ЗЗа­ам­мо­окк ппіідд ввіік­кн­на­ам­мии вва­аг­го­он­наа

ППр­роо оор­рииг­гіі нна­ал­льь ннуу іі мма­айй жжее ннее ввіі ддоо ммуу ппа­амм’’ яятт ккуу оосс тт рро­оз­зьь ккоо ггоо ррее ннее сса­анн ссуу,, щщоо уу ССт­таа рроо ммуу ССее лліі ннаа ЛЛььв­віівв щщии нніі

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Олег КОЦАРЕВ

Від ма­ло­ві­до­мих ар­хі­те­ктур­них ці­ка­ви­нок ча­сто очі­ку­єш важ­ко­до­сту­пно­сті. За­плу­та­них до­ріг, три­ва­лих по­шу­ків, не­пев­них роз­кла­дів при­мар­но­го гро­мад­сько­го транс­пор­ту. Та ін­ко­ли вар­ті ува­ги ре­чі ви­яв­ля­ю­ться пра­кти­чно на від­ста­ні ви­тя­гну­тої ру­ки. Як-от за­мок у Ста­ро­му Се­лі на Львів­щи­ні — якщо ви їде­те по­тя­гом за мар­шру­том Львів — Іва­но-Фран­ківськ (або при­мі­ським ди­зе­лем Львів — Хо­до­рів), ця мо­ну­мен­таль­на спо­ру­да бу­кваль­но ви­пли­ває з-під ві­кна ва­шо­го ва­го­на. По­при транс­порт­ну зру­чність (ав­то­мо­бі­лем це ли­ше близь­ко 20 кілометрів тра­сою то­го-та­ки іва­но-фран­ків­сько­го на­прям­ку) і ефе­ктність са­мо­го зам­ку ве­ли­ко­го ту­ри­сти­чно­го по­то­ку тут не­має. Та й про те, що в Ста­ро­му Се­лі є за­мок, знають не­ба­га­то лю­дей.

. .. Ди­зель зу­пи­ня­є­ться за якусь со­тню ме­трів від фор­те­ці. Лі­пшо­го роз­та­шу­ва­н­ня для ман­дрів­ки ви­хі­дно­го дня го­ді уяви­ти. Роз­зи­ра­ю­чись, вко­тре ди­ву­є­шся, де жтут чи­слен­ні ту­ри­сти? Адже Ста­ре Се­ло так до­бре під­хо­дить, щоб роз­ба­ви­ти стан­дар­тні вра­же­н­ня від Льво­ва!

Ві­до­ма ман­дрів­ни­ця і до­слі­дни­ця укра­їн­ських зам­ків Іри­на Пу­стин­ні­ко­ва пи­ше, що Ста­ро­сіль- ський за­мок — най­біль­ший на Львів­щи­ні. Під­став не ві­ри­ти їй осо­бли­во не­має: фор­те­ця дій­сно справ­ляє мас­шта­бне вра­же­н­ня. Чи­ма­ла спо­ру­да пе­ре­бу­ває сьо­го­дні не в кра­що­му ста­ні, за­те ви­гля­дає ро­ман­ти­чно. Дав­но три­ва­ють роз­мо­ви про ре­став­ра­цію, але хто знає, до чо­го во­на мо­же при­зве­сти? Бу­ває, ру­їн­на ав­тен­ти­ка зна­чно ці­ка­ві­ша та ко­ло­ри­тні­ша, ні­жне ду­же згра­бні від­бу­до­ви. У будь-яко­му ра­зі ни­ні в зам­ку збе­ре­гли­ся не ли­ше сті­ни та де­я­кі ба­шти, а й ви­шу­ка­ні при­кра­си, ха­ра­ктер­ні для спе­ци­фі­чно­го мі­сце­во­го ар­хі­те­ктур­но­го сти­лю, ві­до­мо­го як острозь­кий ре­не­санс.

Гу­ля­ю­чи зам­ко­вим по­двір’ям, то ди­ву­є­шся кра­сі й ефе­ктно­сті дав­ніх спо­руд, то зі­тха­єш із при­во­ду те­пе­рі­шньої за­галь­но­укра­їн­ської бі­ди — на­ше­стя смі­т­тя. Рід­кі­сно­го ман­дрів­ни­ка в Ста­ро­му Се­лі не­о­дмін­но «спі­ймає» хтось із мі­сце­вих ме­шкан­ців і без­апе­ля­цій­но до­лу­чить до ім­про­ві­зо­ва­ної екс­кур­сії, пов­ної всі­ля­ких ле­генд: від дже­ре­ла, що би­ло по­се­ред по­двір’я, до по­дій ча­сів Хмель­нич­чи­ни, ко­ли за­мок бу­цім­то ка­пі­ту­лю­вав пе­ред ко­за­цьким вій­ськом без бою. За свої роз­по­віді мі­сце­ві за­зви­чай про­сять ду­же сим­во­лі­чну су­му. У яко­мусь сен­сі це — ін­ве­сти­ція в пре­сти­жі­сто­ри­чної пам’яті. Плюс май­же без- ко­штов­не за­ну­ре­н­ня в осо­бли­во­сті ту­те­шньої го­вір­ки.

Істо­ри­ки вва­жа­ють, що Ста­ро­сіль­ський за­мок по­бу­ду­ва­ли у XVI чи XVII сто­літ­ті. Фун­да­то­ра­ми на­зи­ва­ють кня­зів Острозь­ких, а вла­сне ар­хі­те­ктур­ний про­ект при­пи­су­ють зна­но­му львів­сько­му май­стру родом з Іта­лії, у нас ві­до­мо­му під іме­нем Ам­бро­зій При­хиль­ний. Окрім зам­ку, він пра­цю­вав із та­ки­ми ви­да­тни­ми спо­ру­да­ми Льво­ва, як Бер­нар­дин­ський ко­стел і Успен­ська цер­ква. На від­мі­ну від мі­сце­вих ме­шкан­ців, фа­хів­ці ствер­джу­ють, що в ро­ки Хмель­нич­чи­ни Ста­ро­сіль­ський за­мок ні­хто не зайняв. А от у ХІХ сто­літ­ті то­ді­шні ха­зяї По­то­цькі зро­би­ли на спо­ру­ду ін­шу ата­ку: ста­ро­сіль­ську ци­та­дель «за­хо­пи­ла» бро­вар­ня. Та й по­під сті­на­ми про­ля­гла за­лі­зни­ця. За та­ких умов вза­га­лі див­но, що за­мок Острозь­ких ді­йшов до на­ших днів бо­дай якось.

Ко­ли сто­їш у ви­дов­же­но­му п’яти­ку­тно­му по­двір’ї зам­ку, за­ми­слю­є­шся й над йо­го не вель­ми стра­те­гі­чно вда­лим роз­та­шу­ва­н­ням — він зов­сім не на яко­му-не­будь істо­тно­му узвиш­ші, по­ряд ви­ста­чає біль­ших па­гор­бів. Бе­ри й об­стрі­люй, хоч злі­ва, хоч спра­ва. Але до­ля чо­мусь збе­ре­гла цей за­мок по­се­ред м’яко­го і тро­хи по­хму­ро­го га­ли­цько­го узгір’я. Гріх цим не ско­ри­ста­ти­ся.

ФО­ТО АВ­ТО­РА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.