Во­ло­ди­мир ОГРИЗКО,

Во­ло­ди­мир ОГРИЗКО: «Ро­сія сьо­го­дні не впи­су­є­ться в де­мо­кра­ти­чний альянс кра­їн»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

екс-мі­ністр за­кор­дон­них справ України (2007 — 2009 рр.):

В Укра­ї­ні й на За­хо­ді го­ру має взя­ти стра­те­гі­чне ми­сле­н­ня. Слід че­сно ви­зна­ти, що, ви­хо­дя­чи з істо­ри­чних тра­ди­цій, мен­таль­но­сті, про­це­сів дер­жа­во­тво­ре­н­ня то­що, Ро­сія сьо­го­дні не впи­су­є­ться в де­мо­кра­ти­чний альянс кра­їн. Звід­си два сце­на­рії дій

Екс-мі­ністр за­кор­дон­них справ України (2007—2009 рр.) Во­ло­ди­мир ОГРИЗКО — один із тих ди­пло­ма­тів, який за­ймає прин­ци­по­ву по­зи­цію у від­сто­ю­ван­ні ін­те­ре­сів України, зокре­ма у від­но­си­нах із Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю. Йо­го в ро­сій­ській «Ви­ки­пе­дии» оха­ра­кте­ри­зу­ва­ли ру­со­фо­бом. При­чо­му та­ку ха­ра­кте­ри­сти­ку йо­му при­пи­са­ли за те, що на одній із між­на­ро­дних кон­фе­рен­цій у Ки­є­ві він ви­сту­пав укра­їн­ською мо­вою, що бу­ло й пе­ред­ба­че­но фор­ма­том цьо­го за­хо­ду. Пан Огризко є ав­то­ром «Дня», по­стій­но дає ко­мен­та­рі та ін­терв’ю на­шо­му ви­дан­ню. Сьо­го­дні у Во­ло­ди­ми­ра Ста­ні­сла­во­ви­ча день народження. «День» ві­тає йо­го із 60-річ­чям, ба­жає подаль­ших успі­хів на по­са­ді ке­рів­ни­ка Цен­тру до­слі­дже­н­ня Ро­сії, здій­сне­н­ня пла­нів. Ми ви­рі­ши­ли роз­пи­та­ти, чо­му він, ма­ю­чи ве­ли­кий до­свід ро­бо­ти у єв­ро­пей­сько­му на­пря­мі, ви­рі­шив зайня­ти­ся ви­вче­н­ням Ро­сі­їй яким він ба­чить шлях по­вер­не­н­ня на­шо­го пів­ні­чно­го су­сі­да до нор­ми мі­жна­ро­дно­го пра­ва.

«МЕ­НІ ЗАВ­ЖДИ БУ­ЛО ЦІ­КА­ВО ЗРО­ЗУ­МІ­ТИ І РО­ЗІ­БРА­ТИ­СЯ В ТО­МУ, ЧО­МУ РО­СІЯ Є ТА­КОЮ»

— У ме­не рі­зно­пла­но­вий ди­пло­ма­ти­чний до­свід — як ба­га­то­сто­рон­ньої, так і дво­сто­рон­ньо­ї­ди­пло­ма­ті­їз акцен­том на єв­ро­пей­ські спра­ви. Але ме­ні зав­жди бу­ло ці­ка­во зро­зу­мі­ти і ро­зі­бра­ти­ся в то­му, чо­му Ро­сія є та­кою. До­по­міг ме­ні у цьо­му не­ма­лий до­свід спіл­ку­ва­н­ня з ро­сій­ськи­ми спів­ро­змов­ни­кам та ана­ліз зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­ї­пра­кти­ки Ро­сії. Ска­жу від­вер­то: ме­не зав­жди ди­ву­ва­ло те, якою ве­ли­кою є рі­зни­ця між по­ве­дін­кою Ро­сі­ї­та за­хі­дних кра­їн на між­на­ро­дній аре­ні.

А то­ді, ко­ли вже по­чав пра­цю­ва­ти у ро­сій­сько­му на­пря­мі в на­шо­му Мі­ні­стер­стві за­кор­дон­них справ, те­о­ре­ти­чні спостереження по­ча­ли швид­ко транс­фор­му­ва­ти­ся у пра­кти­чну пло­щи­ну. З ро­сі­я­на­ми ду­же важ­ко ве­сти переговори: во­ни до остан­ньо­го за­пе­ре­чу­ва­ти­муть оче­ви­дні фа­кти, на­ма­га­ти­му­ться за­тя­гу­ва­ти пе­ре­го­вор­ний про­цес, акцен­ту­ва­ти­муть ува­гу на дру­го­ря­дних мо­мен­тах, спо­ді­ва­ю­чись, що у те­бе не ви­ста­чить тер­пі­н­ня, сил, ча­су то­що. Але швид­ко по­чи­на­ють шу­ка­ти ком­про­міс, ко­ли їм, обра­зно ка­жу­чи, на­сту­па­єш на хвіст. Во­ни цьо­го ду­же не лю­блять. От­же, тре­ба шу­ка­ти ці хво­сти і на­сту­па­ти на них.

А за­га­лом для цьо­го тре­ба глиб­ше ви­вча­ти і кра­ще ро­зу­мі­ти, чим є сьо­го­дні Ро­сія. Та­ка ана­лі­ти­чна, ін­те­ле­кту­аль­на ро­бо­та ме­ні зда­є­ться ду­же ва­жли­вою. Без цьо­го ми не змо­же­мо об’єктив­но та аде­ква­тно оці­ню­ва­ти си­ту­а­цію й ді­я­ти від­по­від­ним чи­ном.

«НА ЗА­ХО­ДІ ПО­ВІ­РИ­ЛИ, ЩО РО­СІЯ МО­ЖЕ БУ­ТИ ЧА­СТИ­НОЮ ЗА­ХІ­ДНО­ГО ЦИ­ВІ­ЛІ­ЗО­ВА­НО­ГО СВІ­ТУ»

— Як так ви­йшло, що Ро­сія за ду­же ко­ро­ткий час прав­лі­н­ня Пу­ті­на пе­ре­тво­ри­ла­ся на агре­сив­ну ре­ві­зіо­ніст­ську дер­жа­ву, чо­му ні­хто не по­мі­чав цьо­го ра­ні­ше?

— На­справ­ді, ні ми, в Укра­ї­ні, ні на За­хо­ді не хо­ті­ли ба­чи­ти ре­аль­ну Ро­сію. Вла­сне, за це ми всі сьо­го­дні роз­пла­чу­є­мо­ся. Укра­їн­ці зна­чно біль­шою ці­ною — жи­т­тя­ми най­кра­щих на­ших си­нів і до­чок, За­хід — мільярдами, які він ін­ве­сту­вав у Ро­сію і на­ма­гав­ся зро­би­ти її де­мо­кра­ти­чною. Ста­лось так то­му, що на За­хо­ді по­ві­ри­ли у ви­га­да­ну ним же бай­ку, що Ро­сія мо­же бу­ти ча­сти­ною за­хі­дно­го ци­ві­лі­зо­ва­но­го сві­ту. А у нас в Укра­ї­ні ба­га­то ду­же ви­со­ких ке­рів­ни­ків не хо­ті­ли ба­чи­ти її ре­аль­ну суть, бо про­сто си­ді­ли на одній тій са­мій га­зо­вій тру­бі й за­ро­бля­ли та­кі са­мі ко­ру­пцій­ні міль­йо­ни та мі­льяр- ди, як та­кі ж ко­ру­пціо­не­ри з ро­сій­сько­го бо­ку. Ну, хі­ба ка­за­ти­меш прав­ду про то­го, з ким ді­лиш спіль­ний зло­чин­ний бі­знес?

То­му ми по-справ­жньо­му на­віть і близь­ко не під­хо­ди­ли до пи­та­н­ня, чо­му Ро­сія та­ка і що з нею тре­ба ро­би­ти. А во­на за­ли­ша­ла­ся увесь цей час не­змін­ною: пос­тсов­ко­вою, не­ре­фор­мо­ва­ною, «обра­же- ною» і «при­ни­же­ною». Не за­бу­вай­мо, що вже че­рез кіль­ка днів пі­сля роз­ва­лу СРСР Єль­цин не­пу­блі­чно за­яв­ляв, що так чи іна­кше «ми бу­де­мо ра­зом», і ні­ку­ди ви, звер­та­ю­чись до пред­став­ни­ків но­вих дер­жав, від нас не ді­не­те­ся. Що ми, Ро­сія, все одно бу­де­мо так чи іна­кше до­мі­ну­ва­ти на цьо­му про­сто­рі. Нового в цьо­му ні­чо­го не­має — шко­да ли­ше, що на­ше но­ве ке­рів­ни­цтво не хо­ті­ло цьо­му про­ти­сто­я­ти. І ли­ше за­раз, пі­сля бру­таль­но­ї­агре­сі­ї­про­ти України, де­я­кі вчо­ра­шні стра­те­гі­чні дру­зі Ро­сі­ї­ра­птом «про­зрі­ли» — ти­по­ва по­лі­ти­чна мі­мі­крія — й не біль­ше...

«МИ Й ДО­СІ НЕ ПО­ЯСНИ­ЛИ НІ СО­БІ, НІ НА­ШИМ ЗА­ХІ­ДНИМ КО­ЛЕ­ГАМ ІМПЕРСЬКУ СУ­ТНІСТЬ РОСІЙСЬКОЇ ДЕР­ЖАВ­НО­СТІ»

— Ана яко­му стри­жні чи іде­о­ло­гії ба­зу­є­ться ця Ро­сія, бо за­раз ба­га­то го­во­рять, що в

осно­ві російської іде­о­ло­гії ле­жить фі­ло­со­фія Ільї­на?

— Ко­ли го­во­рять, що Ро­сія ви­на­хо­дить якусь но­ву іде­о­ло­гію чи но­ве сві­то­ба­че­н­ня, то, на мою дум­ку, це да­ле­кі від ре­аль­но­сті твер­дже­н­ня. Ро­сія дав­но зна­йшла своє мі­сце в істо­рії. Це окре­мі­шність, ви­ня­тко­вість, «осо­бли­ва» роль і мі­сія (прав­да, не­ві­до­мо, ким ви­зна­че­на). Зга­дай­те істо­рію: якийсь не­ве­ли­кий кла­птик зем­лі, а вже «Ве­ли­кое кня­же­ство мо­сков­ское » . І все це на « ура » спри­йма­є­ться мі­сце­вим лю­дом — що у ХVI, що у ХХІ сто­лі­т­тях! Якась кон­сер­ва­ція су­спіль­но­го ми­сле­н­ня! Це — справ­жній со­ці­аль­ний фе­но­мен, який тре­ба ви­вча­ти. Якщо по­рів­ня­ти те, що го­во­ри­ли в Мо­скві чо­ти­ри — три сто­лі­т­тя то­му, і що го­во­рять те­пер, то ви на­вряд чи зна­йде­те якісь над­то сер­йо­зні від­мін­но­сті. Во­ни — ро­сі­я­ни — уні­каль­ні, ве­ли­кі, а нав­ко­ло під­сту­пні во­ро­ги, які ли­ше мрі­ють про те, щоб зни­щи­ти цю уні­каль­ність.

За­раз Пу­тін го­во­рить про Ро­сію як окре­му ци­ві­лі­за­цію, щоб ще біль­ше утвер­ди­ти у сві­до­мо­сті сво­їх по­спо­ли­тих, що во­ни « ін­ші » . Так са­мо сьо­го­дні го­во­рять про те, що злов­ми­сний За­хід на­ма­га­є­ться зни­щи­ти Ро­сію, а для цьо­го ввів еко­но­мі­чні сан­кці­їй за­гро­жує вій­ною. Сьо­го­дні Пу­тін по­вто­рює те, що вже го­во­ри­ло­ся кіль­ка сто­літь то­му: єди­ною прав­ди­вою є ро­сій­ська ор­то­до­ксаль­на вер­сія хри­сти­ян­ства, а все ін­ше — це де­ка­дент­ство, за­гни­ва­н­ня і то­му по­ді­бне.

Тоб­то на­справ­ді усе це по­вто­рю­є­ться з ін­тер­ва­лом у сто, дві­сті, три­ста ро­ків, тіль­ки тро­хи ін­ши­ми, осу­ча­сне­ни­ми до си­ту­а­ції сло­ва­ми та ін­ши­ми ви­ко­нав­ця­ми. На­справ­ді у цьо­му по­ля­гає трагедія ро­сій­сько­го су­спіль­ства: во­но са­мо­ізо­лю­є­ться від сві­ту, а окре­мі ко­ро­ткі пе­рі­о­ди від­ли­ги змі­ню­ю­ться сто­лі­т­тя­ми за­твор­ни­цтва і мра­ко­біс­ся.

Не ма­ю­чи що за­про­по­ну­ва­ти сві­ту, Ро­сія вда­є­ться до агре­сії, шо­ві­ні­зму та ім­пер­сько­сті, щоб хоч якось са­мо­ствер­ди­тись. Але це шлях у ні­ку­ди, у та­ко­ї­краї ни не­має пер­спе­кти­ви.

От­же, ні­чо­го нового: ми й до­сі не по­ясни­ли ні со­бі, ні на­шим за­хі­дним ко­ле­гам, де­я­кі з яких і за­раз пе­ре­бу­ва­ють у по­ло­ні сво­їх по­лі­ти­чних фан­та­зій, імперську, за­гар­бни­цьку су­тність ро­сій­сько­ї­дер­жав­но­сті.

«У МО­СКВІ ТРА­ДИ­ЦІЙ­НО КРА­ЛИ ЧУЖУ ТЕ­РИ­ТО­РІЮ, ЧУЖУ КУЛЬ­ТУ­РУ, ЧУЖУ ІСТО­РІЮ Й ВИ­ДА­ВА­ЛИ ЇЇ ЗА СВОЮ»

— За­зви­чай вва­жа­є­ться, що су­сі­ди до­бре знають сво­їх су­сі­дів, а істо­рію Фран­ції кра­ще ви­вча­ти з ан­глій­ських ар­хі­вів чи дже­рел і нав­па­ки. То чи не вва­жа­є­те ви, що по­мил­кою За­хо­ду бу­ло не­зна­н­ня скла­дної істо­рії України, Ро­сії?

— Зго­ден, на За­хо­ді вла­сне, ви­ба­чте за сло­во, « пе­ре­жо­ву­ва­ли» ту псев­до­істо­рію, яку Мо­сква їм зго­до­ву­ва­ла. Це, на жаль, ду­же не­га­тив­на тра­ди­ція, яку нам слід не­гай­но змі­ню­ва­ти. Бо у Мо­скві тра­ди­цій­но при­сво­ю­ва­ли, а го­во­ря­чи про­сти­ми сло­ва­ми, кра­ли чужу те­ри­то­рію, чужу куль­ту­ру, чужу істо­рію і ви- да­ва­ли її за свою. І вла­сне, ко­ли ми го­во­ри­мо сьо­го­дні про іде­о­ло­гі­чну вій­ну, слід ро­зу­мі­ти, що з ро­сій­сько­го бо­ку во­на на­справ­ді по­ча­ла­ся не вчо­ра, і не два ро­ки то­му. Во­на три­ває від за­ро­дже­н­ня Мо­ско­вії. Ві­до­мі істо­ри­чні фа­кти, ко­ли книж­ки про Ро­сію, які ви­да­ва­ли­ся, ска­жі­мо, в Па­ри­жі, ску­по­ву­ва­ли ро­сій­ські ди­пло­ма­ти чи аген­ти і при­во­зи­ли до Мо­скви, де спа­лю­ва­ли. Чо­му? То­му що в цих книж­ках бу­ла прав­да про Ро­сію та її кри­ва­ву істо­рію, ди­кун­ські зви­чаї, її ан­ти­єв­ро­пей­ськість то­що. Хі­ба це не пер­ші зал­пи іде­о­ло­гі­чної вій­ни?

Але це за­ли­ша­ло­ся епі­зо­да­ми, а За­хід про­дов­жу­вав че­рез пев­ні істо­ри­чні об­ста­ви­ни сприймати Ро­сію не та­кою, якою во­на на­справ­ді бу­ла іє, а ко­ри­сту­ва­тись істо­ри­чни­ми фей­ка­ми, яки­ми йо­го під­го­до­ву­ва­ла Мо­сква. Так тривало сто­лі­т­тя­ми. Так три­ває і до сьо­го­дні. А хі­ба по­ши­ре­н­ня істо­ри­чної бре­хні не є іде­о­ло­гі­чною вій­ною? За­пи­тай­те ко­гось на ву­ли­ці Бер­лі­на чи Па­ри­жа, у чо­му від­мін­ність між Рус­сю, Мо­ско­ві­єю й Ро­сі­єю. Від­по­відь вас ду­же збен­те­жить. Для них це все фа­та-мор­га­на. У цьо­му, на жаль, є і на­ша укра­їн­ська про­ви­на, бо ми так і не спро­мо­гли­ся до­не­сти до се­ре­дньо­ста­ти­сти­чно­го єв­ро­пей­ця чи аме­ри­кан­ця прав­ду про свою і мо­сков­ську істо­рії.

Ме­ні зда­є­ться, що й дер­жа­ві, й на­у­ков­цям, і ана­лі­ти­кам, у то­му чи­слі Цен­тру ви­вче­н­ня Ро­сії, який я маю честь очо­лю­ва­ти, слід зро­би­ти ма­кси­мум для то­го, щоб роз­по­ві­сти єв­ро­пей­цям прав­ду про істо­рію Ро­сії, про ті кро­ки, які Мо­сква зро­би­ла, щоб сфаль­си­фі­ку­ва­ти і по­да­ти її у ви­гі­дно­му для неї, але істо­ри­чно спо­тво­ре­но­му, ви­гля­ді. Бо якщо го­во­ри­ти про справ­жню істо­рію Мо­ско­вії, то во­на не дає Крем­лю жо­дно­го пра­ва пре­тен­ду­ва­ти на оті ти­ся­чо­лі­тні тра­ди­ції, які во­ни при­пи­су­ють со­бі, а, от­же, і пре­тен­зі­ї­на « ве­лич » зни­ка­ють ав­то­ма­ти­чно.

То­му нам в Укра­ї­ні і усім тим по­за нею, хто хо­че справ­ді зро­зу­мі­ти Ро­сію й ви­зна­чи­ти, як ді­я­ти да­лі, по­трі­бно ду­же сер­йо­зно ви­вча­ти істо­рію Ро­сії. То­ді ми по­ба­чи­мо і зро­зу­мі­є­мо, що, на пре­ве­ли­кий жаль, ма­є­мо спра­ву з кон­стан­тою, яка змі­ню­є­ться ли­ше по фор­мі, а за­ли­ша­є­ться ті­єю са­мою по су­ті. Нам за­раз не­об­хі­дно ду­ма­ти не про чер­го­ві спро­би « за­лу­че­н­ня Ро­сії » , а го­во­ри­ти про не­об­хі­дність по­шу­ку форм її стри­му­ва­н­ня і фа­кти­чної ізо­ля­ці­їу ра­зі, якщо во­на про­дов­жу­ва­ти­ме за­ли­ша­ти­ся не­змін­ною.

— І тра­ди­цій­не пи­та­н­ня: «Що ро­би­ти» — і Єв­ро­пі, й Аме­ри­ці, й Укра­ї­ні, щоб по­вер­ну­ти Ро­сію до норм мі­жна­ро­дно­го пра­ва?

—І в Укра­ї­ні, й на За­хо­ді го­ру має взя­ти стра­те­гі­чне ми­сле­н­ня. Слід че­сно ви­зна­ти, що, ви­хо­дя­чи з істо­ри­чних тра­ди­цій, мен­таль­но­сті, про­це­сів дер­жа­во­тво­ре­н­ня то­що, Ро­сія сьо­го­дні не впи­су­є­ться в де­мо­кра­ти­чний альянс кра­їн. Це не озна­чає, що та­ка опція за­кри­та для не­ї­на­зав­жди. Але сьо­го­дні си­ту­а­ція є са­ме та­кою.

Звід­си два сце­на­рі­ї­дій. Пер­ший. Ви­окре­ми­ти її з ті­єї ча­сти- ни сві­ту, яку прийня­то на­зи­ва­ти пів­ні­чно­а­тлан­ти­чною ци­ві­лі­за­ці­єю. Усві­до­ми­ти на рів­ні за­хі­дних по­лі­ти­чних еліт, що Ро­сія не є пар­тне­ром За­хо­ду в ро­зу­мін­ні та по­ва­зі йо­го цін­но­стей. Бу­ду­ва­ти від­но­си­ни з Ро­сі­єю у та­кий са­мий спо­сіб, як За­хід бу­дує їх із Ки­та­єм чи Ін­ді­єю або з ін­ши­ми кра­ї­на­ми, які на­ле­жать до ін­ших ци­ві­лі­за­цій­них ви­мі­рів. Світ є рі­зним, і ми не ви­ма­га­є­мо, щоб, на­при­клад, у кра­ї­нах Сходу при­йма­ли ті са­мі цін­но­сті, які ма­є­мо ми. У цьо­му не­має ні­чо­го по­га­но­го. При цьо­му при­му­си­ти Ро­сію по­вер­ну­ти на­гра­бо­ва­не та за­хо­пле­не і від­но­ви­ти по­ва­гу до мі­жна­ро­дно­го пра­ва. Та­ким чи­ном, Ро­сія за­ли­ша­ти­ме­ться чле­ном мі­жна­ро­дно­го спів­то­ва­ри­ства, з яким За­хід спів­пра­цю­ва­ти­ме на осно­ві мир­но­го спів­існу­ва­н­ня. Це не ли­ше не ви­клю­чає, але й пе­ред­ба­чає роз­ви­ток не­стра­те­гі­чно­ї­тор­гів­лі.

Дру­гий. У ра­зі, якщо Ро­сія не при­ста­не на та­ку фор­му спів­існу­ва­н­ня, пе­ре­йти до по­лі­ти­ки її то­таль­ної ізо­ля­ції та стри­му­ва­н­ня, ви­хо­дя­чи з оче­ви­дно­го фа­кту про те, що во­на є гло­баль­ною за­гро­зою.

Однак, на пре­ве­ли­кий жаль, ме­ні зда­є­ться, що у ба­га­тьох єв­ро­пей­ських сто­ли­цях і Ва­шинг­то­ні во­лі­ють не про­сто не ду­ма­ти про стра­те­гію, а за­хо­ва­ти го­ло­ву в пі­сок і сподіватися, що «якось во­но там бу­де». Але так, як бу­ло, вже не бу­де. Тре­ба ду­ма­ти не про те, як ви­гра­ти на­сту­пні пар­ла­мент­ські чи пре­зи­дент­ські ви­бо­ри, а як вря­ту­ва­ти за­хі­дну ци­ві­лі­за­цію від ро­сій­сько­го вар­вар­ства.

« ЗА­ХІ­ДНІ ПАР­ТНЕ­РИ БО­Я­ТЬСЯ НА­ВІТЬ ДУ­МА­ТИ ПРО ТЕ, ЩО ЗА­ХО­ДУ СЛІД ВПЛИ­ВА­ТИ НА РО­СІЮ »

— Аяк, на ва­шу дум­ку, тре­ба бо­ро­ти­ся із та­ким ви­на­хо­дом Ро­сії, як пе­ре­тво­ре­н­ня ін­фор­ма­ції в зброю?

— Ми про це, вла­сне, вже го­во­ри­ли. Це один із тих ін­стру­мен­тів, які є не­змін­ни­ми в ар­се­на­лі Мо­скви вже ба­га­то сто­літь. Цьо­му тре­ба актив­но про­ти­ді­я­ти. Ду­же до­бре, що в ЄС і НАТО вже зро­бле­но пер­ші кро­ки, які є ва­жли­ви­ми і пра­виль­ни­ми. На жаль, во­ни по­ки що не ско­ор­ди­но­ва­ні. Щось ро­бить і Укра­ї­на, пев­ні за­хо­ди про­во­дять окре­мі кра­ї­ни обох со­ю­зів. Але по­ки що не­має єди­но­ї­спіль­но­ї­ло­гі­ки дій. Бо Пу­тін пра­цює швид­ко: ко­ман­да — ви­ко­на­н­ня. А За­хід в основ­но­му обго­во­рює, а ось кон­кре­тно­го си­стем­но­го пла­ну про­ти­ді­ї­та ін­фор­ма­цій­но­го впли­ву на Ро­сію ще не ви­дно. За­хі­дні пар­тне­ри бо­я­ться на­віть ду­ма­ти про те, що їм слід впли­ва­ти на Ро­сію. Нам го­во­рять, що ми по­вин­ні від не­ї­за­хи­ща­тись, але на­вряд чи за­хист є тим ін­стру­мен­том, що дає ре­зуль­тат. Тре­ба на­сту­па­ти, але ці­є­ї­на­сту­паль­но­ї­фі­ло­со­фі­ї­на За­хо­ді до­сі не­має. Па­ци­фізм за­йшов там на­стіль­ки да­ле­ко, що охо­пив на­віть ін­фор­ма­цій­ну сфе­ру. Це теж ко­ло­саль­ний ви­клик для За­хо­ду. На мою дум­ку, роль України у по­вер­нен­ні за­хі­дних су­спільств із хмар на зем­лю в кон­текс­ті ро­зу­мі­н­ня, у то­му чи­слі й ін­фор­ма­цій­но­ї­за­гро­зи, яка йде від Ро­сії, мо­гла би бу­ти ви­рі­шаль­ною.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.