Силь­ні­ше, ніж зброя

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День» Берлін—Ки­їв

Ми­ну­лої суботи за збі­гом об­ста­вин я став свід­ком фле­шмо­бу пам’яті Не­бе­сної Со­тні, ор­га­ні­зо­ва­но­го українською ді­а­спо­рою в Бер­лі­ні на пло­щі Па­рі­зер Плац бі­ля Бра­ден­бурзь­ких во­ріт. Це мі­сце є одним з най­ва­жли­ві­ших і най­ві­дві­ду­ва­ні­ших у сто­ли­ці Ні­меч­чи­ни.

Акція ви­гля­да­ла так: чи­тці, вдя­гне­ні пе­ре­ва­жно як за ча­сів ре­во­лю­ції — у по­лі­ети­ле­но­ві до­що­ви­ки по­верх одя­гу й ка­ски — сто­я­ли серед пло­щі й за­чи­ту­ва­ли урив­ки за­но­то­ва­них спо­га­дів акти­ві­стів Май­да­ну та іме­на загиблих німецькою, ан­глій­ською, українською, ро­сій­ською мо­ва­ми.

Утво­рю­ва­лось ба­га­то­го­лос­ся, що вра­жа­ло не ли­ше змі­стом окре­мих текс­тів, а й уні­каль­ною ці­лі­сні­стю. Вла­сне, са­ме та­ким і був Май­дан — спіль­ні­стю не­схо­жих, яка до­по­мо­гла ви­сто­я­ти нам то­ді й до­по­ма­гає за­раз.

Вла­сне, да­лі не­ма чо­го до­да­ти, окрім цьо­го:

« Я ні­ко­ли не міг уяви­ти, що моя Укра­ї­на ста­не та­кою, що я бу­ду зму­ше­ний бра­ти участь у бо­йо­вих ді­ях. Хо­ча які там бо­йо­ві. У бо­йо­вих ді­ях бра­ли участь ВОНИ, а ми ли­ше пе­ре­бі­га­ли, як му­ра­хи, від укри­т­тя до укри­т­тя, з па­ли­ця­ми і пля­шка­ми в ру­ках. До­ки­ну­ти ко­ктейль бу­ло практично не­мо­жли­во, ВОНИ ру­ха­лись на ви­со­чи­ні, ме­трів на 100— 150 ви­ще від нас.

Але, ми, по­при все, на­сту­па­ли. Без­зброй­ні. Пе­ре­ля­ка­ні. Роз­гу­бле­ні. Бру­дні. Але на­сту­па­ли. Лю­ди па­да­ли. Хло­пець у мо­то­ци­кле­тно­му шо­ло­мі пе­ре­бі­гав до­ро­гу і май­же до­біг до укри­т­тя. Май­же до­біг. Я не знаю його іме­ні до­сі. Я ба­чив, як па­да­ли мит­тє­во (на­пев­но, ку­ля по­тра­пля­ла в го­ло­ву і смерть на­сту­па­ла одра­зу) і як па­да­ли як у спо­віль­не­ній зйом­ці (по­во­лі при­сі­да­ю­чи, схи­лив­ши го­ло­ву до гру­дей і без­си­ло за­ва­лю­ю­чись на бік). Май­же ні­хто не ле­жав на спи­ні, усі вби­ті ле­жа­ли на бо­ці або в ін­ших по­зах. Кров’ю бу­ло за­ли­то, за­ма­за­но, за­бриз­ка­но май­же все — лю­ди, зем­ля, де­ре­ва, облич­чя, одяг, щи­ти, ка­ски, ба­ри­ка­ди, по­кри­шки, пля­шки. Зда­ва­лось, па­тьо­ки кро­ві сті­ка­ють на­віть не­бом, на­стіль­ки за­во­ло­дів усім то­го ранку чер­во­ний ко­лір.

Спо­га­ди пе­ре­пов­ню­ють ме­не, я про­сто на­шпи­го­ва­ний ни­ми, го­ло­ва роз­бу­хає, але я зу­пи­нюсь. Усе одно опи­са­ти так, як це міг би та­ла­но­ви­тий пи­сьмен­ник, не ви­йшло. Про­сто я сьо­го­дні за­йшов в Ін­тер­нет, при­їхав­ши до­до­му, і ви­рі­шив тро­хи опи­са­ти той про­со­че­ний кров’ю день.

І на­о­ста­нок. Дру­га, з яким я там був, зва­ли Олег Ушне­віч. Зва­ли. Його за­стре­лив снай­пер на Ін­сти­тут­ській. Зва­ли. Я від­мов­ля­юсь у це ві­ри­ти.

Ві­чна всім пам’ять».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.