А ви, дру­зі, як не сі­дай­те...

«01-04.04.2016»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Літ нім ве­чо­ром, ще у ро­ки прав­лі­н­ня по­за­ми­ну­ло­го пре­зи­ден­та, по­ки я очі­ку­вав сво го знай о мо го бі ля фі лії од ні­єї на уко вої уста но ви, роз­та­шо­ва­ної на ки­їв­сько­му По­до лі, зі мною роз го во рив ся по - хи ло го ві ку вах тер. Оскіль ки дід пра­цю­вав у со­лі­дно­му ака­де­мі­чно­му ін­сти­ту­ті, чи­та­ти жур­на­ли з го­ро­дни­цтва йо­му зда­ва­ло­ся якось не­со­лі­дно. З цієї при­чи­ни, або то­му, що ча­со­пи­си та га зе ти йо му за ли ша ли на уко ві спів­ро­бі­тни­ки, але йо­го чер­го­ве чти во скла да ло ся пе ре важ но з га­зет і ча­со­пи­сів су­спіль­но-по­лі­ти­чно­го змі­сту, і він зав­жди був ра дий по ді ли ти ся з на вко лиш - нім сві том по чер п ну ти ми звід - ти, в мі­ру до­сту­пно­го йо­му ро­зу­мі­н­ня, зна­н­ня­ми.

— От ви всі вче ні сто я ли за Ющен ка, а він за пів то ра ро ку став най ба гат шою лю ди ною Укра­ї­ни!

— Та звід ки та ка ін фор ма - ція, ді­ду­сю?

— Та ось же, на­дру­ко­ва­но в пре сі! Пер ший! — І з пе ре мо­жним ви гля дом прос тяг нув ме ні роз­гор­ну­тий ча­со­пис. На роз­во­ро­ті великими бу­ква­ми бу­ло на­пи­са­но: «Рей­тинг най­впли­во­ві­ших лю­дей в Укра­ї­ні».

— Ді ду сю, тут не на пи са но « ба га ті » , тут на пи са но « впли - во ві » !

Ді дусь- вах тер сер ди то ві ді - брав у ме­не ча­со­пис, на­че­пив на ніс оку ля ри і хви ли ни три во - див но­сом по ко­жно­му ряд­ку.

— Що ти го­во­риш! Ось же, Ахме­тов зна­чи­ться, олі­гар­хи вся­кі («вся­кі» це ті олі­гар­хи, хто за па­спор­том не Ахме­тов. — А.П.).

— Ну так, у них ба­га­то гро­шей, во­ни утри­му­ють пар­тії, те­ле ка на ли, га зе ти, і то му во ни впли­во­ві.

— Ну, і Ющен ко теж. На пер шо му міс ці, — тут він для біль шої пе ре кон ли вос ті ткнув паль­цем у роз­гор­ну­тий жур­нал.

— Ні, ді­ду­сю. Ющен­ко впли­во вий, то му що він пре зи дент. За по­са­дою, а не за га­ман­цем.

Дум­ка про те, що вла­да та га­ма­нець не завж ди мо­жуть мі­сти ти ся в од ній ки ше ні, ді до ві зда ла ся сум нів ною. Він ви трі - щив­ся на ме­не з пі­до­зрі­н­ням, по тім і зов сім при - скі­пли­во огля­нув з усіх бо­ків, спо­ді­ва­ю­чись по­ба чи ти чи то туф лі з шкі­ри кро­ко­ди­ла, чи то хвіст і ко­пи­та. Ні­чо­го не ви явив ши, дід різ­ким ру­хом впхнув ча со пис під пах ву, і, щось бу бо ня чи со бі під ніс, грю­кнув пе ре ді мною вхі­дни­ми две­ри­ма. Біль­ше він зі мною ні­ко­ли не за­го­во­рю­вав. Ко жен, на пев но, зро зу міє цю істо­рію по-сво­є­му. Хтось ки­не зо па лу та не до реч но мод не ни­ні сло­во «ва­тник», хтось при­га­дає за­клик «за­хо­ва­ти ба­бу­син па­спорт», який при­йшов до нас ще з ми ну ло го де ся ти літ тя. Усім нам зу­стрі­ча­ли­ся та­кі лю­ди по хи ло го ві ку. Але хі ба йдеться тіль­ки про них? Мо­жна за­хо­ва­ти ба­бу­син па­спорт і па­спорт вах те ра з мо­єї роз по ві ді, але що ро­би­ти з го­ло­ва­ми і го­ло­са­ми тих, ко­му за ві­ком і на­віть за осві тою на чеб то да ле ко до тих, хто роз­гу­бив з ро­ка­ми го­стро­ту ро­зу­му ра­дян­сько­го по­ко­лі­н­ня; що ро­би­ти з па­спор­та­ми тих, хто « ро зу мом » го ло сує за Ля­шка, або «сер­цем» за Юлю, хто жи ве у вір ту аль но му сві ті жов­тих га­зет і жов­тих те­ле­ві­зій­них по­лі­ти­чних шоу? Що ро­би­ти з юни­ми «ба­бу­ся­ми і ді­ду­ся­ми» — сту­ден­та­ми, го­то­ви­ми за 100 гри­вень від­бу­ва­ти будь-яку по­лі­ти­чну ма­сов­ку, або го­ло­су­ва­ти за ко­го зав­го­дно? Що ро­би­ти з великими ді­тьми — жур­на­лі­ста­ми і де­пу­та­та­ми, які за­гра­ли ся з гра ці­єю сло на в ко за ки­роз бій ни ки в пор це ля но вій крам­ни­ці дер­жав­ної по­лі­ти­ки? Що ро­би­ти з по­лі­ти­ка­ми, які за­ра ди рей тин го во го шоу під па - лю­ють своє мі­сто, свою кра­ї­ну?

Фа хів ці та екс пер ти в усіх пи тан нях бут тя, тех но кра ти з ди­пло­ма­ми МАУПу і те­хно­кра­ти з ди­пло­ма­ми єв­ро­пей­ських уні­вер­си­те­тів, чиї пра­кти­чні на­ви­ки обме­жу­ю­ться в кра­що­му ра­зі ли­ше зна­н­ням ан­глій­ської, міль­йо­ни спо­жи­ва­чів осві­ти, що обмі­нює час і гро­ші на ди­пло­ми й ате­ста­ти, які ні­чо­го не вар­ті, те ле ба чен ня і ЗМІ, які за мість культури й ін­фор­ма­ції про­по­ну­ють від хо ди сво­єї жит тє ді яль - но­сті, всі ми — від ва­хте­ра і про­дав­ця на рин­ку до де­пу­та­та, олі­гар­ха і пре­зи­ден­та — би­тком на­би ті се ред ньо віч ни ми упе ред - же­н­ня­ми та за­бо­бо­на­ми і зви­ну­ва чу є мо в сво їх бі дах во ро жих су­сі­дів і по­той­бі­чні си­ли, ві­ри­мо у моль фа рів і пе ре ля ка но хре­сти­мо­ся, по­ба­чив­ши ГМО, всі ми, ук ра їн ці. Як мож на за - хо­ва­ти па­спорт, по­зба­ви­ти пра­ва го ло су, ви се ли ти до Рос то ва со рок міль йо нів осіб?! І ко ли про­по­ну­ють, ско­ри­став­шись по­лі­ти­чною кри­зою, пе­ре­за­сну­ва­ти Укра­їн­ську дер­жа­ву за­но­во, у ме­не ви­ни­кає пи­та­н­ня, а чи бу де во на від різ ня ти ся від ни - ні­шньої, якщо її за­снов­ни­ки, до остан­ньої лю­ди­ни, бу­дуть ті ж.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.