«Го­голь су­про­во­джує все моє жи­т­тя»

Про сво­ю­ба­ле­тну са­гу «Дню» роз­ка­зав ви­да­тний ком­по­зи­тор су­ча­сно­сті Єв­ген Стан­ко­вич

Den (Ukrainian) - - Культура - КОЛОРИТНІ ПЕР­СО­НА­ЖІ «ВЕЧОРІВ...» — СПОКУСЛИВА ТЕ­ТЯ­НА АНДРЕЄВА І НАД­ЗВИ­ЧАЙ­НО АРТИСТИЧНИЙ ЧОРТ У ВИ­КО­НАН­НІ ВІ­ТА­ЛІЯ НЕТРУНЕНКА Оль­га ГОЛИНСЬКА

Цьо­го се­зо­ну два ки­їв­ські му­зи­чні те­а­три по­ка­за­ли прем’єри чу­до­вих ба­ле­тів зна­но­го укра­їн­сько­го ком­по­зи­то­ра Єв­ге­на Стан­ко­ви­ча: « Май­ська ніч » — у Ки­їв­сько­му му­ні­ци­паль­но­му ака­де­мі­чно­му те­а­трі опе­ри і ба­ле­ту для ді­тей та юна­цтва, і «Ве­чо­ри на ху­то­рі бі­ля Ди­кань­ки» — у На­ціо­наль­ній опе­рі України.

«...Я СТАВ «СПЕ­ЦІ­А­ЛІ­СТОМ» БА­ЛЕ­ТІВ»

— Єв­ге­не Фе­до­ро­ви­чу, у ва­шо­му до­роб­ку шість мас­шта­бних ба­ле­тів. Чим при­ва­бив ба­ле­тний жанр?

— Я по­зна­йо­мив­ся зі Сте­фа­ном Тур­ча­ком, ко­ли він був ди­ри­ген­том мо­єї Тре­тьої сим­фо­нії «Я ствер­джу­юсь». По­тім він пе­ре­йшов пра­цю­ва­ти в Опер­ний те­атр; на­бли­жа­ло­ся свя­тку­ва­н­ня 1500-річ­чя Ки­є­ва, і Тур­чак за­про­по­ну­вав щось ра­зом зро­би­ти. Ясно, що про опе­ру — та­кий ве­ли­кий і скла­дний жанр — мо­ви не йшло. А я ще за­дов­го до то­го по­зна­йо­мив­ся й по­дру­жив­ся з Ана­то­лі­єм Ше­ке­рою, ко­тро­го Ана­то­лій Ав­ді­єв­ський за­про­сив ба­лет­мей­сте­ром для по­ста­нов­ки мо­єї фолк-опе­ри «Ко­ли цві­те па­по­роть». То бу­ли 1978–1979 ро­ки. Ше­ке­ра за­про­по­ну­вав ме­ні на­пи­са­ти ба­лет «Кня­ги­ня Оль­га». По­тім за йо­го ж про­по­зи­ці­єю по­став ба­лет «Про­ме­тей-Ра­спу­тін», ди­ри­ген­том був та­кож С.Тур­чак — той ба­лет на­віть ста­ви­ли у Ма­ке­до­нії... Так я став «спе­ці­а­лі­стом» із ба­ле­тів.

— Тоб­то все ви­хо­ди­ло си­ту­а­тив­но. Ав­то­ром лі­бре­то двох пер­ших ва­ших ба­ле­тів був кі­но­ре­жи­сер Юрій Іл­лєн­ко. Як так ста­ло­ся?

—Я з ним роб ив фільм «Мав­ка». Іл­лєн­ко б ув лю­ди­ною ен­ци­кло­пе­ди­чних знань, пра­цю­вав опе­ра­то­ром у ле­ген­дар­но­го Сер­гія Па­ра­джа­но­ва. Юра по­стій­но про­па­дав у бі­бліо­те­ках, пра­цю­вав із до­ку­мен­та­ми... Він ду­же до­бре знав істо­рію Ки­їв­ської Ру­сі, то­му са­ме до ньо­го звер­ну­ли­ся з про­по­зи­ці­єю на­пи­са­ти лі­бре­то «Оль­ги». А по­тім він ство­рив дру­ге лі­бре­то («Про­ме­тея») і тре­тє — до опе­ри «Стра­шна пом­ста», яка мо­гла ста­ти по­ді­єю... — То цей за­дум бе­ре по­ча­ток іще з тих ча­сів? — Так, то­ді куль­то­вий ре­жи­сер Бо­рис По­кров­ський дав зго­ду на по­ста­нов­ку, а та­кож художник Ва­ле­рій Ле­вен­таль із Боль­шо­го те­а­тру. Але ста­ла­ся трагедія: ду­же за­хво­рів Тур­чак... По­тім хо­ре­о­граф Ві­ктор Ли­тви­нов по­ста­вив «Ніч пе­ред Рі­здвом», а не­що­дав­но — «Ве­чо­ри на ху­то­рі бі­ля Ди­кань­ки»...

— Ком­по­зи­тор бе­ре участь у по­ста­нов­ці? Чи да­є­те ма­те­рі­ал, а по­тім ди­ви­те­ся на те, що з то­го ви­йшло?

— Якщо би я не брав участі у по­ста­нов­ках, то й ба­ле­тів не бу­ло б! По­чне­мо з «Оль­ги». То­ді у Ки­їв­ській опе­рі пра­цю­вав пре­кра­сний художник Фе­дір Ні­род, який офор­мив чи­ма­ло ви­став. Сте­фан Тур­чак — ди­ри­гент най­ви­що­го ґа­тун­ку. Ана­то­лій Ше­ке­ра на той час уже по­ста­вив «Ро­мео і Джу­льєт­ту», «Ле­ген­ду про лю­бов», «Спар­та­ка» — це все бу­ли зна­ко­ві ви­ста­ви.

Що­до мо­їх ба­ле­тів, то хо­ре­о­гра­фи ба­чи­ли їх по-рі­зно­му. Ше­ке­ра — єди­ний, хто мав пра­кти­чний до­свід із мо­єю му­зи­кою. Він до­бре уяв­ляв те, що має бу­ти на сце­ні, при­ду­му­вав сце­ні­чне вті­ле­н­ня сво­їх ідей. Ін­ші ба­лет­мей­сте­ри від­штов­ху­ва­ли­ся вже від му­зи­ки. Ко­жний по-рі­зно­му. Є та­кі ми­тці, на­при­клад, Бо­рис Ей­фман, які став­лять про­сто на кон­кре­тну ві­до­му му­зи­ку.

— Що за­пам’ята­ло­ся з тих ча­сів, осо­бли­во від ро­бо­ти з Тур­ча­ком, Іл­лєн­ком, Ше­ке­рою?

— Спра­ва в то­му, що це був пе­рі­од роз­кві­ту ді­яль­но­сті тих ве­ли­ких май­стрів. На­при­клад, Юрій Іл­лєн­ко мав ко­ло­саль­ну пра­кти­ку в кі­не­ма­то­гра­фі, та­лант Ана­то­лія Ше­ке­ри до­бре зна­ли у рі­зних кра­ї­нах, Сте­фан Тур­чак був уза­га­лі одним із най­кра­щих ди­ри­ген­тів то­го ча­су. Са­ме став­ле­н­ня до ро­бо­ти то­ді бу­ло ін­шим, аніж за­раз. На­при­клад, Тур­чак пра­цю­вав три мі­ся­ці, що­би до­сяг­ти по­трі­бно­го ефе­кту в му­зи­ці. І це сто­су­ва­ло­ся не тіль­ки мо­го ба­ле­ту, а й, при­мі­ром, «Пі­ко­вої да­ми» П.Чай­ков­сько­го, «Катерини Ізмай­ло­вої» Д. Шо­ста­ко­ви­ча то­що. Бі­дні му­зи­кан­ти сто­гна­ли від та­кої ба­га­то­мі­ся­чної ро­бо­ти, але за­те ре­зуль­тат був не­пе­ре­вер­ше­ним!

Ни­ні — па­ну­ва­н­ня швид­ко­го тем­пу, а то­му спо­сте­рі­га­ю­ться не­які­сність, по­вер­хо­вість. На ви­їзді му­зи­кан­ти тро­хи кра­ще гра­ють, бо мо­ти­ва­ція — гастролі, а вдо­ма — як ви­йде...

«Оль­гу» фа­кти­чно вря­ту­вав ви­да­тний уче­ний-історик Дми­тро Ли­ха­чов. У Ки­є­ві то­ді про­во­див­ся Кон­грес сла­ві­стів, на яко­му він був при­су­тній. Що­до ба­ле­ту де­хто ви­слов­лю­вав дум­ку, мов­ляв, Ю. Іл­лєн­ко щось там не­пра­виль­но істо­ри­чно ви­сві­тлив у лі­бре­то. Йшло 50 на 50, що ба­лет ви­пу­стять на сце­ну. У ЦК КПУ, яке то­ді ке­ру­ва­ло, — а там, зві­сно, всі бу­ли «ба­ле­тни­ми зна­то­ка­ми», — Ли­ха­чов вва­жав­ся стов­пом істо­рії, зокре­ма знав­цем Ки­їв­ської Ру­сі. Ну, він і дав «до­бро». То­ді на за­сі­дан­ні бу­ли при­су­тні ака­де­мік Але­ксан­дров та ін­ші чле­ни По­літ­бю­ро. А Ли­ха­чов за­крив це пи­та­н­ня, ска­зав­ши, що та­ке тра­кту­ва­н­ня має пра­во на існу­ва­н­ня. Та­ке бу­ло не тіль­ки з цим ба­ле­том. Це від­бу­ва­ло­ся пра­кти­чно з усі­ма тво­ра­ми, осо­бли­во но­ви­ми. У тій си­сте­мі, яку ми те­пер на­зи­ва­є­мо «то­та­лі­тар­ною», по­ді­бних ка­зу­сів тра­пля­ло­ся ба­га­то.

«КЛА­СИ­ЧНИХ 32-х ФУЕТЕ ВЖЕ НЕ­МАЄ»

— У вас є улю­бле­ні ба­ле­ти? — Всі во­ни на­пи­са­ні в рі­зні ча­си, що­ра­зу по­ста­ва­ло ін­ше зав­да­н­ня. Я змі­ню­вав­ся як лю­ди­на — ста­вав стар­шим... У ко­жно­го тво­ру бу­ла своя ціль, та й ав­то­ри лі­бре­то ма­ли від­мін­ні кон­це­пції. Іл­лєн­ко, на­при­клад, зав­жди фор­му­лю­вав якусь гло­баль­ну ме­ту.

За­раз ду­же ба­га­то по­гля­дів на ба­лет. Є про­дов­жу­ва­чі кла­си­ки. У них ба­лет сю­же­тний: Ма­рі­ус Пе­ті­па та ін­ші слі­ду­ва­ли за сю­же­том, дра­ма­тур­гі­єю, як-от у «Ро­мео і Джу­льєт­ті», «По­пе­лю­шці» Сер­гія Про­коф’єва... І ду­же ба­га­то фран­цузь­ких і ні­ме­цьких ком­по­зи­то­рів до­три­му­ва­ли­ся цьо­го ве­кто­ра. У 1960-ті в ба­ле­ті почала роз­ви­ва­ти­ся лі­нія аван­гар­ду, мо­дер­ну. Я сво­го ча­су по­бу­вав на ба­га­тьох фе­сти­ва­лях — у Юго­сла­вії, Ні­меч­чи­ні, Поль­щі... Був та­кий зна­ме­ни­тий фран­цузь­кий хо­ре­о­граф Фе­лікс Бла­ска — один із за­снов­ни­ків жан­ру аван­гар­дно­го ба­ле­ту. Там уже звер­та­ли­ся на­віть до ри­ту­аль­них ти­бет­ських мо­ли­тов. — Ек­спе­ри­мен­таль­ні по­шу­ки? — Не мо­жу ска­за­ти — «так», ско­рі­ше — це ін­ший по­гляд на ми­сте­цтво. Кла­си­чних 32-х фуете, ко­трі кру­тять ба­ле­ри­ни, вже не­має. За­раз у хо­ре­о­гра­фії діють ін­ші за­ко­ни — же­сти, мі­мі­ка, пан­то­мі­ма. Ба­га­то що з то­го пе­ре­ко­чу­ва­ло у рок­куль­ту­ру, де ба­лет ни­ні за­ймає не мен­ше мі­сце, ніж вла­сне во­кал. Рок-сим­фо­нія, рок-ба­лет — це вже те­пер щось зви­чне, там най­ва­жли­ві­ша — ко­мер­цій­на скла­до­ва. У прин­ци­пі ба­лет як ми­сте­цтво бу­де жити стіль­ки, скіль­ки жи­ти­ме люд­ство, му­зи­ка. Тан­ці — в при­ро­ді лю­ди­ни, як і спів!

— Про ваш ба­лет «Про­ме­тей» змо­гла від­най­ти ду­же ма­ло ма­те­рі­а­лів. У ньо­го три рі­зні на­зви: «Про­ме­тей», «Ра­спу­тін» і «Аго­нія». Чо­му?

— Він ви­до­змі­ню­вав­ся. Це за­ле­жа­ло від си­ту­а­ції. Чи­нов­ни­ки, на­при­клад, за­пи­ту­ва­ли: що аго­ні­зує? Так, па­ні По­го­рє­ло­ва з ЦК Ком­пар­тії на за­сі­дан­ні ху­дра­ди кри­ча­ла: «Ви по­ба­чи­ли ре­во­лю­цію очи­ма се­ксу­аль­но­го ма­ні­яка з під­во­рі­т­тя!», а Іл­лєн­ко від­по­вів, що во­на, м’яко ка­жу­чи, ні­чо­го не зрозуміла... — Від­вер­то! — Так. От та­кі бу­ли то­ді ба­та­лії. опе­ра­ми, га­да­є­те, бу­ло лег­ше? То­ді ми­тці му­си­ли бо­ро­ти­ся за по­ста­нов­ки.

— У вас є ба­ле­ти «Ніч пе­ред Рі­здвом», «Май­ська ніч», те­пер ви зга­да­ли про «Стра­шну пом­сту»...

— «Стра­шна пом­ста», зре­штою, ви­ма­лю­ва­ла­ся як опе­ра-ба­лет. Там є по­єд­на­н­ня тан­цю, співу, дра­ма­ти­чно­го ми­сте­цтва...

«Я НІ­КО­ЛИ В ЖИТ­ТІ НЕ ХО­ДИВ НА РЕ­ПЕ­ТИ­ЦІЇ!»

— Три ва­ші ве­ли­кі тво­ри пов’яза­ні з іме­нем Го­го­ля...

— Го­голь су­про­во­джує усе моє жи­т­тя. Твор­чість цьо­го кла­си­ка з ди­тин­ства ме­не за­хо­плю­ва­ла. Я вва­жаю, що цей пи­сьмен­ник пе­ред­ба­чив якісь сві­то­ві ре­чі... Для ме­не Го­голь во­ло­діє яко­юсь ма­гі­єю, ко­тра впли­ває на світ і при­тя­гує.

— Роз­ка­жіть про ба­ле­ти цьо­го­рі­чно­го се­зо­ну, які по­нов­ле­ні у ки­їв­ських те­а­трах. За жан­ра­ми во­ни аб­со­лю­тно рі­зні.

— У Ми­ко­ли Ва­си­льо­ви­ча не­має яко­їсь єди­ної лі­нії дра­ма­тур­гії. Го­ло­ва у «Ве­чо­рах на ху­то­рі бі­ля Ди­кань­ки» — то, мо­же бу­ти, фан­та­зую, і сьо­го­дні­шній го­ло­ва Верховної Ра­ди — мо­жна шу­ка­ти будь-які ана­ло­гії! Го­голь пе­ре­ска­кує із те­ми на те­му — і всі во­ни акту­аль­ні. Біль­ше то­го, пе­ре­хо­дить із одно­го про­сто­ру в ін­ший — і від­сте­жи­ти це не­мо­жли­во.

— «Ніч пе­ред Рі­здвом» ви на­зва­ли ба­ле­том­па­сти­чо...

— У XVIII ст. існу­ва­ло по­ня­т­тя опе­ра-па­сти­чо. Па­сти­чо — це па­штет. На­при­клад, у Аль­фре­да Шні­тке — то по­лі­сти­лі­сти­ка. Па­сти­чо ми мо­же­мо зна­йти у то­го са­мо­го Ба­ха, та й у рі­зних ми­тців ін­ших ча­сів. Я ви­ко­ри­сто­ву­вав у сво­є­му ба­ле­ті та­кі те­ми, які, мо­же, й не ду­же про­слу­хо­ву­ю­ться...

— У «Май­ській но­чі» ав­тор лі­бре­то та хо­ре­о­граф — Ві­ктор Га­чен­ко. Йо­го сце­ні­чна вер­сія ду­же ці­ка­ва — з ви­ко­ри­ста­н­ням у ви­ста­ві хо­ру, який ви­сту­пає уча­сни­ком, ко­мен­та­то­ром по­дій, за­со­бом му­зи­чної дра­ма­тур­гії...

— На­при­клад, Ана­то­лій Ше­ке­ра ча­сто змі­ню­вав по­ря­док му­зи­чних но­ме­рів. Ві­ктор Га­чен­ко пра­цю­вав у Ан­сам­блі ім. П. Вір­сько­го, в ін­ших на­ро­дних ко­ле­кти­вах, він по­ба­чив мій фолк-ба­лет по­сво­є­му. А от ди­ри­гент Оле­ксій Ба­клан і ба­лет­мей­стер Ві­ктор Яре­мен­ко (по­ста­нов­ни­ки остан­ньо­го ба­ле­ту Є. Стан­ко­ви­ча «Во­ло­дар Бо­ри­сфе­ну». — О.Г.) вза­га­лі все пе­ре­кро­ю­ва­ли як са­мі хо­ті­ли й шу­ка­ли для тан­цю свою дра­ма­тур­гію.

— Че­сно ка­жу­чи, я слу­ха­ла «Ве­чо­ри на ху­то­рі бі­ля Ди­кань­ки» у На­ціо­наль­ній опе­рі як ор­ке­стро­вий твір. Це аб­со­лю­тно са­мо­до­ста­тня му­зи­ка!

— Зна­є­те, ба­лет­мей­стер у те­а­трі по­ви­нен отри­ма­ти не тіль­ки ви­зна­н­ня пу­блі­ки, а й ма­ти уда­чу, що ду­же ва­жли­во. Один пред­став­ляє слаб­кі по­ста­нов­ки, які «на ура» спри­ймає пе­ре­сі­чна пу­блі­ка, а дру­гий і та­лант має, а ні­чо­го не ви­хо­дить.

— «Май­ська ніч» у Ки­їв­сько­му му­ні­ци­паль­но­му те­а­трі опе­ри і ба­ле­ту для ді­тей та юна­цтва йшла у по­ста­нов­ці Ві­кто­ра Га­чен­ка, зго­дом у хо­ре­о­гра­фії Ал­ли Ру­бі­ної, а ни­ні — зно­ву ба­лет­мей­стер­ське ба­че­н­ня Га­чен­ка.

— Так. Я не мо­жу зро­зу­мі­ти, чо­му так ста­ло­ся. Ко­ли при­хо­дить но­ве ке­рів­ни­цтво те­а­тру, во­но все ро­бить по-сво­є­му...

— Із ше­сти ба­ле­тів ав­тор сце­но­гра­фії трьох — «Май­ська ніч», «Ве­чо­ри на ху­то­рі бі­ля Ди­кань­ки» та «Ві­кін­ги» — Ма­рія Ле­вит­ська, го­лов­ний художник На­ціо­наль­ної опе­ри...

— Ма­шу я знаю ще з ча­сів, ко­ли во­на пра­цю­ва­ла на Кі­но­сту­дії ім. О. Дов­жен­ка. Во­на ду­же обда­ро­ва­на ху­до­жни­ця. Те­а­траль­ний художник — ду­же скла­дна про­фе­сія. Те, як ство­рює сце­но­гра­фію ви­ста­ви Ле­вит­ська, ме­ні по­до­ба­є­ться. На­при­клад, у «Май­ській но­чі» — це де­ко­ра­ції-транс­фор­ме­ри, які то зма­льо­ву­ють кра­є­вид укра­їн­сько­го се­ла, то бе­рег озе­ра вно­чі, то сіль­ську око­ли­цю, то ши­нок...

Зна­є­те, я ні­ко­ли в жит­ті не хо­див на ре­пе­ти­ції! Тіль­ки якщо ме­не спе­ці­аль­но за­про­шу­ва­ли. Да­вав ба­лет­мей­сте­ру кла­вір, а ди­ри­ген­то­ві пар­ти­ту­ру. Я з’яв­ляв­ся ли­ше на ре­пе­ти­ці­ях ор­ке­стру, і то, ко­ли ме­не кли­кав ди­ри­гент. Ро­зу­мію, що ви­ко­нав­ців при­су­тність ком­по­зи­то­ра стра­шен­но дра­тує. А ми­тці, та­кі як Сте­фан Тур­чак, Фе­дір Глу­щен­ко, Во­ло­ди­мир Сі­рен­ко, во­ни-то знають, яко­го ре­зуль­та­ту пра­гнуть до­сяг­ти!

— «Стра­шна пом­ста» — вже пра­кти­чно за­кін­че­ний твір?

— У ньо­го скла­дна до­ля. Я вже го­во­рив, що за­ду­му чи­ма­ло ро­ків. Над ним по­чи­на­ли пра­цю­ва­ти Юрій Іл­лєн­ко, Сте­фан Тур­чак, Бо­рис По­кров­ський, Ва­ле­рій Ле­вен­таль, Ана­то­лій Ше­ке­ра. Тема ду­же важ­ка. І чорт ме­не сми­кнув за неї бра­ти­ся!

— Ваш учи­тель — Бо­рис Ля­то­шин­ський — та­кож ці­ка­вив­ся нею!

— Так! Якось ми си­ді­ли у кла­сі. Там бу­ли Осваль­дас Ба­ла­ка­у­скас, В’яче­слав Лиховид, Ми­хай­ло За­ли­ва­дний, і Бо­рис Ми­ко­ла­йо­вич ка­же: «Ось, ко­ли бу­де­те бра­ти­ся за якусь те­му, то вра­хуй­те — я дав­но хо­тів на­пи­са­ти твір на «Стра­шну пом­сту» за Го­го­лем»... По­сту­по­во ме­не за­хо­пи­ла ця тема. Я по­чав пра­цю­ва­ти над нею дав­но, а за­раз ви­рі­шив, що тре­ба все ж та­ки за­кін­чи­ти цю ро­бо­ту...

— Тоб­то по­ки не­ві­до­мо, яка до­ля очі­кує на цей твір?

— Ду­маю, що в кон­цер­тно­му ви­ко­нан­ні ми змо­же­мо щось зро­би­ти. Спо­ді­ва­ю­ся, фра­гмен­та­ми твір то­чно про­зву­чить. Ду­же хо­чу, що­би пу­блі­ка отри­ма­ла уяв­ле­н­ня про ньо­го.

ФО­ТО ОЛЕ­КСАН­ДРА ПУТРОВА

(СОЛОХА)

ЄВ­ГЕН СТАН­КО­ВИЧ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.