КАРАБАХ

Кремль за­ці­кав­ле­ний у під­ви­щен­ні тем­пе­ра­ту­ри за­мо­ро­же­них кон­флі­ктів уздовж пе­ри­ме­тра сво­їх кор­до­нів

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії - Юрій РАЙХЕЛЬ Пі­дго­ту­ва­ла На­та­лія ПУШКАРУК

Під час російської аван­тю­ри в Си­рії ста­ло зро­зумі­ло, що за­ду­ма­ний Blitzkrieg не ви­йшов. На­ступ уря­до­вої си­рій­ської ар­мії роз­ви­ва­є­ться вкрай по­віль­но, про­хо­дить урив­ча­сто, сил для кон­тро­лю на­чеб­то від­во­йо­ва­ної те­ри­то­рії не ви­ста­чає. До то­го ж у три­ку­тни­ку Мо­сква — Те­ге­ран — Да­маск не все до­бре, і від­но­си­ни між со­ю­зни­ка­ми де­що охо­ло­ну­ли.

Уже до­во­ди­ло­ся від­зна­ча­ти, що Кремль за­ці­кав­ле­ний у під­ви­щен­ні тем­пе­ра­ту­ри за­мо­ро­же­них кон­флі­ктів уздовж пе­ри­ме­тра сво­їх кор­до­нів. Агре­сія на Дон­ба­сі та­кож не на­ле­жить до Blitzkrieg, про­ект Но­во­ро­сії пра­кти­чно не ре­а­лі­зу­вав­ся. За­па­ли­ти При­дні­стров’я про­сто не­мо­жли­во, за­ли­шив­ся На­гір­ний Карабах. Не всти­гла основ­на ча­сти­на ро­сій­сько­го кон­тин­ген­ту по­ки­ну­ти Си­рію, як по­ча­ли­ся бої на лі­нії зі­ткне­н­ня між вір­мен­ськи­ми й азер­бай­джан­ськи­ми вій­ська­ми.

На то­му, що Азер­бай­джан ні­ко­ли не зми­ри­ться з оку­па­ці­єю 20% сво­єї те­ри­то­рії, у Ба­ку зав­жди наголошували. По­над 22 ро­ки три­ва­ли без­плі­дні переговори, при­йма­ли­ся ре­зо­лю­ції ООН, але спра­ва не зру­ши­ла змер­твої то­чки. Не див­но, що Ба­ку усві­до­мив те, що ди­пло­ма­ти­чні спосо­би розв’яза­н­ня кон­флі­кту близь­кі до ви­чер­па­н­ня. Схо­же, що ні в Єре­ва­ні, ні в Мо­скві та­кий роз­ви­ток по­дій сер­йо­зно не спри­йма­ли, від­но­ся­чи за­яви азер­бай­джан­сько­го ви­що­го ке­рів­ни­цтва до зви­чай­ної ри­то­ри­ки або про­па­ган­ди.

Дру­гий чин­ник, який па­нує в ро­сій­ській сто­ли­ці і, схо­же, у вір­мен­ській. Там чо­мусь аб­со­лю­тно впев­не­ні у бо­йо­вій слаб­ко­сті азер­бай­джан­ської ар­мії. Дій­сно, 22 ро­ки то­му по­ді­бне від­по­від­а­ло дій­сно­сті. За­ра­зне ана­лі­зу­ва­ти­ме­мо, чо­му так ста­ло­ся, по­трі­бен сер­йо­зний во­єн­но-істо­ри­чний ана­ліз. Про­те, ми­ну­ло до­сить ча­су, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи свої фі­нан­со­ві мо­жли­во­сті, Ба­ку сер­йо­зно осна­стив свою ар­мію су­ча­сною збро­єю, по­лі­пшив її під­го­тов­ку. На­пев­но, на­ступ азер­бай­джан­ської ар­мії по лі­нії зі­ткне­н­ня ви­явив­ся вель­ми не­спо­ді­ва­ним для про­ти­ле­жної сто­ро­ни, як і йо­го ре­зуль­та­ти.

Хо­ча у Ба­ку за­яви­ли про одно­бі­чне при­пи­не­н­ня на­сту­пу, швид­ше за все, на­пру­же­ність у ре­гіо­ні не змен­ши­ться. І для цьо­го є кіль­ка при­чин як ре­гіо­наль­но­го, так і гео­по­лі­ти­чно­го ха­ра­кте­ру.

По-пер­ше. Пси­хо­ло­гі­чно азер­бай­джан­ське су­спіль­ство пі­сля по­ра­зок по­ча­тку 1990-х рр. і під­пи­са­но­го 1994 ро­ку яв­но не­ви­гі­дно­го пе­ре­мир’я ви­ма­га­ло кон­кре­тних дій з від­нов­ле­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті кра­ї­ни. Че­ре­збез плі­дність ди­пло­ма­ти­чних зу­силь ма­ли за­го­во­ри­ти гар­ма­ти. І не про­сто, а по­трі­бна хоч ма­лень­ка, але пе­ре­мо­га. Схо­же, що ці­єї ме­ти до­ся­гну­то.

По-дру­ге. Збіль­ше­на і де­мон­стра­тив­на агре­сив­ність Мо­скви по від­но­шен­ню спо­ча­тку до Гру­зії, по­тім до України на­о­чно по­ка­за­ла, що Кремль не ли­ше під­три­му­ва­ти­ме Вір­ме­нію по­ста­ча­н­ня­ми озбро­є­н­ня, а й чи­ни­ти­ме вій­сько­во-політичний тиск на Азер­бай­джан. Най­кра­щим спосо­бом за­хи­сту від та­ко­го су­сі­да є змі­цне­н­ня сво­єї обо­ро­но­зда­тно­сті та на­о­чна де­мон­стра­ція мо­жли­во­сті аде­ква­тної від­по­віді. Не по Ро­сії, а по її со­ю­зни­ку-агре­со­ру.

По-тре­тє. Пів­ден­ний Кав­ка­зє стра­те­гі­чно ва­жли­вим для Ро­сії при­бли­зно так са­мо, як Укра­ї­на. Во­дно­час по­зи­ції Мо­скви у ре­гіо­ні по­мі­тно по­слаб­ша­ли. Пі­сля ане­ксії ча­сти­ни те­ри­то­рії Гру­зії жо­дним чи­ном по­лі­пши­ти від­но­си­ни зТбі­лі­сі не ви­хо­дить. На­віть змі­на пер­со­наль­но­го скла­ду гру­зин­сько­го ке­рів­ни­цтва не змен­ши­ла, у чо­мусь на­віть під­си­ли­ло дрейф у за­хі­дно­му на­прям­ку.

З Азер­бай­джа­ном за всьо­го ба­жа­н­ня Ба­ку теж ні­чо­го хо­ро­шо­го не ви­йшло. У Мо­скві на­по­ле­гли­во під­три­му­ють Вір­ме­нію на шко­ду від­но­си­нам зін­ши­ми дер­жа­ва­ми ре­гіо­ну. З Тбі­лі­сі й Ба­ку вва­жа­ють за кра­ще роз­мов­ля­ти з по­зи­ції си­ли, що не мо­же за­ли­ши­ти­ся без від­по­віді. Як ре­зуль­тат прив’яза­ний со­ю­зник Вір­ме­нія пе­ре­бу­ває у на­пів­бло­ка­ді як те­ри­то­рі­аль­ній, так і еко­но­мі­чній. Утім, пев­ною мі­рою та­ке ста­но­ви­ще Єре­ва­на Мо­скву вла­што­вує, оскіль­ки не дає по­си­лю­ва­ти­ся про­за­хі­дним опо­зи­цій­ним си­лам.

Є ще одна об­ста­ви­на. Свій вплив у Вір­ме­нії на­ма­га­є­ться під­си­ли­ти Те­ге­ран. Спіль­ний кор­дон і по­ста­ча­н­ня енер­го­ре­сур­сів цьо­му вель­ми до­по­ма­га­ють. Уго­лос у Мо­скві про це не го­во­рять, але вель­ми знер­во­ва­ні. До ре­чі, пев­ною мі­рою це мо­же стри­му­ва­ти агре­сив­ні дії Ро­сії, оскіль­ки сти­ка­ти­ся зІра­ном Бі­ло­кам’яній аж ні­як не зру­ки.

По-че­твер­те. Мо­сква, під­три­му­ю­чи ка­ра­ба­ське за­го­стре­н­ня, на­ма­га­є­ться для Анкари ство­ри­ти тре­тій фронт. Пер­ший у Си­рії і дру­гий в осо­бі кур­дів уже існу­ють. Тим са­мим си­ли Туреччини роз­тя­гу­ю­ться й змен­шу­ю­ться її мо­жли­во­сті на пер­ших двох.

На цьо­му ета­пі без­по­се­ре­дньо втя­гу­ва­ти­ся в кон­флікт Ро­сія не бу­де. До то­го ж по­ки зі­ткне­н­ня від­бу­ва­ю­ться уздовж лі­нії з На­гір­ним Ка­ра­ба­хом, для цьо­го не­має юри­ди­чних під­став. Звід­си пря­ма не­без­пе­ка з бо­ку Вір­ме­нії, в ра­зі подаль­ших успі­хів азер­бай­джан­ських військ, по­ча­ти про­во­ка­ції без­по­се­ре­дньо на кор­до­ні зАз ер­бай­джа­ном, спо­ді­ва­ю­чись при­ве­сти в дію со­ю­зни­цький ме­ха­нізм ОДКБ, а фа­кти­чно ви­ма­га­ти вій­сько­во­го втру­ча­н­ня Ро­сії. Зро­зумі­ло, що ре­шта чле­нів ор­га­ні­за­ції для Вір­ме­нії й паль­цем не по­во­ру­хнуть, осо­бли­во тюр­ко­мов­ні.

Ось чо­му зав­да­н­ням російської ди­пло­ма­тії є з, одно­го бо­ку, під­ви­ще­н­ня гра­ду­са кон­флі­кту і тим са­мим вза­єм­не по­сла­бле­н­ня Азер­бай­джа­ну і Вір­ме­нії. З дру­го­го бо­ку, не да­ти ло­каль­но­му про­ти­сто­ян­ню ста­ти пов­но­мас­шта­бною вій­ною. Та­ка ж на­пів­вій­на, як і на Дон­ба­сі. Хоч від цьо­го во­на вій­ною бу­ти не пе­ре­стає. Як го­во­рить схі­дне при­слів’я, вій­на є вій­на, і пів­вій­ни теж вій­на.

По­мі­че­на та­ка за­ко­но­мір­ність. Чим скла­дні­ше еко­но­мі­чний і фі­нан­со­вий стан Ро­сії, тим силь­ні­ше її агре­сив­ність. У пер­шу чер­гу, що­до най­ближ­чих су­сі­дів. І да­ле­ким ді­ста­є­ться.

Агре­сив­ні дії Мо­скви й на­гні­та­н­ня на­пру­же­но­сті по­кли­ка­ні під­си­ли­ти, як це ро­зу­мі­ють у Крем­лі, по­зи­ції на пе­ре­го­во­рах з но­вою аме­ри­кан­ською адмі­ні­стра­ці­єю.

От­же, в На­гір­но­му Ка­ра­ба­ху і на Дон­ба­сі й да­лі стрі­ля­ти­муть.

«ОСТАТОЧНЕ РІ­ШЕ­Н­НЯ МАЄ БУ­ТИ ЗНАЙДЕНО ЗА СТОЛОМ ПЕ­РЕ­ГО­ВО­РІВ ЗА ВЗАЄМНИХ КОМПРОМІСІВ»

Да­вид ПЕТРОСЯН, аген­ція «Но­ян та­пан», Вір­ме­нія:

— За­го­стре­н­ня мо­гло ста­ти­ся з кіль­кох при­чин, зокре­ма — че­рез вну­трі­шню си­ту­а­цію в Азер­бай­джа­ні. Пев­ні зов­ні­шні грав­ці, пе­ре­д­усім ке­рів­ни­цтво Ту­ре­цької ре­спу­блі­ки, мо­гло б під­штов­хну­ти Азер­бай­джан на ці дії. Щоб спро­во­ку­ва­ти ще одну то­чку на­пру­ги.

Мін­ська група три­ва­лий час ве­де ду­же скла­дний пе­ре­го­вор­ний про­цес що­до ка­ра­бах­сько­го вре­гу­лю­ва­н­ня. Остаточне рі­ше­н­ня яко­го має бу­ти зна­йде­не за столом пе­ре­го­во­рів за взаємних компромісів. По-пер­ше, ман­дат Мін­ської гру­пи вклю­чає прин­ци­пи ОБСЄ, які по­ля­га­ють у те­ри­то­рі­аль­ній ці­лі­сно­сті, пра­ві нації на са­мо­ви­зна­че­н­ня і не­ви­ко­ри­стан­ні си­ли чи за­гро­зи її за­сто­су­ва­н­ня. По-дру­ге, у скла­ді спів­го­лів Мін­ської гру­пи ОБСЄ є США, Ро­сія і Фран­ція. Я вва­жаю, що в США і Ро­сії до­сить по­лі­ти­ко-ди­пло­ма­ти­чно­го ін­стру­мен­та­рію за­для то­го, щоб ку­пі­ру­ва­ти цей спа­лах, це за­го­стре­н­ня, яке ста­ло­ся на лі­нії зі­ткне­н­ня ар­мій обо­ро­ни На­гір­но-Ка­ра­бах­ської ре­спу­блі­ки і Азер­бай­джа­ну.

Я вва­жаю, упро­довж ко­ро­тко­го ча­су, за до­по­мо­гою по­лі­ти­ко-ди­пло­ма­ти­чно­го ін­стру­мен­та­рію між­на­ро­дні стру­кту­ри і ве­ли­кі грав­ці при­пи­нять цей спа­лах на­силь­ства, який роз­по­чав­ся 1 кві­тня.

«ЯК­БИ НЕ ВТРУ­ЧА­Н­НЯ ТРЕ­ТІХ СТО­РІН, КОН­ФЛІКТ БУ­ЛО Б РОЗВ’ЯЗА­НО ЩЕ 20 РО­КІВ ТО­МУ»

Ша­їн ГАДЖІЄВ, ре­да­ктор аген­ції «Ту­ран», Азер­бай­джан:

— Си­ту­а­ція в Ка­ра­ба­ху — це ре­зуль­тат окупації Вір­ме­ні­єю те­ри­то­рії Азер­бай­джа­ну, яка три­ває 20 ро­ків. Пер­спе­кти­ви мир­но­го розв’яза­н­ня кон­флі­кту не­має. То­му бу­ли не­ми­ну­чи­ми військові рі­ше­н­ня чи за­го­стре­н­ня си­ту­а­ції, на­віть якщо це вва­жа­ти не­пе­ре­дба­че­ною вій­сько­вою опе­ра­ці­єю.

За Ка­ра­бах­ським кон­флі­ктом із са­мі­сінь­ко­го по­ча­тку зав­жди бу­ли тре­ті сто­ро­ни. Тоб­то ще за ча­сів Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, напередодні кон­флі­кту, це бу­ли ін­те­ре­си Мо­скви і ра­дян­сько­го ке­рів­ни­цтва, яке ствер­джу­ва­ло, що на­дмір­на де­мо­кра­тія і свобода призводить до цьо­го. Во­ни де­мон­стру­ва­ли Карабах як не­га­тив­ний на­слі­док пе­ре­бу­до­ви, на­ма­га­ли­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти йо­го зі сво­єю ме­тою. Да­лі це бу­ли вже ін­те­ре­си ро­сій­сько­го ке­рів­ни­цтва, яке на­ма­га­ло­ся втри­ма­ти під сво­їм кон­тро­лем і Вір­ме­нію, і Азер­бай­джан, по­пе­ре­мін­но за­без­пе­чу­ю­чи ту чи ту сто­ро­ну озбро­є­н­ня­ми. Пі­сля роз­ва­лу СРСР це вже бу­ли ін­те­ре­си гео­по­лі­ти­чні — і За­хо­ду, і Ро­сії, й ін­ших су­сі­дів, які ті­єю чи ті­єю мі­рою на­ма­га­ли­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти і за­раз це ро­блять, за­для то­го, щоб отри­ма­ти рі­ше­н­ня, які вла­шту­ють біль­шою мі­рою ін­те­ре­си ці­єї сто­ро­ни. Тоб­то зов­ні­шній вплив був зав­жди.

Кон­флікт мо­же бу­ти вре­гу­льо­ва­но, якщо ін­те­ре­си Ро­сії, США, Фран­ції чи ЄС пов­ні­стю збі­га­ти­му­ться. Але оскіль­ки цьо­го не від­бу­ва­є­ться, як і в ін­ших кон­флі­ктах, зокре­ма в Укра­ї­ні, то та чи та сто­ро­на на­ма­га­є­ться схи­ли­ти рі­ше­н­ня пи­та­н­ня в один бік. А за та­кої си­ту­а­ції кон­флі­кти не­розв’язні. То­му Мін­ська група — це фор­маль­ність, ін­стру­мент, який ли­ше на­ма­га­є­ться утри­ма­ти ста­тус-кво в зо­ні кон­флі­кту, аби він не розв’язу­вав­ся яко­мо­га дов­ше.

На жаль, Ка­ра­бах­ський кон­флікт із­се­рії не­розв’язних. У йо­го осно­ві ле­жать сер­йо­зні су­пе­ре­чки між азер­бай­джан­ця­ми й вір­ме­на­ми, вір­ме­на­ми й тур­ка­ми. Як­би не втру­ча­н­ня тре­тіх сто­рін, йо­го бу­ло б розв’яза­но ще 20 ро­ків то­му. Ло­гі­чно, мир­не вре­гу­лю­ва­н­ня по­вин­но ма­ти та­кий ви­гляд: Карабах здо­бу­де ав­то­но­мію у скла­ді Азер­бай­джа­ну, те­ри­то­рії бу­де звіль­не­но, і ці два на­ро­ди зно­ву змо­жуть нор­маль­но жити. То­му не­об­хі­дно усу­ну­ти ті пе­ре­шко­ди, які сто­ять цьо­му на за­ва­ді.

ФО­ТО РЕЙТЕР

ВІРМЕНСЬКИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ ВІДПОЧИВАЄ БІЛЯМІСТА АСКЕРАН У НАГОРНОМУ КАРАБАСІ, ЯКИЙ КОН­ТРО­ЛЮ­ЮТЬ СЕ­ПА­РА­ТИ­СТИ І ДЕ 2 КВІТНЯВІДБУЛИСЯЗІТКНЕННЯЗ АЗЕР­БАЙ­ДЖАН­СЬКИ­МИ ЗБРОЙНИМИ СИ­ЛА­МИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.