ОСТАННI СВIДКИ «ні­ме­цько­го квар­та­лу»

Ми з’ясо­ву­ва­ли, які шан­си на збе­ре­же­н­ня ма­ють бу­ди­но­чки, зве­де­ні на­при­кін­ці 1940-х ро­ків у Ки­є­ві на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра

Den (Ukrainian) - - Репортаж «дня» - Ін­на ЛИХОВИД, фо­то Ми­ко­ли ТИМЧЕНКА, «День»

«Ні­ме­цький квар­тал» — мі­сце кон­тра­стів. По­руч зі «сві­чка­ми» на 25 по­вер­хів сто­ять дво­по­вер­хо­ві ста­рень­кі бу­ди­но­чки з лі­пни­ною на сті­нах та об­пле­те­ни­ми хме­лем бал­ко­на­ми. Це — мі­сце з істо­рі­єю. На­при­кін­ці 1940-х ро­ків вій­сько­во­по­ло­не­ні нім­ці, ру­му­ни та угор­ці по­бу­ду­ва­ли по­бли­зу су­ча­сно­їстан­ці­ї­ме­тро «Чер­ні­гів­ська» за­ти­шне мі­сте­чко. Сьо­го­дні цей ра­йон — те­ри­то­рія роз­ду­мів. Чи ма­ють пра­во на жи­т­тя остан­ні по­бу­до­ви істо­ри­чно­го квар­та­лу — кіль­ка де­ся­тків спо­руд, біль­шість з яких — в ава­рій­но­му ста­ні?

«БУ­ДИН­КИ ЗНОСИТИМУТЬ У ТРАВ­НІ»

Дум­ки зби­ра­ли­ся до­ку­пи без­по­се­ре­дньо на «Чер­ні­гів­ській». За­пи­та­ли пе­ре­хо­жо­го, що ви­явив­ся мі­сце­вим жи­те­лем, чим за­раз жи­ве «ні­ме­цький квар­тал». Мов­ляв, є пе­ти­ція на сай­ті Ки­їв­ської мі­ської дер­жав­но­їа­дмі­ні­стра­ці­їз ви­мо­гою збе­рег­ти йо­го як істо­ри­чну пам’ятку, хо­ча та­ко­го ста­ту­су бу­дин­ки не ма­ють. Та чи під­три­му­ють цю ідею «квар­таль­ці»?

«Ці бу­дин­ки не­має сен­су ре­став­ру­ва­ти. Во­ни, як ка­жуть, та­кі, що две­ри­ма не гу­пай. Їх ли­ши­ло­ся від­со­тків з де­сять. Ті, що ближ­че до трам­вай­них ко­лій, у трав­ні зноситимуть, на рів­ні цих но­во­бу­дов ста­ви­ти­муть ін­ші, — роз­по­від­ає пан Оле­ксій. Чо­ло­вік отри­мав но­ве жи­тло в одній із ту­те­шніх но­во­бу­дов, квар­ти­ру да­ло мі­сто, ко­ли йо­го ста­рень­кий бу­ди­нок ішов на зне­се­н­ня. — А он са­рай­чи­ки сто­ять, їх по­стій­но під­па­лю­ють. Це ж ко­жен ме­шка­нець квар­ти­ри тут мав по ко­мір­чи­ні! За­раз їх ча­сто па­лять — ду­маю, уми­сно».

«БУ­ДУ­ВА­ЛИ ВО­НИ ДОБРОТНО»

Две­рі в один із бу­ди­но­чків бу­ли про­чи­не­ні, на дру­гий по­верх ми під­ня­ли­ся де­рев’яни­ми схо­да­ми. Усі квар­ти­ри тут зда­ють в орен­ду при- ва­тним фір­мам. Сте­ля у гриб­ку, на сті­нах об’яви та пла­ка­ти.

У цьо­му бу­дин­ку ра­ні­ше ку­пу­ва­ла на­сі­н­ня для ро­слин ін­ша на­ша спів­ро­змов­ни­ця — Ін­на Оле­ксан­дрів­на. Жи­ве у цьо­му ра­йо­ні ро­ків з 50, ко­ли бу­ла ди­ти­ною, ба­чи­ла, як нім­ці бу­ду­ва­ли це жи­тло. «Хоч бу­ла в оку­па­ці­їі знаю, хто та­кі нім­ці, але во­ни ро­би­ли ці бу­дин­ки добротно. Ми зграй­ка­ми зби­ра­лись і ди­ви­лись, як во­ни за­мі­шу­ють бу­ді­вель­ні роз­чи­ни, — зга­дує Ін­на Оле­ксан­дрів­на. — Але ж ні­хто не до­гля­дає за­раз за ци­ми бу­дин­ка­ми. Моя зна­йо­ма жи­ве в одно­му з них, то во­ни са­мі ски­да­ли­ся гро­ши­ма та ро­би­ли ре­монт, бо ні­ко­му ж ні­чо­го не тре­ба».

Бу­дин­ки з ре­мон­том тут по­мі­тно ви­рі­зня­ю­ться: фа­са­ди не по­шар­па­ні, є на­віть єв­ро­ві­кна. Спо­ру­ди, що че­ка­ють ре­мон­тів від мі­ста, вра­жа­ють за­не­па­дом і яки­мось не­під­ку­пним шар­мом. Тут трі­щи­на на всю сті­ну —а з ін­шо­го бо­ку са­мо­ро­бний да­шок над две­ри­ма із за­лі­зни­ми ви­ти­нан­ка­ми. На пер­шо­му по­вер­сі ві­кна за­би­ті до­шка­ми або за­ту­ле­ні га­зе­та­ми, а на дру­го­му — жи­т­тя ви­рує, хтось ви­ві­шує пра­н­ня чи від­чи­няє ква­тир­ку.

КРА­ЩЕ — ЗНО­СЯТЬ, АВАРІЙНЕ — ЗА­ЛИ­ША­ЮТЬ

Со­ня­чна по­го­да по­від­чи­ня­ла нав­стіж две­рі у ба­га­тьох під’їздах. В одно­му з них нас із фо­то­ко­ре­спон­ден­том по­мі­ти­ли го­спо­да­рі. «А не хо­че­те зай­ти все­ре­ди­ну? По­ди­ви­тесь, як ми жи­ве­мо?», — за­пи­та­ла па­ні Ві­ра. Ра­зом із су­сід­кою Лю­дми­лою по­ка­за­ли кім­на­ту-праль­ню: не­що­дав­но тут ви­па­ло вікно, же­ків­ці йо­го за­му­ру­ва­ли, та й по­то­му. Умо­ви не те, щоб жа­хли­ві, ско­рі­ше, ан­ти­са­ні­тар­ні. Ван­на, якій уже ро­ків 20 — 30, по­ни­за­на пля­ма­ми ір­жі, а ін­шої у бу­дин­ку не­має, тру­би у плі­сня­ві.

«Во­да те­че про­сто по сті­нах. У ме­не в кім­на­ті сті­на, як бо­чка, на­бря­кла від во­ло­ги, на дру­го­му по­вер­сі жи­вуть сли­ма­ки, що­ро­ку мі­ня­є­мо шпа­ле­ри. Я жи­ву тут пра­кти­чно з народження, ко­ли ме­ні бу­ло пів­то­ра ро­ку, мамі да­ли тут кім­на­ту. Стою на квар­тир­но­му облі­ку вже 35 ро­ків, і за­раз пер­спе­кти­ви жо­дно­ї­не­ма, куди ми не звер­та­ли­ся, скрізь ка­жуть: че­кай­те», — роз­по­від­ає Лю­дми­ла.

Па­ні Ві­ра по­ясни­ла, що їхній бу­ди­нок ще за ча­сів зве­де­н­ня вва­жав­ся тим­ча­со­вим, то­му за­раз тут та­кі жа­хли­ві умо­ви. Але від­се­ля­ють чо­мусь на­сам­пе­ред не звід­си, а з більш-менш хо­ро­ших осель.

«НЕВИВЧЕНИЙ ІСТО­РИ­ЧНИЙ ПО­ТЕН­ЦІ­АЛ КИ­Є­ВА»

Най­біль­ше рі­жуть очі кон­тра­сти «ні­ме­цько­го квар­та­лу». З май­же да­чно­го дво­ри­ка, де і клум­ба, і обі­дній сто­лик, і са­мо­ро­бна ди­тя­ча гір­ка, за кіль­ка ме­трів убік по­тра­пля­єш у світ «кам’яних джун­глів»: су­ча­сна ба­га­то­по­вер­хів­ка, при­пар­ко­ва­ні ав­тів­ки, жо­дно­го зе­ле­но­го ку­щи­ка. З ро­ка­ми ко­ло­ри­тний квар­тал пе­ре­тво­рю­є­ться на ще один су­ча­сний спаль­ний ра­йон Ки­є­ва. Лі­вий бе­рег сто­ли­ці втра­чає чи не єди­ну істо­ри­чну оа­зу.

Слу­шну дум­ку ви­сло­вив «Дню» ки­є­во­зна­вець Ми­хай­ло Каль­ни­цький: перш ніж щось зно­си­ти, тре­ба ви­зна­чи­ти, яка цін­ність цьо­го квар­та­лу, в яко­му ста­ні бу­дин­ки та як їх мо­жна впи­са­ти у су­ча­сну ар­хі­те­кту­ру мі­ста. «Якщо зна­йде­ться хо­ча б якась мо­жли­вість збе­рег­ти квар­тал, тре­ба це зро­би­ти, — пе­ре­ко­на­ний історик. — Ду­маю, не всі ки­я­ни знають про цю мі­сци­ну вза­га­лі. Та це істо­ри­чний по­тен­ці­ал Ки­є­ва, який не вар­то змен­шу­ва­ти. В Єв­ро­пі існує пра­кти­ка, ко­ли бу­дин­ки ма­ло­ї­та се­ре­дньої по­вер­хо­во­сті, ко­трі вва­жа­ю­ться цін­ни­ми, при­сто­со­ву­ють до су­ча­сних умов, і во­ни ви­гля­да­ють до­сить ефе­ктно. Мо­же, ко­ли йде­ться про бу­дів­лі, яким 300 — 400 ро­ків, то і цін­ність біль­ша. Але не мо­жна ка­за­ти, що як бу­ди­нок за­ста­рі­лий, йо­го тре­ба зне­сти — і кра­пка».

КВАР­ТАЛ ІЗ КОЛОРИТОМ

На дум­ку Те­тя­ни Лю­тої, за­сту­пни­ка ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра Му­зею істо­рі­ї­Ки­є­ва з на­у­ко­во­їі фон­до­вої ро­бо­ти, «ні­ме­цький квар­тал», без­пе­ре­чно, має істо­ри­чну цін­ність, пи­та­н­ня у то­му, як нею роз­по­ря­джа­є­ться мі­сто. «Ці бу­дин­ки скла­да­ють пев­ну кар­ти­ну Ки­є­ва. Во­ни ма­ють свій ко­ло­рит, але ін­ша спра­ва — як во­ни впи­су­ю­ться в кон­текст за­бу­до­ви мі­ста. Тут не стіль­ки на­у­ки, скіль­ки по­лі­ти­ки», — вва­жає Те­тя­на Лю­та.

Оче­ви­дно, по­лі­ти­ка мі­ста що­до «ні­ме­цько­го квар­та­лу» — зне­сти і за­бу­ду­ва­ти но­вим. Вла­да не дба­ла про ньо­го ро­ка­ми, остан­ні ре­мон­ти тут бу­ли ще на по­ча­тку 1980-х ро­ків. Тож ціл­ком зро­зумі­ле ба­жа­н­ня ме­шкан­ців якнай­швид­ше отри­ма­ти но­ве жи­тло. Але зруй­ну­ва­ти зна­чно лег­ше, ніж збе­рег­ти. «Ро­дзин­ка» у ста­ро­го квар­та­лу є, про­сто ні­хто не хо­че нею сма­ку­ва­ти.

ЧЕ­РЕЗ ЗА­СТА­РІ­ЛІ КО­МУ­НІ­КА­ЦІЇ ТА ВІД­СУ­ТНІСТЬ КА­ПІ­ТАЛЬ­НИХ РЕ­МОН­ТІВ МЕ­ШКАН­ЦІ ХО­ЧУТЬ ВІДСЕЛЕННЯ. ЯКЩО БУ­ДИН­КИ БУ­ДЕ ЗНЕ­СЕ­НО, ЗНИ­КНЕ «СТА­РЕ» ОБЛИЧ­ЧЯ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ ЧА­СТИ­НИ КИ­Є­ВА

ВІД «НІ­МЕ­ЦЬКО­ГО КВАР­ТА­ЛУ», АБО СОЦМІСТЕЧКА ЗА­ЛИ­ШИ­ЛО­СЯ ДВА-ТРИ ДЕ­СЯ­ТКИ СТА­РИХ БУ­ДИ­НО­ЧКІВ. БА­ГА­ТО­ПО­ВЕР­ХІВ­КИ ПО­СТУ­ПО­ВО ВИТІСНЯЮТЬ КОЛОРИТНЕ ЖИ­ТЛО

ПО­ПРИ ЗОВ­НІ­ШНЮ ЗА­НЕ­ДБА­НІСТЬ, КВАР­ТАЛ ЗБЕ­РІ­ГАЄ ОСО­БЛИ­ВУ АВТЕНТИЧНУ АТМО­СФЕ­РУ. ЙО­ГО НА­ВІТЬ РЕКЛАМУЮТЬ ФОТОСТУДІЇ ЯК МІ­СЦЕ ДЛЯ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ЗЙО­МОК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.