Глу­хий кут...

Den (Ukrainian) - - Культура - Іри­на ЧУЖИНОВА, те­а­тро­зна­вець

Все­укра­їн­ська прем’єра «Зи­мо­вої каз­ки» на львів­ській сце­ні — ре­зуль­тат одно­го з кон­кур­сів, ор­га­ні­зо­ва­но­го ми­ну­ло­го ро­ку Бри­тан­ською ра­дою в Укра­ї­ні та ГО «Те­а­траль­на пла­тфор­ма». Після зма­га­н­ня за­явок те­а­трів з усі­єї Укра­ї­ни пе­ре­мо­гу здо­бу­ла про­по­зи­ція со­ро­ка­рі­чно­го ре­жи­се­ра Єв­ге­на Ху­дзи­ка. Са­ме він ви­ру­шив на кіль­ка днів до Лон­до­на, щоб осо­би­сто по­зна­йо­ми­ти­ся з ла­у­ре­а­та­ми пре­сти­жної бри­тан­ської пре­мії для мо­ло­дих сце­но­гра­фів Linbury Prize та зна­йти се­ред них май­бу­тньо­го сце­но­гра­фа укра­їн­сько­го спе­кта­клю. Ідея Єв­ге­на при­па­ла до ду­ші ки­та­ян­ці Мі­нґлу Во­нґ, яку не зля­ка­ла перспектива по­до­ро­жі у ма­ло­зна­ну кра­ї­ну та від­по­від­аль­ність пер­шо­від­кри­т­тя текс­ту. А в ре­зуль­та­ті ни­ні ма­є­мо чу­до­вий при­від до­лу­чи­ти­ся до все­сві­тньої кам­па­нії Shakespeare Lives на вша­ну­ва­н­ня 400-ї рі­чни­ці від дня смер­ті ве­ли­ко­го кла­си­ка.

Гро­мі­зд­ку й ба­га­то­слів­ну, як для швид­ких ри­тмів сьо­го­де­н­ня, тра­гі­ко­ме­дію «Зи­мо­ва каз­ка» Єв­ген Ху­дзик зу­мів без ско­ро­чень текс­ту зро­би­ти ди­на­мі­чною та за­хо­пли­вою і пе­ре­ко­на­ти всіх, що ця п’єса за­слу­же­но ко­ри­сту­є­ться по­пу­ляр­ні­стю на єв­ро­пей­ських сце­нах. Біль­ше то­го, ав­то­ри зро­би­ли спро­бу в бу­кваль­но­му сен­сі укра­ї­ні­зу­ва­ти ан­глій­ську кла­си­ку, тим па­че, що у Шек­спі­ра дія від­бу­ва­є­ться, як і на­ле­жить каз­ці, у ви­га­да­них країнах не­ві­до­мо ко­ли.

На сце­ні за­мість по­мо­сту — ве­ли­че­зні ого­ле­ні за­ір­жа­ві­лі ше­стер­ні ча­со­во­го ме­ха­ні­зму, над ни­ми — щось на кшталт пі­со­чно­го го­дин­ни­ка, з яко­го па­дає на зем­лю ві­чний пі­сок. По­де­ко­ли стріл­ка ме­ха­ні­зму ожи­ває й роз­кре­слює на цьо­му пі­ску аку­ра­тні кон­цен­три­чні ко­ла, сти­ра­ю­чи слі­ди лю­дей, слі­ди їхніх при­стра­стей і по­ми­лок, бу­дья­кі зна­ки їхньої при­су­тно­сті. Са­ме не­пе­рерв­на тя­глість укра­їн­ської істо­рії стає тлом для пе­ри­пе­тій шек-

У Львів­сько­му те­а­трі ім. Ле­ся Кур­ба­са здій­сни­ли пер­шо­про­чи­та­н­ня «Зи­мо­вої каз­ки» Шек­спі­ра як мо­дель від­но­син

Укра­ї­на — Ро­сія

спі­рів­сько­го сю­же­ту. Ска­жі­мо, іди­лія сі­мей­но­го жи­т­тя пер­шої дії — це Кня­жа до­ба, без­під­став­ні рев­но­щі Ле­он­та (Ан­дрій Ко­зак), йо­го суд над без­вин­ною дру­жи­ною Гер­міо­ною та ви­гна­н­ня ним вла­сної ди­ти­ни Утра­ти — ко­зач­чи­на. Ма­лень­ку Утра­ту (Ва­ле­рія Ко­те­ле­нець) зна­хо­дять на бе­ре­зі мо­ря па­сту­хи, одя­гне­ні у гу­цуль­ські строї... Крізь істо­рію «Зи­мо­вої каз­ки» про­гля­да­ють не­про­сті від­но­си­ни... Ро­сії та Укра­ї­ни, на бі­ло-про­зо­рих ко­стю­мах ге­ро­їв змі­ню­ю­ться де­та­лі-ор­на­мен­ти.

З одно­го бо­ку, та­ка ви­га­дли­ва куль­тур­на аси­мі­ля­ція вель­ми при­на­дна для за­сво­є­н­ня ко­дів ін­ших куль­тур, до­зво­ляє че­рез на­ціо­наль­ні фор­ми впри­тул на­бли­зи­ти­ся до шек­спі­рів­сько­го уні­вер­су­му. З ін­шо­го бо­ку, хоч і до­ве­де­ний до рів­ня ме­та­фо­ри асо­ці­а­тив­ний ряд роз­став­ляє свої пас­тки і зре­штою по­ро­джує біль­ше питань, аніж від­по­від­ей. Адже фі­наль­на сце­на ви­ста­ви все­про­ще­н­ня та об’єд­на­н­ня сім’ї (тут за­для біль­шо­го ефе­кту в Шек­спі­ра ожи­ває на­віть кам’яна скуль­пту­ра по­кій­ної Гер­міо­ни) ви­кли­кає рад­ше по­див. Та й за­га­лом, пред­став­ле­н­ня від­но­син Укра­ї­ни та Ро­сії че­рез мо­дель сім’ї, зда­є­ться, зда­тне за­ве­сти у глу­хий кут будь-ко­го, адже від по­ча­тку ма­ло йти­ся ско­рі­ше про гео­гра­фі­чне су­сід­ство чи па­ри­те­тне три­ва­ле пар­тнер­ство.

Однак якщо аб­стра­гу­ва­ти­ся від нав’язли­вої кон­кре­ти­ки, ці істо­ри­чні па­ра­ле­лі мо­жуть аб­со­лю­тно не­спо­ді­ва­но акту­а­лі­зу­ва­ти текст Шек­спі­ра, як, ска­жі­мо, при­стра­сний мо­но­лог Гер­міо­ни (Ми­ро­сла­ва Ра­чин­ська) про зло­чин­ний і не­спра­ве­дли­вий суд над нею ра­птом по­чи­нає ре­зо­ну­ва­ти із про­мо­ва­ми На­дії Сав­чен­ко. Або ж у чи­слен­них глу­зу­ва­н­нях бла­знів над мо­жно­влад­ця­ми не­змін­но вчу­ва­єш пря­мі ін­ве­кти­ви ни­ні­шнім по­лі­ти­кам. Та­кі збі­ги ві­чно­го із що­ден­ним, чу­жо­го з рі­дним, ху­до­жньо­го з пу­блі­ци­сти­чним, ма­буть, най­цін­ні­ші мо­мен­ти цьо­го пер­шо­про­чи­та­н­ня «Зи­мо­вої каз­ки» Ві­лья­ма Шек­спі­ра на українській сце­ні.

ФО­ТО НАДАНО ЛІТЧАСТИНОЮ ЛЬВІВ­СЬКО­ГО ТЕ­А­ТРУ ІМ. ЛЕ­СЯ КУР­БА­СА

КРІЗЬ ІСТО­РІЮ ШЕКСПІРІВСЬКОЇ «ЗИ­МО­ВОЇ КАЗ­КИ» ПРО­ГЛЯ­ДА­ЮТЬ НЕ­ПРО­СТІ СТО­СУН­КИ. НА ФО­ТО: МИ­КО­ЛА БЕРЕЗА (ПОЛІКСЕН) ТА МИ­РО­СЛА­ВА РА­ЧИН­СЬКА (ГЕРМІОНА)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.