Уряд «На­ціо­наль­ної збір­ної»

Про­дов­жу­є­мо обго­во­ре­н­ня які­сної аль­тер­на­ти­ви за вер­сі­єю «Дня». Дум­ки екс­пер­тів

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

Пі­сля три­ва­лих «стра­ж­дань», в че­твер вла­да на­ре­шті по­ста­ви­ла кра­пку у без­кі­не­чно-без­тол­ко­во­му по­лі­ти­чно­му «се­рі­а­лі» що­до но­вої ко­а­лі­ції і уря­ду, який вто­мив всю кра­ї­ну. В ре­зуль­та­ті дов­гих тор­гів, во­на за­про­по­ну­ва­ла свій ва­рі­ант Ка­бмі­ну на чо­лі з Во­ло­ди­ми­ром Грой­сма­ном, що­прав­да, так і не ви­зна­чи­ли мі­ні­стра охо­ро­ни здо­ров’я. Спо­сте­рі­га­ю­чи за всі по­пе­ре­днім про­це­сом, а го­лов­не — під­хо­да­ми, на яких ба­зу­ва­ли­ся пе­ре­го­во­ри, скла­дно бу­ло очі­ку­ва­ти на ін­ший ре­зуль­тат. Ни­ні­шній по­лі­ти­кум діє в рам­ках тих пра­вил, які бу­ли за­кла­де­ні ще в 90-х рр.

На­пе­ре­до­дні дня го­ло­су­ва­н­ня за «уряд Грой­сма­на», ми за­про­по­ну­ва­ли роз­ши­ри­ти го­ри­зон­ти по­шу­ку. Адже за­раз чо­мусь не зга­ду­ють, що йде­ться про по­стмай­дан­ну си­ту­а­цію. Чо­му не по­стає за­пи­та­н­ня — що по­ви­нен ви­рі­ши­ти цей уряд? Які зав­да­н­ня пе­ред ним сто­ять? У лю­дей ви­ни­кає пи­та­н­ня: ми ви­йшли на Май­дан, по­кла­ли там біль­ше со­тень жит­тів і опи­ни­ли­ся ще да­лі від Єв­ро­пи, ніж за ча­сів Яну­ко­ви­ча, від сво­їх ці­лей. Чо­му?

«Не для то­го ми вті­ка­ли з «та­бо­ру», щоб по­тра­пи­ти в «ма­ли­ну» (Ла­ри­са Ів­ши­на — 1995 рік). Пси­хо­ло­гія «ма­ли­ни» і «ма­лин­ни­ків» ро­сте і роз­ви­ва­є­ться. І цей про­цес роз­гор­та­є­ться по­ряд із дер­жа­вою, яка за­раз про­го­ло­си­ла сво­їм го­лов­ним га­слом — «оста­то­чне ви­рі­ше­н­ня укра­їн­сько­го пи­та­н­ня». При­чо­му во­но «ви­рі­шу­є­ться» в ма­не­рі спе­ці­аль­них опе­ра­цій по всіх фрон­тах... Ма­ю­чи та­кий сер­йо­зний ви­клик, чи мо­же­мо ми до­зво­ли­ти на­шим по­лі­ти­кам, які, м’яко ка­жу­чи, не від­по­від­а­ють сьо­го­дні­шнім зав­да­н­ням, про­сто ба­ви­ти­ся — хто ще не по­си­дів у крі­слі прем’єр-мі­ні­стра? До ре­чі, за ці три дні Во­ло­ди­мир Грой­сман до­дав по­зи­ти­ву до сво­го обра­зу, три­чі ска­зав­ши «ні» сво­є­му близь­ко­му со­ю­зни­ку.

І ще один мо­мент: на­бри­дло, ко­ли укра­їн­цям на­ві­ю­ють шту­чні ком­пле­кси. Ні­би у нас не­має сво­їх про­фі і ми зму­ше­ні по сві­тах шу­ка­ти мі­ні­стрів-іно­зем­ців, при­ни­жу­ю­чи ін­сти­тут гро­ма­дян­ства або вза­га­лі пи­шу­чи під них за­ко­ни... Так от, без зай­во­го па­фо­су мо­же­мо ска­за­ти, що « свій » склад уря­ду ми укла­ли за го­ди­ну. При­чо­му з кіль­кох кан­ди­да­тів на одну по­са­ду. В то­му чи­слі і на мі­ні­стер­ство охо­ро­ни здо­ров’я.

У цій скла­дній си­ту­а­ції зов­ні­шніх і вну­трі­шніх за­гроз прин­цип, який ми ре­ко­мен­ду­є­мо, — «на­ціо­наль­на збір­на». Так, во­на за­ли­ша­є­ться ще зав­да­н­ням на ви­ріст. Жо­дних ілю­зій що­до цьо­го в нас не­має.

Але ми по­вин­ні по­ка­за­ти і су­спіль­ству, яке ча­сто бу­ває на­їв­ним та не­ро­збір­ли­вим, що тре­ба ди­ви­ти­ся у гли­би­ну про­бле­ми, ба­чи­ти при­чи­ну її фор­му­ва­н­ня. І ро­зу­мі­ти, що тіль­ки про­фе­сій­ні лю­ди, які, на ща­стя, збе­ре­гли­ся у кра­ї­ні, зда­тні ви­рі­шу­ва­ти су­пер­скла­дні про­бле­ми. Ні­які «ша­ри­ков­щи­на», «нью-біль­шо­визм», «ко­мі­са­ри в мо­дних ке­пках і з га­дже­та­ми» ні­чо­го цьо­го ви­рі­ши­ти не мо­жуть. Той, хто їх під­три­мує, бе­ре на се­бе ча­сти­ну від­по­від­аль­но­сті. Так са­мо, як від­по­від­аль­ні ті, хто в 1999-му го­ло­су­вав за Ку­чму і які вла­сне те­пер «по­жа­ли» не тіль­ки вій­ну, а й цю аб­со­лю­тну по­лі­ти­чну ру­ї­ну. То­му що за­раз при вла­ді йо­го по­лі­ти­чні спад­ко­єм­ці. То­му від­по­від­аль­ність су­спіль­ства і жур­на­лі­стів ду­же ве­ли­ка.

Ми не пре­тен­ду­є­мо на істи­ну в остан­ній ін­стан­ції. І ши­ро­ка су­спіль­на дис­ку­сія що­до но­во­го уря­ду бу­де не зай­вою, на на­шу дум­ку. Го­лов­не, щоб в її осно­ві бу­ли чі­ткі кри­те­рії, які ми за­про­по­ну­ва­ли: про­фе­сій­ність, вчин­ки, сві­жі рі­ше­н­ня...

Го­лов­на ме­та — ви­йти за ме­жі вну­трі­шніх «до­го­вор­ня­ків» і по­ка­за­ти, що у нас є кан­ди­да­ту­ри на два, і на три скла­ди уря­ду. І лю­ди, яких ми ви­су­ва­є­мо на ви­щі дер­жав­ні по­са­ди, та­кож ма­ють ро­зу­мі­ти, що їх ба­чить су­спіль­ство і « три­ма­ти план­ку » . Це — пу­блі­чна де­мон­стра­ція, що в Укра­ї­ні ду­же ба­га­то та­ла­но­ви­тих лю­дей. «На­ціо­наль­на збір­на» — уряд про­фе­сій­них і па­трі­о­ти­чних лю­дей, у яких є «кре­ди­тна істо­рія» і за яки­ми сто­ять вчин­ки.

МАЛЮНОК АНА­ТО­ЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АР­ХІ­ВУ «Дня», 1997 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.