«Ні­ко­ли не сто­яв за спи­на­ми ін­ших»

Ба­тьки Ан­то­на Гри­цая не зна­ли про пе­ре­бу­ва­н­ня си­на на вій­ні....

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Бо­г­дан ПРОСКУРОВ, Пол­та­ва

Бо­єць пол­ку осо­бли­во­го при­зна­че­н­ня «Азов», гро­мад­ський ді­яч Ан­тон Гри­цай ( по­зив­ний « Сіф » ) на­ро­див­ся 7 трав­ня1987 ро­ку в Пол­та­ві. За­кін­чив істо­ри­чний фа­куль­тет Пол­тав­сько­го на­ціо­наль­но­го пе­да­го­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту. Був актив­ним фут­боль­ним убо­лі­валь­ни­ком пол­тав­ської« Вор­скли» і за­снов­ник омуль тра­су­гру­пу­ва­н­ня Cr e w o f Golden Eagle. Ан­тон— один з ав­то­рів гра­фі­ті-ме­мо­рі­а­лу пам’яті бор­ців за не­за­ле­жність, що ство­ре­ний не­по­да­лік ста­діо­ну « Вор­скла » у Пол­та­ві. З 2014 ро­ку — до­бро­во­лець пол­ку «Азов».

Ма­ма за­ги­бло­го бій­ця­Те­тя на Гри­цай роз­по­від­ає, що рі­дні не зна­ли про пе­ре­бу­ва­н­ня Ан­то­на на вій­ні :« Я до остан­ньо­го бу­ла впев­не­на, що він у Ки­є­ві на за­ро­бі­тках. Звіс­тка про йо­го смерть стала для­нас ве­ли­че­зним уда­ром... Звер­та­ю­ся­до всіх мо­ло­дих лю­дей, сту­дент­ства: пам’ятай­те по­ле­глих і тих, хто по­вер­нув­ся­жи­вим, адже во­ни воювали за нас, за те, щоб ми жи­ли під мир­ним небом».

«Я пам’ятаю йо­го ще сту­ден­том пер­шо­го кур­су, че­сним, чем­ним, пра­це­лю­бним хло­пцем, який ні­ко­ли не сто­яв за спи­на­ми ін­ших. Там, на фрон­ті, він теж зав­жди був на пе­ре­дніх по­зи­ці­ях. Хо­тів би, щоб пам’ять про Ан­то­на зав­жди за­ли­ша­ла­сяв на­ших сер­цях, — роз­по­від­ає Пе­тро Крав­чен­ко, де­кан істо­ри­чно­го фа­куль­те­ту, про­фе­сор ка­фе­дри фі­ло­со­фії. — Ба­га­то на­ших ви­пу­скни­ків брали і бе­руть участь у бо­йо­вих ді­ях. Це і Оле­ксандр Ко­ба, який був по­ра­не­ний і зно­ву по­вер­нув­ся на вій­ну, і Ми­ко­ла Бє­ля­єв, і Сер­гій Сьо­мін, і Юлі­ан Ма­твій­чук...»

Юлі­ан Ма­твій­чук, ар­ти­ле­рист пол­ку «Азов», де­пу­тат Пол­тав­ської мі­ської ради від ВО «Сво­бо­да», при­га­дує: «З Ан­то­ном ми ра­зом пі­шли на цю вій­ну, але звід­ти по­вер­ну­ли­ся окре­мо.Оста­н­ня­на­ша­зу­стріч­бу­ла­на­ба­зі­Ур­зу­фДо­не­цько­ї­о­бла­сті,ко­ли­Ан­то­на­пе­ре­во­ди­ли­звар­то­во­ї­чо­тив­дру­гу­со­тню.Яйо­му­то­ді за­про­по­ну­вав пе­ре­йти­до­на­свар­ти­ле­рій­ський­ди­ві­зіон,де­бу­лив­сі­на­ші,пол­тав­ські.Він­від­по­вів:«Яхо­чу­спо­ча­тку­по­бу­ти­штур­мо­ви­ком,там­від­да­ти­се­бе­пов­ні­стю, а вже по­тім пе­ре­йти до вас ». Ко­ли роз­по­чав­ся­Ши­ро­кин­ський ма­невр, наш по­бра­тим Гри­цай опи­нив­сяу пер­ших ла­вах, прийняв­ши пер­ший бій і за­ги­нув­ши у ньо­му. Він від­дав своє жи­т­тя­за Укра­ї­ну. Що це бу­ла за лю­ди­на? Ан­тон вів здо­ро­вий спосіб жи­т­тя— не ку­рив, не пив, до­по­ма­гав сво­їй ма­мі й ду­же пе­ре­жи­вав, як во­на бу­де по­чу­ва­ти­ся, ко­ли ді­зна­є­ться, що він на вій­ні. Це бу­ла лю­ди­на че­сті й гідності. Для­ньо­го бу­ла ве­ли­ка честь — за­ги­ну­ти у бою зі збро­єю в ру­ках, як колись ги­ну­ли во­ї­ни Свя­то­сла­ва хо­ро­бро­го». «Ра­зом з Ан­то­ном ми вчи­ли­ся­на істо­ри­чно­му фа­куль­те­ті, що да­ло нам ро­зу­мі­н­ня­на­шо­го ми­ну­ло­го, укра­їн­ської дер­жав­но­сті, її тво­ре­н­ня, — го­во­рить друг за­ги­бло­го во­ї­на Ва­дим Ям­щи­ков, пред­став­ник уль­трас ФК «Вор­скла», го­ло­ва гро­мад­сько­го об’ єд­на­н­ня« Асо­ці­а­ція ве­те­ра­нів та учасників А ТО Пол­тав­щи­ни .— Ко­ли на­став час за­хи­ща­ти те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність на­шої країни, Ан­тон зрозумів, що він теж мо­же зро­би­ти щось для­сво­єї Ба­тьків­щи­ни. Він став справ­жнім во­ї­ном, ли­ца­рем».

Ан­тон за­ги­нув 15 лю­то­го 2015 ро­ку під Ши­ро­ки­ним.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.