«Дім му­дро­сті» кня­зя Яро­сла­ва:

Den (Ukrainian) - - 20 -

Со­фій­ський со­бор бу­ло пи­шно оздо­бле­но со­тня­ми ква­дра­тних ме­трів мо­за­ї­чних ком­по­зи­цій і ти­ся­ча­ми ква­дра­тних ме­трів фре­ско­во­го жи­во­пи­су. Цей ідей­но на­си­че­ний син­те­ти­чний ми­сте­цький ан­самбль був зро­зумі­лий на­віть тим ки­їв­ським ві­ря­нам, які не зна­ли гра­мо­ти. Адже, за сло­ва­ми се­ре­дньо­ві­чних бо­го­сло­вів, «зо­бра­же­н­ня в хра­мах ро­блять для то­го, щоб той, хто не знає гра­мо­ти, див­ля­чись на сті­ни, чи­тав би те, що не спро­мо­жний про­чи­та­ти в книж­ках». На­віть якщо лю­ди­на ро­зу­мом не зба­гне усьо­го з по­чу­то­го на про­по­віді чи слу­жбі, зір їй до­по­мо­же сприйня­ти все по­ба­че­не у хра­мі прав­ди­во і ви­тлу­ма­чи­ти ясні­ше. Цер­ков­ні роз­пи­си Со­фії Ки­їв­ської, її оздо­бле­н­ня і до­сі не ли­ша­ють нас бай­ду­жи­ми. Цер­ков­не ми­сте­цтво се­ре­дньо­ві­чно­го Ки­є­ва, на дум­ку ви­зна­чно­го укра­їн­сько­го пи­сьмен­ни­ка й істо­рі­о­со­фа (а між тим і лі­ка­ря УПА, що за­ги­нув від рук біль­шо­ви­ків у 1944 ро­ці) Юрія Ли­пи, ви­хо­ву­ва­ло «ра­фі­но­ва­ний тип лю­дей, збли­же­них у сво­є­му го­рін­ні до бо­же­ських по­ча­тків у люд­ській ду­ші».

Ко­ли ми пе­ре­сту­па­є­мо по­ріг Со­фій­сько­го со­бо­ру, одра­зу за опо­ви­тою на­пів­тем­ря­вою ар­ка­дою го­лов­но­го вхо­ду по­стає за­ли­тий ні­жним сві­тлом цен­траль­ний неф. З ви­со­ти цен­траль­ної ба­ні нас зу­стрі­чає су­во­рий по­гляд очей Хри­ста-все­дер­жи­те­ля. На го­лов­ній апси­ді хра­му — мо­за­ї­чна, у по­ли­сках зо­ло­то­го сяй­ва, ком­по­зи­ція Бо­го­ро­ди­ці Оран­ти. Вбра­на у си­ній хі­тон і пур­пу­ро­вий плащ-ма­фо­рій, во­на гор­до й ве­ли­ча­во зді­йма­є­ться у мо­ли­тві над зо­бра­же­н­ням сце­ни «при­ча­стя апо­сто­лів». Во­на по­стає як вті­ле­н­ня Цер­кви з усі­ма да­ра­ми Свя­то­го Ду­ха, як Сла­ва сві­ту. Із її при­ро­дно­го єства — на­го­ло­шу­вав зна­ний бо­го­слов о. Сер­гій Бул­га­ков (1871—1944) — «ви­пли­ває її со­фій­не зна­че­н­ня як охо­рон­ни­ці усьо­го тво­рі­н­ня, Ца­ри­ці не­ба і зем­лі. Цьо­му від­по­від­а­ють та­кі її най­ме­ну­ва­н­ня, як во­ло­дар­ки мо­рів, спо­ри­тель­ни­ці хлі­бів, ду­хмя­них ко­льо­рів, хра­ни­тель­ки гра­дів і царств».

Роз­гля­да­ю­чи зміст іме­ні Со­фії — Пре­му­дро­сті Бо жої, — ві­до­мий зна­вець істо­рії ду­хов­ної культури Сер­гій Аве­рин­цев, зокре­ма, за­ува­жу­вав: «У ком­пле­ксі ідей Ста­ро­го За­ві­ту Пре­му­дрість пев­ним чи­ном пов’яза­на і з дум­кою про свя­щен­ну дер­жа­ву, про бо­го­хра­ни­ме цар­ство: не­дар­ма го­лов­ні «со­фі­о­ло­гі­чні» кни­ги, Кни­га Пре­му­дро­сті Со­ло­мо­на і Кни га Притч Со ло мо но вих, пов’яза­ні з ша­но­ва­ним ім’ям най­му­дрі­шо­го з ца­рів. Свя­щен­на дер­жа­ва з її од но дум ни ми під да ни ми і пра­виль­ни­ми за­са­да­ми люд­сько­го спів­жи­т­тя є ще один образ упо­ряд­ко­ва­но­го люд­сько­го ко­смо­су, за го­ро­джу­валь­ної сті­ни проти ха­о­су».

Ідея такого за­сту­пни­цтва Бо­го­ро­ди­ці (Пре­му­дро­сті Бо­жої, яка спо­ру­ди­ла со­бі Дім на бе­ре­гах Дні­пра) та­кож ясно ви­слов­ле­на гре­цьким на­пи­сом в апси­ді Со­фії Ки­їв­ської, за­по­зи­че­ним із Дру­гої Кни­ги Псал­мів:

Адре­со­ва­ні ца­рем Да­ви­дом Єру­са­лим­сько­му хра­му сло­ва Псал­му те­пер ні­би пе­ре­да­ро­ву­ю­ться Со­фій­сько­му со­бо­ру й Ки­є­ву. Бу­дів­ни- чий Єру­са­лим­сько­го хра­му був зраз­ком се ре д ньо ві ч но го дер жав ця, «най­му­дрі­шим із ца­рів». Са­ме то­му і ки­їв­ський князь Яро­слав уві­йшов в ан­на­ли істо­рії під іме­нем Яро­сла­ва Му­дро­го.

Лі­те­ра­тур­ним дже­ре­лом ки­їв­ської гно­ми слу­гу­ва­ло, прав­до­по­ді­бно, гре­цьке Ска­за­н­ня про св. Со­фію (867—886 рр.), яке без­по­се­ре­дньо пов’язу­ва­ло на­ве­де­ний фра­гмент вір­шу з Цар­го­род­ською Со­фі­єю як Но­вим Хра­мом, збу­до­ва­ним Но­вим Со­ло­мо­ном (імператором Юсти­ні­а­ном) на свя­тість та освя­че­н­ня Кон­стан­ти­но­по­ля. Слід за­ува­жи­ти, що у дав­ньо­ру­ській (так са­мо, як і гре­цькій) пи­сем­но­сті до ХVІІ ст. не бу­ло окре­мої Слу­жби Свя­тої Со­фії Пре­му­дро­сті Бо­жої. Дні свя­тку­ва­н­ня Со­фії спів­па­да­ли зі свя­та­ми в честь Бо­го­ма­те­рі — спо­ча­тку во­ни при­па­да­ли на пра­зник Рі­здва Бо­го­ро­ди­ці (8 ве­ре­сня), а тро­хи зго­дом свя­тку­ва­н­ня на честь Со­фії ста­ли від­бу­ва­ти­ся 15 сер­пня, тоб­то на Успі­н­ня Бо­го­ро­ди­ці. На цей же день при­па­дає свя­то Вла­херн­ської іко­ни Бо­жої ма­те­рі і вря­ту­ва­н­ня Цар­го­ро­да від во­ро­гів.

Дні освя­че­н­ня най­го­лов­ні­ших ки­їв­ських хра­мів і що­рі­чно­го свя­тко­во­го обря­ду дня на­ро­дже­н­ня/онов­лен- ня Кон­стан­ти­но­по­ля збі­га­ли­ся в одно­му цер­ков­но­му свя­ті. То­му не ви­пад­ко­во, що й освя­че­н­ня Ки­є­ва та йо­го ка­фе­драль­но­го хра­му цьо­го дня (11 трав­ня) упо­ді­бню­ва­ло їх ві­зан­тій­ським зраз­кам і спіль­но­му для обох хри­сти­ян­ських сто­лиць бі­блій­но­му про­то­ти­пу.

На­ві­я­ний алі­лу­їа­рі­єм «дня на­ро­дже­н­ня» ві­зан­тій­ської сто­ли­ці при­свя­тний на­пис, що обля­мо­ву­вав зо­бра­же­н­ня Бо­жої Ма­те­рі в апси­ді Со­фії Ки­їв­ської, без­по­се­ре­дньо адре­су­є­ться одно­ча­сно і са­мій Бо­го­ро­ди­ці як оду­хо­тво­ре­но­му хра­му Вті­ле­но­го Ло­го­са і про­обра­зу Цер­кви Хри­сто­вої, і при­свя­че­но­му їй Мі­сту, що ви­сту­пає по­до­бою Не­бе­сно­го Єру­са­ли­ма, і са­мій цій цер­ков­ній бу­дів­лі, при­свя­че­ній Пре­му­дро­сті, що осе­ли­ла­ся в ній і освя­чує опі­ку­ва­не нею мі­сто.

Об­ґрун­то­ву­ю­чи ідею па­тро­на­ту Бо­го­ро­ди­ці над Ки­є­вом, ми­тро­по­лит Іла­ріон у сво­є­му Сло­ві про За­кон і Бла­го­дать на­си­чує її гли­бо­ки­ми ко­но­та­ці­я­ми: «Якщо ар­хан­гел по­си­лає при­віт Ді­ві, то це бу­де й для сьо­го го­ро­да. До неї ж бо: «Ра­дуй­ся, бла­го­да­тна, Го­сподь з То­бою!» (Лк. 1, 28) — а до го­ро­да: «Ра­дуй­ся, бла­го­вір­ний гра­де! Го­сподь з То­бою».

Бо­го­ма­тір, як опо­від­а­є­ться в одній із но­вел Ки­є­во-Пе­чер­сько­го па­те­ри­ка, на­віть пле­ка­ла на­мі­ри на­зав­жди «пе­ре­се­ли­ти­ся» до Ки­є­ва: «Хо­чу цер­кву зве­сти со­бі на Ру­сі, у Ки­є­ві. Зій­ду на Дні­про­ві кру­чі, по­ба­чу на вла­сні очі цер­кву цю і у ній бу­ду жи­ти». Пе­ред тим во­на з’яви­ла­ся як бла­го­че­сти­ва ца­ри­ця пе­ред гре­ка­ми-бу­дів­ни­чи­ми у Вла­херн­ській цер­кві Кон­стан­ти­но­по­ля й зве­лі­ла їм їха ти до Ки є ва та збу ду ва ти там кам’яну со­бор­ну цер­кву. До Ки­є­ва Бо­го­ма­тір від­пра­ви­ла, як за­свід­чує Ки­є­во-Пе­чер­ський па­те­рик, 12 май­стрів, яким на­ле­жа­ло ви­ко­на­ти за­по­відже­ну мі­сію. Тим са­мим се­ре­дньо­ві­чні кни­жни­ки да­ва­ли зро­зу­мі­ти, що цер­кву збу­ду­ва­ли са­мі апо­сто­ли, які й під­не­сли в да­ру­нок Бо­жо­му хра­му чу­до­твор­ну іко­ну Бо­го­ро­ди­ці: «Та на­мі­сна хай бу­де». Ори­гі­нал цьо­го чу­до­твор­но­го обра­зу Бо­го­ро­ди­ці по­хо­див не із Вла­хер­ни, а, як за­свід­чу­ють ма­те­рі­а­ли спе­ці­аль­них до­слі­джень, із Со­фій­сько­го со­бо­ру в Кон­стан­ти­но­по­лі. За ска­за­н­ням Ки­є­во-Пе­чер­сько­го па те ри ка, він був від тво ре ний у 1073—1078 рр. у ви­гля­ді мо­за­ї­чної ком­по­зи­ції, що зді­йма­лась над вів­тар­ним скле­пі­н­ням Успен­сько­го со­бо­ру Пе­чер­сько­го мо­на­сти­ря.

Ідея опі ки Бо го ро ди ці- за - сту­пни­ці Ки­є­ва зна­йшла своє ма­те­рі­аль­не вті­ле­н­ня та­кож у на­си­че­но­сті мі­сько­го про­сто­ру Бо­го­ро­ди­чни­ми хра­ма­ми з їхні­ми не­мер­кну­чи­ми у ві­ках хри­сти­ян­ськи­ми свя­ти­ня­ми та ре­лі­кві­я­ми. 1108 ро­ку, за свід­чен - ням лі­то­пи­сних дже­рел, бу­ло збу­до­ва­но храм Бо­го­ро­ди­ці Вла­херн­сько­го мо­на­сти­ря на пе­чер­ських па­гор­бах у Кло­ві, а у 30-х рр. ХІІ сто­лі­т­тя цер к ву Бо го ро ди ці Пи ро го щої на По до лі. Ось чо му Бо го ро ди ця ми­сли­лась як Не­бе­сна За­сту­пни­ця Ки­є­ва і усіх хри­сти­ян, ото­то­жню­ю­чись з іде­єю бо­же­ствен­ної чи­сто­ти і свя­то­сті. Сла­ва її ді­во­цтва ви­сту­пає тут ме­та­фо­рою не­по­ро­чно­сті і цар­ствен­но­сті й зо­ло­тої сла­ви, опі­ку­ва­но­го нею Мі­ста. Так, в Ка­но­ні св. Йо­си­па Пі­сне­спів­ця Бо­гма­тір упо­ді­бню­є­ться до Не­ру­ши­мої сті­ни: «...ра­дуй ся, се ле ние Бо га и Сла ва; ра - дуй­ся высшая Свя­то­го Свя­тых; ра­дуй­ся ки­вот по­зло­щен­ный Ду­хом, ра дуй ся не ис то щи мое со кро ви ще жи­зни; ра­дуй­ся дра­го­цен­ный ве­нец Ца­рей бла­го­че­сти­вых; ра­дуй­ся до­сто­чни­мая хва­ла іе­ре­ев бла­го­вей­ных; ра­дуй­ся не­по­ко­ле­би­мый столп цер­кви; Ра­дуй­ся не­ру­ши­мая сте­на цар­ства (ви­ді­ле­но мною. — В.Р.), ра­дуй ся Ты, ко то рою воз д ви га ет ся зна­ме­ния по­бе­ды, ра­дуй­ся ты, ко­то­рою нис п ро вер га ют ся вра ги; ра - дуй­ся, вра­че­ва­ние те­ла мо­е­го; ра­дуй­ся спа­се­ние ду­ши мо­ей; ра­дуй­ся Не­ве­ста Не­не­ве­стная».

Цю ідею не­бе­сно­го за­сту­пни­цтва Бо­го­ро­ди­ці від­би­ває й умі­ще­на у По­ві­сті вре­мен­них літ під 1096 р. Мо­ли­тва, що при­пи­су­є­ться Во­ло­ди­ми­ру Мо­но­ма­ху: «Пре­му­дро­сти нас тав ни че и смыс лу дав че, нес - мыслен­ным ка­за­те­лю, и ни­щим за­ступ ни че. (...) Град свои схра ни, Де ви це Ма ти чис тая, иже о те бе вер­но цар­ству­еть, да то­бою кре­пи­ться и то­бе ся на­деть, по­бе­жа­ет вся бра­ни, ис­про­ме­та­ет про­тив­ныя и тво­рить по­слу­ша­нье».

В одно­му чи не най­більш по­пу­ляр­но­му на Ру­сі апо­кри­фі — Хо­дін ня Бо го ро ди ці по му ках — пам’ятці, що на­бу­ла ве­ли­ко­го по­ши­ре­н­ня се­ред дав­ньо­ру­ських спіль­нот не пі­зні­ше XII сто­лі­т­тя, Бо­го­ро­ди­ця на­зва­на «ро­ду хри­сти­ян­сько­му сті­на». Як ві­до­мо, окрім пря­мо­го сво­го при­зна­че­н­ня мі­ські му­ри сим­во­лі­зу­ють за­хист хри­сти­ян­ства, йо­го оплот. Ось чо­му ідея сті­ни на­бу­ла у ві­зан­тій­ській лі­те­ра­ту­рі ви­ня­тко­во ва­жли­во­го зна­че­н­ня: охо­рон­ни­ця свя­тої Со­фії і Мі­ста, во­на є пла­сти­чним за­свід­че­н­ням ці­лі­сно­сті Sacrum imperium. Мі­ська сті­на як ме­та­фо­ра хри­сти­ян­сько­го Мі­ста не­від­діль­но пов’яза­на з обра­зом Бо­го­ро­ди­ці. Її не­по роч ність сим во лі зує ці ліс ність, не­при­сту­пність й упо­ряд­ко­ва­ність са­краль­но­го мі­сько­го про­сто­ру.

Ві­зан­тій­ська за по­хо­дже­н­ням ідея Бо­го­ро­ди­ці За­сту­пни­ці то­то­жна ві­до­мій на Ру­сі, по­чи­на­ю­чи зпе­ред кін­ця ХІІ ст., ідеї По­кро­ву Бо­го­ро­ди­ці. Її осми­сле­н­ня в Ки­є­ві за - по­ча­тко­ва­но від се­ре­ди­ни ХІІ ст. з роз­ви­тком куль­ту іко­ни Бо­го­ро­ди­ці За­сту­пни­ці Пи­ро­го­щої, при­ве­зе­ної із Кон­стан­ти­но­по­ля. Та­ким чи­ном, ідея «Не­ру­ши­мої сті­ни» ор­га­ні­чно ви­ро­сла із пра­во­слав­ної цер­ков­ної гім­но­гра­фії.

У сво­їй за­вер­ше­ній фор­мі ця су­спіль­но-ре­лі­гій­на ле­ген­да від­ли­лась у пра­цях ре­лі­гій­них ми­сли­те­лів, чи­слен­них по­е­ти­чних пе­ре­спі - вах та про­зо­вих тво­рах Но­во­го ча­су. Во­на і до­сі ста­но­вить осно­ву си­сте­ми не­по­хи­тних цін­но­стей укра­їн­ців. До­ки сто­їть Сті­на, ка­жуть у на­ро­ді, до­ти бу­де сто­я­ти і Ки­їв ясно­ви­дий, а з ним і вся Укра­ї­на.

ФО­ТО МИХАЙЛА МАРКІВА

СВЯ­ТА СО­ФІЯ КИ­ЇВ­СЬКА — ГЕНІАЛЬНЕ ТВО­РІ­Н­НЯ КНЯ­ЗЯ ЯРО­СЛА­ВА МУ­ДРО­ГО, МАЙ­СТРІВ ДАВ­НЬОЇ РУ­СІ ТА ТВОР­ЧОЇ ЕНЕР­ГІЇ НА­ШО­ГО НА­РО­ДУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.