Чи став­ся «ци­ві­лі­за­цій­ний ска­чок»? I куди «ска­кну­ли»?

Або Що спіль­но­го між «ка­се­тним» і «офшор­ним» скан­да­ла­ми

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Іван КАПСАМУН, «День»

Істо­рія з офшо­ра­ми ви­кли­ка­ла ве­ли­кий ре­зо­нанс в Укра­ї­ні і ви­ве­ла на по­верх­ню де­я­кі ста­рі пла­сти на­шої но­ві­тньої істо­рії. На­при­клад, йде­ться про ві­до­мий «ка­се­тний скан­дал», який ви­бу­хнув пі­сля вбив­ства жур­на­лі­ста Ге­ор­гія Гон­га­дзе во­се­ни 2000 ро­ку. Про це, зокре­ма, на­пи­сав у се­бе на «Фейс­бу­ці» жур­на­ліст Юрій Бу­ту­сов:

«Я був в ефі­рі на «5 ка­на­лі» з офшор­но­го скан­да­лу і на­га­дав у студії про 2000 рік і «ка­се­тний скан­дал».

2000 ро­ку я пра­цю­вав у«Ки­їв­ських ві­до­мо­стях», і тут ви­ник «ка­се­тний скан­дал». Бу­ло так: три дні я пи­сав, спо­ча­тку я пи­сав все, що вва­жав за по­трі­бне, ви­сві­тлю­вав по­дії в пар­ла­мен­ті. А че­рез три дні пре­зи­дент Ле­о­нід Ку­чма, який за­мо­вив вбив­ство жур­на­лі­ста Ге­ор­гія Гон­га­дзе, зі­брав усіх вла­сни­ків ЗМІ, всіх олі­гар­хів, і ство­рив ан­ти­кри­зо­вий штаб на чо­лі з Ме­двед­чу­ком. І в усіх ЗМІ, кон­тро­льо­ва­них фі­нан­со­во-про­ми­сло­ви­ми гру­па­ми, тема зви­ну­ва­чень про­ти Ку­чми опи­ни­ла­ся під пов­ною за­бо­ро­ною.

Ме­ні до­ве­ло­ся піти з «КВ». Зда­ва­ло­ся жа­хли­во со­ром­но бра­ти участь у змо­ві мов­ча­н­ня, ко­ли пре­зи­дент тво­єї кра­ї­ни убив тво­го ко­ле­гу, без­не­вин­но­го хло­пця, з яким ми не раз розмовляли і пи­ли ка­ву в бу­фе­ті. Я пам’ятаю, якою оги­дною бу­ла ін­фор­ма­цій­на ре­а­кція. Ка­на­ли гру­пи Ві­кто­ра Пін­чу­ка, зя­тя Ку­чми, по­ча­ли га­не­бну бру­дну кам­па­нію, аби об­бре­ха­ти пам’ять Ге­ор­гія. Пам’ятаю, як Пін­чук про­фі­нан­су­вав про­сто га­не­бний фільм, щоб дис­кре­ди­ту­ва­ти Гон­га­дзе і все роз­слі­ду­ва­н­ня. При­че­тність Ку­чми до вбив­ства ста­ла та­бу на пе­ре­ва­жній біль­шо­сті то­ді­шніх ме­діа. Це був то­та­лі­тар­ний со­вок в чи­сто­му ви­гля­ді. Бе­зна­дій­ний.

Так бу­ло тре­ба, лю­дей ця не­спра­ве­дли­вість не шо­ку­ва­ла, ни­ми ке­ру­вав страх.

І ось учора тема офшор­но­го скан­да­лу ста­ла го­лов­ною те­мою ве­чір­ньо­го ток-шоу на 5-му ка­на­лі, який на­ле­жить пре­зи­ден­то­ві України Пе­тру По­ро­шен­ку. На про­гра­му, яку ве­де пре­кра­сна Те­тя­на Да­ни­лен­ко, за­про­си­ли і ме­не і ін­ших лю­дей, яких ме­ні бу­ло по-справ­жньо­му ці­ка­во по­слу­ха­ти. Обго­во­ре­н­ня бу­ло аб­со­лю­тно від­вер­тим, по су­ті.

Адже фільм «Гро­мад­сько­го» був анон­со­ва­ний і ви­йшов ще і в ефі­рі дер­жав­но­го «Пер­шо­го На­ціо­наль­но­го ка­на­лу».

І я по­ду­мав, що для на­шо­го су­спіль­ства це ко­ло­саль­ний ци­ві­лі­за­цій­ний стри­бок. Ми ста­є­мо віль­ни­ми лю­дьми, а ЗМІ вже не є ін­стру­мен­том від­вер­тої ма­ні­пу­ля­ції, які пра­цю­ють з-під па­ли­ці і бо­я­ться Ка­ра­ба­са-Ба­ра­ба­са.

Я вва­жаю, що віль­не су­спіль­ство і свобода сло­ва — це го­лов­ний дви­гун змін у су­спіль­стві. Це на­дія. І не­має слів, щоб ска­за­ти як ва­жли­во, що ка­нал, що на­ле­жить пре­зи­ден­то­ві, який ство­рив друг пре­зи­ден­та і мі­ністр ін­фор­ма­цій­ної по­лі­ти­ки, де­мон­струє зра­зок про­фе­сіо­на­лі­зму та віль­но­го обго­во­ре­н­ня скан­да­лу дов­ко­ла пре­зи­ден­та.

Тут не мо­жна не ви­сло­ви­ти по­ша­ну і са­мо­му По­ро­шен­ку, і Юрі­є­ві Сте­цю. Це не­ве­ли­ка, але зна­ко­ва по­дія.

А ще на ефі­рі я при­га­дав не­дав­ні похо­ро­ни Ге­ор­гія. І я по­ду­мав, що за те, щоб та­ка свобода ста­ла для нас зви­чай­ною і зви­чною спра­вою, один хло­пець, який був справ­жнім жур­на­лі­стом, від­дав своє жи­т­тя.

Дя­ку­є­мо, Ге­ор­гію».

По­чав за здра­віє, як то ка­жуть, а за­кін­чив за упо­кой»... Пост одно­зна­чно мо­жна роз­ді­ли­ти на дві ча­сти­ни: у пер­шій — Юрій ме­ні со­ю­зник, в дру­гій — ні. Якщо від­по­від­а­ти на го­лов­не за­пи­та­н­ня — чи змі­ни­ло­ся щось до­ко­рін­но, окрім без­лі­чі по­дій і пер­сон на по­верх­ні, за ба­га­то ро­ків, то від­по­відь бу­де ко­ро­ткою — си­стем­них змін не­має.

Як то­ді, так і сьо­го­дні, не­зва­жа­ю­чи на те, що Ле­о­нід Ку­чма вже не пре­зи­дент, йо­го сім’я, зокре­ма зять Ві­ктор Пін­чук, збе­рі­га­ють ве­ли­че­зний вплив на укра­їн­ську по­лі­ти­ку. Бу­ту­сов по­ка­зо­во опи­сав — яки­ми бу­ли зу­си­л­ля Ку­чми-Пін­чу­ка по­над 15 ро­ків то­му, щоб зам’яти, за­ба­ла­ка­ти й від­ве­сти від­по­від­аль­ність від гла­ви дер­жа­ви пі­сля гран­діо­зно­го «ка- се­тно­го скан­да­лу», ко­ли зав­дя­ки «плів­кам Мель­ни­чен­ка» Укра­ї­на і світ ді­зна­ли­ся, які рі­ше­н­ня при­йма­ли­ся в пер­шо­му ка­бі­не­ті кра­ї­ни на чо­лі з дру­гим пре­зи­ден­том.

Юрій пи­ше про Гон­га­дзе, яко­го він знав і з яким спіл­ку­вав­ся. Я не був зна­йо­мий з ві­до­мим жур­на­лі­стом і ли­ше ба­чив йо­го по те­ле­ві­зо­ру, оскіль­ки на той час я ще вчив­ся в школі да­ле­ко від Ки­є­ва — в Оде­ській обла­сті. Але остан­ні шість з по­ло­ви­ною ро­ків я за­йма­ю­ся ці­єю те­мою в га­зе­ті «День» і ска­жу вам че­сно, на­віть втра­тив ра­ху­нок — скіль­ки ра­зів я був на су­ді у спра­ві Гон­га­дзе-По­доль­сько­го». Ду­же до­бре, що Юрій по­ру­шує цю те­му, не да­ю­чи су­спіль­ству за­бу­ти про неї, але за весь цей час я жо­дно­го ра­зу не ба­чив Бу­ту­со­ва на за­сі­дан­ні. Як і ба­га­тьох ін­ших ві­до­мих жур­на­лі­стів, які зро­би­ли со­бі кар’єру на за­сно­ва­ній Ге­ор­гі­єм Гон­га­дзе «Укра­їн­ській прав­ді», а сьо­го­дні вза­га­лі є на­ро­дни­ми де­пу­та­та­ми — Сер­гія Ле­щен­ка, Му­ста­фу Найе­ма, і, зда­ва­ло­ся б, ді­ста­ли ще сер­йо­зні­ші мо­жли­во­сті до­ве­сти за­мов­ни­ків до су­ду.

За­йма­ю­чись ці­єю те­мою стіль­ки ро­ків, мо­жу то­чно ска­за­ти, що «спра­ва Гон­га­дзе-По­доль­ско­го» — дав­но вже ста­ла яскра­вим при­кла­дом без­кар­но­сті влади Ку­чми й при­кла­дом ство­ре­ної ним си­сте­ми під час сво­го прав­лі­н­ня. На сьо­го­дні­шній день ря­до­ві ви­ко­нав­ці вбив­ства Гон­га­дзе і по­би­т­тя По­доль­сько­го від­бу­ва­ють по­ка­ра­н­ня у в’язни­ці, їхній ке­рів­ник — го­лов­ний ви­ко­на­вець Пу­кач си­дить у СІЗО (про­дов­жу­є­ться су­до­вий роз­гляд), а той, хто від­да­вав їм на­каз, — екс-мі­ністр МВС Крав­чен­ко мер­твий (за сло­ва­ми по­тер­пі­ло­го По­доль­сько­го, уби­тий ти­ми ж за­мов­ни­ка­ми). Те­пер пи­та­н­ня — чи по­ка­ра­ні че­рез стіль­ки ро­ків за­мов­ни­ки цьо­го ре­зо­нан­сно­го зло­чи­ну? Ні, во­ни до­сі на во­лі.

Біль­ше то­го, во­ни з та­кою ж ста­ран­ні­стю і впли­вом ро­блять усе, щоб уни­кну­ти від­по­від­аль­но­сті — за до­по­мо­гою все тих же ка­на­лів, всі­ля­ких філь­мів і за­мов­ле­них ма­те­рі­а­лів або за до­по­мо­гою до­да­тко­во ви­га­да­них Ял­тин­ських фо­ру­мів і Да­во­ських сні­дан­ків... Па­ра­до­ксаль­но, але той, про­ти ко­го зби­рав­ся по­ма- ран­че­вий Майдан 2004-го, і той, хто при­вів у ве­ли­ку по­лі­ти­ку Яну­ко­ви­ча, про­ти яко­го вже озбро­їв­ся Єв­ро­май­дан в 2013-2014 рр., сьо­го­дні пред­став­ляє ін­те­ре­си України в Мін­ську і є чле­ном Кон­сти­ту­цій­ної ко­мі­сії. При­чо­му від­по­від­ні при­зна­че­н­ня бу­ли зро­бле­ні пре­зи­дент­ськи­ми ука­за­ми Пе­тра По­ро­шен­ка. Усе це і є від­по­від­дю на те, чи змі­ни­ла­ся на­ша кра­ї­на за пів­то­ра де­ся­тки ро­ків пі­сля вбив­ства Гон­га­дзе.

Про який «ко­ло­саль­ний ци­ві­лі­за­цій­ний стри­бок» мо­же йти­ся? У який бік? Так, мо­жли­во, у нас ста­ло біль­ше сво­бо­ди, і сьо­го­дні всі ко­му не лінь­ки роз­би­ра­ють те­му офшо­рів По­ро­шен­ка. Але це не озна­чає, що укра­їн­ська жур­на­лі­сти­ка ста­ла які­сні­шою. Бу­ту­сов пи­ше про те, що 2000 ро­ку «йо­му бу­ло со­ром­но бра­ти участь у змо­ві мов­ча­н­ня» ме­діа. То хі­ба сьо­го­дні щось змі­ни­ло­ся? Жур­на­лі­сти не хо­дять на су­ди і ду­же ма­ло пи­шуть про «спра­ву Гон­га­дзе-По­доль­ско­го», за ви­ня­тком тих, хто ба­га­то ро­ків по­слі­дов­но за­йма­є­ться ці­єю те­мою.

А Ген­про­ку­ра­ту­ра за­мість то­го, щоб пра­цю­ва­ти що­до за­мов­ни­ків, го­тує пі­до­зри екс-ма­йо­ру Ми­ко­лі Мель­ни­чен­ку. За сло­ва­ми за­сту­пни­ка ген­про­ку­ро­ра Юрія Сто­ляр­чу­ка, «у йо­го ді­ях є озна­ки кри­мі­наль­но­го пра­во­по­ру­ше­н­ня — «дер­жав­ний пе­ре­во­рот». Тоб­то пі­сля стіль­кох ро­ків у ГПУ, як і ба­га­то жур­на­лі­стів, до­сі вва­жа­ють за кра­ще го­во­ри­ти про що зав­го­дно дов­ко­ла ці­єї спра­ви, ли­ше не про суть то­го, що від­бу­ва­є­ться в ка­бі­не­ті Ку­чми, де йшло­ся про ме­то­ди при­ва­ти­за­ції, бо­роть­би з опо­зи­ці­єю, жур­на­лі­ста­ми і вза­га­лі про то­ді­шні зви­чаї.

І на­віть якщо на дер­жав­но­му «Пер­шо­му на­ціо­наль­но­му» бу­ло про­де­мон­стро­ва­но фільм «Гро­мад­сько­го» або на пре­зи­дент­сько­му «5 ка­на­лі» го­лов­ною те­мою ве­чір­ньо­го ток-шоу був офшор­ний скан­дал, це не озна­чає, що ми отри­ма­ли «ци­ві­лі­за­цій­ний стри­бок». Це про­сто го­во­рить про те, що ни­ні­шня вла­да ста­ла більш ви­тон­че­ною — без змін її су­ті. Хі­ба від то­го, що сво­бо­ди го­во­рі­н­ня ста­ло біль­ше, у нас змен­ши­ла­ся ко­ру­пція, пе­ре­ста­ли пра­цю­ва­ти схе­ми або на ви­щі по­са­ди по­ча­ли при­зна­ча­ти про­фе­сіо­на­лів, а не «сво­їх»? Чи за два ро­ки Пре­зи­дент ви­ко­нав обі­цян­ку і про­дав свій бі­знес? До ре­чі, з пе­ред­ви­бор­ної про­гра­ми кан­ди­да­та в пре­зи­ден­ти По­ро­шен­ка: «Всі офшо­ри — пе­ре­кри­ти»!

Ни­ні­шня вла­да по­гру­зла в ци­ні­змі. За­мість то­го, щоб го­во­ри­ти прав­ду су­спіль­ству, яке до­по­мо­гло По­ро­шен­ку в один тур ви­гра­ти ви­бо­ри, спо­ді­ва­ю­чись на ре­аль­ні змі­ни в кра­ї­ні, Адмі­ні­стра­ція Пре­зи­ден­та ство­ри­ла ці­лу ар­мію бо­тів і тро­лів, які на­ма­га­ю­ться обду­ри­ти лю­дей, нав’язу­ю­чи бре­хню. Пре­зи­дент пі­шов шля­хом, зви­чним для всіх по­лі­ти­ків ми­ну­ло­го, хо­ча мав ве­ли­че­зні мо­жли­во­сті, ви­ко­ри­став­ши до­ві­ру й енер­гію лю­дей, увійти в істо­рію дер­жав­ни­ком. Сьо­го­дні По­ро­шен­ко, зва­жа­ю­чи на по­лі­ти­ку, яку він про­во­дить, опи­нив­ся на шпа­га­ті, як ко­лись Яну­ко­вич, а все то­му, що во­ни так і не на­вчи­ли­ся спи­ра­ти­ся на вла­сний народ, а не на ін­три­ги, пі­ар та гро­ші. Зві­сно, мо­жна ви­слов­лю­ва­ти «ша­ну По­ро­шен­ко­ві», про яку пи­ше Юрій, але цю ша­ну він по­ви­нен за­слу­жи­ти на по­сту пре­зи­ден­та, а не як бі­зне­смен, який три­ма­є­ться за свої акти­ви біль­ше, ніж до­три­му­є­ться на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.