Не за­гу­би­ти­ся у про­сто­рі і ча­сі

Ви­дав­ни­цтво «Ли­бідь» над­зви­чай­но плі­дно спів­пра­цює з ви­да­тним лі­те­ра­тур­ним кри­ти­ком, ака­де­мі­ком НАН Укра­ї­ни Іва­ном Дзю­бою

Den (Ukrainian) - - Культура -

Одна з остан­ніх книг — «У лі­те­ра­ту­рі й нав­ко­ло. З бор­гів дав­ніх і но­во­на­бу­ва­них» — збір­ка ви­бра­них лі­те­ра­ту­ро­знав­чих есе­їв, на­пи­са­них ав­то­ром за пе­рі­од із 1971 до 2015 ро­ку.

Іван Дзюба у та­ких лі­те­ра­ту­ро­знав­чих роз­від­ках, як «Ди­ле­ма?», «До­неч­чи­на — край укра­їн­сько­го сло­ва», «Пі­знай­мо се­бе: до­не­цька скла­до­ва укра­їн­ської культури» та «І ось: тра­ге­дія До­неч­чи­ни», на­ма­га­є­ться осми­сли­ти мас­шта­би і при­чи­ни ви­ни­кне­н­ня тієї гу­ма­ні­тар­ної та со­ці­аль­ної ка­та­стро­фи, фі­на­лом якої ста­ли тра­гі­чні по­дії на Дон­ба­сі ми­ну­ло­го ро­ку.

Ав­тор за­гли­блю­є­ться в істо­рію цьо­го ре­гіо­ну Укра­ї­ни, ді­ста­ю­чи з ар­хі­вів ма­ло­ві­до­мі до­ку­мен­ти й ін­ші пер­шо­дже­ре­ла, які не ли­ше ви­сві­тлю­ють про­це­си за­ро­дже­н­ня мі­сце­вої спіль­но­ти лю­дей, об’єд­на­ної пев­ни­ми куль­тур­ни­ми тра­ди­ці­я­ми, а й по­яву мі­сце­вої елі­ти з вла­сни­ми прі­о­ри­те­та­ми і упо­до­ба­н­ня­ми за ча­сів ра­дян­ської вла­ди.

Десь між ав­тор­ськи­ми ряд­ка­ми ви­ма­льо­ву­є­ться дум­ка про те, що кон­флікт на Дон­ба­сі зрів дав­но, че­ка­ю­чи на своє кри­ва­ве ви­рі­ше­н­ня. Пос­тко­ло­ні­аль­ні ке­рів­ни­ки дер­жа­ви (в ми­ну­ло­му — пар­тій­на но­мен­кла­ту­ра) у пер­ше та, власне, й дру­ге де­ся­ти­лі­т­тя від­нов­ле­ної дер­жав­ної не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни фа­кти­чно по­ве­ли­ся як ти­по­ві пред­став­ни­ки ком­пра­дор­ської бур­жу­а­зії, ра­ні­ше пов’яза­ної по пар­тій­ній лінії з мо­сков­ськи­ми ко­ло­ні­за­то­ра­ми. «Ім­пер­ський сказ Пу­ті­на за­хли­нув­ся б на кор­до­ні з Україною, як­би по дру­гий бік кор­до­ну йо­го не жда­ли тра­ди­цій­ні п’яті, шо­сті чи якісь там оди­над­ця­ті «колони», на які ба­га­та укра­їн­ська істо­рія, — такого па­ра­до­ксаль­но­го ви­снов­ку до­хо­дить Іван Дзюба. — Що ж до ва­рі­ан­та донецького, то тут на­віть не про «колони» до­во­ди­ться го­во­ри­ти. Тут щось мас­шта­бні­ше й ор­га­ні­зо­ва­ні­ше — си­стем­на ро­бо­та мі­сце­вих вла­дних стру­ктур, які у скла­ді Укра­ї­ни по­слі­дов­но ви­бу­до­ву­ва­ли фа­кти­чно «рус­ский мир», об­хо­дя­чись без цьо­го са­мо­о­зна­че­н­ня і не цу­ра­ю­чись три­зу­ба й си­ньо-жов­то­го пра­по­ра на фрон­то­нах сво­їх уста­нов».

Ха­ра­ктер­ною ри­сою на­у­ко­вої ді­яль­но­сті Іва­на Дзю­би зав­жди бу­ло йо­го на­ма­га­н­ня до­слі­ди­ти окре­мі лі­те­ра­тур­ні тво­ри в кон­текс­ті пе­ре­лом­них по­дій ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, при­мі­ром, за­мі­ша­них на край­ніх фор­мах кла­со­вої та по­лі­ти­чної бо­роть­би. Са­ме те­ро­ру як со­ці­аль­но­му яви­щу, не­о­дно­ра­зо­во оспі­ва­но­му ба­га­тьма пи­сьмен­ни­ка­ми іншої епо­хи, ав­тор при­свя­тив над­зви­чай­но ґрун­тов­ну ста­т­тю «До ро­ман­ти­ки ре­во­лю­цій­но­го те­ро­ри­зму в ро­сій­ській та українській лі­те­ра­ту­рах». Тут він на­во­дить чи­ма­ло ци­тат, пе­ре­ва­жно з ро­сій­сько­мов­ної по­е­зії та про­зи, ко­ли, ска­жі­мо, ре­во­лю­цій­ний те­рор сві­до­мо ро­ман­ти­зу­вав­ся тим же Еду­ар­дом Ба­гри­цьким або Ми­хай­лом Свє­тло­вим; ана­лі­зує те­о­ре­ти­чний фун­да­мент цьо­го ме­то­ду бо­роть­би з іде­о­ло­гі­чни­ми су­про­тив­ни­ка­ми або за­хи­сни­ка­ми прав­ля­чо­го ре­жи­му на при­кла­ді пи­сем­ної спад­щи­ни го­ре­зві­сно­го Бо­ри­са Са­вин­ко­ва; по­рів­нює дві лі­те­ра­ту­ри, які (одна — біль­ше, а дру­га — мен­ше) дали зраз­ки лі­те­ра­тур­ної твор­чо­сті, що уві­бра­ла в се­бе всі жа­хі­т­тя ко­ло­ні­за­ції одно­го на- ро­ду ін­шим та за­гар­ба­н­ня чу­жих те­ри­то­рій. До цьо­го до­лу­чи­ли­ся під стра­хом ре­пре­сій не ли­ше Ми­ко­ла Хви­льо­вий, Іван Ми­ки­тен­ко, Пав­ло Ти­чи­на, Володимир Со­сю­ра, зга­ду­ва­ні ав­то­ром у стат­ті, а й ни­ні ма­ло­ві­до­мий по­ет Ві­ктор Ві­тков­ський сво­єю по­е­мою про ба­тько­вбив­цю Пав­ли­ка Мо­ро­зо­ва, опу­блі­ко­ва­ною хар­ків­ським жур­на­лом «Чер­во­ний шлях» у стра­шні 1930-ті. На­при­кін­ці пу­блі­ка­ції Іван Дзюба ви­но­сить вер­дикт, ствер­джу­ю­чи, що бо­роть­ба із «вну­трі­шнім во­ро­гом» у пу­тін­ській Ро­сії ни­ні на­бу­ла ознак бо­роть­би з гло­баль­ним те­ро­ри­змом. Шту­чно на­са­джу­є­ться жорс­тка вну­трі­шня по­лі­ти­ка що­до пе­ре­сі­чних гро­ма­дян, згор­та­ю­ться де­мо­кра­ти­чні про­це­си, за­по­ча­тко­ва­ні Єль­ци­ним ще на по­ча­тку 1990-х, по­си­лю­є­ться ре­пре­сив­ний дер­жав­ний апа­рат, Кремль про­во­дить по­слі­дов­не ви­ни­ще­н­ня на­ро­дів Кав­ка­зу, що пра­гнуть вийти зі скла­ду РФ і на­бу­ти не­за­ле­жно­сті. Зов­сім не­ви­пад­ко­во ав­тор на­зи­ває прі­зви­ща ві­до­мих осо­би­сто­стей, які сим­во­лі­зу­ють у су­ча­сній Ро­сії два про­ти­ле­жні сві­то­гля­ди — один то­та­лі­тар­ний, дру­гий — де­мо­кра­ти­чний. З одно­го бо­ку, це пи­сьмен­ник Оле­ксандр Про­ха­нов, ві­до­мий сво­ї­ми від­вер­то шо­ві­ні­сти­чни­ми по­гля­да­ми, а з дру­го­го — пра­во­за­хи­сник Га­ли­на Ста­ро­вой­то­ва, вби­та фа­кти­чно за ви­кри­т­тя зло­чи­нів, ско­є­них фе­де­раль­ни­ми вій­ська­ми проти мир­но­го на­се­ле­н­ня у Че­чні. Про­гно­зи від Іва­на Дзю­би що­до май­бу­тньо­го Ро­сії по­ки що ду­же і ду­же нев­ті­шні. Не одна смерть по­лі­ти­чних опо­нен­тів, ра­ху­нок яких уже йде на де­ся­тки, так і не зму­си­ла міль­йо­ни ро­сі­ян до кін­ця усві­до­ми­ти своє раб­ське існу­ва­н­ня, по­ба­чи­ти яв­ні зло­чи­ни прав­ля­чо­го по­лі­ти­чно­го про­шар­ку, за­ці­кав­ле­но­го ли­ше у зба­га­чен­ні та втри­ман­ні при вла­ді за будь-яку ці­ну.

В істо­рії ко­жно­го з на­ро­дів, що на­се­ля­ють єв­ро­пей­ський кон­ти­нент, є епо­халь­ні по­дії, які на­зав­жди збе­рі­га­ю­ться у пам’яті ко­жно­го на­сту­пно­го по­ко­лі­н­ня і, можливо, ви­зна­ча­ють їхню подаль­шу до­лю...

У роз­ді­лі «Та­єм­ни­ця по­ча­тку ви­ни­кає зі Сло­вом», ку­ди уві­йшло, зокре­ма, лі­те­ра­ту­ро­знав­че есе «Апо­ка­лі­псис Гри­го­рія Ти­мен­ка», І. Дзюба зна­йо­мить чи­та­ча з не­спра­ве­дли­во при­за­бу­тим по­е­том із Ки­їв­щи­ни, з йо­го фі­ло­соф­сько-мі­сти­чною по­е­зі­єю, ви­со­ко оці­не­ною сво­го ча­су Оле­сем Бер­дни­ком, і чия жит­тє­ва до­ля тра­гі­чно скін­чи­ла­ся за нез’ясо­ва­них ще й до­сі обставин. В ін­ших ста­т­тях по­да­є­ться ори­гі­наль­не ба­че­н­ня лі­те­ра­тур­ної твор­чо­сті Ані­фа­тія Сви­ри­дю­ка, Ва­ле­рія Шев­чу­ка, Во­ло­ди­ми­ра Ба­зи­лев­сько­го, Гри­го­рія Лю­то­го, Юрія Бо­я­рун­ця то­що.

Роз­діл «На­ше в ін­шо­му» скла­да­є­ться з ра­ні­ше на­пи­са­них пе­ред­мов до кни­жок ві­до­мо­го у Сло­вач­чи­ні лі­те­ра­ту­ро­знав­ця Мі­ку­ла­ша Невр­ли, ли­тов­сько­го про­за­ї­ка Йо­ган­не­са Бо­бров­сько­го, ста­тей про роман «По­ру­чик Бенц» бол­гар­сько­го пи­сьмен­ни­ка Ди­ми­тра Ди­мо­ва та ми­сте­цько­го про­е­кту ав­то­ри­те­тно­го ві­тчи­зня­но­го ми­сте­цтво­знав­ця Оль­ги Пе­тро­вої, ко­тра спро­мо­гла­ся ви­да­ти фун­да­мен­таль­ну кни­гу «Ко­ме­дія» Дан­те Аліг’єрі. Ми­сте­цький коментар XIV-XX сто­літь» у спів­пра­ці з ві­до­мим те­ле­жур­на­лі­стом Ан­дрі­єм Ку­ли­ко­вим (зро­бив пе­ре­клад ан­глій­ською мо­вою).

За­вер­шу­є­ться ви­да­н­ня роз­ді­лом «Вер­ти­каль ду­ху над го­ри­зон­та­ми бу­т­тя», повністю при­свя­че­ним ви­зна­чним ми­тцям Укра­ї­ни і ді­а­спо­ри — ком­по­зи­то­рам Ми­ко­лі Ли­сен­ку і Ва­лен­ти­ну Силь­ве­стро­ву, акто­ру Бо­г­да­ні Сту­пці, ху­до­жни­кам Ми­ко­лі Бі­дня­ку, Пе­тро­ві Яко­вен­ку і Ни­ки­фо­ру Дров­ня­ку, а та­кож «До­да­тком», в яко­му Іван Дзюба за­про­по­ну­вав но­ве про­чи­та­н­ня тво­рів кла­си­ка ро­сій­ської лі­те­ра­ту­ри Михайла Сал­ти­ко­ва-Ще­дрі­на.

У всту­пно­му сло­ві Іван Дзюба роз­по­від­ає, що йо­го спо­ну­ка­ло ви­пу­сти­ти у світ кни­гу «У лі­те­ра­ту­рі й нав­ко­ло. З бор­гів дав­ніх і но­во­на­бу­ва­них». Це ба­жа­н­ня, аби ав­тор­ський твір, ра­ні­ше до­слі­дже­ний і гі­дно оці­не­ний лі­те­ра­ту­ро­знав­цем, не за­гу­бив­ся у ча­сі. А по­дру­ге, ще раз акту­а­лі­зу­ва­ти твор­чість пи­сьмен­ни­ків, ху­до­жни­ків, ар­ти­стів, які під­ко­ри­ли сво­єю фе­но­ме­наль­ні­стю й да­ле­ко­гля­дні­стю. На­скіль­ки вдалося ре­а­лі­зу­ва­ти за­ду­ма­не, читач мо­же пе­ре­ко­на­ти­ся са­мо­стій­но, про­чи­тав­ши кни­гу, на­пи­са­ну та­ла­но­ви­тим лі­те­ра­тур­ним кри­ти­ком.

Та­рас ГОЛОВКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.