Про обмін пе­ре­кла­да­ми на тлі обмі­ну сна­ря­да­ми

Den (Ukrainian) - - Українці — читайте! -

У Ро­сії ви­йшла книж­ка укра­їн­сько­го по­е­та Ми­хай­ля­Се­мен­ка, в Укра­ї­ні — російського пи­сьмен­ни­ка Во­ло­ди­ми­ра Вой­но­ви­ча

Санкт- Пе­тер­бур­зі книж­ки « Ми­хайль Се­мен­ко и украин­ский пан­фу­ту­ризм». Це, вла­сти­во, пер­ша в істо­рії сер­йо­зна книж­ко­ва пу­блі­ка­ція ро­сій­ською мо­вою ма­те­рі­а­лів укра­їн­сько­го лі­те­ра­тур­но­го аван­гар­ду 10 — 30-х ро­ків ХХ сто­лі­т­тя. Ви­кли­кає по­див і по­ва­гу те, що во­на по­ба­чи­ла світ са­ме за­раз, у яв­но не най­плі­дні­ший мо­мент для по­ши­ре­н­ня серед ро­сі­ян знань про на­шу лі­те­ра­ту­ру. Від­ра­зу тре­ба за­зна­чи­ти, що ви­да­н­ня не має ні­чо­го спіль­но­го з роз­по­всю­дже­ни­ми за­раз крем­лів­ськи­ми пі­ар-про­е­кта­ми «м’якої си­ли», спов­не­ни­ми ма­ло­при­хо­ва­ної агі­та­ції — по­ра­зни­цької та « при­мир­ли­вої » . Це ко­ре­ктне і спо­кій­не пред­став­ле­н­ня по­ста­ті Ми­хай­ля Се­мен­ка, його ху­до­жньої та те­о­ре­ти­чної твор­чо­сті.

Упо­ря­дни­ки ви­да­н­ня — російський пи­сьмен­ник і до­слі­дник Ан­дрій Рос­со­ма­хін та укра­їн­ська лі­те­ра­ту­ро­зна­вець Ан­на Бі­ла. Свою книж­ку вони су­про­во­ди­ли мі­ні­маль­ни­ми пе­ред­мо­ва­ми, ко­мен­та­ря­ми з по­ясне­н­ня­ми не зро­зумі­лих для російського чи­та­ча ре­а­лій та кон­текс­тів. А го­лов­ну ува­гу при­ді­ли­ли вла­сне пе­ре­кла­дам. Най­біль­ше мі­сце серед них по­сі­да­ють ма­ні­фе­сти та стат­ті го­лов­но­го укра­їн­сько­го фу­ту­ри­ста і де­яких його ко­лег. Вла­сне, та­ка є дав­ня тра­ди­ція пе­ре­ви­дань на­ших аван­гар­ди­стів ХХ сто­лі­т­тя: акцент за­зви­чай пе­ред­усім ста­ви­ться на те­о­рію, а не на вла­сне ху­до­жні тво­ри. Пра­кти­ка да­ле­ко не без­сум­нів­на. Во­на вже ді­ста­ла чи­ма­ло кри­ти­чних від­гу­ків. Утім, важ­ко не по­го­ди­тись і з тим, що ме­жа те­о­ре­ти­чних ма­те­рі­а­лів із ху­до­жні­ми у фу­ту­ри­стів ча­стень­ко бу­ла вель­ми умов­ною.

Так чи сяк, а до ува­ги російського чи­та­ча — всі основ­ні про­гра­мо­ві текс­ти Се­мен­ка і ком­па­нії. Вклю­чно зі скан­даль­но зна­ме­ни­тим сво­го ча­су ма­ні­фе­стом «Сам», який за­кін­чу­є­ться хре­сто­ма­тій­ним «Я па­лю свій «Ко­бзарь». Фра­за, яку кла­дів не по­тре­бу­ють. Як- от текст «Сім», що скла­да­є­ться з пе­ре­лі­ку днів ти­жня. Чи вір­ші — зву­ко— й бу­кво­спо­лу­че­н­ня. Окре­мим роз­ді­лом пред­став­ле­но фа­кси­міль­ні від­тво­ре­н­ня ві­зу­аль­ної по­е­зії, є бі­бліо­гра­фія, фо­то­ма­те­рі­а­ли. До книж­ки до­да­є­ться також фа­кси­міль­на бро­шур­ка зі зга­да­ним ма­ні­фе­стом «Сам» і вір­ша­ми збір­ки «Дер­за­н­ня» 1914 ро­ку. При­єм­но і атмо­сфер­но, що цей до­да­ток не про­сто українською мо­вою, а в її то­ді­шній вер­сії, з усі­ля­ки­ми ко­ло­ри­тни­ми «всмі­хає ся», «в ка­вьяр­нї » та ін­ши­ми пра­во­пи­сно- лін­гві­сти­чни­ми ро­дзин­ка­ми.

А дру­га подія — по­ява укра­їн­сько­го пе­ре­кла­ду па­ро­дій­ної ан­ти­у­то­пії «Мо­сква 2042» російського пи­сьмен­ни­ка Во­ло­ди­ми­ра Вой­но­ви­ча у ви­дав­ни­цтві « Клуб Сі­мей­но­го До­зві­л­ля » . Вой­но­вич — яскра­ва по­стать, не про­сто ві­до­мий пи­сьмен­ник-емі­грант, а й по­слі­дов­ний лі­бе­рал, кри­тик спер­шу ра­дян­сько­го режиму, а те­пер і ни­ні­шніх ім­пер­ських по­туг. То­рік українською вже ви­йшла його книж­ка «Жи­т­тя і не­ймо­вір­ні при­го­ди сол­да­та Іва­на Чон­кі­на. Пе­ре­мі­ще­на осо­ба».

«Мо­сква 2042» на­пи­са­на ще в се­ре­ди­ні ві­сім­де­ся­тих ро­ків. У ній російський пи­сьмен­ник-емі­грант Кар­цев (від­вер­то са­мо­па­ро­дій­ний образ) опи­нив­ся серед пер­ших па­са­жи­рів на­ре­шті ви­на­йде­ної ма­ши­ни ча­су. Во­на, тре­ба ска­за­ти, ви­гля­да­ла як зви­чай­ні­сінь­кий лі­так, прав­да, та­кий, що ви­лі­тає на ор­бі­ту. На ньо­му Кар­цев при­ле­тів до Мо­скви, як за­зна­че­но в на­зві книж­ки, 2042 ро­ку. І ви­явив, що там... по­бу­до­ва­но ко­му­нізм. Цей ко­му­нізм, прав­да, зви­чай­ні­сінь­ке зну­ща­н­ня з Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Бо ж у ньо­му не­має гро­шей, але є їх- сій­ський на­ціо­на­ліст- « по­чвєн­нік » Сім Кар­на­ва­лов (під ним мо­жна вга­да­ти Сол­же­ні­ци­на). Він став сим­во­лом мо­нар­хіст­сько­го, ім­пер­сько­го під­пі­л­ля та го­то­вий ки­ну­ти ви­клик ко­му­ні­стам«за­гло­тни­кам» у Крем­лі.

Цей світ май­бу­тньо­го, роз­та­шо­ва­ний на пе­ре­хре­сті двох російських по­лі­ти­чних ма­ксим, у Во­ло­ди­ми­ра Вой­но­ви­ча спов­не­ний стиль­них ви­на­хо­дів і ав­тор­ської «но­во­мо­ви». З осо­бли­ви­ми тер­мі­на­ми, фор­му­ла­ми й га­сла­ми на кшталт «Хто здає про­дукт вто­рин­ний — той хар­чу­є­ться від­мін­но». З ни­ми укра­їн­ський пе­ре­кла­дач Ми­хай­ло Ка­ме­нюк, са­мо со­бою, мав над чим по­пі­тні­ти. Вва­жаю, що най­скла­дні­шим мо­мен­там він до­бре дав ра­ду. Де-не-де, однак, є оче­ви­дні по­мил­ки та не­до­гля­ди еле­мен­тар­но­го ха­ра­кте­ру, які ча­сом псу­ють на­за­гал по­зи­тив­ні вра­же­н­ня від укра­їн­сько­го текс­ту. Але вони не мо­жуть зі­псу­ва­ти загального мас­шта­бу книж­ки: і жва­вої, й смі­шної, й гли­бо­ко сим­во­лі­чної, й жа­ско-пе­ред­ба­чли­вої, й ба­га­то­зна­чної, й та­кої, що дає матеріал до роз­ду­мів у якнай­рі­зно­ма­ні­тні­ших сфе­рах.

«Мо­сква 2042», серед ін­шо­го, на­га­дує про ми­ну­щість і не­стій­кість ба­га­тьох ре­чей і ре­а­лій, які мо­жуть зда­ва­ти­ся не­по­ру­шни­ми. Про кри­хкість сил, які ви­гля­да­ють не­пе­ре­мо­жни­ми. Що ли­ше під­кре­слює акту­аль­ність книж­ки сьо­го­дні та для нас.

Вій­на іде. Але пе­ре­кла­ди які­сних, ба­га­то­пла­но­вих кни­жок за­ли­ша­ю­ться осми­сле­ни­ми і по­трі­бни­ми. Їхня уні­вер­саль­ність до­зво­ляє не втра­ти­ти по­зи­цію, гі­дність, во­лю в кон­флі­кті й при цьо­му по­ди­ви­ти­ся на дов­ко­ли­шню дій­сність шир­ше. Зда­є­ться, десь тут тре­ба шу­ка­ти шля­хів до аде­ква­тно­го куль­тур­но­го кон­та­кту у ви­рі вій­ни, ко­трий, як не кру­ти, також є фор­мою жи­т­тя, а от­же, в ньо­му по­трі­бно обжи­ва­ти­ся.

РОСІЙСЬКИЙ ПРО­ЗА­ЇК-«ЯСНОВИДЕЦЬ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.