Як збе­рег­ти ко­ха­н­ня?

Прем’єра «У цьо­му ми­ло­му ста­ро­му до­мі» об’єд­на­ла ко­ри­фе­їв, май­стрів і мо­лодь На­ціо­наль­но­го те­а­тру ім. Ле­сі Укра­їн­ки

Den (Ukrainian) - - Культура - Ана­ста­сія ГЕРМАНОВА

П’єсу Оле­ксія Ар­бу­зо­ва по­ста­вив ху­до­жній ке­рів­ник ко­ле­кти­ву Ми­хай­ло Рє­зни­ко­вич. Прем’єра від­бу­де­ться 26 і 28 лю­то­го. У ви­ста­ві за­ді­я­ні ко­ри­феї, представники середнього по­ко­лі­н­ня ар­ти­стів, сту­дій­ці та сту­ден­ти Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту кі­но, те­а­тру і те­ле­ба­че­н­ня іме­ні І.К. Кар­пен­ка-Ка­ро­го (май­стер­ня М. Рє­зні­ко­ви­ча). Юрій Ма­жу­га та Ва­ле­рія За­клун­на, Ві­ктор Ал­до­шин і Ні­на Ні­же­ра­дзе, Те­тя­на На­за­ро­ва та Ган­на Ар­те­мен­ко, Дми­тро Сав­чен­ко і Ста­ні­слав Мо­сквін — ось да­ле­ко не пов­ний спи­сок ме­шкан­ців «цьо­го ми­ло­го ста­ро­го до­му».

Го­лов­на ге­ро­ї­ня п’єси — Юлія (Те­тя­на На­за­ро­ва) — при­їжджає до при­мор­сько­го мі­сте­чка до ко­ли­шньо­го чо­ло­ві­ка Гу­ся­тни­ко­ва (цю роль по чер­зі гра­ють Ста­ні­слав Мо­сквін і Дми­тро Сав­чен­ко) та ді­тей, яких за­ли­ши­ла два ро­ки то­му, втра­тив­ши го­ло­ву від но­во­го ко­ха­н­ня. Те­пер, коли при­стра­сті ущу­хли, її по­тя­гну­ло на­зад — до «ми­ло­го ста­ро­го до­му» — родинного гні­зде­чка Гу­ся­тни­ко­вих.

Цей за­ти­шний світ зда­є­ться остан­нім опло­том без­ко­ри­сли­во­сті й на­їв­но­сті. Хо­ча у до­мі ви­ру­ю­ють при­стра­сті — ма­ти йде з сім’ї, ба­тько не­спо­ді­ва­но за­яв­ляє про на­мір зно­ву одру­жу­ва­ти­ся, ба­бу­ся не мо­же ви­зна­чи­ти­ся, ким же все ж та­ки їй є ді­дусь — пер­шим чо­ло­ві­ком чи че­твер­тим, ді­ти за­яв­ля­ють, що вони «вже не ді­ти» і го­то­ві ство­рю­ва­ти свої вла­сні сім’ї.

Не зро­би­ти бо­ля­че близь­кій лю­ди­ні, ду­ма­ти про ін­ше, коли самому по­га­но — «ста­ро­мо­дна ко­ме­дія про май­же ста­ро­мо­дних лю­дей», — так ви­зна­чає жанр ви­ста­ви її ав­тор.

— Більш як трид­цять ро­ків то­му я гра­ла го­лов­ну роль у п’єсі Оле­ксія Ар­бу­зо­ва «Пе­ре­мо­жни­ця», — зга­дує

Ва­ле­рія ЗА­КЛУН­НА. — Та моя ге­ро­ї­ня — Майя Алей­ни­ко­ва — бу­ла жорс­ткою, пра­кти­чною, де­що ци­ні­чною, яка ви­бу­до­ву­ва­ла своє жи­т­тя, кар’єру, на­віть ко­ха­н­ня, ке­ру­ю­чись ме­то­да­ми су­то его­цен­три­чни­ми, сві­до­мо ла­ма­ю­чи в со­бі цно­тли­ве, на до­го­ду нав­ко­ли­шній дій­сно­сті. Ни­ні­шня роль — ма­ти й ба­бу­ся, що на­ма­га­є­ться збе­рег- ти те­пло, традиції, за­ти­шок, до­бро­бут, стій­кість по­при всі бу­рі й по­тря­сі­н­ня цьо­го «ми­ло­го ста­ро­го до­му».

— Це ви­ста­ва про ко­ха­н­ня, про ди­во­ви­жність цьо­го по­чу­т­тя і про жах цьо­го по­чу­т­тя, коли во­но мо­же ми­ну­ти, — по­яснює Ми­хай­ло

РЄ­ЗНИ­КО­ВИЧ. — Про го­стре пе­ред­чу­т­тя хви­лю­ю­чої зу­стрі­чі з ко­ха- ною і про всю ба­га­то­гран­ність мук, сум­ні­вів і най­рі­зно­ма­ні­тні­ших спле­сків ду­ші пе­ред ці­єю зу­стріч­чю. Це ви­ста­ва про уда­ри ко­ха­н­ня, про те, на­скіль­ки гір­ки­ми є ми­ті, коли ти розумієш, що ко­ха­н­ня ми­ну­ло, про му­жність по­ки­ну­то­сті, осо­бли­во якщо в цій по­ки­ну­то­сті — у ми­ну­ло­му — твоя ви­на...

ФОТО ІРИ­НИ СОМОВОЇ

ГАН­НА АР­ТЕ­МЕН­КО ТА ДМИ­ТРО САВ­ЧЕН­КО — МЕ­ШКАН­ЦІ «МИ­ЛО­ГО СТА­РО­ГО ДО­МУ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.