Ра­ди­каль­на «Жі­зель»

Чо­му Ра­ду По­клі­та­ру спан­те­ли­чив кон­се­рва­тив­них гля­да­чів

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ксандр ЧЕПАЛОВ

На­пе­ре­до­дні Мі­жна­ро­дно­го дня тан­цю, який­що­ро­ку від­зна­ча­є­ться 29 кві­тня, і не­за­дов­го до свя­тку­ва­н­ня 175-лі­т­тя пер­шої по­ста­нов­ки ше­дев­ра кла­си­чно­го ба­ле­ту «Жі­зель», ви­ста­ву з та­кою са­мою на­звою представив Ра­ду По­клі­та­ру. Прем’єру в онов­ле­но­му скла­ді «Ки­їв мо­дерн-ба­ле­ту» фі­нан­су­ва­ла но­вий­спон­сор ко­ле­кти­ву Лю­дми­ла Ру­са­лі­на. Прем’єра від­бу­лась на сце­ні Мі­жна­ро­дно­го цен­тру культури і ми­стецтв («Жов­тне­вий па­лац»). Ін­те­рес до ви­ста­ви пі­ді­грі­ва­ла ін­три­га: що ж ни­ні по­ка­же хо­ре­о­граф Р. По­клі­та­ру вже у ран­зі ла­у­ре­а­та Шев­чен­ків­ської пре­мії?

Від­по­відь ви­яви­лась очі­ку­ва­ною: Ра­ду По­клі­та­ру про­дов­жив свої ра­ди­каль­ні екс­пе­ри­мен­ти в жан­рі су­ча­сної хо­ре­о­гра­фії. Важ­ко бу­ло че­ка­ти ін­шо­го від ба­лет­мей­сте­ра, ко­жна вистава яко­го ви­кли­ка­ла за­пе­клі су­пе­ре­чки. Як пра­ви­ло, в них спо­ча­тку пе­ре­ва­жав не­га­тив, а по­тім пе­ре­ма­га­ло за­хо­пле­не ви­зна­н­ня. Це мо­же озна­ча­ти ли­ше одне: Р.По­клі­та­ру йде на кіль­ка кро­ків по­пе­ре­ду не­да­ле­ко­гля­дних кри­ти­ків і кон­се­рва­тив­них гля­да­чів, які но­сталь­гу­ють за ми­ну­лою гар­мо­ні­єю і кра­сою. За­ста­рі­лих со­ці­аль­них стан­дар­тів Ра­ду теж не лю­бить. І, перш за все, тих, де людину хо­чуть зро­би­ти схо­жою на ін­ших, під­по­ряд­ку­ва­ти існу­ю­чим до­гмам, ви­да­ти ба­жа­не за дій­сне. Йо­го «Жі­зель» — із ря­ду та­ких «не­зру­чних» по­ста­но­вок.

Ко­ли для нас стала до­сту­пною «Жі­зель» шве­да Ма­тса Ека з не­згра­бною, не­гар­ною Аною Ла­гу­ною (її го­лов­на ге­ро­ї­ня, вре­шті-решт, по­тра­пляє не на кла­до­ви­ще, а в бо- же­віль­ню), По­клі­та­ру до­ко­ря­ли, що він на­слі­дує тан­цю­валь­ну мо­ву М.Ека — бру­таль­ну, яка ін­ко­ли ви­кли­кає есте­ти­чний­шок. Але ми­нув час — і ви­яви­лось, що Ра­ду По­клі­та­ру не менш акту­аль­нийу ми­сте­цтві, ніж швед­ський­ге­ній . Ра­ду пі­шов ще да­лі за ста­рі­ю­чо­го кла­си­ка ХХ сто­лі­т­тя. По­клі­та­рів­ська Жі­зель ХХI сто­лі­т­тя по­тра­пляє в... бор­дель. Не то­му, що роз­пу­сна. А то­му, що дів­чи­ні біль­ше ні­ку­ди ді­ва­ти­ся, ко­ли ма­ти ви­га­няє з дому.

Ці­ка­во, що у вер­сії хо­ре­о­гра­фа всі іме­на ге­ро­їв ба­ле­ту збе­ре­же­но, але їх приналежність від­но­си­ться до су­ча­сно­го со­ці­у­му. Граф Аль­берт та йо­го на­ре­че­на Ба­тіль­да по­тра­пи­ли до одні­єї ком­па­нії бай­ке­рів, мсти­ва Мір­та зі сце­ни на кла­до­ви­щі в ба­ле­ті ХIХ ст. стала... вла­сни­цею бор­де­ля, а ві­лі­си (ті­ні ро­ман­ти­чних на­ре­че­них, по­мер­лих до ве­сі­л­ля) пе­ре­тво­ри­лись на повій. Якщо пе­ре­ка­зу­ва­ти цю вер­сію, то хтось на­пев­но по­чне кру­ти­ти паль­цем бі­ля скро­ні, але По­клі­та­ру пе­ре­тво­рює сум­нів­ний­сю­жет на со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гі­чну дра­му. Адже для Жі­зе­лі крах ілю­зій­ви­яв­ля­є­ться не в мо­мент зра­ди ко­ха­но­го, а ко­ли той­роз­пла­чу­є­ться з нею за ко­ха­н­ня ку­пю­ра­ми. Це не про­сто обра­зли­во для за­ко­ха­ної дів­чи­ни, а смер­тель­но... За­ко­ха­нийу Жі­зель Ганс (чу­до­ва ро­бо­та Іл­лі Мі­ро­шни­чен­ка) спі­зню­є­ться на кіль­ка хви­лин із гро­ши­ма, щоб ви­ку­пи­ти ге- ро­ї­ню, яка по­тра­пи­ла в бі­ду. І це стає ро­ко­вою об­ста­ви­ною в но­во­му сю­же­ті, ви­га­да­но­му Ра­ду По­клі­та­ру. Ба­ле­тмей­стер, він же ре­жи­сер (у Ра­ду ці яко­сті про­фе­сії ща­сли­во об’єд­на­ли­ся) пе­ре­ко­нує ав­тор­ською кон­це­пці­єю, де та­нець під­три­мує дра­ма­тур­гі­чну осно­ву ви­до­ви­ща.

У хо­ре­о­гра­фії є йв­ра­жа­ю­чі еро­ти­чні ду­е­ти — наприклад, оста­н­ня зу­стріч Жі­зе­лі (Ган­на Ге­рус) та Аль­бер­та (Ан­дрійЧа­плик), сце­ни, які за­бав­но па­ро­ді­ю­ють тан­ці ві­ліс із кла­си­чно­го ба­ле­ту «Жі­зель», ви­на­хі­дли­во ви­рі­ше­ні сце­ни бай­ке­рів на мо­то­ци­клах (без ко­ліс, по­ді­бно до ди­тя­чих «ко­ня­чок»). Усе це ви­ко­ну­є­ться з ти­по­во по­клі­та­рів­ським драй­вом і син­хрон­ні­стю ру­хів у ма­со­вих сце­нах.

Зву­ко­ва пар­ти­ту­ра до­пов­нює му­зи­ку Адоль­фа Ада­на: сю­ди вплі­та­є­ться тріск мо­то­ци­кле­тних мо­то­рів, пле­скіт хвиль у сце­нах, де Жі­зель мріє про іди­лі­чне жи­т­тя з ко­ха­ним. Сце­но­гра­фія та ко­стю­ми (ху­до­жни­ки Ан­дрійЗло­бін і Ган­на Іпа­тьє­ва) ви­три­ма­ні в сти­лі по­хму­ро­го йагре­сив­но­го се­ре­до­ви­ща, яке ото­чує ге­ро­їв. У цій­ви­ста­ві їхні порт­ре­тні ха­ра­кте­ри­сти­ки до­пов­нює ві­заж і по­сти­жер­ні ро­бо­ти (Ві­ктор За­двор­ний). Зав­дя­ки цьо­му, наприклад, аб­со­лю­тно не­пі­зна­ва­ний Ар­тем Шо­шин у ро­лі... Мір­ти.

■ На­сту­пні по­ка­зи в Ки­є­ві від­бу­ду­ться 16, 20 і 24 кві­тня.

ФО­ТО СЕР­ГІЯ ЄФАНОВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.