«Ви­став­ка, яка про­бу­джує со­вість»

Най­кра­щі сві­тли­ни фо­то­кон­кур­су «Дня» — у цен­трі ува­ги лу­чан

Den (Ukrainian) - - Суспільство - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Фо­то­ви­став­ка все­укра­їн­ської га­зе­ти «День» від­кри­ла­ся у Схі­дно­єв­ро­пей­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки ми­ну­лої п’ятни­ці. Але те­ри­то­рі­аль­не її роз­мі­ще­н­ня — у бі­бліо­те­ці ви­шу — аб­со­лю­тно не впли­ває на ка­те­го­рії від­ві­ду­ва­чів, бо фо­то­ви­став­ка від­бу­ва­є­ться у Лу­цьку да­ле­ко не пер­ший рік, і до­ро­гу сю­ди зна­ють не тіль­ки, зві­сно, сту­ден­ти. Так, ди­ре­ктор гім­на­зії з мі­сте­чка Ло­ка­чі Окса­на Яро­сла­вів­на Са­хар­чук уже мір­кує, як, ма­ю­чи один шкіль­ний ав­то­бус (дру­гий за­бра­ли два ро­ки то­му в АТО і не по­вер­ну­ли), при­вез­ти по­біль­ше шко­ля­рів, щоб во­ни на вла­сні очі по­ба­чи­ли те, що у неї ви­кли­ка­ло і сльо­зи, і роз­пач, але і за­хо­пле­н­ня жер­тов­ні­стю та му­жні­стю укра­їн­ських во­я­ків. Адже в Ло­ка­чин­ській гім­на­зії, ви­пу­скни­цею якої сво­го ча­су бу­ла Ла­ри­са Ів­ши­на, тра­ди­цій­но ма­ють ве­ли­ку бі­бліо­те­ку кни­жок «Дня» і про­во­дять за ни­ми ду­же ці­ка­ві кон­фе­рен­ції. При­чо­му про­во­дять учні, вчи­те­лі й ба­тьки ра­зом.

А ось про фо­то­ви­став­ку тіль­ки чу­ли. По­ба­чи­ти ж ці знім­ки — свід­ки істо­рії, ко­тра вже ми­ну­ла, але до­сі справ­ляє і справ­ля­ти­ме ве­ли­че­зний вплив на на­шу дій­сність, — то, на дум­ку ди­ре­кто­ра, і дав­ня мрія гім­на­зи­стів, і про­сто свя­та спра­ва.

«У ЗНІМ­КАХ — ПО­ТУ­ЖНА ЕНЕР­ГЕ­ТИ­КА БО­РОТЬ­БИ»

Окса­на СА­ХАР­ЧУК, ди­ре­ктор на­вчаль­но-ви­хов­но­го ком­пле­ксу «Ло­ка­чин­ська за­галь­но­осві­тня шко­ла I — III сту­пе­нів — гім­на­зія»:

— До­сі жи­ву під вра­же­н­ням по ба че но го і по чу то го під час пре­зен­та­ції Днів « Дня» у Луць- ку. Впер ше по бу ва ла на та кій по­дії, яка вра­зи­ла емо­цій­ні­стю, змі­стом, сво­єю су­ча­сні­стю й акту аль ніс тю і ду же стиль ною фор­мою про­ве­де­н­ня. Пе­ред цим огля­ну­ла фо­то­ви­став­ку, знім­ки най­пер­ше ви­кли­ка­ють сльо­зи, і це за­ко­но­мір­но, бо в ко­жно­го з нас є сер­це, а в ньо­му — спо­га­ди. Фо­то­ви­став­ка силь­на енер­ге­ти­чно, у знім­ках — по­ту­жна енер ге ти ка бо роть би, са мо по - жер т ви, час то на ме жі людсь - ких мо­жли­во­стей. Жер­тов­ність ця — за­ра­ди ми­ру, за­ра­ди дер - жа ви та її май бут ньо го. Так, фото ча­сто вра­жа­ють ре­а­лі­сти­чні­стю, але це й до­бре, во­ни від­обра­жа­ють те, чим жи­ла Укра­ї­на й укра­їн­ці остан­ні два ро­ки. Як­би во­ни бу­ли ін­ши­ми, не про ті по дії, які на зи ва ють « не ого - ло­ше­ною вій­ною», — це ні­ко­ли б не вра­жа­ло, бо то­ді б ди­со­ну­ва ло з на шою дій с ніс тю. То му ме ні бо ліс но бу ло в чер го вий раз, що ж не всі ни­ні в Укра­ї­ні, на віть у на шій її час ти ні, пе - ре­йма­ю­ться тим, чим пе­ре­йма­ли ся, за що пі шли на бій ге рої фо­то­знім­ків. Є ге­рої, а є лю­ди, які при­сто­со­ву­ю­ться, і так бу­ло в усі ча­си, в усіх на­ро­дів і в усіх кра­ї­нах.

І са ме та ка фо то вис тав ка при му шує за мис ли ти ся, во на на га дує, спо ну кає та, влас не, і со­вість про­бу­джує. А якщо і не со вість, то здо ро вий глузд: як - що бу­ти осто­ронь цьо­го всьо­го, ду ма ти, що ти схо ва єш ся у сво­їй ха ті, як рав лик, то вій на не прий де до те бе. Прий де як - раз то ді, ко ли біль шість бу де бай­ду­жою.

Я ра да, що на пре зен та ції змо­гла осо­би­сто по­зна­йо­ми­ти­ся з го­лов­ним ре­да­кто­ром «Дня». За­оч но ми вже ма ли б бу ти по­дру­га ми, бо ж у Ло ка чинсь - кій шко лі, за га лом в Ло ка чах, на­віть че­рез стіль­ки ро­ків пі­сля її від’їзду у «ве­ли­ке жи­т­тя», її пам’ ята­ють, за нею, в доб ро му ро­зу­мін­ні сло­ва, спо­сте­рі­га­ють, ра­ді­ють її успі­хам. Ми у гім­на - зії про ве ли вже три чи таць кі кон­фе­рен­ції за кни­га­ми «Дня», і що­ра­зу на­ма­га­є­мо­ся по­да­ти це в ін­шій фор­мі. То за­про­шу­ва­ли ко­ли­шніх учнів, які ста­ли ві­до­ми ми людь ми, то ке рів­ни ків рай о ну, прос то бать ків то­що. Учням ці­ка­ві рі­зно­ма­ні­тні дум­ки і су­джен ня. А я, чи та ю чи глян­це­вий до­да­ток до «Дня» — « Мар шрут № 1 » , що ра зу за - ува­жую, що рі­дна сто­ро­на, рід - не мі­сте­чко Ло­ка­чі так і не від­пус ти­ли Ла ри су Жа ло ва гу­Ів­ши­ну від се­бе... Про що би во­на не пи­са­ла у всту­пно­му сло­ві го­лов­но­го редактора до «Мар­шру­ту», а бу­де тут згад­ка про Ло­ка чі, бать ків, су сі­дів, ро­ди чів, шко лу, цер к ву... Бу де згад ка щи ра і до реч на са ме у цьо му міс ці. Я так ду маю, що на цю лю­бов до рі­дної сто­ро­ни зда­тні лю ди справ ді силь ні й та ла - но­ви­ті.

А ще мір­кую над тим, як про­ве­сти у гім­на­зії обго­во­ре­н­ня ле­кції Лі­ни Ко­стен­ко у то­ді ще Во­лин­сько­му уні­вер­си­те­ті по­над 20 ро­ків то­му, про яку зга­ду­ва­ла Ла­ри­са Ів­ши­на у сво­їй інав­гу­ра­цій­ній ле­кції з при­во­ду при­су­дже­н­ня їй зва­н­ня по­че­сно­го про­фе­со­ра Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту. Дя­кую їй за на­га­ду­ва­н­ня про цю ле­кцію Лі­ни Ко­стен­ко. І Ло­ка­чі зав­жди че­ка­ють го­лов­но­го редактора «Дня» в се­бе!

«ТРЕ­БА ВЧА­СНО ГЕРОЯМ ДЯ­КУ­ВА­ТИ»

Свя­то­слав КРАВ­ЧУК, де­пу­тат Во­лин­ської обла­сної ра­ди:

— Я ві­дві­ду­вав усі фо­то­ви­став ки « Дня » , обов’ яз ко во ку - пую книж­ко­ві но­вин­ки. За­раз при дбав кни гу « Ка та стро фа і Трі­умф. Істо­рії укра­їн­ських Ге­ро­їв». Чо­му са­ме цю? Я чи­таю га­зе­ту і знаю, що «День» був пер­шим, хто без огляд­ки, як ка­жуть, на май­бу­тнє, з вла­сти­вим га­зе­ті чу­т­тям, по­чав пи­са­ти про лю дей, які пер ши ми пі шли у вир ці­єї не­ого­ло­ше­ної вій­ни, які там і ги­ну­ли, зви­чай­но. З цих пу­блі­ка­цій і ви­йшла кни­га. І я вва­жаю, що сьо­го­дні, ко­ли так ча­сто і так ба­га­то зву­чить сло­во «мир», тре­ба пам’ята­ти і зга­ду­ва­ти тих, хто ви­бо­ров нам цей мир, не допу­сти­ли то­го ска­зу, що на схо­ді, да­лі. Тре­ба вча­сно героям дя­ку­ва­ти, це теж ва­жли­во, мо­же, й ва­жли­ві­ше нам, ніж їм.

Із фо то гра фій ці ка ви ми є фото по­лі­ти­ків. У не­спо­ді­ва­них ра кур сах, ко ли од не фо то яс к - ра­во го­во­рить про лю­ди­ну біль­ше, ніж де ся ток до слід жень. Зна хо ди ти та кі ра кур си — це теж екс клю зив ав то рів « Дня » . На фо­то­ви­став­ці по­ка­за­но ба­га­то вій­ни, і це пра­виль­но. Це на­ші ре­а­лії, про які хо­ті­ли б і за­бу­ти, бо вій­на — во­на ж там, а не тут. Але це не так, і знім ки про це на­га­ду­ють, за­сте­рі­га­ють. Бо лить ме ні, що за стіль ки ро­ків укра­їн­ської дер­жав­но­сті не прос то бу ло здій с не но чи ма ло по­ми­лок, які ста­ли фа­таль­ни­ми для кра­ї­ни. Бо­лить те, що ні­хто ні за що не не се ка ри. Книж ка «Ко­тел» та­кож про це, і її варто чи та ти всім, аби ро зу мі ти, до чо­го ми до­жи­ли­ся і з чи­єї ви­ни. За га лом же про га зе ту « День » хо­чу ска­за­ти та­ке: я хо­чу до­жи­ти до ча­су, бо він та­ки на­ста­не, ко ли це бу де го лов на га зе та Укра­ї­ни, го­лов­на не то­му, що її

Ан­на ЛЕВ­ЧУК, про­ре­ктор з на­у­ко­во­пе да го гіч ної ро бо ти, єв ро ін тег ра ції та ро­бо­ти зі сту­ден­та­ми Схі­дно­єв­ро­пейсь ко го на ці о наль но го уні вер си - те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки:

— Я вже вдру­ге мо­де­ру­ва­ла чи­та­цьку кон­фе­рен­цію Ла­ри­си Олек сі їв ни у Схід но єв ро пейсь - ко му на ці о наль но му уні вер си - те­ті іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки. І вдру­ге хви­лю­ва­ла­ся. Не ли­ше че­рез зу стріч із до ро гою і ви со ко ша - но­ва­ною мною лю­ди­ною, але й то му, що при хо ди мо ми на цю зу­стріч від­ра­зу пі­сля від­кри­т­тя фо то вис тав ки. І всі пе ре жи ті емо ції ще ви ру ють все ре ди ні. Облич чя на світ ли нах і об лич - чя, що див лять ся на світ ли ни, усе це не се не ймо вір но цін ну, емо­цій­ну ін­фор­ма­цію, до­во­дить жит тєз дат ність і жит тє люб - ність на­шо­го на­ро­ду, йо­го си­лу і кра су. Я знаю, що в на шо му уні­вер­си­те­ті зав­жди з не­тер­пі­н­ням че­ка­ють на зу­стріч з Ла­ри­сою Оле­ксі­їв­ною. Сту­ден­ти при­хо­дять, і ко­жен має ме­ту — ді­зна ти ся біль ше про ма те рі а ли, що йо­го за­ці­ка­ви­ли, по­ста­ви­ти ка­вер­зне за­пи­та­н­ня, по­ди­ви­ти­ся на справ­жньо­го про­фе­сіо­на­ла сво­єї спра­ви — Ла­ри­су Ів­ши­ну. Чу­ла, як у на­тов­пі один біо­лог до­во­див: «...я при­йшов сю­ди, бо це ва­жли­во ме­ні з про­фе­сій ної точ ки зо ру » . — « Ти ж біо лог » , — під сми ку вав йо го хтось у на тов пі. Але хло пець про­дов­жив: «Я фо­то­граф, жур­на­ліст і біо­лог».

Ла­ри­са Ів­ши­на все­ляє впев­не­ність і ба­жа­н­ня: якщо ма­єш від­чу­т­тя — мо­жеш ста­ти будь ким — жур­на­лі­стом, прем’єр- мі­ні­стром, істо­ри­ком. Але во­на й по­ка­зує ви­со­кий стан­дарт, яко­му по­вин­на від­по­від­а­ти лю­ди­на, яка на­ле­жа­ти­ме до цих су­спіль­ство­утво­рю­ю­чих про­фе­сій. І я ра да, що вже де сят ки на ших сту­ден­тів пи­шуть ме­ні по­ві­дом­ле­н­ня у ФБ: то як нам по­тра­пи - ти в «Лі­тню шко­лу жур­на­лі­сти­ки» га­зе­ти «День»?.. Спо­ді­ва­ю­ся, цьо­го ро­ку во­ли­нян у її ла­вах по­біль­шає. Ко­лись ду­же улю­бле­ний мною пись мен ник, Но бе - лів­ський ла­у­ре­ат і, пер­шо­чер­го­во, жур­на­ліст Га­брі­ель Гар­сіа Мар кес го во рив, що ін терв’ ю пе­ре­стає бу­ти ми­сте­цтвом, ко­ли жур­на­ліст вми­кає ди­кто­фон, а не бе­ре до рук олів­ця, щоб не про­сто фі­ксу­ва­ти мо­ву, а й сте­жи­ти за го­лов­ним — дум­ка­ми, емо­ці­я­ми, кра­сою то­го, хто роз­по­від­ає. І от Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на, від­по ві да ю чи на на ші пи тан ня, ко­жно­го ра­зу по­ка­зує, що та­ке справ­жнє ми­сте­цтво — ми­сле­н­ня і спо­сте­ре­же­н­ня, від­чу­т­тя і пе­ред­чу­т­тя, зна­н­ня і по­стій­но­го ви­вче­н­ня на­шої істо­рії, по­лі­ти - ки, дер­жа­ви.

На га да є мо, фо то вис тав ка «Дня» у Лу­цьку ді­я­ти­ме у при­мі­щен­ні бі­блі­о­те­ки Схі­дно­єв­ро­пейсь ко го на ці о наль но го уні - вер си те ту іме ні Ле сі Укра їн ки (вул. Вин­ни­чен­ка, 30а) з 9.00 до 17.00 — до 26 кві­тня, не­ді­ля — ви­хі­дний. Вхід — віль­ний.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.