Па­ра­лель­ні сві­ти Михайла Мі­грі­на

У Дні­про­дзер­жин­ську від­кри­ва­є­ться юві­лей­на ви­став­ка він­ни­цько­го ми­тця

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Ма­рія СЛОБОДЯНИК, сту­ден­тка ДДТУ, Дні­про­дзер­жинськ

15 кві­тняв Му­зеї істо­рії мі­ста Дні­про­дзер­жин­ська від­кри­ва­є­ться юві­лей­на( до 75- річч я) ви­став­ка він­ни­цько­го ми­тця, чле­на На­ціо­наль­ної спіл­ки ху­до­жни­ків Укра­ї­ни Михайла Мі­грі­на. Зна­чну кіль­кість ро­біт сво­єї твор­чої спад­щи­ни — 175 жи­во­пи­сних по­ло­тен та 51 скуль­пту­ру— художник пе­ре­дав Дні­про­дзер­жин­ську— мі­сту, яке ві­ді­гра­ло важливу роль у йо­го твор­чій ді­яль­но­сті, де за­ли­ши­лась час­тка йо­го ду­ші.

Май­же пів­сто­лі­т­тя М і грі н при­свя­тив скуль­пту­рі та жи­во­пи­су. Йо­го твор­чість — роз­ма­ї­т­тя­тем, ба­ланс фі­ло­соф­ських кон­тра­стів і па­ра­ле­лей рі­зних сві­тів; чі­тко про­сте­жу­є­ться кон­траст між під­не­се­ним та зем­ним.

Жи­во­пи­су Михайла Мі­грі­на при­та­ман­на стри­ма­на га­ма ко­льо­рів. Художник вва­жає, що дум­ки не ма­ють ко­льо­ру, то­му яскра­ві то­ни за­ва­жа­ють ро­зу­мо­во­му сприйня­т­тю тво­ру. Де­що су­во­рий і мов­ча­зний за ха­ра­кте­ром, ми­тець має вла­сну фі­ло­со­фію, якою він охо­че ді­ли­ться з ти­ми, хто вміє «чи­та­ти» йо­го дум­ки. Зда­є­ться, та­кі лю­ди є в Дні­про­дзер­жин­ську, іна­кше на­ві­що бу­ло б ро­би­ти цей ще­дрий жест да­ру­ва­н­ня­тво­рів — най­до­рож­чо­го, що є в ньо­го в жит­ті...

Дні­про­дзер­жин­ський пе­рі­од твор­чо­сті (1974—1997 рр.) Ми­хай­ло на­зи­ває «ша­мо­тним» (ша­мот — рі­зно­вид скуль­птур­ної гли­ни). Гли­на — ма­те­рі­ал, жит­тє­дай­ний для­укра­їн­ців. З неї бу­ду­ва­ли ха­ти, робили по­суд, ство­рю­ва­ли обра­зи бо­гів, яким вкло­ня­ли­ся. Від­чу­т­тя май­стра бу­ли на­віть та­ки­ми: «Як Бог лі­пив із гли­ни людину, так і япу­стив у світ бла­жен­них із ві­чно­го ма­те­рі­а­лу — ша­мо­ту». За­хо­пив­шись пла­сти­чним ми­сте­цтвом, він ство­рив се­рії скуль­птур, що бу­ло йо­го пер­шим успі­шним твор­чим до­сві­дом.

Після по­вер­не­н­ня до Він­ни­ці, на ба­тьків­щи­ну (1998 рік), від­бу­ли­ся­сут­тє­ві змі­ни у твор­чо­му жит­ті Михайла Ми­хай­ло­ви­ча. Тут у ньо­го не бу­ло мо­жли­во­сті пра­цю­ва­ти з гли­ною. Май­стро­ві не ви­ста­ча­ло ба­га­то­ви­мір­них за об’ ємом, лег­ко змі­ню­ва­них у фор­мах, на­си­че­них те­плом зем­лі скуль­птур, які пам’ ята­ли йо­го ру­ки... Однак жи­во­пис, у гли­бин­ні ви­мі­ри яко­го мо­жна за­ну­ри­ти­ся­ли­ше ві­зу­аль­но, до- по­міг до­сяг­ти син­те­зу са­мо­ви­ра­же­н­няв на­прям­ках твор­чо­сті, зав­дя­ки яким Мі­грін ви­йшов на но­вий рі­вень до­ско­на­ло­сті. Він на­вчив­ся­го­во­ри­ти про скла­дне про­сто, по­да­ва­ти за­галь­но­ві­до­мі сим­во­ли у вла­сній ін­тер­пре­та­ції, вра­жа­ю­чи не­спо­ді­ва­ні­стю роз­кри­т­тя те­ми. Най­акту­аль­ні­шою для ми­тця за­ли­ша­є­ться те­ма ду­хов­но­сті, бо во­на— суть люд­сько­го існу­ва­н­ня.

Ни­ні­шній пе­рі­од твор­чо­сті пан Ми­хай­ло на­зи­ває «гі­ло­чко­вим». Кіль­ка ро­ків то­му він по­вер­нув­ся­до пла­сти­ки, але це бу­ла не ша­мо­тна гли­на, а... зви­чай­ні гіл­ки де­рев, які він зна­хо­див під час про­гу­ля­нок. При­ро­дні ви­ги­ни де­ре­ва він ви­ко­ри­сто­вує для­вті­ле­н­ня сво­їх за­ду­мів. До­сту­пні у про­чи­тан­ні скуль­пту­ри, які за роз­мі­ра­ми не пе­ре­ви­щу­ють пів­ме­тра, мі­стять у со­бі зер­но но­во­го пі­зна­н­ня­ду­ші, сві­ту, ві­чно­сті («Суд Бо­жий», «За­руб­ки», «Пло­ди» та ін.).

ІЛЮСТРАЦІЮ НАДАНО АВ­ТО­РОМ

«ФОМИ НЕВІРУЮЧІ». 1976 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.