Пла­тфор­ма для по­до­ла­н­ня ви­кли­ків

У Стам­бу­лі від­бу­де­ться пер­ший Все­сві­тній гу­ма­ні­тар­ний са­міт

Den (Ukrainian) - - День Планети - Мев­лют ЧАВУШОГЛУ, міністр за­кор­дон­них справ Ту­ре­цької Ре­спу­блі­ки, спеціально для «Дня»

Не­зва­жа­ю­чи на шок та обу­ре­н­ня в усьо­му сві­ті, скла­да­є­ться враження, що тра­гі­чна смерть Ай­ла­на Кур­ді ми­ну­ло­го літа ма­ло що змі­ни­ла. Це сум­ний, але жорс­ткий коментар про на­шу спіль­ну гу­ман­ність, якщо во­на вза­га­лі ще існує.

Стає оче­ви­дним, що вплив фо­то­гра­фій та со­ці­аль­них ме­реж, які ефе­ктив­но спра­цьо­ву­ють на ко­ристь зна­ме­ни­то­стей, ви­яви­ли свою не­спро­мо­жність мо­бі­лі­зо­ву­ва­ти до­по­мо­гу лю­дям, яким по­ща­сти­ло мен­ше. І справ­ді, за шість мі­ся­ців, що ми­ну­ли після смер­ті Ай­ла­на, не­злі­чен­на кіль­кість без­не­вин­них лю­дей — чо­ло­ві­ків, жі­нок та ді­тей — за­ги­ну­ли та­кож, але їхні смер­ті мо­жна бу­ло від­вер­ну­ти... От­же, пе­ред на­ми по­ста­ють ду­же сер­йо­зні гу­ма­ні­тар­ні кри­зи, які не тра­пля­ли­ся ні­ко­ли з ча­сів остан­ньої сві­то­вої вій­ни. Але тій бай­ду­жо­сті у сві­то­во­му мас­шта­бі, яку ми спо­сте­рі­га­є­мо, не мо­же бу­ти ви­прав­да­н­ня.

■ У час, ко­ли мас­шта­бні сти­хій­ні ли­ха на­да­лі за­ли­ша­ю­ться основ­ною при­чи­ною смер­тей та ви­му­ше­них пе­ре­се­лень, сьо­го­дні най­три­во­жні­шим є те, що пе­ре­ва­жна біль­шість гуманітарних криз пов’яза­на з кон­флі­кта­ми, які є пе­рі­о­ди­чни­ми й дов­го­три­ва­ли­ми за сво­єю су­тні­стю. Ні­де не мо­жна по­ба­чи­ти це так оче­ви­дно, як у Си­рії, де ма­со­вий вбив­ця із зов­ні­шньою до­по­мо­гою бо­ров­ся проти вла­сно­го на­ро­ду, ро­бля­чи це без­ла­дно й без­кар­но.

■ Крім Си­рії, гу­ма­ні­тар­ні кри­зи скрізь пе­ре­хо­дять кор­до­ни: це сто­су­є­ться Близь­ко­го Схо­ду, Азії, Афри­ки або будь-яко­го ін­шо­го мі­сця. Сьо­го­дні 125 млн лю­дей в усьо­му сві­ті по­тре­бу­ють гу­ма­ні­тар­ної до­по­мо­ги. Всьо­го за де­сять ро­ків кіль­кість пе­ре­мі­ще­них осіб зро­сла з 60 млн май­же удві­чі. Ці ци­фри свід­чать про люд­ські стра­ж­да­н­ня, спри­чи­не­ні ускла­дне­н­ням гуманітарних криз, на­шою не­спро­мо­жні­стю або не­ба­жа­н­ням розв’язу­ва­ти їх і ще глиб­шою фі­нан­со­вою прір­вою між зро­ста­н­ням по­треб та обме­же­ні­стю ре­сур­сів.

Щось не­об­хі­дно ро­би­ти, і Ту­реч­чи­на про­кла­дає шлях до за­охо­че­н­ня міжнародної спіль­но­ти до дій не ли­ше вла­сним при­кла­дом, а й кон­кре­тни­ми кро­ка­ми. Сьо­го­дні, бу­ду­чи основ­ним гу­ма­ні­тар­ним до­но­ром, Ту­реч­чи­на та­кож при­ймає най­біль­шу кіль­кість бі­жен­ців у сві­ті — май­же три міль­йо­ни. Най­біль­шою мі­рою це зу­мов­ле­но вій­ною в Си­рії. На­да­н­ня бі­жен­цям при­тул­ку та жит­тє­во не­об­хі­дних по­слуг, та­ких як без­пла­тне лі­ку­ва­н­ня, на­вча­н­ня у шко­лах та про­фе­сій­не на­вча­н­ня — най­біль­ший фі­нан­со­вий тя­гар, який Ту­реч­чи­на бу­ла зму­ше­на взя­ти на се­бе май­же са­мо­стій­но.

■ Але на­ша гу­ма­ні­тар­на ди­пло­ма­тія не обме­жу­є­ться на­шим без­по­се­ре­днім ре­гіо­ном. При­йма­ю­чи лю­дей, які за­зна­ли ли­ха, не­за­ле­жно від їхньої ра­си, ві­ро­спо­віда­н­ня або етні­чно­го по­хо­дже­н­ня ще на­при­кін­ці XV сто­лі­т­тя, сьо­го­дні Ту­реч­чи­на ре­а­гує на будь-які гу­ма­ні­тар­ні кри­зи — від Га­ї­ті до Не­па­лу, від Гві­неї до Со­ма­лі, від кра­їн Са­хе­лю до Ін­до­не­зії. Наші гу­ма­ні­тар­ні зу­си­л­ля спря­мо­ва­ні не тіль­ки на те, щоб по­лег­ши­ти сим­пто­ми, а й на те, щоб ви­лі­ку­ва­ти хво­ро­бу. Та­кий ком­пле­ксний під­хід вклю­чає в се­бе гу­ма­ні­тар­ну до­по­мо­гу і до­по­мо­гу в розвитку, а та­кож він спря­мо­ва­ний на бо­роть­бу з пер­шо­при­чи­на­ми та ру­шій­ни­ми фа­кто­ра­ми гуманітарних криз. Та­кий під­хід орі­єн­ту­є­ться на по­тре­би, і йо­го мо­жна най­кра­ще по­ба­чи­ти у країнах Са­хе­лю або в Со­ма­лі, де Ту­реч­чи­на про­во­ди­ла ін­те­гро­ва­ну по­лі­ти­ку в по­єд­нан­ні із за­лу­че­н­ням ба­га­тьох учасників. Во­на по­єд­ну­ва­ла офі­цій­ну до­по­мо­гу з актив­ною уча­стю бі­зне­со­во­го се­кто­ру та гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, і зав­дя­ки цьо­му вдалося кар­ди­наль­но по­кра­щи­ти жи­т­тя не­злі­чен­ної кіль­ко­сті лю­дей.

■ Хоч зу­си­л­ля окре­мих кра­їн, та­ких як Ту­реч­чи­на, ма­ють клю­чо­ве зна­че­н­ня, мі­жна­ро­дна гу­ма­ні­тар­на си­сте­ма не має по­трі­бних ко­штів, і для лю­дей, які ста­ли жер­тва­ми криз, що їх ми спо­сте­рі­га­є­мо в усьо­му сві­ті, час ми­нає. Про­сто на кар­ту по­став­ле­но ду- же ба­га­то жит­тів, і без­ді­яль­ність не мо­же бу­ти на­шим ви­бо­ром.

■ У цей кри­ти­чний мо­мент Стам­бул при­йма­ти­ме пер­ший в істо­рії Все­сві­тній гу­ма­ні­тар­ний са­міт ООН, який від­бу­де­ться 23–24 трав­ня 2016 ро­ку. На­вряд чи ви­бір Ту­реч­чи­ни як країни, де він має від­бу­ти­ся, є ви­пад­ко­вим. Це — своє­ча­сне ви­зна­н­ня успі­шної гу­ма­ні­тар­ної ди­пло­ма­тії, якої ми зав­жди до­три­му­ва­ли­ся.

Все світ ній гу ма ні тар ний са міт ста­не жит­тє­во ва­жли­вою пла­тфор­мою для по­до­ла­н­ня ви­кли­ків, які по­ста­ють пе­ред гу­ма­ні­тар­ною си­сте­мою. Крім питань від­по­віді на пе­рі­о­ди­чні й дов­го­три­ва­лі кри­зи та хви­лі ви­му­ше­них пе­ре­се­лень, роз­гля­да­ти­му­ться та­кож ін­ші на­галь­ні пи­та­н­ня, наприклад за­без­пе­че­н­ня сталого на­дій­но­го та пе­ред­ба­чу­ва­но­го фі­нан­су­ва­н­ня на гу­ма­ні­тар­ні по­тре­би. Та­кож на са­мі­ті роз­гля­да­ти­му­ться та­кі пи­та­н­ня, як мо­жли­ві для ви­ко­ри­ста­н­ня ін­но­ва­цій­ні методи або шля­хи розвитку ло­ка­лі­зо­ва­них від­по­від­ей на гу­ма­ні­тар­ні ви­кли­ки із за­сто­су­ва­н­ням спеціально роз­ро­бле­них і зру­чних для ко­ри­сту­ва­чів під­хо­дів, а та­кож пи­та­н­ня гідності й без­пе­ки під час про­ве­де­н­ня гуманітарних акцій.

■ Все­сві­тній гу­ма­ні­тар­ний са­міт ста­не на­го­дою для то­го, що­би всі країни сві­ту та їхні лі­де­ри по­ча­ли ді­я­ти у час, ко­ли міль­йо­ни лю­дей пе­ре­бу­ва­ють на гра ні жит тя і смер ті. Я пам’ятаю мо­мент, ко­ли впер­ше по­ба­чив фо­то­гра­фію Ай­ла­на, і я при­га­дую той без­ме­жний сму­ток, що охо­пив ме­не, ко­ли я по­ду­мав, яким са­мо­тнім та без­по­ра­дним був цей без­не­вин­ний ма­люк... Хо­чу ві­ри­ти, що ця фо­то­гра­фія чо­гось нас на­вчи­ла, і для то­го, щоб ми по­ча­ли ді­я­ти, нам біль­ше не бу­дуть по­трі­бні та­кі фо­то­гра­фії...

Ми всі не­сти­ме­мо від­по­від­аль - ність за те, що від­бу­ва­ти­ме­ться да­лі з та­ки­ми без­за­хи­сни­ми лю­дьми, які по­тре­бу­ють на­шої до­по­мо­ги. Стам­бул — це мо­жли­вість акти­ві­зу­ва­ти­ся і спіль­но взя­ти на се­бе та­ку від­по­від­аль­ність. Ми за­кли­ка­є­мо всіх сві­то­вих лі­де­рів при­їха­ти до Стам­бу­ла на Гу­ма­ні­тар­ний са­міт ООН і пра­цю­ва­ти ра­зом з на­ми над по­шу­ком рі­шень для тих, ко­му кон­че не­об­хі­дна гу­ма­ні­тар­на до­по­мо­га.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.