«День» сфор­му­вав ка­нон»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк; фо­то Артема СЛІПАЧУКА, «День»

Чо­му во­ли­ня­ни тра­ди­цій­но актив­но при­хо­дять на пред­став­ле­н­ня про­е­ктів га­зе­ти у Схі­дно­єв­ро­пей­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки та на зу­стрі­чі з го­лов­ним ре­да­кто­ром Ла­ри­сою Ів­ши­ною

«За не­рі­шу­чість у 1990- х, 2000-го, 2005- го і 2014 ро­ків ми бу­де­мо роз­пла­чу­ва­ти­ся ду­же дов­го ще не одним жи­т­тям вій­сько­вих та мирних жи­те­лів на схо­ді країни. Від ба­га­тьох мо­жна по­чу­ти: «Хай би кра­ще був Яну­ко­вич, аби не бу­ло вій­ни». На жаль, лю­ди не ро­зу­мі­ють, що в усіх по­ді­ях, які від­бу­ва­ю­ться в на­шій дер­жа­ві, вин­ні ми всі». Ко­ли кіль­ка ти­жнів то­му Ві­ра Чо­пко, на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник За­тур­ців­сько­го ме­мо­рі­аль­но­го му­зею В’яче­сла­ва Ли­пин­сько­го, пи­са­ла ці ряд­ки у від­гу­ку про книж­ку «Ко­тел», або Спра­ва без тер­мі­ну дав­но­сті», во­на не мо­гла, зві­сно, пе­ред­ба­чи­ти, яким бо­лем озве­ться до неї ми­ну­ле з за­галь­но­укра­їн­ською, так би мо­ви­ти, не­рі­шу­чі­стю. В ін­ший час і за ін­ших обставин не тіль­ки во­на, а й ін­ші пра­ців­ни­ки му­зею Ли­пин­сько­го при­бу­ли б на від­кри­т­тя днів «Дня» у Схі­дно­єв­ро­пей­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки. Му­зей Ли­пин­сько­го в За­тур­цях був одним із пер­ших об’єктів, який га­зе­та пред­ста­ви­ла на сво­є­му істо­ри­чно­му сай­ті в роз­ді­лі екс­кур­сій. Ма­те­рі­а­ли власне га­зе­ти і її книж­ко­вих ви­дань пра­ців­ни­ки му­зею ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють у сво­їй ро­бо­ті, по­єд­нав­ши свої про­сві­тни­цькі зу­си­л­ля з мі­сце­вою сіль­ською бі­бліо­те­кою.

Але 25 бе­ре­зня під час мі­но­ме­тно­го об­стрі­лу укра­їн­ських по­зи­цій бі­ля Мар’їн­ки за­ги­нув чо­ло­вік Віри Чо­пко. Понад рік че­сно від­слу­жив в укра­їн­сько­му вій­ську, до на­ка­зу про де­мо­бі­лі­за­цію йо­му за­ли­ша­ло­ся кіль­ка го­дин. Так укра­їн­ська ре­аль­ність без осо­бли­вих за­про­шень втру­ча­є­ться в люд­ські пла­ни...

ЛА­РИ­СА ІВ­ШИ­НА: «ФОТОВИСТАВКА ПО­КА­ЗУЄ, СКІЛЬ­КИ У КРА­Ї­НІ БОЛЮ, АЛЕ ВО­ДНО­ЧАС — І СКІЛЬ­КИ В НІЙ ГЕРОЇЗМУ»

Чо­му во­ли­ня­ни тра­ди­цій­но актив­но при­хо­дять на пред­став­ле­н­ня про­е­ктів га­зе­ти у Схі­дно­єв­ро­пей­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки та на зу­стрі­чі з го­лов­ним ре­да­кто­ром Ла­ри­сою Ів­ши­ною

Але ро­зу­мі­н­ня то­го, якою є ни­ні ця укра­їн­ська ре­аль­ність і де шу­ка­ти сві­тла в кін­ці ту­не­лю, й при­во­дить так ба­га­то лю­дей рі­зно­го ві­ку, ро­ду за­нять, ба­га­жу знань та до­пи­тли вос ті на пред с тав лен ня днів «Дня» в Лу­цьку. За збі­гом обставин, які ні­хто не в змо­зі змі­ни­ти, пред­став лен ня книж ко вих но ви нок «Дня» і зу­стріч во­ли­нян з го­лов­ним ре­да­кто­ром га­зе­ти «День» Ла­ри­сою Ів­ши­ною від­бу­ва­ли­ся то­го дня, ко­ли Луцьк про­во­джав в остан­ню зем­ну путь сво­го трид­ця­то­го сол­да­та, ко­трий за­ги­нув че­рез цю не­о­го­ло ше ну вій ну... І книж ки для шкіль­них бі­бліо­тек Лу­цька та Лу­цько­го ра­йо­ну спон­со­ру­ва­ли бла­го­дій­ний фонд «Во­линь-2014», ство­ре­ний у рік, ко­ли у наш ре­гіон теж при­йшла вій­на, та фонд Іго­ря Па­ли­ці «Тіль­ки ра­зом», який уже на міль­йо­ни гри­вень допоміг укра­їн­ським вій­сько­вим, ви­му­ше­ним пе­ре­се­лен­цям. І на­віть ре­плі­ка з ба­га­то­лю­дно­го на­тов­пу бі­ля при­лав­ка з ви­да­ни­ми «Днем» книж­ка­ми ба­га­то про що ска­за­ла: «Це вже Укра­ї­на до­во­єн­на, тут у лю­дей зов­сім ін­ший ви­раз облич­чя». Це бу­ло ска­за­но про фо­то­аль­ма­нах «Жи­ва істо­рія».

Усі, хто ді­лив­ся сво­ї­ми вра­же­н­ня­ми про фо­то­ви­став­ку, най­пер­ше го­во­ри­ли про сльо­зи, які ви­кли­кає по­ба­че­не. «Усе це ми вже пе­ре­жи­ли, але за­фі­ксо­ва­не «Днем» — без­цін­ний ма­те­рі­ал для істо­ри­ків

май­бу­тньо­го», — го­во­рив на від­крит­ті фотовиставки ре­ктор Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки про­фе­сор Ігор Ко­цан. «Най­мен­ше, чо­го би нам хо­ті­ло­ся, то це щоб аж після пе­ре­жи­то­го стре­су лю­ди по­ча­ли шу­ка­ти від­по­віді на пи­та­н­ня, які дав­но по­ста­ли пе­ред країною, по­ча­ли ро­зу­мі­ти, як ва­жли­во зна­ти і ко­ри­сту­ва­ти­ся сво­єю істо­рі­єю. Фотовиставка по­ка­зує, скіль­ки у кра­ї­ні болю, але во­дно­час — і скіль­ки в ній героїзму», — ска­за­ла го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши­на.

«Я ча­сто ду­маю, як шко­да, що ще ма­ло лю­дей чи­та­ють і га­зе­ту «День», і ви­да­ні нею книж­ки, як ма­ло чи­та­ють, вре­шті, й Ли­пин­сько­го, — ді­ли­ться роз­ду­ма­ми Ві­та­лій КУШНІР, за­ві­ду­вач ме­мо­рі­аль­но­го му­зею В’яче­сла­ва Ли

пин­сько­го в За­тур­цях. — Як­би чи­та­ли, то отри­ма­ли б від­по­відь, яким чи­ном ми ма­є­мо бу­ду­ва­ти свою дер­жа­ву, гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. Із са­мо­го по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії на схо­ді скла­ла­ся та па­ску­дна си­ту­а­ція, ко­ли бу­ло упу­ще­но мо­мент роз­бу­до­ви цьо­го гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, ко­ли на­род пе­ре­пов­ню­вав па­трі­о­тизм, і зав­дя­ки йо­му ба­га­то чо­го мо­жна бу­ло змі­ни­ти в Укра­ї­ні. Бо­ю­ся, що жо­дні ви­бо­ри ні­чо­го не змі­нять у на­шо­му жит­ті, на­дія — ли­ше на змі­ну ви­бор­чої си­сте­ми. Ще Ли­пин­ський вба­чав не­без­пе­ку в люм­пе­ні, па­сив­ній ча­сти­ні су­спіль­ства, але вва­жав, що тре­ба її про­бу­джу­ва­ти. Те, що два де­ся­ти­лі­т­тя ро­бить у цьо­му пла­ні га­зе­та «День», ін­ко­ли на­га­дує ме­ні сі­зі­фо­ву пра­цю... Про­те я ба­чу, що кни­ги, ви­да­ні «Днем», є в до­ста­тній кіль­ко­сті уже і в на­шій за­тур­ців­ській бібліотеці, і їх — чи­та­ють! То­му я за­хо­плю­ю­ся на­по­ле­гли­ві­стю в до­ся­гнен­ні ме­ти на­шої зем­ля­чки Ла­ри­си Ів­ши­ної, ко­ле­кти­ву, який во­на очо­лює. Вам справ­ді Бог по­ма­гає у ва­шій не­про­стій ро­бо­ті».

«УКРА­ЇН­СЬКА

ЖУРНАЛІСТИКА

НЕ ВІДЧУВАЄ ТРАВМ

СВО­ГО НА­РО­ДУ»

Ва­силь ФЕДЧУК, ве­те­ран во

лин­ської ра­діо­жу рна­лі­сти­ки, не про­пу­скає жо­дної зу­стрі­чі з Ла­ри­сою І вши ною в Луць ку, чи тає «День» уже 17-й рік і є до­бро­віль - ним, так би мо­ви­ти, її про­па­ган­ди­стом й агі­та­то­ром. Але на цьо­го­рі­чну зу­стріч Ва­силь Во­ло­ди­ми­ро­вич при­ніс і лист, адре­со­ва­ний йо­му від... На­дії Сав­чен­ко. Він каже, що не міг не під три ма ти за клик «Дня», ко­ли в га­зе­ті на­дру­ку­ва­ли адре­су, на яку мо­жна бу­ло над­си­ла­ти На­дії ли­сти під­трим­ки. На­пи­сав ли­ста про­сто на пошті, ще й бід­кав­ся, чо­му не від­пра­вив ли­ста з по­ві­дом­ле­н­ням, що адре­сат йо­го отри­мав. На від­по­відь не спо­ді­вав­ся, але зу­си­л­ля жур­на­лі­стів «Дня», ко­трі са­мі (і на са­мо­ті!) ви­хо­ди­ли до Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та з за­кли ка ми про сво­бо­ду Сав чен ко, ви кли ка ли в ньо го і людсь ку, і жур на ліс­тсь ку со лі дар ність. На жаль, це ви­ня­ток, бо укра­їн­ська журналістика пе­ре­ва­жно не відчуває травм сво­го на­ро­ду.

Можливо, зго­дом від­по­відь На­дії він пе­ре­дасть у му­зей Во­лин­ської дер­жав­ної те­ле­ра­діо­ком­па­нії, в якій го­лов­ним ре­да­кто­ром Во­лин­сько­го ра­діо Федчук пра­цю­вав не одне де­ся­ти­лі­т­тя. На­то­мість за­раз він дає чи­та­ти лист усім, хто не ві­рить у те, про що пи­ше га­зе­та «День», пи- ше, за йо­го сло­ва­ми, «об’єктив­но і че­сно»: про те, що нам тре­ба вчи­ти вла­сну істо­рію, про цю са­му істо­рію, якою во­на бу­ла і є на­справ­ді, про те, що від са­мих лю­дей за­ле­жить роз­бу­до­ва і гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, і дер­жав­но­сті.

ЛА­РИ­СА ІВ­ШИ­НА:

«МИ НЕ ГО­ВО­РИ­МО

СУ­СПІЛЬ­СТВУ СОЛОДКИХ

РЕ­ЧЕЙ, А СТИМУЛЮЄМО

ДУМАННЯ»

«День» — 20 ро­ків які­сної жур­на ліс ти ки » — та кою бу ла те ма цьо­го­рі­чної зу­стрі­чі го­лов­но­го ре­да­кто­ра ви­да­н­ня Ла­ри­си Ів­ши­ної зі сту­ден­та­ми. Але, зві­сно, тра­ди­цій­но при­йшло і чи­ма­ло во­ли­нян, які вже дав­но ви­йшли зі сту­дент­сько­го ві­ку. На та­ких зу­стрі­чах, каже той же Ва­силь Федчук, отри­му­єш ін­фор­ма­цію, яку по­тім обду­му­єш, оці­ню­єш, ді­ли­шся нею з ін­ши­ми і зна­хо­диш однодумців.

«Ми не си­ді­ли в офі­сах, а, мо­же, й ви­му­ше­но, але йшли у рі­зні ау­ди­то­рії, мо­же, й від без­ви­хо­ді, але лю­ди здатні ді­я­ти ро­зум­но, ко­ли в них не­має ви­хо­ду, — го­во­ри­ла на цій зу­стрі­чі Ла­ри­са Ів­ши­на. — Су­спіль­ство му­си­ло на­пе­ред ба­чи­ти си­гна­ли не­без­пе­ки і не до­во­ди­ти до си­ту­а­цій, ко­ли втра­ча­ю­ться те­ри­то­рії, зни­щу­ю­ться лі­си та ін­фра­стру­кту­ра. 20 ро­ків стратегії «Дня» по­ля­га­ють у то­му, що ми не го­во­ри­мо су­спіль­ству солодких ре­чей, а стимулюємо думання».

Цьо го ра зу в ау­ди то рії бу ли при­су­тні й жур­на­лі­сти «Дня» Іван Капсамун та Ва­лен­тин Торба, ав­то­ри книг із се­рії «Істо­рії для чай­ни­ків » , які ми ну ло го ро ку ви дав «День» та яких пра­кти­чно вже не до­ку­пи­ти­ся: «Ко­тел», або Спра­ва без тер­мі­ну дав­но­сті» та «Я — сві­док. За­пи­ски з оку­по­ва­но­го Лу­ган­ська». Оста­н­ня кни­га вза­га­лі чи­та­є­ться як за­хо­пли­вий де­те­ктив, аби ще тіль­ки йшло­ся в ній не про за­над­то тра­гі­чні для Укра­ї­ни по­дії, що змі­ни­ли світ і жи­т­тя тієї ж родини Віри Чо­пко в да­ле­ких від Лу­ган­ська За­тур­цях... А «Ко­тел», го­во­ри­ла Ла­ри­са Ів­ши­на, мав би бу ти обов’ яз ко вим до чи тан ня усім — для ро­зу­мі­н­ня про­це­сів, які від­бу­ва­ю­ться в нас уже 25 ро­ків. І на­слід­ком їх стала ще одна книж­ка, ви­да­на «Днем»: «Катастрофа і Трі­умф. Істо­рії укра­їн­ських Ге­ро­їв». Га­зе­та «День» пер­шою з усіх ви­дань із са­мо­го по­ча­тку так зва­ної АТО по­ча­ла пи­са­ти про ге­ро­їзм і му­жність укра­їн­ських вій­сько­вих, по­дви­ги тих, які й по­ля­гли на сво­їй, українській зем­лі...

«Хі­ба мо­жна не обго­во­рю­ва­ти цьо­го три­пти­ху в жур­на­ліст­сько­му се­ре­до­ви­щі?» — ри­то­ри­чно за­пи­ту­ва­ла Ла­ри­са Ів­ши­на, бо від­по­відь — одно­зна­чна, але чо­му та­ким рі­зним є це жур­на­ліст­ське се­ре­до­ви­ще в Укра­ї­ні?

Ось де­кіль­ка аспе­ктів із роз­мо­ви з го­лов­ним ре­да­кто­ром «Дня»,

мо­де­ра­то­ром якої бу­ла Ан­на ЛЕВ-

ЧУК, до­цент, про­ре­ктор уні­вер­си

те­ту, і які обго­во­ри­ла ау­ди­то­рія. Про те, чо­му і хто де­ся­ти­лі­т­тя­ми утри­му­вав укра­їн­ське су­спіль­ство, обра­зно ка­жу­чи, у ста­ні вар­вар­ства і як до цьо­го до­лу­чи­ла­ся біль­шість укра­їн­ських жур­на­лі­стів. Про те, чо­му «День» ро­ка­ми по­ру­шу­вав пи­та­н­ня іншої си­сте­ми цін­но­стей і чо­му від­бу­ла­ся ві­дір­ва­ність укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки від гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. Про те, чо­му журналістика не змо­гла втри­ма­ти гі­дний рі­вень, а від­так не мо­же й до­по­мог­ти у сво­є­му ни­ні­шньо­му ста­ні су­спіль­ству. Про все­ро­сій­ський з’їзд вчи­те­лів істо­рії і змі­ну по­ня­т­тя «Ки­їв­ська Русь» у під­ру­чни­ках на «древ­не­рус­ское го­су­дар­ство», і чим це за­гро­жує Укра­ї­ні. Про те, яким від­кри­т­тям для ба­га­тьох ста­не не те, що Укра­ї­на — не Ро­сія, а те, що Ро­сія — це не Русь. А та­кож про не­об­хі­дність для укра­їн­ських уні­вер­си­те­тів «вста­но­ви­ти філь­три», що­би сту­ден­ти роз­рі­зня­ли, де істо­рія своя, а де чу­жа — обра­зно ка­жу­чи, пе­ре­ста­ли «жи­ти чу­жи­ми го­ло­ва­ми». Про не­об­хі­дність ав­то­ном­ної по­лі­ти­ки істо­ри­чної пам’яті та ба­га­то чо­го ін­шо­го...

«ПЛАН­КУ ВИСТАВЛЕНО

І ЧИТАЧ ДОРОСТАВ»

Квін­те­сен­ці­єю від­гу­ків про по­ча­ток днів «Дня» в Лу­цьку є від­гук про­фе­со­ра уні­вер­си­те­ту, за­сту­пни­ка го­ло­ви прав­лі­н­ня фон­ду Іго­ря Па­ли­ці «Тіль­ки ра­зом» Іри­ни КОН

СТАНКЕВИЧ: «20-та рі­чни­ця га­зе­ти «День» — це мо­жли­вість го­во­ри­ти про пев­ні ві­хи, час зби­ра­ти ка­мі­н­ня. Я на­ле­жу якраз до тих, хто остан­ні­ми ро­ка­ми є актив­ним чи­та­чем га­зе­ти, хто пе­ре­бу­ває в си­ло­во­му по­лі цьо­го ча­со­пи­су, а ще я великий па­трі­от цьо­го ме­дій­но­го ви­да­н­ня. До­свід по­стій­но­го чи­та­н­ня та не­змін­но­го від­кри­т­тя но­во­го на сто­рін­ках «Дня» дає ме­ні змо­гу під­мі­ча­ти йо­го ідей­ні кон­стан­ти: не­за­ле­жність ду­мок і ме­си­джів ре­да­ктор­ської по­лі­ти­ки, опо­зи­цій­ність, без­ком­про­мі­сна гро­ма­дян­ська позиція, мас­шта­бність ба­че­н­ня та ро­зу­мі­н­ня скла­дних су­спіль­них про­блем. Ви­со­кий ін­те­ле­кту­аль­ний то­нус, що ні­ко­ли не по­ни­жу­вав­ся, про­фе­сіо­на­лізм. План­ку по­став­ле­но, і читач став зрі­лі­шим.

І так упро­довж ро­ків фор­му­вав­ся клуб чи­та­чів га­зе­ти — актив­них, ми­сля­чих, з по­стій­ним «зво­ро­тним зв’яз­ком». Ге­о­гра­фія цьо­го клу­бу ши­ро­ка: Луцьк і До­нецьк, Острог і Хар­ків, Ки­їв та Львів, Жи­то­мир та Ми­ко­ла­їв. Кон­со­лі­ду­ю­чим фа­кто­ром ко­ло­саль­ної си­ли, без пе­ре­біль­ше­н­ня, є Ла­ри­са Ів­ши­на. Її гу­ма­ні­тар­ні про­е­кти: фотовиставки, кни­ги, Лі­тні шко­ли жур­на­лі­сти­ки, клу­би, по­до­ро­жі мі­ста­ми Укра­ї­ни, зу­стрі­чі з лю­дьми... І все — на най­ви­що­му рів­ні, з про­е­кці­єю в май­бу­тнє, вла­сти­ві­стю смі­ли­во ди­ви­ти­ся впе­ред. Фор­му­ва­н­ня ка­но­ну (істо­ри­чно­го, сві­то­гля­дно­го, ін­фор­ма­цій­но­го) — це, во­че­видь, одне з го­лов­них до­ся­гнень га­зе­ти, са­ме те, що за­без­пе­чує стій­кість пе­ре­ко­нань та ре­а­лі­за­цію про­гра­ми «су­спіль­но­го про­ри­ву». Є ве­ли­ке роз­ма­ї­т­тя акту­аль­них тем, пер­шо­від­кри­ва­ча­ми яких ста­ли жур­на­лі­сти «Дня». І не зав­жди в но­вин­но­му сен­сі, рад­ше йдеться про ідей­но-сми­сло­вий ра­курс, про то­чне ді­а­гно­сту­ва­н­ня су­спіль­них транс­фор­ма­цій. Су­ча­сне по­тра­кту­ва­н­ня уро­ків істо­рії, пе­ре­о­сми­сле­н­ня ва­жли­вих по­дій, по­ста­тей ми­ну­ло­го крізь призму ре­а­лій на­шо­го су­ча­сно­го на­ціо­наль­но­го бу­т­тя з не­о­дмін­ним акцен­ту­ва­н­ням «Ка­мо гря­де­ши?» — це ма­гі­страль­на те­ма, го­лов­ний сми­сло­вий ім­пульс, роз­ра­хо­ва­ний на ми­сля­чо­го чи­та­ча, пе­ре­ва­жно мо­ло­до­го, го­то­во­го до змін та розвитку.

Та­ких у су­ча­сних уні­вер­си­те­тах, де що ро ку Ла ри са Ів­ши на про­во­дить зу­стрі­чі зі сту­ден­та­ми, уже со­тні, ти­ся­чі, ви­хо­ва­них сми­сло­ви­ми ме­си­джа­ми «Дня». Ка­нон думання, істо­ри­чно­го, мен­таль­но­го са мо ана лі зу сфор мо ва но. За 20 ро­ків це і справ­ді ду­же ба­га­то!»

Фотовиставка «Дня» в Лу­цьку діє у при­мі­щен­ні бі­бліо­те­ки Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки (вул. Вин­ни­чен­ка, 30А) з 9.00 до 17.00 до 26 кві­тня; су­бо­та, не­ді­ля — ви­хі­дні. Вхід — віль­ний.

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

«НАМ ПО­ДО­БА­Є­ТЬСЯ, ЩО ГА­ЗЕ­ТА «День» АКТИВ­НО ВИ­КО­РИ­СТО­ВУЄ ФО­ТО­ГРА­ФІЮ, АДЖЕ СВІТЛИНИ НІ­КО­ЛИ НЕ ОБМАНУТЬ», — КА­ЖУТЬ СТУДЕНТКИ ІН­СТИ­ТУ­ТУ ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КИ Й ФІЛОЛОГІЇ СНУ. НА ФА­КУЛЬ­ТЕ­ТІ «День» ВИВЧАЮТЬ ЯК ПРИ­КЛАД АНА­ЛІ­ТИ­КИ ТА ПОДАЧІ МА­ТЕ­РІ­А­ЛІВ. «ГА­ЗЕ­ТА СКЛАДНА, АЛЕ ЗМУ­ШУЄ ДУ­МА­ТИ, І ЦЕ ПРИВАБЛЮЄ», — ГО­ВО­РИТЬ МО­ЛОДЬ

ВІД­КРИ­Т­ТЯ ФОТОВИСТАВКИ У БІБЛІОТЕЦІ СНУ ІМЕ­НІ ЛЕ­СІ УКРА­ЇН­КИ — ТРА­ДИ­ЦІЙ­НИЙ АНШЛАГ

МО­ДЕ­РА­ТО­РОМ ЗУ­СТРІ­ЧІ У СНУ УЖЕ ВДРУ­ГЕ СТАЛА АН­НА ЛЕВЧУК, ПРО­РЕ­КТОР З НА­У­КО­ВО-ПЕ­ДА­ГО­ГІ­ЧНОЇ РО­БО­ТИ, ЄВ­РО­ІН­ТЕ­ГРА­ЦІЇ І РО­БО­ТИ ЗІ СТУ­ДЕН­ТА­МИ ТА... БЛОГЕР «Дня». «УПЕР­ШЕ Я ПО­ЧУ­ЛА ЛАРИСУ ОЛЕКСІЇВНУ НАЖИВО У СТІ­НАХ «ЛЬВІВ­СЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ». ТО­ДІ МЕ­НЕ ЗАЧЕПИЛА ЇЇ ФРАЗА ПРО ТЕ, ЩО УКРАЇНЦЯМ ТРЕ­БА НА­ПИ­СА­ТИ ІСТО­РІЮ РО­СІЇ», — ПОДІЛИЛАСЯ ПІД ЧАС ЗУ­СТРІ­ЧІ АН­НА ЛЕОНАРДІВНА. УЖЕ ПІ­ЗНІ­ШЕ СТАЛА ЗРО­ЗУМІ­ЛОЮ ТЕЗА ГО­ЛОВ­НО­ГО РЕ­ДА­КТО­РА «Дня»: «ТЕ, ЩО УКРА­Ї­НА — НЕ РО­СІЯ, ОЧЕ­ВИ­ДНО, АЛЕ ДЛЯ БА­ГА­ТЬОХ БУ­ДЕ ВІД­КРИ­Т­ТЯМ, ЩО РО­СІЯ — НЕ РУСЬ»

МАЙ­БУ­ТНІЙ ЖУР­НА­ЛІСТ, ДРУГОКУРСНИЦЯ ІН­СТИ­ТУ­ТУ ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КИ І ФІЛОЛОГІЇ ЗЛАТА ПОЛІЩУК ОТРИ­МА­ЛА ІН­ТЕ­ЛЕ­КТУ­АЛЬ­НИЙ ПОДАРУНОК ВІД ЛА­РИ­СИ ІВ­ШИ­НОЇ ЗА НАЙ­КРА­ЩЕ ЗА­ПИ­ТА­Н­НЯ: ЧО­МУ ТАК ВА­ЖЛИ­ВО БУ­ЛО УКРА­ЇН­СЬКИМ ЗМІ ВИСВІТЛИТИ РО­БО­ТУ ВСЕРОСІЙСЬКОГО З’ЇЗДУ ШКІЛЬ­НИХ ВЧИ­ТЕ­ЛІВ, ЯКИЙ ВНІС ЗМІ­НИ У ПІДРУЧНИКИ, І ЗА­ГА­ЛОМ — В ІСТО­РІЮ?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.