По­за сте­ре­о­ти­па­ми

Як укра­їн­ська ху­до­жни­ця Оль­га Крав­чен­ко син­те­зує тво­ри су­ча­сно­го і ста­ро­дав­ньо­го са­краль­но­го ми­сте­цтва

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Окса­на МАРИЧЕВСЬКА, ми­сте­цтво­зна­вець «АДАМ І ЄВА» «ШЕВЧЕНКОВА КА­ТЕ­РИ­НА»

■ 2010 ро­ку мо­ло­ді мис­тки­ні Оль­га Крав­чен­ко та Яро­сла­ва Тка­чук іні­ці­ю­ва­ли що­рі­чний проект «Від Ро­ма­на до Йор­да­на». До ньо­го до­лу­чи­лись Остап Ло­зин­ський та Уля­на Ни­щук, які пре­зен­ту­ють іко­ну на склі, Оль­га Пиль­ник — ке­ра­мі­ку, Єв­ге­нія Ряб­чун — ігра­шку, Мар’ян Пиріг — екс­клю­зив­ні по­да­рун­ки, та ба­га­то ін­ших ху­до­жни­ків. По­за іде­єю по­пу­ля­ри­за­ції та до­сту­пно­сті ми­сте­цьких тво­рів, які ви­хо­дять за ме­жі зви­чних екс­по­зи­цій­них про­сто­рів, цей проект сти­му­лює са­мих ху­до­жни­ків до екс­пе­ри­мен­тів зі сти­лі­сти­кою.

■ Із-по­між на­зва­них ху­до­жни­ків зу­пи­ни­мо­ся на твор­чо­сті Оль­ги Крав­чен­ко як ху­до­жни­ці, ко­тра в ме­жах за­зна­че­но­го про­е­кту і за­га­лом по­за ним екс­пе­ри­мен­тує, по­єд­ну­ю­чи іко­но­пис з ін­ста­ля­ці­я­ми та муль­ти­ме­ді­я­ми.

■ Оль­га Крав­чен­ко з 2008 ро­ку актив­но роз­по­ча­ла ви­став­ко­во-твор­чу ді­яль­ність, роз­ви­ва­ю­чи тра­ди­ції укра­їн­сько­го іко­но­пи­су. За­кін­чив­ши ка­фе­дру ре­став­ра­ції тво­рів ми­сте­цтва (2008), ху­до­жни­ця брала участь у ре­став­ра­цій­них пра­кти­ках та сти­пен­ді­аль­них про­гра­мах. У тво­рах цьо­го пе­рі­о­ду ба­чи­мо по­єд­на­н­ня ан­та­го­ні­чних еле­мен­тів. З одно­го бо­ку, мис­тки­ня звер­та­є­ться до укра­їн­сько­го іко­но­пи­су, з дру­го­го — до по­пу­ляр­ної культури. На­прав­ду, у низ­ці ікон ху­до­жни­ці ба­чи­мо не­о­ві­зан­тизм — пе­ре­о­сми­сле­н­ня ві­зан­тій­ської ху­до­жньої си­сте­ми в по­бу­до­ві ком­по­зи­ції, її еле­мен­тів, ко­лір­них пло­щин. Та­ка транс­фор­ма­ція ви­ли­ва­є­ться у де­ко­ра­тив­ність та умов­ність тво­рів, що рад­ше на­бли­жує тво­ри Крав­чен­ко до бой­чу­кі­стів. З огля­ду на те, що її дід — Охрім Крав­чен­ко — на­ле­жав до бой­чу­кі­стів, тя­глість тра­ди­ції не­за­пе­ре­чна. Як і бой­чу­кі­сти, для яких осно­вою бу­ло на­ро­дне ми­сте­цтво, ло­гі­чно, ху­до­жни­ця при­хо­дить до ма­кси­маль­но­го спро­ще­н­ня іко­но­гра­фі­чної схе­ми з екс­пре­сив­ни­ми дис­про­пор­ці­я­ми у зо­бра­жен­ні по­ста­тей. Понад те, іно­ді ство­рю­є­ться враження, що та­кі дис­про­пор­ції ди­кту­ю­ться фор­мою ма­те­рі­а­лу, на яко­му ви­ко­ну­є­ться твір, і нав­па­ки. Во­дно­час, са­ме від бой­чу­кі­стів про­сте­жу­є­ться пра­гне­н­ня ство­ри­ти су­ча­сне у фор­мі й ко­ло­ри­ті твор­чо­сті ми­ну­ло­го. Звід­си про­сто­та ма­люн-

ЩО­ДЕН­НА ВСЕ­УКРА­ЇН­СЬКА ГА­ЗЕ­ТА

ку, ви­шу­ка­не тло, гра­цій­на ри­тмі­чність ком­по­зи­цій, до­ско­на­ле ро­зу­мі­н­ня пло­щи­ни й ко­льо­ру. Ви­ко­ри­ста­н­ня до­шки, зо­ло­та, срі­бла, яє­чної тем­пе­ри — по­слі­дов­не виконання іко­ни, ви­ро­бле­не про­тя­гом кіль­кох сто­літь. Те­ма­ти­чно тво­ри Крав­чен­ко мо­жна по­ді­ли­ти на дві гру­пи: пер­ша — по­зна­че­на ре­лі­гій­ною те­ма­ти­кою, дру­га — вла­сни­ми, осо­би­сті­сни­ми ін­тен­ці­я­ми.

■ Крав­чен­ко до­во­лі по­слі­дов­на у сво­їй твор­чо­сті. По­сту­по­во від­хо­дя­чи від сю­же­тно­сті та на­ра­тив­но­сті, на­ма­га­ю­чись уни­ка­ти зай­вих та ви­пад­ко­вих еле­мен­тів, що від­во­лі­ка­ють на­шу ува­гу від ідеї тво­ру, ху­до­жни­ця на­дає са­краль­но­му тво­ру но­во­го на­пов­не­н­ня за до­по­мо­гою ін­ста­ля­ції та муль­ти­ме­діа.

■ По­ка­зо­вим у цьо­му пла­ні стає проект «Ті­сто» 2010 ро­ку, що три­вав у львів­ській га­ле­реї «Дзи­га». У ве­ли­ких ящи­ках у про­сто­рі га­ле­реї зна­хо­ди­ло­ся жи­ве ті­сто, яке збіль­шу­ва­ло­ся в об’ємі, ви­ри­на­ло за ме­жі фор­ми. На сті­нах екс­по­ну­ва­ли­ся об’єм­ні пла­сти, на яких бу­ло від­тво­ре­но ма­те­рин­ське ло­но, ви­ко­на­не з то­го ж ті­ста. По­руч транс­лю­вав­ся ві­део­за­пис вну­трі­шньо­утро­бно­го жи­т­тя ди­ти­ни. Кон­це­пція

Го­лов­ний ре­да­ктор Ла­ри­са IВШИНА

про­е­кту ви­ті­ка­ла з дум­ки, що все люд­ство злі­пле­но з одно­го ті­ста, з ті­ста ж ви­пі­ка­є­ться хліб — сим­вол люд­сько­го бу­т­тя. Ті­сто тра­кту­є­ться Крав­чен­ко як пер­шо­по­ча­ток люд­ства, про­во­дя­чи па­ра­ле­лі з про­це­сом ва­гі­тно­сті. «Пло­да­ми ва­гі­тно­сті є лю­ди, ті­лом яких є ті­сто, яке, транс­фор­му­ю­чись, стає хлі­бом, що за­пов­нює сво­ї­ми яко­стя­ми гли­бо­кі про­сто­ро­ві по­ро­жни­ни». На від­мі­ну від по­пе­ре­дніх тво­рів цей проект діє одно­ча­сно на кіль­кох рів­нях сприйня­т­тя, а тра­кту­ва­н­ня са­краль­ної те­ма­ти­ки акту­аль­ни­ми сьо­го­дні фор­ма­ми спри­яв йо­го ор­га­ні­чно­сті в су­ча­сно­му ми­сте­цько­му се­ре­до­ви­щі.

■ Оль­га Крав­чен­ко пра­цює та­кож над стан­ко­ви­ми са­краль­ни­ми тво­ра­ми, де зникає по­пе­ре­дня де­ко­ра­тив­ність, роз­па­да­є­ться на фра­гмен­ти, що не­суть най­біль­ше ідей­не на­ван­та­же­н­ня. Це пе­ре­ва­жно ли­ки свя­тих, які за­йма­ють весь про­стір до­шки («Рі­здвя­ний сму­ток», «Бла­го­ві­ще­н­ня»), або сим­вол («Розп’ят­тя»), ці обра­зи до­пов­нює актив­не вкра­пле­н­ня ба­ро­ко­вої ор­на­мен­ти­ки, укра­їн­ської ви­шив­ки. Ху­до­жни­ця по­чи­нає актив­ні­ше при­ді­ля­ти ува­гу куль­ту­рі лі­ній, форм, ком­по­зи­ції. Лі­нія не за­ли­ша­є­ться па­сив­ною, во­на жи­ве, пла­сти­чно пе­ре­дає фор­му, яку во­на обі­ймає. Усі не- фун­кціо­наль­ні й не­ви­прав­да­ні еле­мен­ти від­ки­да­ю­ться. Син­тез ко­жно­го тво­ру стає про­ду­ма­ні­шим, схе­ма­ти­за­ція — більш обмір­ко­ва­ною. В цей пе­рі­од Оля створює про­е­кти ра­зом із Олею Пиль­ник («Про­во­ка­ція мрій», 2010 р.), а та­кож із Оста­пом Ло­зин­ським та Уля­ною Ни­щук («Пе­ре­хід», 2012 р., «10х10», 2012 р., «Ман­дри», 2013 р., «Хліб», 2013 р.). У 2014-му від­бу­ла­ся пер­со­наль­на ви­став­ка «Світ» у львів­ській га­ле­реї «Іко­нарт».

■ Па­ра­лель­но Оль­га Крав­чен­ко екс­пе­ри­мен­тує з три­ви­мір­ни­ми об’єкта­ми та про­сто­ром. 2015 ро­ку, в спів­ав­тор­стві з Яро­сла­вою Тка­чук, бу­ло пре­зен­то­ва­но ін­ста­ля­цію «Ти­ша» та мо­дуль­ну ком­по­зи­цію «Ма­ма­є­ва со­ро­чка» — проект над­зви­чай­но акту­аль­ний сьо­го­дні. Ін­ста­ля­ція «Ти­ша» — ві­део­ряд, що де­мон­стру­є­ться на об’єкті з скло­во­ло­кна, у ви­гля­ді со­ро­чки. В сю­же­ті ві­део — ко­ник, який па­се­ться. Со­ро­чка тра­кту­ва­ла­ся як сим­вол по­вер­не­н­ня ко­за­ка з вій­ни — той мо­мент, ко­ли на­стає ти­ша, ко­ли су­ша­ться ви­пра­ні со­ро­чки та па­се­ться кінь. Ця ін­ста­ля­ція спо­ну­кає від­ві­ду­ва­чів до роз­ду­мів та діалогу, за­лу­чає їх до спів­ав­тор­ства.

■ Рі­зно­пла­но­вість твор­чо­сті Оль­ги Крав­чен­ко свід­чить про її від­кри­тість до екс­пе­ри­мен­ту, умі­н­ня про­пу­ска­ти крізь се­бе жит­тє­ві про­це­си і во­дно­час за­ли­ши­ти­ся со­бою, зі сво­ї­ми по­гля­да­ми та пе­ре­ко­на­н­ня­ми.

«З КВІ­ТКОЮ»

«ЗІР­КА»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.