Як змі­ни­ти си­сте­му, а не «во­ді­їв»?

Ген­на­дій ДРУ­ЗЕН­КО: «Гро­ма­дян­ськи­м­акти­ві­стам­по­трі­бно не йти у вла­ду по­о­дин­ці й там­роз­чи­ня­ти­ся, а тво­ри­ти вла­сну суб’єктність»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Дмитро КРИВЦУН, «День»

Спо­сте­рі­га­ю­чи за укра­їн­ською по­лі­ти­кою, мо­же скла­сти­ся враження, що ми по­стій­но пе­ре­бу­ва­є­мо в ста­ні пер­ма­нен­тної кри­зи, яка то за­го­стрю­є­ться, то спа­дає. Фа­кти­чно рух від­бу­ва­є­ться по ко­лу, в цен­трі яко­го — кла­но­во-олі­гар­хі­чна си­сте­ма, яка руй­нує дер­жа­ву, а су­спіль­ству не дає роз­ви­ва­тись. При­клад остан­ньої по­лі­ти­чної кри­зи ли­ше під­твер­джує цей­стан ре­чей, і він, на жаль, не змі­нив­ся після звіль­не­н­ня прем’єра Ар­се­нія Яце­ню­ка. Як нам ви­рва­тись із цьо­го за­мкну­то­го ко­ла? Го­во­ри­мо з гро­мад­ським ді­я­чем, ке­рів­ни­ком Пер­шо­го до­бро­воль­чо­го шпи­та­лю ім. Пи­ро­го­ва, чле­ном ради ГО «Кон­сти­ту­цій­ний кон­вент» Ген­на­ді­єм ДРУЗЕНКОМ.

«МИ ВЖЕ БЛИЗЬ­КО ДО ІСТО­РИ­ЧНО­ГО РОЗДОРІЖЖЯ»

— Як ви оці­ню­є­те уря­до­ві пе­ре­ста­нов­ки? Яце­нюк іде з по­са­ди прем’єра, на йо­го мі­сце при­хо­дить Грой­сман...

— Ко­ли у вас роз­ва­ли­ло­ся ав­то, бай­ду­же, хто си­ді­ти­ме за кер­мом. Без пе­ре­за­ван­та­же­н­ня си­сте­ми на­віть Ру­звельт, Ман­де­ла чи Лі Ку­ан Ю при­ре­че­ні в Укра­ї­ні на фі­а­ско. Я спів­чу­ваю на­сту­пно­му прем’єру, який увій­де в істо­рію як остан­ній гро­бар у по­хо­валь­ній­ко­ман­ді.

— Але вже від­бу­ли­ся ви­бо­ри в усі ор­га­ни вла­ди.

— Пе­ре­за­ван­та­жи­ли якраз не си­сте­му, а « во­ді­їв » . У нас 15- й прем’єр і 5-йпре­зи­дент, тож, можливо, спра­ва не так і не стіль­ки у во­ді­ях, а в то­му, що не пра­цює си­сте­ма. У США на по­са­ді пре­зи­ден­та мо­же бу­ти «ков­бой» Джордж Буш або «го­луб ми­ру» Ба­рак Оба­ма, але си­сте­ма пра­цює не­за­ле­жно від то­го, на­скіль­ки во­ни рі­зні. А в Укра­ї­ні, не­за­ле­жно від то­го, хто бі­ля кер­ма: пар­тій­ний іде­о­лог Крав­чук, «чер­во­ний­ди­ре­ктор» Ку­чма, «кіт Ле­о­польд» Ющен­ко, не­до­рі­ку­ва­тий«па­хан» Яну­ко­вич чи ве­ле­ре­чи­вий­ви­пу­скник КІМО По­ро­шен­ко — все одно дер­жа­ва пра­цює геть не­ефе­ктив­но. От­же, по­трі­бно по­бу­ду­ва­ти си­сте­му, яка б ба­лан­су­ва­ла йа­мор­ти­зу­ва­ла ризики, пов’яза­ні з осо­би­сто­стя­ми по­лі­ти­чних кер­ма­ни­чів.

— За ми­ну­лі кіль­ка ти­жнів від­бу­лись по­дії, які ма­ли би вко­тре на­сто­ро­жи­ти по­стмай­дан­не су­спіль­ство. Тлумачення Кон­сти­ту­цій­ним Су­дом слів «на­сту­пна чер­го­ва се­сія» на вла­сний роз­суд, по­збав­ле­н­ня ман­да­тів Єго­ра Фір­со­ва та Ми­ко­ли То­мен­ка, са­га у ГПУ. Це окре­мі ви­пад­ки чи все-та­ки це і єпро­яв ста­рої си­сте­ми?

— Іно­ді пе­ред тим, як по­мер­ти, не­біж­чик при­хо­дить до тя­ми, ди­ви­ться нав­ко­ло, по­чи­нає го­во­ри­ти, але це то­чно не оду­жа­н­ня. Зов­ні­шнє враження — ре­ін­кар­на­ція си­сте­ми, але це швид­ше її оста­н­ня аго­нія пе­ред оста­то­чним ко­ла­псом. Укра­ї­на пе­ре­жи­ва­ла си­стем­ні кри­зи йра­ні­ше, але то­ді у нас за­ли­ша­ла­ся амор­ти­за­цій­на по­ду­шка — ін­фра­стру­кту­ра, яку ми отри­ма­ли в спад­щи­ну від УРСР, плюс гло­баль­на кон’юн­кту­ра, спри­я­тли­ва до си­ро­вин­них еко­но­мік. Сьо­го­дні ці оби­два амор­ти­за­то­ри від­су­тні, то­му так бо­ля­че па­да­ти. Ту си­сте­му, яка під­три­му­ва­ла со­ці­аль­ну сфе­ру, до­руй­ну­ва­ли. А ва­лю­тні впри­ску­ва­н­ня в еко­но­мі­ку від про­да­жу про­ду­кції з низь­кою до­да­ною вар­ті­стю — на­сам­пе­ред за­лі­зної ру­ди, ме­та­ло­про­ка­ту та сіль­госп­про­ду­кції — сьо­го­дні не­до­ста­тні для ви­жи­ва­н­ня країни. Бо че­рез гло­баль­ний­тренд за­ли­ша­ю­ться на пла­ву ли­ше ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чні, а не си­ро­вин­ні еко­но­мі­ки.

— Тож чи на­дов­го нам ви­ста­чить за­ли­шків за­па­су мі­цно­сті?

— Су­дя­чи з усьо­го, ми вже близь­ко до істо­ри­чно­го роздоріжжя. Одна з мо­жли­вих опцій— чер­го­ва ру­ї­на, фе­но­мен якої має в укра­їн­сько­му істо­ри­чно­му кон­текс­ті ду­же сум­ні, але не кон­кре­тні ко­но­та­ції. Дру­га опція опти­мі­сти­чна — су­спіль­ство мо­же зна­йти у со­бі си­ли, отя­ми­тись і по­ча­ти жи­ти дій­сно по-но­во­му, ви­бу­ду­вав­ши прин­ци­по­во но­ві пра­ви­ла гри — « но­вий­су­спіль­ний­до­го­вір » . Щоб оду­жа­ти, укра­їн­сько­му су­спіль­ству по­трі­бно не мі­ня­ти Сє­ню на Во­ву, а пе­ре­о­сми­сли­ти роль дер­жа­ви, роль пу­блі­чної вла­ди як та­кої в жит­ті лю­ди­ни та гро­ма­ди, які ма­ють на­вчи­ти­ся бра­ти від­по­від­аль­ність за вла­сну до­лю. Ме­ні зда­є­ться, що ми­мо­во­лі Укра­ї­на опи­ни­ла­ся в епі­цен­трі гло­баль­них змін. Са­ме тут, можливо, за­ро­дя­ться ін­но­ва­ції, які змі­нять світ. Моє вну­трі­шнє ір­ра­ціо­наль­не від­чу­т­тя — що Укра­ї­ні та­ки по­та­ла­нить зна­йти від­по­відь. Як колись аме­ри­кан­ці ви­на­йшли по­са­ду пре­зи­ден­та чи бри­тан­ці — пар­ла­мент.

«РЕ­АЛЬ­НЕ ЖИ­Т­ТЯ І КОН­СТИ­ТУ­ЦІЯ ЗА­РАЗ ІСНУ­ЮТЬ У ПАРАЛЕЛЬНИХ СВІ­ТАХ»

— А чи єу нас по­ді­бна до бри­тан­ської ари­сто­кра­тія чи бо­дай елі­та, щоб зро­би­ти цей про­рив?

— Біль­шість ві­тчи­зня­них ЗМІ сфо­ку­со­ва­ні на ви­сві­тлен­ні ді­яль­но­сті по­лі­ти­ків — за­мість роз­по­від­а­ти кра­ї­ні про справ­жніх ге­ро­їв. Якщо весь час на­прав­ля­ти ка­ме­ру на «лай­но», ра­ні­ше чи пі­зні­ше гля­да­ча зну­дить. Але це не озна­чає, що це єдиний мо­жли­вий­ра­курс ре­аль­но­сті. Мій до­свід на схо­ді Укра­ї­ни та в ін­ших ре­гіо­нах го­во­рить, що ми про­сто не там шу­ка­є­мо ге­ро­їв на­шо­го ча­су. Лю­дей, які жи­вуть у сві­то­во­му кон­текс­ті, які ро­блять ре­чі, яки­ми мо­жна пи­ша­ти­ся пе­ред сві­том, — від окре­мих на­у­ков­ців до ці­лих кор­по­ра­цій— в Укра­ї­ні не бра­кує. На­ша про­бле­ма — це по­лі­ти­чний­клас, який­на­справ­ді є в Укра­ї­ні слаб­ким, дріб’яз­ко­вим, зло­дій­ку­ва­тим та вра­же­ним ком­пле­ксом мен­шо­вар­то­сті. Звід­си на­про­шу­є­ться про­стий­ви­сно­вок: по­трі­бно ра­ди­каль­но змен­ши­ти йо­го роль в жит­ті укра­їн­сько­го су­спіль­ства. Бо ми са­мо­ор­га­ні­зо­ву­є­мо­ся «по го­ри­зон­та­лі» набагато кра­ще, ніж ор­га­ні­зу­є­мо­ся «по вер­ти­ка­лі». Ін­ша спра­ва, що це вже не єв­ро­пей­ська мо­дель. Єв­ро­пей­ська мо­дель — це силь­на та ефе­ктив­на бю­ро­кра­тія, ве­ли­кий­дер­жав­ний­апа­рат, мо­но­по­лія дер­жа­ви на на­силь­ство.

— Ми­ну­ло­го ти­жня фра­кція «Ба­тьків­щи­на» ого­ло­си­ла про свій пе­ре­хід в опо­зи­цію. Тож це вже тре­тя опо­зи­ція у Ра­ді — після «Опо­бло­ку» та «Са­мо­по­мо­чі». А хто вза­га­лі пред­став­ля­єв пар­ла­мен­ті по­зи­цію?

— Ма­є­те ра­цію: не мо­жна бу­ти в опо­зи­ції, ко­ли не­має по­зи­ції (а її та­ки не­має!). Ми ба­чи­мо, що ін­ту­ї­ція Юлії Ти­мо­шен­ко та Оле­га Ля­шка, який­по фа­кту теж в опо­зи­ції, під­ка­зує, що з вла­дно­го «ко­а­лі­цій­но­го ти­та­ні­ка» час ті­ка­ти: дов­го він не про­тя­гне. Це ще один ар­гу­мент, чо­му ме­ні осо­би­сто не­ці­ка­во, яким бу­де на­сту­пний­уряд, бо це «па­ни на го­ди­ну». І чер­го­ві по­за­чер­го­ві ви­бо­ри та­кож ні­чо­го не вирішать, бо про­бле­ми укра­їн­ської вла­ди но­сять си­стем­ний, а не пер­со­наль­ний­ха­ра­ктер.

На кон­сти­ту­цій­но­му рів­ні є три за­са­дни­чі про­бле­ми. Пер­ша — по- пу­лі­сти­чно-со­ці­а­лі­сти­чний­ха­ра­ктер Основ­но­го За­ко­ну. Жо­дна дер­жа­ва з рі­чним ВВП $3 тис. на людину не мо­же до­зво­ли­ти со­бі без­ко­штов­ну ме­ди­ци­ну, без­пла­тну ви­щу осві­ту, до­сту­пне жи­тло йін­ші ре­чі, які ха­ра­ктер­ні для єв­ро­пей­ських дер­жав із рі­чним ВВП біль­ше $30 тис. на ду­шу на­се­ле­н­ня. Від цьо­го по­трі­бно від­мо­ви­тись, за­ли­ши­ти «со­ці­ал­ку» хі­ба що для ка­лік та зне­до­ле­них, яких 5— 10%, і від­да­ти до­лі ре­шти лю­дейу їхні вла­сні ру­ки. Дер­жа­ва му­сить ство­рю­ва­ти умо­ви для са­мо­ре­а­лі­за­ції віль­них гро­ма­дян, а не піджив­лю­ва­ти рі­зно­ма­ні­тни­ми суб­си­ді­я­ми та до­та­ці­я­ми ве­ли­че­зний­про­ша­рок па­тер­на­лі­стів.

По-дру­ге, си­сте­му управ­лі­н­ня дер­жа­вою по­трі­бно спро­сти­ти, щоб да­ти ви­бор­цям про­сту йо­дно­зна­чну від­по­відь: хто не­се від­по­від­аль­ність за те, що ко­ї­ться в кра­ї­ні. Ко­го ви­на­го­ро­ди­ти пе­ре­о­бра­н­ням або по­ка­ра­ти не­пе­ре­о­бра­н­ням. У сьо­го­дні­шньо­му скла­дно­му три­ку­тни­ку вла­ди є Пре­зи­дент, який­про­по­нує двох мі­ні­стрів і при­зна­чає ці­лу ар­мію го­лів мі­сце­вих держ­адмі­ні­стра­цій, а та­кож біль­шість си­ло­ви­ків; є пар­ла­мент, який­фор­мує уряд, але не весь, і до­сить силь­но за­ле­жить від Пре­зи­ден­та; є уряд, який­шан­та­жує і пар­ла­мент, і Пре­зи­ден­та, а втра­тив­ши під­трим­ку пар­ла­мен­ту, то­го ж дня отримує пів­рі­чну ін­дуль­ген­цію від звіль­не­н­ня. Ко­ли про­сті лю­ди при­хо­дять на ви­бо­ри, во­ни плу­та­ю­ться, хто ж на­справ­ді ви­ну­ва­тийу то­му, що «кра­ї­на йде не ту­ди», як на­ра­зі вва­жа­ють 80% укра­їн­ців.

По-тре­тє, Основ­нийЗа­кон, який фор­ма­лі­зує і за­крі­плює су­спіль­ний до­го­вір, не по­ви­нен бу­ти су­то де­кла­ра­тив­ним. Ре­аль­не жи­т­тя і Кон­сти­ту­ція за­раз існу­ють у паралельних сві­тах, які ду­же рід­ко пе­ре­ти­на­ю­ться. То­му по­трі­бно ство­ри­ти у гро­ма­дян від­чу­т­тя спів­при­че­тно­сті до тво­ре­н­ня но­во­го су­спіль­но­го до­го­во­ру та но­во­го Основ­но­го За­ко­ну. Бо будь-який­за­кон у дер­жа­ві ви­ко­ну­є­ться, якщо 70-80% з тих, ко­го він сто­су­є­ться, ві­рять, що цей­за­кон пра­виль­ний, і вва­жа­ють, що йо­го вар­то ви­ко­ну­ва­ти. Для цьо­го во­ни ма­ють якимсь чи­ном бу­ти за­лу­че­ні до йо­го роз­роб­ки, обго­во­ре­н­ня та ухва­ле­н­ня.

По­ки ми не ви­пра­ви­мо ці си­стем­ні дис­ба­лан­си в кон­стру­кції ав­то­мо­бі­ля під на­звою «Укра­ї­на», від то­го, хто за­сі­да­ти­ме у Вер­хов­ній Ра­ді — мо­ло­ді ан­гло­мов­ні єв­ро­опти­мі­сти, ко­трі при­їжджа­ють на ро­бо­ту на ме­тро, чи до­свід­че­ні «мі­цні го­спо­дар­ни­ки», які не тіль­ки ан­глій­ською — укра­їн­ською не го­во­рять, хо­ча ма­ють вла­сні лі­та­ки, си­ту­а­ція не прин­ци­по­во не змі­ни­ться.

«СУ­СПІЛЬ­НИЙ ДО­ГО­ВІР МАЄ БУ­ТИ ПЛОДОМ УСІХ ОСНОВ­НИХ СО­ЦІ­АЛЬ­НИХ ГРУП»

— Яким ви ба­чи­те за­лу­че­н­ня лю­дей до про­це­су фор­му­ва­н­ня но­во­го су­спіль­но­го до­го­во­ру? Оскіль­ки на ва­шо­му не­що­дав­ньо­му за­хо­ді був Сер­гій Та­ру­та — «ко­ор­ди­на­тор укра­їн­ських олі­гар­хів » . Те­пер уже Яце­нюк зби­ра­є­ться за­йма­ти­ся роз­роб­кою но­вої Кон­сти­ту­ції.

— Су­спіль­ний­до­го­вір має бу­ти плодом ді­яль­но­сті усіх основ­них со­ці­аль­них груп укра­їн­сько­го су­спіль­ства, а не ли­ше гро­мад­ських акти­ві­стів. То­му ма­ють бу­ти вра­хо­ва­ні (а не до­мі­ну­ва­ти!) ін­те­ре­си як по­лі­ти­чних грав­ців, так і ве­ли­ко­го ка­пі­та­лу. Щоб ідея но­во­го су­спіль­но­го до­го­во­ру за­во­ло­ді­ла ма­са­ми, по­трі­бний­до­ступ до те­ле­ві­зо­ру, по­трі­бні фі­нан­со­ві та ор­га­ні­за­цій­ні ре­сур­си.

Так са­мо укра­їн­сько­му гро­ма­дян­сько­му су­спіль­ству по­трі­бно не йти у вла­ду по­о­дин­ці й там роз­чи­ня­ти­ся у по­лі­ти­чних си­лах, а тво­ри­ти вла­сну суб’єктність. Ін­те­гра­ція окре­мих «но­вих» лю­дей­до ста­рої укра­їн­ської си­сте­ми про­ду­кує ці­ка­ві ін­фор­ма­цій­ні при­во­ди, але аб­со­лю­тно не змі­нює її по су­ті. Гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, яке про­го­ло­шує се­бе но­сі­єм цін­но­стей, має кон­со­лі­ду­ва­ти­ся, ста­ти суб’єктом, вга­му­ва­ти не­по­мір­ні ам­бі­ції, ви­зна­ти свою не­ком­пе­тен­тність в окре­мих пи­та­н­нях — і по­ча­ти діалог із ін­ши­ми со­ці­аль­ни­ми гру­па­ми, на­сам­пе­ред з ві­тчи­зня­ним бі­зне­сом.

З олі­гар­хів на­ма­га­ю­ться зро­би­ти ви­ну­ва­тців усіх укра­їн­ських бід — це не­пра­виль­но. Олі­гар­хи мо­жуть існу­ва­ти тіль­ки там, де є не­ефе­ктив­на вла­да, яку оби­ра­є­мо ми з ва­ми. Але са­ме їхні ком­па­нії сьо­го­дні ге­не­ру­ють при­бу­ток і спла­чу­ють ле­во­ву час­тку по­да­тків до укра­їн­сько­го бю­дже­ту. По­трі­бно зро­би­ти все, щоб від­лу­чи­ти олі­гар­хів від вла­дно­го ре­сур­су, пе­ре­тво­ри­ти їх на ве­ли­ких бі­зне­сме­нів, які зму­ше­ні пра­цю­ва­ти у кон­ку­рен­тно­му се­ре­до­ви­щі, але в жо­дно­му ра­зі не «роз­кур­ку­ли­ти».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.