«Ду­же важ­ко зна­йти по­ро­зу­мі­н­ня...»

Жителі Тер­но­піль­щи­ни — про «віль­не пла­ва­н­ня» та від­су­тність ре­аль­но­го по­сту­пу

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

УТер­но­по­лі цей ти­ждень роз­по­чав­ся з жа­ло­би за за­ги­блим 35-рі­чним бій­цем Ан­дрі­єм Пи­та­ком — на­ві­дни­ком 80-ї ае­ро­мо­біль­но-де­сан­тної бри­га­ди. До мо­бі­лі­за­ції він пра­цю­вав го­лов­ним спе­ці­а­лі­стом в управ­лі­н­ня со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки мі­ської ра­ди. Та­кі дні на Тер­но­піль­щи­ні, як зре­штою й в усі­хре­гіо­нах , не рід­кість. Укра­ї­на опла­кує сво­ї­хси­нів, але на жаль, ре­аль­но­го по­сту­пу в кра­ї­ні лю­ди так і не ба­чать. Про­те жи­т­тя, як ка­жуть, три­ває: тер­но­по­ля­ни го­ту­ю­ться до Ве­ли­ко­дня, ра­ді­ють ве­сні і тим мо­мен­там у пов­сяк­ден­но­сті, що да­ють на­тхне­н­ня ро­би­ти до­брі спра­ви і не ду­ма­ти про по­га­не.

Сві­тла­на БОДНАР,

го­ло­ва Зба­разь­кої ра­йон­ної ра­ди:

— Хо­ро­ше зав­жди, в прин­ци­пі є, бо пра­цю­єш з лю­дьми і це при­єм­но: но­ві дру­зі, но­ві зна­йом­ства, щось но­ве ді­зна­є­шся. Пі­сля то­го як ме­не обра­ли ке­рів­ни­ком рай­ра­ди, маю біль­ше мо­жли­во­стей до­по­ма­га­ти лю­дям, аніж ра­ні­ше Ме­ні хо­че­ться бу­ти лю­ди­ною дії, а не слів. От ми­ну­ло­го ти­жня ми про­во­ди­ли чер­го­ве за­сі­да­н­ня ра­ди під­трим­ки уча­сни­ків АТО і ви­я­ви­ло­ся, що із се­ла За­луж­жя на­шо­го ра­йо­ну є по­ра­не­ний бо­єць «Пра­во­го се­кто­ра». Це зов­сім мо­ло­дий хло­пчи­на 1993 ро­ку народження. Бі­ля Ав­ді­їв­ки йо­му оскол­ка­ми по­ра­ни­ло облич­чя. Ка­жуть, що він в со­ро­чці на­ро­див­ся, бо не осліп. Йо­му та­кож ві­дір­ва­ло де­кіль­ка паль­ців. На­скіль­ки знаю, два вда­ло­ся при­ши­ти, а один до­ве­де­ться про­те­зу­ва­ти. Ми під­клю­чи­ли­ся до ті­єї про­бле­ми і змо­же­мо на­да­ти ма­те­рі­аль­ну до­по­мо­гу для лі­ку­ва­н­ня че­рез ра­йон­ну про­гра­му «Тур­бо­та». Не­хай і по кри­хтах, але ми до­по­ма­га­є­мо і не ді­ли­мо бій­ців на тих, хто в до­бро­воль­чих ба­таль­йо­нах, мо­бі­лі­зо­ва­них­до фор­му­вань Зброй­них Си­лах України чи тих, хто слу­жить за кон­тра­ктом. На­пев­не, най­при­єм­ні­ше для ме­не осо­би­сто, як жур­на­лі­ста, є те, що цьо­го ти­жня: ре­да­кція ра­йон­ної га­зе­ти «На­ро­дне сло­во» пе­ре­да­ла про­то­кол рі­ше­н­ня збо­рів ко­ле­кти­ву про роз­дер­жав­ле­н­ня. Бу­ду­чи го­лов­ним ре­да­кто­ром цьо­го ви­да­н­ня, я десь про це мрі­я­ла: піти у віль­не пла­ва­н­ня. Те­пер ті­шу­ся за ко­лег, з яки­ми чо­ти­ри ро­ки про­пра­цю­ва­ли пліч-о-пліч: во­ни на­ре­шті змо­жуть ско­ри­ста­ти­ся шан­сом і зна­йти свою ні­шу, як не­за­ле­жний за­сіб ма­со­вої ін­фор­ма­ції. Го­ту­є­мо за­раз про­ект рі­ше­н­ня на чер­го­ву се­сію, ко­тра від­бу­де­ться 15 кві­тня, бо є пев­ний ал­го­ритм дій, згі­дно із за­ко­ном про роз­дер­жав­ле­н­ня ЗМІ і йо­го тре­ба до­три­му­ва­ти­ся. До­бре і те, що у вів­то­рок з ко­ле­кти­вом до­лу­чи­ли­ся до за­галь­ної то­ло­ки: при­би­ра­ли до­ро­гу в на­прям­ку зі Зба­ра­жа на Чер­ни­хів­ці. Ту­дою ча­сто їздять ту­ри­сти в Зба­разь­кий за­мок. Плі­дно по­пра­цю­ва­ли і ра­ді­сно бу­ло по­ди­ви­ти­ся, що узбіч­чя чи­сті. Зав­жди при­єм­но, ко­ли в до­мі при­че­пу­ре­но, ко­ли дов­кі­л­ля при­бра­не і так би ма­ло бу­ти зав­жди. Ду­же спо­ді­ва­ю­ся, що вже за ти­ждень там не бу­де зно­ву стіль­ки смі­т­тя, як ми на­зби- ра­ли в мі­шки. По­трі­бно, аби лю­ди якось по­ду­ма­ли про те, що ми вже по­то­па­є­мо в сміт­ті. Це теж по­зи­тив та­кий: при­єм­но по­ди­ви­ти­ся на пло­ди сво­єї пра­ці й ко­ле­ктив збли­жує та­ка ро­бо­та, не­фор­маль­не спіл­ку­ва­н­ня. Те­пер — про не­при­єм­не цьо­го ти­жня і за­га­лом з то­го ча­су, як на по­са­ді го­ло­ви Зба­разь­кої рай­ра­ди. А це — з гру­дня ми­ну­ло­го ро­ку. Ска­жу, що не бо­ю­ся ро­бо­ти, не лю­блю ін­триг. За­ба­га­то в нас по­лі­ти­ки. Ду­же не­при­єм­но, ко­ли на ко­мі­сі­я­хлю­ди го­во­рять одне — ні­би ро­зу­мі­ють, до­хо­ди­мо кон­сен­су­су, а на се­сі­ях— що­ра­зу «ро­блять цирк». То­му за­раз го­ту­ю­ся до на­сту­пної «ви­ста­ви». У нас ма­лень­кий ра­йон, а що вже ка­за­ти про кра­ї­ну, ко­ли не мо­жна зна­йти по­ро­зу­мі­н­ня між по­лі­ти­чни­ми пар­ті­я­ми? Ду­же важ­ко зна­йти по­ро­зу­мі­н­ня з рі­зни­хпи­тань на­віть в ти­хп’яти по­лі­ти­чни­хси­лах , що в на­шій рай­ра­ді. Осо­бли­во то­ді, ко­ли до­во­ди­ться при­йма­ти не по­пу­ляр­ні рі­ше­н­ня, бо ба­га­то чо­го не за­ле­жить від нас в фі­нан­со­во­му пла­ні.

Те­тя­на БУДАР,

жур­на­ліст, по­е­те­са, гро­мад­ська ді­я­чка, м. Бе­ре­жа­ни:

— Се­ред гар­ни­хпо­дій для ме­не бу­ла пре­зен­та­ція лі­те­ра­тур­но-кра­є­знав­чо­го збір­ни­ка «По­е­ти­чна то­по­ні­мі­ка» в музеї книги у Бе­ре­жа­нах, твор­ча зу­стріч в ди­тя­чій бі­бліо­те­ці з та­ла­но­ви­тим по­е­том, свя­ще­ни­ком отцем Ва­си­лем Они­щу­ком — ав­то­ром творів на ду­хов­ну те­ма­ти­ку. Осо­бли­ва ува­га при­ді­ля­ла­ся йо­го тре­тій книж­ці «Ди­во істи­ни». У ху­до­жньо­му за­лі му­зею Бо­г­да­на Ле­пко­го від­бу­ла­ся пре­зен­та­ція ви­да­н­ня «Обра­зо­твор­ча спад­щи­на Бо­г­да­на Ле­пко­го. Каталог му­зей­ної збір­ки». Над ним пра­цю­ва­ли тер­но­піль­ський ми­сте­цтво­зна­вець На­та­лія Соб­ко­вич і ви­ко­ну­вач обов’яз­ків ди­ре­кто­ра му­зею На­та­лія Стрі­лець. Як ві­до­мо Бо­г­дан Ле­пкий був не ли­ше та­ла­но­ви­тим пи­сьмен­ни­ком, а й ху­до­жни­ком. Та­кож вар­то на­го­ло­си­ти, що бе­ре­жан­ці актив­но го­ту­ю­ться до від­зна­че­н­ня 100-рі­чно­го юві­лею істо­ри­чно­го бою на го­рі Ли­со­ні, що по­бли­зу рай­цен­тру, і зокре­ма, до фе­сти­ва­лю стрі­ле­цької і пов­стан­ської пі­сні «Дзво­ни Ли­со­ні». При­єм­но бу­ло, ко­ли отри­ма­ла ли­ста з укра­їн­ської ді­а­спо­ри США від 90-рі­чно­го па­на Яро­сла­ва Ли­ктея — уро­джен­ця с. Тро­стя­нець Бе­ре­жан­сько­го ра­йо­ну, актив­но­го гро­мад­сько­го ді­я­ча на там­те­шні­хте­ре­нах, ро­ди­на яко­го щи­ро вбо­лі­ває за Укра­ї­ну і, як ми всі, мріє про при­пи­не­н­ня вій­ни на Дон­ба­сі і про роз­квіт на­шої рі­дної дер­жа­ви. Обна­ді­ює ін­фор­ма­ція про про­ве­де­н­ня цьо­го ро­ку ре­мон­ту до­ро­ги дер­жав­но­го зна­че­н­ня Стрий-Тер­но­піль- Кі­ро­во­гра­дЗнам’ян­ка, що про­хо­дить че­рез Бе­ре­жа­ни і в ба­га­тьо­хмі­сця­хє ава­рій­ною. По­зи­тив­ним є те, що в на­шо­му ра­йо­ні ство­ри­ли ко­опе­ра­тив «Бе­ре­жан­ський край», який за­йма­ти­ме­ться ви­ро­щу­ва­н­ням ягі­дни­хкуль­тур. В очі­ку­ван­ні змін ре­да­кція на­шої ра­йон­ної га­зе­ти: роз­по­чав­ся про­цес роз­дер­жав­ле­н­ня і спо­ді­ва­є­мо­ся, що пі­сля то­го, як ста­не­мо не­за­ле­жни­ми, вда­сться втри­ма­ти­ся на пла­ву. Сум­ною по­ді­єю для ме­не, як члена На­ціо­наль­ної спіл­ки жур­на­лі­стів України, бу­ла не­спо­ді­ва­на смерть очіль­ни­ка обла­сної ор­га­ні­за­ції, та­ла­но­ви­то­го жур­на­лі­ста Ми­ко­ли Ро­тма­на пе­ред­ча­сна смерть ко­ли­шньо­го ба­га­то­лі­тньо­го начальника від­ді­лу куль­ту­ри, за­слу­же­но­го пра­ців­ни­ка куль­ту­ри України, спів­а­ка Ми­хай­ла Дра­би­ка, тра­гі­чна смерть в Ізра­ї­лі пе­да­го­га, ко­ли­шньо­го ди­ре­кто­ра му­зи­чної шко­ли в се­лі Жу­ків, спів­а­чки Ма­рії Ко­ро­ли­шин.

Пі­дго­ту­ва­ла Ла­ри­са ОСАДЧУК, Тер­но­піль

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.