Ху­берт КАМПА: «Укра­їн­ські військові – лю­ди з га­ря­чи­ми сер­ця­ми»

Роз­мо­ва з поль­ським ху­до­жни­ком про ду­хов­ний ви­мір іко­ни

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Юлі­а­на ЛАВРИШ

Ху­берт Кампа ці­ка­ви­ться бо­го­слов’ям та за­йма­є­ться іко­но­пи­сом, ко­рін­ний по­ляк, який ду­шею з укра­їн­ця­ми. Сьо­го­дні Ху­берт опі­ку­є­ться вій­сько­ви­ми, а та­кож є во­лон­те­ром ор­га­ні­за­ці­ї­EleosUkraine, яка діє при Си­н­одаль­но­му від­ді­лі со­ці­аль­но­го слу­жі­н­ня та бла­го­дій­но­сті УПЦ КП. До ре­чі, Свя­тій­ший Па­трі­арх Ки­їв­ський і всі­єї Ру­си-України Фі­ла­рет на­го­ро­див іко­но­пи­сця ме­да­л­лю «За жер­тов­ність та лю­бов до України» Із Ху­бер­том Кам­пою го­во­ри­мо про йо­го від­кри­т­тя по­дій Май­да­ну та вій­ни на сході, про ми­ло­сер­дя та ду­хов­ність в іко­ні.

— Ху­бер­те, як ви до­лу­чи­ли­ся до іні­ці­а­тив ор­га­ні­за­ції Eleos-Ukraine і озна­йо­ми­ли­ся з ци­ми про­е­кта­ми пле­не­рів?

— Пер­ший раз при­їхав в Укра­ї­ну чо­ти­ри ро­ки то­му на між­на­ро­дний пле­нер іко­но­пи­сців, який, до ре­чі, ор­га­ні­зо­ву­ва­ли художники зі Льво­ва у Зам­лин­ні, на Волині. Я пред­став­ляв поль­ську сто­ро­ну. Для ме­не був де­що шок, оскіль­ки при­їхав в Укра­ї­ну і зра­зу ж по­тра­пив на Во­линь. Ви зна­є­те, на­скіль­ки для по­ля­ків цей ре­гіон є дис­ку­сій­ним. Про­те са­ме під час цьо­го за­хо­ду вда­ло­ся кра­ще пі­зна­ти ва­шу кра­ї­ну, по­зна­йо­ми­тись з лю­дьми, які біль­ше роз­по­ві­ли про по­дії, які тут від­бу­ва­ю­ться. Пі­зні­ше був уже пле­нер у Поль­щі, у Но­ві­цах, а пі­зні­ше — знов у Зам­лин­ні, де і по­зна­йо­мив­ся з отцем Сер­гі­єм Дмі­трі­є­вим (отець Сер­гій Дмі­трі­єв є заступником го­ло­ви Си­н­одаль­но­го від­ді­лу со­ці­аль­но­го слу­жі­н­ня і бла­го­дій­но­сті УПЦ КП, ви­ко­нав­чим се­кре­та­рем Ко­мі­сі­їз пи­тань со­ці­аль­но­го слу­жі­н­ня Все­укра­їн­ської ра­ди цер­ков та ре­лі­гій­них ор­га­ні­за­цій, го­ло­вою прав­лі­н­ня ГО Eleos-Ukraine. — Ю.Л.). До ре­чі, у той час бу­ла ава­рія «Бо­їн­гу-777», за­вер­ше­н­ня по­дій Май­да­ну. Пі­сля пле­не­ру я ви­ру­шив до Ки­є­ва, щоб від­ві­да­ти сво­го дру­га, а отець за­про­по­ну­вав їха­ти з ним. До­ро­гою ми го­во­ри­ли про про­е­кти та іні­ці­а­ти­ви. Напередодні я де­що знав про Майдан, але не до кін­ця. Ко­ли ми го­во­ри­ли з отцем Сер­гі­єм, то ви­ни­кла ідея ор­га­ні­зу­ва­ти на­сту­пний пле­нер, який був би своє­рі­дною фор­мою по­дя­ки за цей важ­кий для України час, адже на­бли­жа­ла­ся пер­ша рі­чни­ця. То­ді ж ми ор­га­ні­зу­ва­ли та­кий пле­нер у Ки­є­ві, у Ми­хай­лів­сько­му со­бо­рі, бу­ли за­про­ше­ні художники з рі­зних кра­їн. То­ді Майдан ще не був до кін­ця при­бра­ний, сто­я­ли ба­ри­ка­ди, я ба­га­то мір­ку­вав, що ж намалювати. Ска­жу від­вер­то — пер­ші три дні за­хо­ду я не міг ні­чо­го зро­би­ти. То­ді я по­ба­чив під час одні­є­їз ви­ста­вок Свя­те Пи­сьмо, при­ве­зе­не пі­сля бо­йо­вих дій із Са­вур-мо­ги­ли. Є ймо­вір­ність, що цей текст якраз тримав один з укра­їн­ських вій­сько­вих пе­ред смер­тю. Для ме­не, по­ля­ка, це був шок, оскіль­ки ми у Поль­щі не отри­му­є­мо до­ста­тньо­ї­кіль­ко­сті ін­фор­ма­ції. Кни­га Свя­то­го Пи­сьма бу­ла роз­гор­ну­та на одній зі сто­рі­нок. Я про­чи­тав текст — це роз­по­відь про Ісу­са Хри­ста, Який при­йшов до Сво­їх учнів у бу­рю і ска­зав їм: «Не бій­те­ся!» То­ді ж я на­ма­лю­вав ма­лень­ку ікон­ку з ці­єю сце­ною. Пі­сля чо­го отець Сер­гій за­про­по­ну­вав їха­ти з ним на схід до вій­сько­вих. Я по­го­див­ся, і під час пла­не­ру ми по­бу­ва­ли під Ме­лі­то­по­лем, від­ві­дав­ши 30-ту бри­га­ду. Те, що я там по­ба­чив, та­кож шокувало ме­не. З одно­го бо­ку — брак еле­мен­тар­них ре­чей: про­ду­ктів, за­со­бів гі­гі­є­ни, всьо­го ін­шо­го. З ін­шо­го — від­кри­ті і те­плі сер­ця, зда­тні на са­мо­по­жер­тву. В ін­ших кра­ї­нах вій­сько­вий — це про­фе­сія, лю­ди йдуть на вій­ну, ні­би на ро­бо­ту, в Укра­ї­ні сол­да­ти — це лю­ди, які бо­рю­ться за ідею, во­ни ду­же мо­ло­ді, май­же ді­ти. З ба­га­тьма вій­сько­ви­ми по­зна­йо­мив­ся осо­би­сто. Пі­сля то­го, як я на вла­сні очі по­ба­чив, що ді­є­ться в Укра­ї­ні, за­ли­шив­ся во­лон­те­ром ор­га­ні­за­ці­ї­Eleos-Ukraine.

— Ви бра­ли участь у пле­не­рі «Ми­ло­сер­дя в іко­ні». На­скіль­ки ця іні­ці­а­ти­ва бу­ла ва­жли­вою для по­дій, які від­бу­ва­ли­ся в Укра­ї­ні?

— Го­лов­на ідея цьо­го за­хо­ду, ? щоб іко­ни пі­сля за­вер­ше­н­ня пле­не­ру по­тра­пи­ли до вій­сько­вих го­спі­та­лів як фор­ма по­дя­ки за ці тер­пі­н­ня і стра­ж­да­н­ня. Ко­жен з ху­до­жни­ків зна­хо­див для се­бе свя­то­го, який пред­став­ляв сво­їм при­кла­дом ми­ло­сер­дя, де­хто ри­су­вав Бо­го­ро­ди­цю. Всі іко­ни сфор­му­ва­ли со­бою пев­ну ви­став­ку. Ми з отцем Сер­гі­єм їзди­ли до укра­їн­ських вій­сько­вих на схід на Рі­здво, пі­зні­ше ви­рі­ши­ли по­ка­за­ти цю мо­ли­тву в іко­ні по­ля­кам, ви­став­ля­ю­чи ро­бо­ти у ту­те­шніх хра­мах. Ми не ви­пад­ко­во на­зва­ли ви­став­ку «Мо­ли­тва за Укра­ї­ну». Пер­ше пред­став­ле­н­ня ікон від­бу­ло­ся у Вар­ша­ві під час рі­чни­ці «чор­но­го че­твер­га». Вра­зи­ло, що на цю акцію при­йшло близь­ко ти­ся­чі лю­дей, храм був пов­ні­стю за­пов­не- ний. Ми спіль­но мо­ли­ли­ся до Бо­жо­го Ми­ло­сер­дя із ду­хо­вен­ством з УПЦ КП. Бу­ла над­зви­чай­но силь­на мо­ли­тва. Пі­зні­ше виставка бу­ла в ін­ших мі­стах, зокре­ма в Опо­лі. Пе­ред від­кри­т­тям за­хо­ду я усві­до­мив со­бі, що са­ме у цьо­му мі­сті жи­ве чи­ма­ло по­ля­ків, які жи­ли в Укра­ї­ні, бу­ли ви­му­ше­но пе­ре­се­ле­ні. При­га­дую, як я ста­вив ба­нер ви­став­ки з на­пи­сом «Мо­ли­тва за Укра­ї­ну», а до ме­не пі­ді­йшов пан і ка­же: «Я не по­ви­нен мо­ли­тись за Укра­ї­ну!» Пі­зні­ше під час ви­став­ки по­ба­чив одну па­ні, яка сто­я­ла пе­ред іко­на­ми і пла­ка­ла. Я пі­ді­йшов і спи­тав, що ста­лось. Па­ні від­по­ві­ла, що во­на все жи­т­тя ви­хо­ву­ва­лась у ро­ди­ні пе­ре­се­лен­ців, які при­ви­ва­ли їй не­на­висть до України. На­ша акція від­кри­ла прав­ду. Укра­їн­ці — не та­кі, як про них роз­по­від­а­ли; це ба­га­то­стра­ждаль­ний народ, який по­тре­бує опі­ки. Але це був не один та­кий ви­па­док. Пі­сля ви­став­ки на­ших ікон чи­ма­ло лю­дей змі­ни­ли свій сві­то­гляд.

— Улітку ми­ну­ло­го ро­ку у вас зно­ву був пле­нер. Ви про­дов­жу­ва­ли ідею і на­да­лі?

— Так, ми зно­ву ж за­йма­ли­ся ма­лю­ва­н­ням ми­ло­сер­дя в іко­ні, але вже спи­ра­ю­чись на текс­ти Ста­ро­го За­ві­ту. Хо­чу ска­за­ти, що це не­лег­ка спра­ва. Але ми ма­ли до­бру мо­жли­вість роз­ви­ва­ти се­бе ду­хов­но, шу­ка­ю­чи но­вих ін­тер­пре­та­цій. Пі­зні­ше спіль­но зу­стрі­ли­ся в Ки­є­ві і пра­цю­ва­ли над ви­сві­тле­н­ням про­бле­ми емі­гра­ці­ї­зно­ву-та­ки че­рез текс­ти Свя­то­го Пи­сьма, від­обра­жа­ю­чи їх в іко­ні. Виставка бу­ла пред­став­ле­на у Со­фі­ї­Киї вській, у до­мі ми­тро­по­ли­та. Не­що­дав­но ми пе­ре­да­ли ча­сти­ну ікон до лі­ка­рень у Поль­щі, на­віть ор­га­ні­зу­ва­ли спе­ці­аль­ні кон­цер­ти. На­при­клад у Лю­блі­ні, ви­сту­пав хор з Рівненщини. І зно­ву-та­ки ці за­хо­ди бу­ли своє­рі­дною пор­ці­єю ін­фор­ма­ції, адже ми, по­ля­ки, за­ну­рю­є­мось у про­бле­ми жи­т­тя сво­єї кра­ї­ни, за­бу­ва­ю­чи про Майдан. І ось тут хтось при­їжджає з України з іко­на­ми і дя­кує за мо­ли­тву! Це бу­ло ду­же ва­жли­во — по­ка­за­ти, що укра­їн­ці не ли­ше бе­руть, а й від­да­ють. До ре­чі, ін­фор­ма­ція про наш за­хід на­віть по­тра­пи­ла на цен­траль­ні поль­ські те­ле­ка­на­ли.

— Кіль­ка ти­жнів то­му ви та­кож пе­ре­да­ли іко­ни до Львів­сько­го вій­сько­во­го го­спі­та­лю. По­вер­не­н­ня ікон до та­ких ме­ди­чних за­кла­дів — це теж сво­є­рі­дний сим­вол?

— Так, зви­чай­но. По-пер­ше, — це сим­вол єд­но­сті, най­пер­ше з ти­ми лю­дьми, які за­раз на пе­ре­до­вій. По-дру­ге, — ме­та­фо­ра ві­ри, адже че­рез цю мо­ли­тву, яка пред­став­ле­на в іко­ні, ні­хто не є від­ки­не­ним і за­бу­тим.

— Ащо для вас, як для художника-іко­но­пи­сця, озна­чає ми­ло­сер­дя в іко­ні?

— Лю­ди­на не мо­же до кін­ця на­зва­ти се­бе ми­ло­сер­дною, адже для неї, осо­бли­во у су­ча­сно­му сві­ті, це ве­ли­кий кло­піт — від­ки­ну­ти вла­сні ін­те­ре­си і по­жер­тву­ва­ти се­бе ін­шій людині. Най­кра­щим при­кла­дом ми­ло­сер­дя є ли­ше Бог, а ми мо­же­мо бра­ти Йо­го за при­клад че­рез текс­ти Свя­то­го Пи­сьма. Для ме­не осо­би­сто ми­ло­сер­дя — це пред­став­ле­н­ня діа­ло­гу, ко- ли я пра­гну слу­ха­ти ін­шо­го, а не го­во­ри­ти мо­но­ло­гом, від­хо­джу від вла­сних сте­ре­о­ти­пів. Ма­є­мо го­во­ри­ти прав­ду. Діа­лог і ми­ло­сер­дя — це пра­гне­н­ня від­кри­тись ін­шо­му, на­віть за на­яв­но­сті осо­би­стих ран, на­при­клад, я вже зга­ду­вав про образ Волині у сві­до­мо­сті по­ля­ків.

— Які ще пла­ну­є­те іні­ці­а­ти­ви спіль­но з ор­га­ні­за­ці­єю Eleos-Ukraine?

— Пла­ну­є­мо ор­га­ні­зу­ва­ти спіль­ний пле­нер в Єру­са­ли­мі. Хо­че­мо ві­ді­бра­ти не ли­ше до­брих у те­хні­ці на­пи­са­н­ня іко­но­пи­сців, але і лю­дей, які ду­хов­но пе­ре­жи­ва­ють свою пра­цю, є ві­ру­ю­чи­ми. Та­кож ми від­бе­ре­мо ху­до­жни­ків, які впро­довж сво­го жи­т­тя бо­ро­ли­ся з пев­ни­ми за­ле­жно­стя­ми від нар­ко­ти­ків чи ал­ко­го­лю. Іко­но­пи­сці вза­єм­но під­три­му­ва­ти­муть одне одно­го, адже тема пле­не­ру ? «Пе­ре­о­бра­же­н­ня Го­спо­днє». Го­лов­на ідея цьо­го за­хо­ду — від­но­ва нор­маль­но­го жи­т­тя, ро­зу­мі­н­ня то­го, що на­віть то­ді, ко­ли пі­де­мо не ті­єю до­ро­гою, зав­жди є шанс по­вер­ну­ти­ся. Пі­зні­ше зно­ву збе­ре­мось у Ки­є­ві, як і що­ро­ку, оскіль­ки та­ким чи­ном вша­но­ву­є­мо пам’ять по­дій Май­да­ну.

ФО­ТО НАДАНО АВ­ТО­РОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.