На­пів­за­хо­ди для півострова?

Ан­дрій СЕНЧЕНКО: «По­трі­бна чі­тко сфор­му­льо­ва­на мо­дель від­по­від­аль­но­сті за ко­ла­бо­ра­ціо­нізм»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Дми­тро КРИВЦУН, «День»

25 лю­то­го 2014 ро­ку в Сім­фе­ро­по­лі під час «акції про­те­сту» ро­сій­ськи­хко­за­ків її уча­сни­ки ви­ві­си­ли на бу­дів­лі Вер­хов­ної Ра­ди Кри­му пра­пор су­сі­дньої дер­жа­ви й по­ча­ли ви­ма­га­ти не­за­ле­жно­сті від цен­траль­ної вла­ди Укра­ї­ни. То­го ж дня ста­ло ві­до­мо, що еска­дра ЧФ РФ при­ве­зла на пів­острів 11 ти­сяч озбро­є­них­де­сан­тни­ків. Уже за два дні ро­сій­ські «зе­ле­ні чо­ло­ві­чки» за­хо­пи­ли бу­дів­лю пар­ла­мен­ту й уря­ду Кри­му й по­ча­ли бло­ку­ва­ти укра­їн­ські вій­сько­ві ча­сти­ни. Так по­чи­на­ла­ся ане­ксія Кри­му і ро­сій­ська агре­сія в Укра­ї­ні. Ми­ну­ло два ро­ки, але пи­тань не по­мен­ша­ло. Яки­ми є при­чи­ни по­дії? Чи мо­жна бу­ло уни­кну­ти тра­ге­дій? До яких­дій вда­ю­ться за­раз, щоб ви­пра­ви­ти по­мил­ки? Ці пи­та­н­ня «День» обго­во­рив з ко­ли­шнім т.в.о. за­сту­пни­ка гла­ви Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та (2014), екс-ві­це-прем’єром Ав­то­ном­ної Ре­спу­блі­ки Крим Ан­дрі­єм СЕНЧЕНКОМ:

«ХТО ПРИ­ЇХАВ ДО КРИ­МУ НА ПЛЕ­ЧАХ ОКУПАНТІВ ПІСЛЯ ОКУ­ПА­ЦІЇ, МАЄ ПРО­ТЯ­ГОМ ДО­БИ ВИ­ЇХА­ТИ З ПІВОСТРОВА»

— Оці­ню­ю­чи сьо­го­дні­шню си­ту­а­цію в Кри­му, по-ва­шо­му, на­скіль­ки зу­си­л­ля окупантів з ви­ті­сне­н­ня всьо­го укра­їн­сько­го й крим­сько­та­тар­сько­го з півострова успі­шні?

— Їм це не вда­є­ться, оскіль­ки не­аде­ква­тною є са­ма ідея анексії Кри­му, а також що­ден­на не­аде­ква­тна по­ве­дін­ка ро­сій­ської вла­ди. Ро­сія діє так са­мо, як і по від­но­шен­ню до сво­го на­се­ле­н­ня, ви­па­лю­ю­чи будь-яке іна­ко­ми­сле­н­ня, але з де­ся­ти­ра­зо­вим зу­си­л­лям. Я б не ска­зав, що вони до­ся­гли успі­ху, хо­ча є ре­чі, що ма­ти­муть сер­йо­зні на­слід­ки і їхне ду­же про­сто ви­прав­ля­ти. По-пер­ше, до всі­хбез ви­ня­тку крим­чан, зокре­ма й тих, хто бі­гав з ро­сій­ським пра­по­ром або зра­див Укра­ї­ну, став­ля­ться як до по­ло­не­них— з аб­со­лю­тною не­до­ві­рою. Серед усіх крим­чан вони ви­ді­ли­ли «гру­пи ри­зи­ку». Пер­ша — крим­ські та­та­ри, бо це лю­ди, які після де­ся­ти­літь депортації спри­йма­ють пу­тін­ську Росію як продовження ста­лін­сько­го СРСР і за­гро­зу для себе. У цьо­му сен­сі вони ду­же не­без­пе­чні для оку­пан­та. Хо­ча, як і в будь-яко­му се­ре­до­ви­щі, серед ни­хє ге­рої й зра­дни­ки. У ХХІ столітті Ро­сія не на­ва­жу­є­ться на від­кри­ту де­пор­та­цію, то­му вла­што­вує без­ко­не­чний те­рор, щоб ви­ті­сни­ти крим­ськи­хта­тар з Кри­му.

Дру­га сер­йо­зна гру­па ри­зи­ку — мо­лодь, яка на­ро­ди­ла­ся або ви­ро­сла в не­за­ле­жній Укра­ї­ні. Для ни­хРа­дян­ський Со­юз — це пу­стий звук, а Ро­сія — кра­ї­на, що оку­пу­ва­ла їхню ба­тьків­щи­ну. Що­до них Кремль обрав ін­шу та­кти­ку жорс­тко­го про­ми­ва­н­ня міз­ків — мо­бі­лі­за­цію. Кремль від­кри­то по­ру­шує Же­нев­ську кон­вен­цію 1949 ро­ку, що ка­те­го­ри­чно за­бо­ро­няє кра­ї­ні-оку­пан­то­ві при­зи­ва­ти у свою ар­мію гро­ма­дян оку­по­ва­ної кра­ї­ни.

Що ж до дов­го­гра­ю­чи­хна­слід­ків дій РФ — це те, що вони ро­блять зі шко­ля­ра­ми. Від­бу­ва­є­ться жорс­тке про­ми­ва­н­ня міз­ків — ді­тям ще­плять не­на­висть до Укра­ї­ни, їм спо­тво­ре­но ви­кла­да­є­ться історія то­що. І якщо стар­ші ді­ти мо­жуть щось ро­зу­мі­ти, то мо­лод­ші про­сто вби­ра­ють цю ін­фор­ма­цію.

Ви­хо­дя­чи з цьо­го, вся­кі ідеї з при­во­ду то­го, що Крим ми по­вер­та­ти­ме­мо че­рез якісь ре­фе­рен­ду­ми, — без­глу­зді. Ми ро­зу­мі­є­мо, що під ду­ла­ми ав­то­ма­тів мо­жна за­без­пе­чи­ти будь-яке го­ло­су­ва­н­ня. Але вже за­раз слід фор­му­ва­ти мо­дель май­бу­тньо­го Кри­му й Дон­ба­су. Ми ма­є­мо про­де­кла­ру­ва­ти, в який бік ру­ха­є­ться Укра­ї­на, і це не якісь плу­та­ні дум­ки про де­цен­тра­лі­за­цію впе­ре­міш зі зда­чею Дон­ба­су, які за­про­по­ну­вав Президент, а ви­ра­зна мо­дель — як зав­тра ви­гля­да­ти­ме кра­ї­на, яке мі­сце за­ймуть Дон­бас і Крим, яким чи­ном ми за­без­пе­чи­мо ви­рі­ше­н­ня одно­го з най­скла­дні­ших зав­дань — єд­ність ци­хте­ри­то­рій з кра­ї­ною. Це також сто­су­є­ться еко­но­мі­чної мо­де­лі, адже від­нов­лю­ва­ти Дон­бас у ста­ро­му ви­гля­ді з його еко­но­мі­кою то­чно не вар­то. У Кри­му також ба­га­то ре­чей до­ве­де­ться від­нов­лю­ва­ти й ро­би­ти іна­кше. Усе це тре­ба фор­му­лю­ва­ти за­раз, щоб жи­те­лі ци­хте­ри­то­рій не бо­я­ли­ся то­го, що їхче­ка­ти­ме зав­тра.

По­трі­бна чі­тко сфор­му­льо­ва­на й пре­зен­то­ва­на мо­дель від­по­від­аль­но­сті за зло­чи­ни й ко­ла­бо­ра­ціо­нізм. Оскіль­ки в Кри­му за до­по­мо­гою про­па­ган­ди по­стій­но на­гні­та­є­ться об­ста­нов­ка й спо­тво­рю­є­ться ін­фор­ма­ція, слід ви­зна­чи­ти, хто не­сти­ме відповідальність. На­при­клад, суд­ді, вій­сько­во­слу­жбов­ці, що зра­ди­ли при­ся­зі, про­ку­ро­ри — під­па­да­ють під кри­мі­наль­ну відповідальність. А шир­ша ка­те­го­рія, як сіль­ські діль­ни­чні, які пра­цю­ва­ли при всі­хре­жи­мах , ма­ють бу­ти ам­ні­сто­ва­ні. Але є й та ча­сти­на гро­ма­дян, які є ко­ла­бо­ра­ціо­ні­ста­ми, — ті, хто ор­га­ні­зо­ву­вав ро­бо­ту ви­бор­чи­хко­мі­сій для псев­до­ре­фе­рен­ду­му — вони ма­ють по­не­сти адмі­ні­стра­тив­ну відповідальність. Їхна три­ва­лий тер­мін тре­ба по­зба­ви­ти пра­ва на дер­жав­ну слу­жбу, на участь у ро­бо­ті ви­бор­чко­мів, а також за­бо­ро­ни­ти їм оби­ра­ти­ся й бу­ти обра­ни­ми. Ще один ва­жли­вий мо­мент при по­вер­нен­ні Кри­му — всі, хто жив на те­ри­то­рії АР і Се­ва­сто­по­ля на мо- мент оку­па­ції ма­ють отри­ма­ти пра­во ви­бо­ру одно­го гро­ма­дян­ства — російського або укра­їн­сько­го. Якщо лю­ди­на оби­рає ро­сій­ське гро­ма­дян­ство, во­на отри­мує по­свід­ку на про­жи­ва­н­ня, але не має пра­ва голосу на ви­бо­ра­хна те­ри­то­рії Укра­ї­ни й со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня отри­мує з Мо­скви. Ті ж, хто при­їхав до Кри­му на пле­чах окупантів після по­ча­тку оку­па­ції, му­сять про­тя­гом до­би ви­їха­ти з півострова — за жорс­ткою хор­ват­ською схе­мою.

«СУД­ДІ НЕПРИТОМНІЮТЬ ВІД ОДНІ­ЄЇ ДУМ­КИ ПРО ТЕ, ЩОБ У РІ­ШЕН­НІ ВИ­ВЕ­СТИ ФРА­ЗУ «РО­СІЙ­СЬКА ЗБРОЙ­НА АГРЕ­СІЯ»

— А як на­ша дер­жа­ва за­йма­є­ться по­вер­не­н­ням Кри­му?

— На­ша дер­жа­ва не за­йма­є­ться пи­та­н­ням по­вер­не­н­ня Кри­му. По-пер­ше, існує ко­а­лі­цій­на уго­да — план дій за­ко­но­дав­чої й ви­ко­нав­чої вла­ди в Укра­ї­ні. Коли його пи­са­ли, спо­ча­тку не з’яви­ло­ся жо­дної дум­ки, крім як за­пи­са­ти «Крим наш». Зре­штою я на­пи­сав «від А до Я» роз­діл, при­свя­че­ний про­бле­мам оку­по­ва­но­го Кри­му й Дон­ба­су, — там ве­ктор­но роз­пи­са­но, що тре­ба ро­би­ти, але ні­чо­го з цьо­го не ви­ко­ну­ють. На рівні пар­ла­мен­ту після ви­бо­рів 2014 ро­ку не­об­хі­дно бу­ло ство­ри­ти ко­мі­тет з пи­тань оку­по­ва­них, при­фрон­то­вих те­ри­то­рій і ви­му­ше­ни­хпе­ре­се­лен­ців і си­стем­но за­йма­ти­ся за­ко­но­дав­чим за­без­пе­че­н­ням ви­рі­ше­н­ня ци­хзав­дань. Ни­ні­шні те­ма­ти­чні між­фра­кцій­ні об’єд­на­н­ня де­пу­та­тів не ма­ють ні­я­кої ін­шої ме­ти й ре­зуль­та­тів, крім пі­а­ру.

По-дру­ге, ні­хто не за­йма­є­ться цими про­бле­ма­ми у ви­ко­нав­чій вла­ді. Яце­нюк злі­сно уни­кає розв’яза­н­ня про­блем оку­по­ва­них, при­фрон­то­вих те­ри­то­рій і пе­ре­се­лен­ців. Моя пер­ша спро­ба при­му­си­ти його бу­ла 23 лю­то­го 2014 ро­ку, коли від­бу­ва­ло­ся за­сі­да­н­ня фракції ВО «Ба­тьків­щи­на». Уже то­ді він по­чу­вав­ся без п’яти хви­лин прем’єром, і я ска­зав йо­му, що в стру­кту­рі укра­їн­сько­го уря­ду тре­ба ство­рю­ва­ти ко­мі­тет, що за­йма­є­ться цими пи­та­н­ня­ми. Яце­нюк за­пи­тав: «Чо­му Дон­ба­сом?» Я від­по­вів, що на­сту­пним після Кри­му по­чнуть під­па­лю­ва­ти Дон­бас. Цю ідею він одра­зу від­ки­нув. У кві­тні 2014 ро­ку РНБО зо­бов’яза­ла прем’єра ство­ри­ти та­ку стру­кту­ру в уря­ді, але він не ви­ко­нав цьо­го рішення. Після Май­да­ну і мо­ї­хс­проб від­ра­ди­ти його від під­пи­са­н­ня уго­ди з Яну­ко­ви­чем, ми ма­ли до­сить скла­дні сто­сун­ки. То­му я на­ма­гав­ся впли­ва­ти на ньо­го че­рез Тур­чи­но­ва, Ава­ко­ва й ін­ших, але ме­ні пе­ре­да­ли від­по­відь — він вва­жає, що в ньо­го не­має ре­аль­ни­хме­ха­ні­змів розв’яза­н­ня цих про­блем, то­му якщо він до цьо­го до­лу­чи­ться, це по­га­но впли­не на його по­лі­ти­чну кар’єру. Коли фор­му­вав­ся уряд за під­сум­ка­ми ви­бо­рів 2014 ро­ку, вони зно­ву не схо­ті­ли цим за­йма­ти­ся.

Ви­хо­дя­чи з цьо­го, я впев­не­ний, що ни­ні­шня кон­стру­кція вла­ди при­пи­няє своє існу­ва­н­ня, а нас че­ка­ють пар­ла­мент­ські ви-

Як за та­кої ро­бо­ти вла­ди ми мо­же­мо від­но­ви­ти мир, по­вер­ну­ти Крим і Дон­бас? Без зу­силь усе­ре­ди­ні кра­ї­ни ми не по­вер­не­мо ні­чо­го. За чі­ткої, ці­ле­спря­мо­ва­ної й зла­го­дже­ної ро­бо­ти укра­їн­ської вла­ди по­вер­не­н­ня Кри­му мо­же ста­ти ре­аль­ні­стю 2017 ро­ку. Ду­же ба­га­то об­ста­вин при­во­дять нас до ці­єї да­ти, і якщо ми її про­спи­мо, не ді­я­ти­ме­мо й не бу­де­мо го­то­ві, во­на мо­же бу­ти від­ки­ну­та ду­же да­ле­ко

бо­ри. Від но­вої вла­ди тре­ба до­би­ти­ся то­го, щоб та­кий ко­мі­тет з’явив­ся і в пар­ла­мен­ті, і в уря­ді. В уря­ді має бу­ти ці­ло­до­бо­во ді­ю­чий штаб з ви­рі­ше­н­ня зав­дань де­о­ку­па­ції та ре­ін­те­гра­ції Кри­му й Дон­ба­су, від­нов­ле­н­ня при­фрон­то­ви­хте­ри­то­рій (на які ни­ні­шня вла­да ди­ви­ться як на «тим­ча­со­во укра­їн­ські»).

У Пре­зи­ден­та також є обов’яз­ки й пов­но­ва­же­н­ня, щоб за­йма­ти­ся цими пи­та­н­ня­ми. Але від­бу­ва­є­ться ци­ні­чна й розв’язна імі­та­ція ді­яль­но­сті. Сво­го ча­су я за­ймав­ся від­нов­ле­н­ням ро­бо­ти пред­став­ни­цтва Пре­зи­ден­та в Кри­му — в Хер­со­ні. То­ді по­чав­ся по­тік ви­му­ше­ни­хпе­ре­се­лен­ців, і ця стру­кту­ра ма­ла ви­сту­пи­ти пер­вин­ним цен­тром, де людям до­по­ма­га­ли б зо­рі­єн­ту­ва­ти­ся й на­да­ти адмін­по­слу­ги. Ми зна­йшли для цьо­го бу­ди­нок у цен­трі Херсона, але після обра­н­ня Пе­тра По­ро­шен­ка все це ки­ну­ли на­при­зво­ля­ще — Ки­їв не за­йма­є­ться пред­став­ни­цтвом уза­га­лі. Але не­що­дав­но з’явив­ся указ Пре­зи­ден­та про ство­ре­н­ня Слу­жби з де­о­ку­па­ції й ре­ін­те­гра­ції Кри­му у скла­ді пред­став­ни­цтва Пре­зи­ден­та. Це плю­вок в облич­чя, адже за шта­тним роз­кла­дом там чи­сли­ться 31 лю­ди­на, вра­хо­ву­ю­чи при­би­раль­ни­цю й во­дія, із се­ре­дньою зар­пла­тою близь­ко 2000 грн.

Що ж до су­до­вої вла­ди, то вже два ро­ки во­на за­йма­є­ться ви­клю­чно сво­ї­ми вну­трі­шні­ми пе­ре­жи­ва­н­ня­ми. Я очо­люю ОО «Си­ла пра­ва», що до­по­ма­гає су­ди­ти­ся з дер­жа­вою-агре­со­ром й отри­му­ва­ти компенсацію по­стра­жда­лим і ви­му­ше­ним пе­ре­се­лен­цям. За на­шої по­ту­жної юри­ди­чної під­трим­ки ви­му­ше­на пе­ре­се­лен­ка з Кри­му отри­му­ва­ла пер­ше рішення впро­довж 4,5 мі­ся­ця. Суд­ді непритомніють від одні­єї дум­ки про те, щоб у рі­шен­ні сво­єю ру­кою ви­ве­сти фра­зу «ро­сій­ська зброй­на агре­сія». Ця гіл­ка, до­три­му­ю­чись усі­хсу­до­вих про­це­дур, ви­вча­ю­чи пред­став­ле­ні фа­кти й оці­ню­ю­чи їхяк до­ка­зи, має ви­но­си­ти без­до­ган­ні ухва­ли. Але при цьо­му має бу­ти ро­зу­мі­н­ня, що у нас мільйони лю­дей по­стра­жда­ли від ро­сій­ської агре­сії. У цьо­му сен­сі су­до­ва си­сте­ма має пра­цю­ва­ти як го­дин­ник, а не до остан­ньо­го чи­ни­ти опір.

Як з та­кою ро­бо­тою вла­ди ми мо­же­мо від­но­ви­ти мир, по­вер­ну­ти Крим і Дон­бас? Без зу­силь усе­ре­ди­ні кра­ї­ни ми не по­вер­не­мо ні­чо­го. При чі­ткій, ці­ле­спря­мо­ва­ній і зла­го­дже­ній ро­бо­ті укра­їн­ської вла­ди по­вер­не­н­ня Кри­му мо­же ста­ти ре­аль­ні­стю 2017 ро­ку. Ве­ли­че­зна кіль­кість об­ста­вин при­во­дить нас до ці­єї да­ти, і якщо ми її про­спи­мо, не ді­я­ти­ме­мо й не бу­де­мо го­то­ві, во­на мо­же бу­ти від­ки­ну­та ду­же да­ле­ко. 2017 ро­ку ми бу­де­мо в змо­зі від­ре­гу­лю­ва­ти не ли­ше крим­ську про­бле­му, а й по­вер­ну­ти Дон­бас і від­но­ви­ти мир. Але тре­ба са­мим со­бі по­ста­ви­ти та­ку ме­ту й до цьо­го ча­су при­йти з ду­же сер­йо­зни­ми ре­зуль­та­та­ми на еко­но­мі­чно­му, ди­пло­ма­ти­чно­му й юри­ди­чно­му фрон­ті.

— Як ви оці­ню­є­те за­про­по­но­ва­ний Президентом фор­мат «Же­не­ва+»?

— Ми без кін­ця мо­же­мо го­во­ри­ти «Же­не­ва+» або «Же­не­ва++», але слід ви­хо­ди­ти з то­го, що ба­га­то кра­їн із за­до­во­ле­н­ням за­бу­ли б укра­їн­ську про­бле­му. У Єв­ро­пі на­ро­сли свої про­бле­ми, і там існу­ють рі­зні дум­ки. Пів­ні­чна, Схі­дна Єв­ро­па, кра­ї­ни бал­тії, на­ші най­ближ­чі су­сі­ди — чі­тко ро­зу­мі­ють і під­три­му­ють нас. Але у Фран­ції й Іта­лії скла­дні про­це­си, а в Ні­меч­чи­ни як у єв­ро­пей­сько­го лі­де­ра про­сто скла­дна роль. У США ж за­раз ви­бор­ча кам­па­нія. Але ми ма­є­мо по­вер­ну­ти­ся до на­ши­хна­ціо­наль­ни­хін­те­ре­сів і бу­ти в цій спра­ві при­зві­дни­ка­ми.

Що ж до на­ши­хмо­жли­во­стей, то, не від­штов­ху­ю­чи усіх тих, хто го­то­вий до­по­мог­ти, я б спирався на Бу­да­пешт­ський фор­мат. Це єди­не, що хоч до чо­гось зо­бов’язує, оскіль­ки на­ша кра­ї­на на за­пит сві­то­вої спіль­но­ти від­да­ла ядер­ну зброю. І ми не ма­є­мо про­си­ти — ми ма­є­мо ви­ма­га­ти. Але на­ша вла­да не в змо­зі ви­ма­га­ти, адже на За­хо­ді про них усе зна­ють і до­бре ро­зу­мі­ють, що ці лю­ди не ма­ють під­трим­ки на­ро­ду. Їм не­ма на що спер­ти­ся, коли тре­ба жорс­тко по­ста­ви­ти пи­та­н­ня.

«Я СПИРАВСЯ Б НА БУ­ДА­ПЕШТ­СЬКИЙ ФОР­МАТ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.