПРИ­КЛА­ДІВ ТО­ГО, ЩО ПА­ТРІ­О­ТІВ СВІ­ДО­МО КИ­ДА­ЛИ ПІД КУ­ЛІ. А ПОКАРАНИХ ДО­СІ НЕ­МАЄ» «День» РОЗТЛУМАЧУЄ ПО­ДІЇ В УКРА­Ї­НІ В СВІ­ТО­ГЛЯ­ДНО­МУ КЛЮ­ЧІ»

До «Дня» не­що­дав­но за­ві­тав бо­єць пол­ку спец­при­зна­че­н­ня «Азов» Оле­ксандр Ка­ні­бор. Га­зе­та «День», за його сло­ва­ми, є взір­цем то­го, як тре­ба ви­сві­тлю­ва­ти не ли­ше те­пе­рі­шні по­дії, а й ба­чи­ти істо­ри­чні при­чин­но-на­слід­ко­ві зв’яз­ки. Тим па­че що Оле­ксандр сам є пе­да­го­гом, який одра­зу після Май­да­ну до­бро­воль­цем пі­шов на вій­ну. Бо­єць зна­йо­мий не ли­ше з га­зе­тою, ай з книж­ка­ми на­шо­го ви­да­н­ня. То­му йо­му осо­бли­во бу­ло при­єм­но отри­ма­ти в подарунок но­вин­ки «Дня» — три­птих но­ві­тньої істо­рії Укра­ї­ни («Ко­тел», «Я — сві­док», «Ка­та­стро­фа і трі­умф») та фо­лі­ант «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род». Однак най­го­лов­ні­ше і ду­же ва­жли­во, що Оле­ксандр офор­мив пе­ред­пла­ту га­зет (українською та ан­глій­ською) для пол­ку «Азов», а також ку­пив для себе і сво­їх по­бра­ти­мів усі книж­ки з Бі­бліо­те­ки «Дня», адже вба­чає не­об­хі­дність до­но­си­ти до сол­да­тів ін­фор­ма­цію са­ме в то­му ана­лі­ти­чно­му і па­трі­о­ти­чно­му клю­чі, в яко­му по­дає її «День».

— Оле­ксан­дре, ва­ша ба­тьків­щи­на — Кри­вийРіг — роз­мі­ще­на в укра­їн­сько­му гео­гра­фі­чно­му по­ясі, який­ви­три­мав ро­сій­ську агре­сію. Пе­ре­бу­ва­ю­чи сьо­го­дні на Дон­ба­сі, зокре­ма в Ма­рі­у­по­лі, є усві­дом­ле­н­ня то­го, на­скіль­ки близь­ка бу­ла за­гро­за втра­ти­ти не ли­ше ча­сти­ну схо­ду?

— У нас в Кри­во­му Ро­зі на Па­сху 2014 ро­ку зі­бра­ли­ся ти­ся­чі па­трі­о­тів. Са­ме вони ста­ли ді­є­вою пе­ре­шко­дою за­хо­плен­ню мі­ської ра­ди про­ро­сій­ськи­ми бан­ди­та­ми та на­йман­ця­ми. Бу­ла ін­фор­ма­ція про за­се­ле­них «ті­ту­шок», які на­віть ма­ли зброю. Але мі­сце­ве на­се­ле­н­ня ор­га­ні­чно не мо­гло сприйня­ти за­ве­зе­них про­во­ка­то­рів. Жи­те­лі мі­ста то­ді по­ка­за­ли вла­ді, що у нас га­не­бне яви­ще се­па­ра­ти­зму не прой­де. Після то­го як «рус­ская вє­сна» про­ва­ли­ла­ся, ба­га­то з па­трі­о­тів, в то­му чи­слі я, по­да­ли­ся в до­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни. Я при­їхав до Ки­є­ва і пі­шов у ба­таль­йон «Азов».

Що­до Дон­ба­су, то у нас обли­ва­ло­ся сер­це кров’ю. Коли від­бу­ва­ли­ся пер­ші клю­чо­ві по­дії, ми з ве­ли­ким ске­пси­сом ди­ви­ли­ся на ту кіль­кість па­трі­о­тів, які ви­сту­па­ли на Лу­ган­щи­ні проти жа­ху, що на­су­вав­ся. Їх бу­ло за­ма­ло, і їм бу­ло ду­же важ­ко. Чим мо­жна бу­ло до­по­мог­ти? Фор­му­вав­ся фронт спро­ти­ву. На жаль, дій­сно на­ве­сні 2014-го Дон­бас був ого­ле­ний. В Кри­во­му Ро­зі ми мо­гли за лі­че­ні хви­ли­ни зі­бра­ти лю­дей на мі­тинг, на кон­кре­тний ви­ступ. Але при цьо­му вла­да нам ні­ко­ли не до­зво­ля­ла ді­я­ти так, як ді­ють на­ші во­ро­ги. Во­рог міг рі­за­ти но­жа­ми, а нас пе­ре­ко­ну­ва­ли, щоб ми їх не би­ли, не чі­па­ли, не про­во­ку­ва­ли. Цю фра­зу, «не про­во­куй­те», я пам’ятаю з 2012 ро­ку, коли бу­ло ухва­ле­но так зва­ний за­кон Кі­ва­ло­ва-Ко­лі­сні­чен­ка. Вій­на до­ве­ла, що коли в те­бе стрі­ля­ють, то не вар­то ва­га­ти­ся з від­по­від­дю. Тре­ба тер­мі­но­во від­по­від­а­ти, іна­кше це за­гро­жує за­ги­бе­л­лю. Це основ­ний прин­цип. Ми ма­є­мо ро­зу­мі­ти, що вій­на діє за сво­ї­ми жор­сто­ки- ми за­ко­на­ми. Якщо ми не слі­ду­є­мо їм, то на нас че­кає по­раз­ка. Мов­чать ті, хто ра­хує дні до дем­бе­ля. Це і є по­лі­ти­ка пасивного від­сту­пу. Є за­раз хло­пці, які зда­тні да­ва­ти від­січ во­ро­гу, але їх від­ве­ли на тре­тю лі­нію обо­ро­ни. Мо­жу ска­за­ти, що «Азов» не мов­чав ні­де. І мо­жли­во, то­му у нас і втра­ти мен­ші, адже на­ступ — це га­ран­тія мен­ших втрат.

— Ро­сія спе­ку­лює на темі так зва­но­го «рус­ско­го ми­ра». При цьо­му на бо­ці Укра­ї­ни проти агре­сії РФ во­ю­ють без­ліч етні­чних ро­сі­ян. То ко­го з ким ця вій­на?

— У нас в ба­таль­йо­ні ду­же ба­га­то ро­сі­ян. Це лю­ди, які ро­зу­мі­ють дже­ре­ло зла. Їх не обма­ну­ла ро­сій­ська про­па­ган­да, їх не зля­ка­ла за­гро­за смер­ті в бою. Тоб­то йде­ться не про етні­чний кон­флікт, а про кон­флікт сві­то­гля­дів. Пов­но­цін­ний ха­ра­ктер людини, яка бо­ре­ться за свою сво­бо­ду, і агре­сор, який бра­вує кіль­кі­стю « Іскан­де­рів » . Остан­ній — є ре­аль­ним вті­ле­н­ням людини з ком­пле­кса­ми мен­шо­вар­то­сті. І це не­без­пе­чно, адже ма­ні­яки са­ме та­ки­ми і є. На жаль, хло­пцям-ро­сі­я­нам, які че­сно від­во­ю­ва­ли за Укра­ї­ну, ні­хто не зби­ра­є­ться да­ва­ти укра­їн­ське гро­ма­дян­ство. Що на них че­кає вдо­ма, всім до­бре ві­до­мо. Тоб­то лю­дей фа­кти­чно «ки­ну­ли». Ви­ба­ча­юсь, але ж Са­а­ка­шві­лі да­ли гро­ма­дян­ство. Да­ли укра­їн­ське гро­ма­дян­ство й іншим іно­зем­цям. За які за­слу­ги? Аван­сом? Чо­му ж то­ді не да­ють його тим, хто сво­єю кров’ ю за­свід­чив від­да­ність Укра­ї­ні? Як це ро­зу­мі­ти? Окре­ма те­ма — при­зна­че­н­ня на вла­дні по­сти. Ви­яв­ля­є­ться, що укра­їн­ців ста­ви­ти не­має мо­жли­во­сті. Ми що, убо­гі, не­ро­зум­ні, не­до­свід­че­ні? Це якась див­на по­лі­ти­ка, яка не зро­зумі­ла за­га­лу.

— При­га­ду­ю­чи по­дії на Май­да­ні, чи не­має у вас від­чу­т­тя, що, зре­штою, пе­ре­міг то­ді не стіль­ки на­род, скіль­ки ті, що сто­я­ли на сце­ні?

— Ми і то­ді зна­ли, що сце­на Май­да­ну — це не Май­дан. Тра­пи­лись об’єктив­ні істо­ри­чні про­це­си, в яких ми ма­ли себе про­я­ви­ти. Це не озна­чає, що всі слі­по по­ві­ри­ли в га­сла, які ви­гу­ку­ва­ла ку­пка лю­дей. На­ші на­мі­ри і пра­гне­н­ня — це ро­бо­та. І зсе­ре­ди­ни, по­вір­те, не мо­жна бу­ло так про­сто взя­ти і ви­гна­ти пу­сто­сло­вів. Але за­зна­чу — Май­дан був без лідерів. Ні­хто не ро­бив став­ки на яко­гось «ідо­ла». 2004 ро­ку, дій­сно, на­род гур­ту­вав­ся нав­ко­ло іме­ні Ющен­ка, але цьо­го ра­зу все бу­ло іна­кше. І це так са­мо є чер­го­вим ево­лю­цій­ним ета-

пом на­ціо­наль­ної сві­до­мо­сті. 2014го ми гур­ту­ва­ли­ся ви­клю­чно нав­ко­ло цін­но­стей.

— За­раз є від­чу­т­тя ве­ли­ко­го роз­ча­ру­ва­н­ня в тих по­ді­ях?

— Не ду­май­те, що ми бу­ли дур­ні і не зна­ли, чим за­кін­чу­є­ться ре­во­лю­ція. Си­ту­а­ція ді­йшла до то­го, що ви­бо­ру не бу­ло. Нас зму­си­ли, і ми — на­род — не мо­гли вже бу­ти па­сив­ни­ми. Ін­ша спра- ва, хто цим ско­ри­став­ся. Але ж не мо­жна ди­ви­тись на Май­дан як на ли­ше епі­зод. Як­би за 20 ро­ків до то­го не бу­ло зро­бле­но від­по­від­них дер­жа­во­твор­чих кро­ків, то й Май­да­нів би не бу­ло. Не бу­ло б по­тре­би про­сто­му лю­ду де­мон­стру­ва­ти свій про­тест. На­га­даю, що в лю­то­му 2014-го тра­пи­лась на­дзви­чай­на подія — в сто­ли­ці вби­ва­ли мир­них лю­дей. А до то­го в ли­сто­па­ді 2013-го би­ли про­стих сту­ден­тів. Як мо­жна бу­ло спо­кій­но спри­йма­ти це зу­хваль­ство? Це бу­ла пев­на ме­жа. Пи­та­н­ня в ін­шо­му: на­скіль­ки на­род і елі­та мо­гли сфор­му­ва­ти аль­тер­на­ти­ву?

— На пе­ре­до­вій­за­раз є ро­зу­мі­н­ня то­го, що вій­сько­ві бо­ро­нять не ку­пку тих, хто ско­ри­став­ся Май­да­ном, а са­ме укра­їн­ську дер­жав­ність?

— Бе­зу­мов­но, і са­ме то­му вій­сько­ві не під­да­ю­ться на про­во­ка­ції на кшталт за­кли­ків іти на Ки­їв зі збро­єю. До­бро­воль­ці — це ви­со­ко мо­ти­во­ва­ні бій­ці, але вони від­по­від­аль­ні. За­над­то ве­ли­ка за­гро­за пе­ред на­ми, щоб бу­ти не­о­ба­чли­ви­ми. Це вій­на, яку роз­по­ча­ли не укра­їн­ці. А вій­на — це зав­жди бі­да. Вій­на дає та­кі при­крі пло­ди, які в мир­но­му жит­ті ні­хто б не сприйняв. Тіль­ки Укра­ї­на як дер­жа­ва має пі­клу­ва­ти­ся про сво­їх во­ї­нів. А пе­ред тим — про сво­їх гро­ма­дян. В цьо­му зер­но по­бу­до­ви дер­жав­но­сті.

— Коли Укра­ї­ною про­ко­ти­ла­ся хви­ля су­дів над до­бро­воль­ця­ми, як ви до цьо­го по­ста­ви­лись?

— Тут тре­ба ро­зі­бра­ти­ся, хто суд­ді. Про­ку­ро­ри, суд­ді — це ка­ста не­до­тор­кан­них. І ми ба­чи­мо, що ні­чо­го за весь цей час не змі­ни­ло­ся. Ба­чи­мо, що зна­хо­дять вин­них зов­сім не там, де ко­рінь зла. Серед до­бро­воль­ців є і ті, ко­го вар­то при­тяг­ти до від­по­від­аль­но­сті, але не вони при­чи­на на­шої на­ціо­наль­ної тра­ге­дії. Най­стра­шні­ше те, що без­лі­чі лю­дей, які зда­тні бу­ли бо­ро­ни­ти дер­жа­ву, вже не­має в жи­вих. Ли­ше з Кри­во­го Ро­га за­ги­ну­ло 230 осіб. І це бу­ли справ­жні па­трі­о­ти. Це бу­ли взір­ці. І я знаю без­ліч лу­ган­чан і до­неч­чан, які за­ги­ну­ли. Вони всі бу­ли за Укра­ї­ну.

— Чи є від­чу­т­тя, що до­бро­воль­ців під­став­ля­ли не про­сто так у ко­тлах, а зго­дом по­ча­ли пе­ре­слі­ду­ва­ти за до­по­мо­гою пра­во­охо­рон­ців? Адже вони бу­ли па­сіо­на­рі­я­ми.

— Ду­же ба­га­то при­кла­дів то­го, що па­трі­о­тів сві­до­мо ки­да­ли під ку­лі. Покараних до­сі не­має. Ва­жли­во ви­зна­чи­ти­ся, чи це від не­ста­чі ком­пе­тен­тно­сті, чи від яко­гось зло­го уми­слу від­бу­ва­ло­ся. Ні­хто з ко­ман­ду­ва­чів за ці втра­ти від­по­від­аль­но­сті не по­ніс. І це жа­хли­во, адже ви­ни­кає за­пи­та­н­ня — як мо­же бу­ти, що той, хто ве­де в бій, зре­штою, ні за що не від­по­від­ає?

— Ви ска­за­ли про ко­рінь зла. Але ж за 25 ро­ків ми вже пе­ре­не­сли три Май­да­ни, втра­ти­ли ти­ся­чі лю­дейі те­ри­то­рії, про­те так і не змо­гли його ви­ко­ре­ни­ти. В чо­му про­бле­ма?

— Ми фа­кти­чно не спіл­ку­є­мо­ся по-справ­жньо­му з лю­дьми. Це сто­су­є­ться як сол­дат, так і ци­віль­них гро­ма­дян. Я не ба­чу прин­ци­по­вої ро­бо­ти з укра­їн­ця­ми. На­че все від­да­но на від­куп охо­чим. Але хто з тих охо­чих має дер­жав­ни­цьке на­ціо­наль­не ми­сле­н­ня? Та­ких оди­ни­ці, і вони не бі­ля кер­ма. Га­зе­та «День» іде до лю­дей і не про­сто розтлумачує ті чи ін­ші по­дії, а ро­бить це в сві­то­гля­дно­му клю­чі. Я вва­жаю, що ми ма­є­мо зро­би­ти все, щоб ко­жен сол­дат по­чи­нав свій день з ва­шої га­зе­ти. Там від­по­віді на ба­га­то за­пи­тань, які хви­лю­ють ко­жно­го. Осо­бли­во це ва­жли­во на фрон­ті.

— Ви з ба­тьком є твор­ця­ми пам’ятни­ка Свя­то­сла­ву в Ма­рі­у­по­лі. Чо­му са­ме Свя­то­слав?

— Свя­то­слав ні у ко­го не за­пи­ту­вав, чи вар­то йо­му битися з ха­за­ра­ми, чи ні. Він був дер­жав­ни­ком, в осно­ві якого бу­ла істин­на чо­ло­ві­ча лють. Лють за свою зем­лю. На жаль, за­раз ми фа­кти­чно не ба­чи­мо дер­жав­ни­ків. За­мість них — ті, що тор­гу­ють дер­жав­ни­ми ін­те­ре­са­ми та здій­сню­ють по­лі­ти­ку за прин­ци­пом «до­го­вор­ня­ків», а не прин­ци­по­во­го за­хи­сту на­ціо­наль­них по­зи­цій.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.