«Чу­до­ві взір­ці укра­їн­сько­го мо­дер­ну»

На Пол­тав­щи­ні ря­ту­ють шко­ли Ло­хви­цько­го зем­ства, збу­до­ва­ні 100 ро­ків то­му

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Бо­г­дан ПРОСКУРОВ, Пол­та­ва

У1913–1916 ро­ках ві­до­мий укра­їн­ський художник, етно­граф та ар­хі­те­ктор Опа­нас Сла­стіон ство­рив се­рію зем­ських шкіл на один, два, три та чо­ти­ри кла­си. На­вчаль­ним за­кла­дам бу­ло надано яскра­во­го на­ціо­наль­но орі­єн­то­ва­но­го обра­зу. Хо­ча про­ект був ти­по­вим, О. Сла­стіон до­да­тко­во урі­зно­ма­ні­тнив фа­са­ди ва­рі­а­ці­я­ми це­гля­ної ор­на­мен­таль­ної об­клад­ки. Ло­хви­цьке зем­ство за­твер­ди­ло про­е­кти, які на­бу­ли по­ши­ре­н­ня у Ло­хви­цько­му та Лу­бен­сько­му по­ві­тах, а та­кож у Чор­ну­хин­ській во­ло­сті. Одна з пер­ших шкіл за про­е­ктом О. Сла­стіо­на з’яви­ла­ся ще 1910 ро­ку в се­лі Мли­ни. За­га­лом у 1912 — 1913 рр. на зем­ські ко­шти в Ло­хви­цько­му по­ві­ті бу­ло збу­до­ва­но близь­ко 100 шкіл, але на пе­ре­шко­ді ста­ла Пер­ша сві­то­ва вій­на.

Не­що­дав­но в со­ці­аль­них ме­ре­жах з’ яви­ла­ся спіль­но­та « Шко­ли Ло­хви­цько­го зем­ства » , яка і ні­ці­ю­ва­ла по­ря­ту­нок ар­хі­те­ктур­них пам’ яток і з ві­ко­вою і сто­рі­єю. Як роз­по­вів один з актив­них уча­сни­ків від­нов­ле­н­ня шкіл, ди­зай­нер і нтер’ єру за фа­хом Ма­ксим І ва­нов, про­бле­мою збе­ре­же­н­ня сто­лі­тніх пам’ яток актив­но зайня­ла­ся ві­до­ма жур­на­ліс­тка і те­ле­ве­ду­ча Оль­га Ге­ра­сим’ юк ще кіль­ка ро­ків то­му. Вре­шті шість шкіл ( три в Ло­хви­цько­му ра­йо­ні та стіль­ки ж у су­сі­дньо­му Ро­мен­сько­му ра­йо­ні Сум­ської обла­сті) по­тра­пи­ли до пе­ре­лі­ку пам’ яток.

«ХО­ЧЕ­МО РОЗ­БУР­ХА­ТИ ТИ­ХЕ СІЛЬ­СЬКЕ ЖИ­Т­ТЯ»

«2009 ро­ку в га­зе­ті «День» ви­йшла ста­т­тя про Сла­стіо­на, про уні­каль­ний про­ект, який був ви­кло­по­та­ний ма­мою Ле­сі Укра­їн­ки. Во­на про­си­ла Пол­тав­ське гу­берн­ське зем­ство, що­бар­хі­те­ктур­на ко­мі­сія зро­би­ла план бу­дів­ни­цтва ма­лих та ве­ли­ких шкіл обов’яз­ко­во в укра­їн­сько­му сти­лі. На­ше то­ді­шнє зем­ство зре­а­гу­ва­ло на це, і бу­дів­ни­цтво по­ча­ло­ся в укра­їн­сько­му на­ціо­наль­но­му сти­лі мо­дер­ну. Ме­не вра­зи­ло, що Сла­стіон без­ко­штов­но роз­ро­бив цей про­ект. Це бу­ла не су­ча­сна «за­строй­ка», а осві­тян­ський план, адже шко­ли бу­ду­ва­ли по се­лах, що­бді­ти мо­гли вчи­ти­ся в пре­кра­сних умо­вах. Ме­не ду­же за­че­пи­ли ці па­рос­тки укра­їн­сько­го про­гре­су на Пол­тав­щи­ні, яка за­раз ві­до­ма хі­ба що Со­ро­чин­ським яр­мар­ком. То­му ме­ні як уро­джен­ці цьо­го ре­гіо­ну за­хо­ті­ло­ся по­ка­за­ти усьо­му сві­то­ві на­ше ма­лень­ке ба­гат­ство, яке, на жаль, — у ру­ї­нах. Ось та­кі бу­ли в ме­не на­строї, — роз­по­від­ає «Дню» Оль­га Ге­ра­сим’юк. — 2011 ро­ку я ді­йшла до то­ді­шньо­го прем’єр-мі­ні­стра Ми­ко­ли Аза­ро­ва з ли­ста­ми, що­бв­не­сти за­зна­че­ні шко­ли до роз­ря­ду пам’яток, і отри­ма­ла від­по­відь із Пол­тав­щи­ни, що не­має ко­штів на­віть для опи­су бу­ді­вель. Та все ж кіль­ка шкіл бу­ли вне­се­ні до роз­ря­ду пам’яток мі­сце­во­го зна­че­н­ня. Во­ни не про­йшли про­це­ду­ру пов­ної охо­ро­ни, але по­зи­тив­ним є той факт, що ці шко­ли ні­хто не ма­ти­ме пра­ва зруй­ну­ва­ти. І ось за­раз ми зно­ву по­но­ви­ли цю ро­бо­ту. Об’їжджа­ю­чи шко­ли, ми зу­стрі­ли ен­ту­зі­а­стів, зокре­ма вчи­те­лів, які під­три­му­ють пам’ять про Сла­стіо­на і йо­го ді­яль­ність. Цьо­го ро­ку бу­де сто­річ­чя за­вер­ше­н­ня про­е­кту бу­дів­ни­цтва. Хо­че­мо роз­бур­ха- ти ти­хе сіль­ське жи­т­тя і при­вер­ну­ти ува­гу мі­сце­вих жи­те­лів до уні­каль­них пам’яток, які зна­хо­дя­ться по­ряд. Ми хо­че­мо ви­ко­ри­ста­ти цей про­ект ще й для то­го, щоб­про­па­гу­ва­ти су­спіль­ний рух на се­лі, сти­му­лю­ва­ти роз­ви­ток гро­мад. При­єм­ним є ще й той факт, що на­ша сто­рін­ка у «Фейс­бу­ці» на­бу­ла по­пу­ляр­но­сті по всій Укра­ї­ні. Там зі­бра­ли­ся не ли­ше зви­чай­ні ко­ри­сту­ва­чі, а й ен­ту­зі­а­сти, які над­си­ла­ють фо­то­гра­фії з вла­сних ар­хі­вів, про­по­ну­ють до­по­мо­гу ар­хі­те­кто­ри то­що. І це ду­же на­ди­хає».

«НАЙ­ГО­ЛОВ­НІ­ШЕ — ЗА­ХИ­СТИ­ТИ БУ­ДІВ­ЛІ ВІД РУЙ­НУ­ВА­Н­НЯ»

Ві­дно­ви­ла­ся бо­роть­ба за збе­ре­же­н­ня бу­ді­вель у гру­дні ми­ну­ло­го ро­ку. Са­ме то­ді до іні­ці­а­тив­ної гру­пи до­лу­чив­ся і Ма­ксим Іва­нов. Та по­при те, що лю­дей, які го­то­ві за­йма­ти­ся по­ря­тун­ком пам’яток, не так і ба­га­то, ор­га­ні­за­то­ри за­пев­ня­ють, що одно­дум­ці є, і їхній спи­сок по­стій­но по­пов­ню­є­ться. Зокре­ма, не­що­дав­но ідею по­ря­тун­ку під­три­мав народний де­пу­тат України Та­рас Ку­то­вий.

«Бор­ці з бай­ду­жі­стю» за­зна­ча­ють, що пер­шо­чер­го­во во­ни ма­ють на ме­ті роз­по­ві­сти лю­дям че­рез до­сту­пні дже­ре­ла про укра­їн­ський мо­дерн, про Опа­на­са Сла­стіо­на та про шко­ли, які бу­ли збу­до­ва­ні за йо­го про­е­кта­ми, і, зви­чай­но, най­го­лов­ні­ше — за­хи­сти­ти ці бу­дів­лі від руй­ну­ва­н­ня, що мо­жли­во ли­ше пі­сля ви­зна­н­ня їх пам’ятка­ми ар­хі­те­кту­ри. Ко­ли ж вда­сться вті­ли­ти в жи­т­тя ці за­ду­ми, то­ді іні­ці­а­то­ри пла­ну­ють зайня­ти­ся ре­став­ра­ці­єю шкіл.

«За ар­хі­те­ктур­ним рі­ше­н­ням фа­са­дів шко­ли є чу­до­ви­ми взір­ця­ми ук- ра­їн­сько­го мо­дер­ну. Во­ни уві­бра­ли в се­бе тра­ди­ції де­рев’яної на­ро­дної ар­хі­те­кту­ри. Слід до­да­ти, що шко­ли за­зви­чай бу­ду­ва­ли з де­ре­ва і ли­ше об­кла­да­ли це­глою. Вхо­ди увін­чу­ва­ли ба­шти (біль­шість із них не збе­ре­гли­ся). За­ле­жно від фі­нан­со­вих мо­жли­во­стей фа­са­ди мо­гли оздо­блю­ва­ти­ся це­глою у ви­гля­ді ор­на­мен­ту ви­шив­ки, — роз­по­від­ає «Дню» пол­тав­ський ар­хі­те­ктор Ар­тур Аро­ян. — Ло­хви­цький по­віт був най­більш про­гре­сив­ним у пла­ні осві­ти в Пол­тав­ській гу­бер­нії. А са­ма гу­бер­нія по­сі­да­ла тре­тє мі­сце в Ро­сій­ській ім­пе­рії за рів­нем осві­че­но­сті гро­ма­дян. Тож за­раз не­об­хі­дно від­ро­джу­ва­ти тра­ди­ції, за­кла­де­ні ви­да­тни­ми ді­я­ча­ми куль­ту­ри по­ча­тку ХХ ст., адже во­ни за­ли­ши­ли нам у спа­док свої тво­ри, а ми до­сить ча­сто не ви­ко­ри­сто­ву­є­мо їх за при­зна­че­н­ням».

ЩЕ ОДНА ПРО­БЛЕ­МА — АРХІТЕКТУРНЕ СПО­ТВО­РЕ­Н­НЯ ПАМ’ЯТОК

На цей час не­має до­сто­вір­ної ін­фор­ма­ції про кіль­кість шкіл: Ма­ксим Іва­нов за­зна­чає, що 92–98 — ци­фра не­то­чна і ба­зу­є­ться ли­ше на обро­бле­ній ін­фор­ма­ції, яка бу­ла зві­ре­на з до­ку­мен­та­ми тих ча­сів та пла­ном мі­сце­во­сті. Справ­жня кіль­кість мо­же бу­ти біль­шою. До на­ших днів збе­ре­гли­ся орі­єн­тов­но 50 бу­дин­ків, яких із ко­жним ро­ком стає де­да­лі мен­ше че­рез їхнє руй­ну­ва­н­ня, то­му про­бле­ма по­ря­тун­ку шкіл із ко­жним днем стає го­стрі­шою. Близь­ко тре­ти­ни від то­го, що ще вці­лі­ло, по­тре­бує тер­мі­но­вих за­хо­дів зі збе­ре­же­н­ня. Ще ча­сти­на — ло­каль­них, але не­від­кла­дних ре­мон­тних ро­біт, оскіль­ки про­ті­ка­ють да­хи, руй­ну­ю­ться від не­пра­виль­но від­ве­де­ної во­ди ни­жні яру­си обли­цю­ва­н­ня й кар­ка­су то­що. Ще одна про­бле­ма, з якою зі­ткну­ли­ся ря­тів­ни­ки, ко­ли по­ба­чи­ли шко­ли на вла­сні очі, — це їхнє архітектурне спо­тво­ре­н­ня, зокре­ма одна з го­лов­них ро­дзи­нок про­е­кту Опа­на­са Сла­стіо­на — дво­яру­сний дах — пра­кти­чно ні­де не збе­ре­гла­ся.

Де­я­кі бу­дів­лі екс­плу­а­ту­ва­ли ще кіль­ка ро­ків то­му, про­те на­віть за цей ко­ро­ткий тер­мін во­ни ста­ли за­не­дба­ним. Шко­ли про­да­ють при­ва­тним осо­бам, зда­ють в орен­ду або вза­га­лі роз­би­ра­ють на бу­ді­вель­ні ма­те­рі­а­ли. А най­жа­хли­ві­шим є той факт, що всі при­мі­ще­н­ня, які не вхо­дять до роз­ря­ду пам’яток ар­хі­те­кту­ри, пе­ре­бу­ва­ють на ба­лан­сі сіль­ських рад та мо­жуть бу­ти в будь-який мо­мент зруй­но­ва­ні. На­віть ре­став­ра­ція вже збе­ре­же­них шкіл за­ли­ша­є­ться не­про­стою спра­вою, адже на цей мо­мент ви­ще­зга­да­ні шко­ли у Ро­мен­сько­му та Ло­хви­цько­му ра­йо­нах не бу­ли від­нов­ле­ні. Що­до до­по­мо­ги ме­це­на­тів, то по­ки за­ці­кав­ле­но­сті з їхньо­го бо­ку не бу­ло.

ФО­ТО НАДАНО СПІЛЬ­НО­ТОЮ «ШКО­ЛИ ЛО­ХВИ­ЦЬКО­ГО ЗЕМ­СТВА»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.