Рід­кі­сні ра­до­щі й кра­со­ти

За від­су­тно­сті вра­жа­ю­чих по­дій у основ­но­му конкурсі зму­че­ний кі­но­кри­тик бі­жить за роз­ра­дою в па­ра­лель­ні про­гра­ми

Den (Ukrainian) - - Культура - Да­лі бу­де

Та­ких дві: «Па­но­ра­ма» і «Фо­рум». У пер­шій ба­га­то де­бю­тан­тів, но­вих та­лан­тів і до­ку­мен­та­лі­сти­ки (прем’єра укра­ї­но-ли­тов­сько­го «Ма­рі­у­по­лі­са» від­бу­ла­ся са­ме там), у другій — про­стір екс­пе­ри­мен­ту і фор­маль­но­го по­шу­ку.

Осо­би­сто ме­ні в «Фо­ру­мі» по­ща­сти­ло — йде­ться са­ме про ве­зі­н­ня, оскіль­ки ща­стя фе­сти­валь­но­го гля­да­ча мін­ли­ве — з дво­ма кар­ти­на­ми.

Пер­шу на­зва­но про­сто: «Кі­нець» (The End, ре­жи­сер — Гі­йом Ні­клу, Фран­ція). Практично мо­но­спе­ктакль. З ди­во­ви­жно гар­ним Депардьє в ро­лі ста­ро­го ми­слив­ця, який за­блу­кав у лі­сі й зу­стрів там кіль­кох геть бо­же­віль­них пер­со­на­жів. Фільм ду­же смі­шний, мі­сця­ми стра­шний, по­мір­но і до­ре­чно сюр­ре­а­лі­сти­чний, і після його удар­но­го і по-снай­пер­сько­му влу­чно­го фі­на­лу хо­че­ться ли­ше за­во­ла­ти: чо­му він не в конкурсі?!

Те са­ме за­пи­та­н­ня ви­ни­кає і після пер­ших ка­дрів «Лі­ло­во­го про­вул­ка» — но­вої ро­бо­ти угор­сько­го ре­жи­се­ра Бен­са Флі­га­у­фа. Флі­га­уф вже брав участь у конкурсі Бер­лі­на­ле 2012-го з дра­ма­ти­чним три­ле­ром про вбив­ства ци­га­нів «Про­сто ві­тер», здо­був­ши за­слу­же­ний Гран-прі жу­рі. «Лі­ло­вий про­ву­лок» — це фільм-сно­ви­ді­н­ня на кіль­кох рів­нях. Го­лов­ні ге­рої — ма­ти і ма­лень­кий син, яко­му во­на роз­по­від­ає стра­шну каз­ку про дів­чин­ку, за­мкне­ну ба­тька­ми в під­ва­лі. Па­ра­лель­но роз­плу­ту­є­ться скла­дний клу­бок ро­дин­них сто­сун­ків. Фільм зня­то трьо­ма різними опе­ра­то­ра­ми в аб­со­лю­тно рі­зних ма­не­рах — для ко­жно­го пла­ну опо­віді. Основ­на лі­нія — вла­сне справ­жнє, що раз у раз спа­ла­хує не­ймо­вір­но кра­си­ви­ми ка­дра­ми. Стри­ба­ю­ча ама­тор­ська ка­ме­ра (на­справ­ді ду­же ви­со­кий клас опе­ра­тор­ської ро­бо­ти) — це не­дав­нє ми­ну­ле, ран­нє ди­тин­ство хло­пчи­ка. На­ре­шті, оней­ри­чні ка­дри в бі­ло-чор­но­му зо­бра­жен­ні, зня­ті в ін­фра­чер­во­ній опти­ці, — ві­зу­а­лі­за­ція ті­єї са­мої стра­шної каз­ки. До всьо­го слід до­да­ти ди­во­ви­жну зву­ко­ву до­ріж­ку — мі­сця­ми три­во­жний, мі­сця­ми не­ва­го­мий ем­бі­єнт, створений са­мим ре­жи­се­ром.

Вла­сне, «Лі­ло­вий про­ву­лок» — це са­ма по со­бі каз­ка, у якій ма­ти і син пе­ре­ма­га­ють най­не­без­пе­чні­ших — вну­трі­шніх де­мо­нів. Ду­же про­ста історія — але фе­но­ме­наль­но ви­ко­на­на.

Те­ма важ­ко­го ди­тин­ства і скла­дних сто­сун­ків ба­тьків і ді­тей — вза­га­лі одна з по­стій­них на Бер­лі­на­ле, ін­ша річ— на­скіль­ки пе­ре­кон­ли­во во­на пред­став­ле­на: у то­му жо­снов­но­му конкурсі ані фан­та­сти­ка Midnight Special про хло­пчи­ка з очи­ма, що сві­тя­ться, Дже­фа Ні­кол­са (США), ані Being 17 (Ан­дре Те­ши­не, Фран­ція) ні­чим ви­да­тним не за­пам’ята­ли­ся. Одні­єю з по­дій «Па­но­ра­ми» мо­гла б ста­ти «До­ро­га на Стам­бул» ві­до­мо­го фран­цузь­ко­го кі­не­ма­то­гра­фі­ста Ра­ши­да Бу­ша­ре­ба про ма­тір-оди­на­чку, чия юна до­чка при­єд­ну­є­ться до ІДІЛ — про­те фільм зро­бле­но над­то вже пла­ка­тно, а в кін­ці ско­чу­є­ться до ба­наль­ної ме­ло­дра­ми.

Тим ча­сом фе­сти­валь на­бли­жа­є­ться до за­вер­ше­н­ня. Го­лов­на подія сьо­го­дні­шньо­го дня — прем’єра во­сьми­го­дин­но­го (!) епо­су фі­ліп­пін­ця Лав Ді­а­са «Ко­ли­ско­ва для сум­ної та­єм­ни­ці» (Hele Sa Hiwagang Hapis). Фільм по­ка­жуть дво­ма ча­сти­на­ми по чо­ти­ри го­ди­ни з го­дин­ною пе­ре­р­вою. Чи пе­ред­ба­че­но якісь при­зи тим, хто до­ди­ви­ться все це до кін­ця, не по­ві­дом­ля­є­ться.

Но­ви­ни з нав­ко­ло­фе­сти­валь­ної пре­си:

— НВО за­пу­сти­ли но­вий се­рі­ал «Ві­ніл», при­свя­че­ний аме­ри­кан­ській рок-сце­ні 1970-х. Пер­ший епі­зод зня­тий Мар­ті­ном Скор­се­зе. Ви­ко­нав­чим про­дю­се­ром про­е­кту, який кри­ти­ки вже на­зи­ва­ють «рок-н-роль­ною «Грою пре­сто­лів», ви­сту­пив Мік Джаг­гер, а сце­на­ри­стом — Те­ренс Він­тер, який ра­ні­ше пи­сав для «Під­піль­ної ім­пе­рії».

— Ін­тер­нет-ком­па­нія Vice (їхні ре­пор­та­жі про вій­ну в Укра­ї­ні ви­ді­ля­ю­ться аде­ква­тні­стю і смі­ли­ві­стю серед за­хі­дних ме­діа) за­пу­ска­ють вла­сний те­ле­ка­нал Viceland. Обі­ця­ють, що бу­де ве­се­ло: те­ле­се­рі­а­ли про ма­тю­кли­во­го ре­пе­ра-ку­лі­на­ра та ко­му­ну мо­ло­дих ко­ме­ді­ан­тів, подорожі па­ри, що пі­зна­ють жи­т­тя ЛГБТ-спіль­нот по всьо­му сві­ті, цикл пе­ре­да­ч­про тон­ко­щі ви­ро­щу­ва­н­ня, по­ши­ре­н­ня і вживання ма­ри­ху­а­ни й ін­ше в то­му ж ду­сі — за все хо­ро­ше проти всьо­го гіршого.

Дра­ма «У цен­трі ува­ги» (Spotlight), що роз­по­від­ає про успі­шне жур­на­ліст­ське ви­кри­т­тя ка­то­ли­цьких свя­ще­ни­ків-пе­до­фі­лів і є го­лов­ним пре­тен­ден­том на «Оскар» у но­мі­на­ції «най­кра­щий пов­но­ме­тра­жний ігро­вий фільм», стала го­лов­ною при­чи­ною, з якої ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор фе­сти­ва­лю в Сан­та-Бар­ба­рі Ро­берт Дюр­лінг зро­бив ка­мінг-аут, роз­по­вів­ши, що також став у ди­тин­стві жер­твою се­ксу­аль­них дій з бо­ку свя­щен­но­слу­жи­те­ля. За сло­ва­ми Дюр­лін­га, він ні­ко­ли не пра­гнув пом­сти, про­те са­ме «У цен­трі ува­ги» до­зво­лив йо­му на­ре­шті «по­чу­ва­ти­ся при­найм­ні ви­прав­да­ним».

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День», Берлін—Ки­їв

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.