Те­тя­на ТА­Ї­РО­ВА-ЯКОВ­ЛЄ­ВА: «90% ро­сі­ян аб­со­лю­тно ні­чо­го не зна­ють про справ­жню істо­рію Укра­ї­ни»

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

— Те­тя­но Ген­на­ді­їв­но, роз­по­чні­мо на­шу роз­мо­ву з ва­шої но­вої книж­ки. За яки­ми кри­те­рі­я­ми во­на бу­ла за­ду­ма­на, та якою бу­ла її твор­ча істо­рія?

— Ро­сій­ський ори­гі­нал ви­йшов дру­ком 2011 ро­ку. Під час пра­ці над укра­їн­ським пе­ре­кла­дом, без­умов­но, ми бра­ли до ува­ги осо­бли­во­сті ва­шо­го чи­та­ча — якщо, від­вер­то ка­жу­чи, 90% ро­сі­ян аб­со­лю­тно ні­чо­го не зна­ють про прав­ди­ву, не мі­фо­ло­гі­зо­ва­ну істо­рію Укра­ї­ни, то, зви­чай­но, укра­їн­ці зна­ють біль­ше — хо­че­ться ві­ри­ти, що в то­му чи­слі й укра­їн­ський ма­со­вий чи­тач, до яко­го, вла­сне, я й звер­та­ю­ся. От­же, те, що ро­сій­сько­му лю­би­те­лю істо­рії тре­ба до­кла­дно по­ясню­ва­ти, укра­їн­сько­му до­бре ві­до­мо. Я зна­ла, що маю пам’ята­ти про це.

— Як би ви ви­зна­чи­ли жанр книж­ки? Мо­жли­во, це збір­ник істо­ри­чних порт­ре­тів?

— Ду­маю, це справ­ді так: істо­ри­чні порт­ре­ти укра­їн­ських геть­ма­нів ХVII — XVIII ст. (Са­гай­да­чний, Хмель­ни­цький, Ви­гов­ський, До­ро­шен­ко, Са­мой­ло­вич, Го­голь, Ор­лик, Да­ни­ло Апо­стол, Ро­зу­мов­ський), і, крім то­го, біо­гра­фія Іва­на Бо­гу­на, в яко­го я бу­кваль­но за­ко­ха­ла­ся ще в юна­цькі ро­ки (яка по­стать, яка не­зви­чай­на, тра­гі­чна до­ля, який ха­ра­ктер!). Імо­жу ска­за­ти, що са­ме Бо­гун за­ці­ка­вив ме­не істо­рі­єю Укра­ї­ни вза­га­лі. Іце на все жи­т­тя. Я на­віть сво­го ча­су пра­цю­ва­ла над го­стро­сю­же­тним істо­ри­чним ро­ма­ном, де Бо­гун і Хмель­ни­цький — го­лов­ні дійові осо­би...

Зви­чай­но, я ро­зу­мію, що не так про­сто вни­кну­ти в істо­рію ін­шої дер­жа­ви, ін­шо­го на­ро­ду й на­пи­са­ти так, щоб ця істо­рія бу­ла ці­ка­вою і її хо­ті­ли чи­та­ти. Але я ста­ви­ла пе­ред со­бою са­ме та­ке зав­да­н­ня. На­скіль­ки це вда­ло­ся здій­сни­ти — су­ди­ти укра­їн­сько­му чи­та­че­ві. Зви­чай­но, ви­бір осо­би­сто­стей для роз­по­віді був не­ми­ну­че суб’ єктив­ним — я зу­пи­ни­ла­ся на тих по­ста­тях, ко­трі бу­ли ці­ка­ви­ми для ме­не осо­би­сто.

— Ви дав­но й ґрун­тов­но ви­вча­є­те істо­рію Ге­тьман­щи­ни. На ва­шу дум­ку, чи бу­ла Ге­тьман­щи­на ХVII — XVIII ст. дер­жа­вою укра­їн­сько­го на­ро­ду — про­то­дер­жа­вою, дер­жав­ним утво­ре­н­ням?

— Без­пе­ре­чно, Ге­тьман­щи­на бу­ла дер­жа­вою. Тут не мо­же бу­ти двох ду­мок. На­віть ціл­ком об’єктив­ні фа­хів­ці в Ро­сії (їх ма­ло, але во­ни є) не мо­жуть цьо­го не ви­зна­ва­ти. Так, во­се­ни ми­ну­ло­го ро­ку про­фе­су­ра та ви­кла­да­чі Ви­щої шко­ли еко­но­мі­ки в Мо­скві ( до­во­лі лі­бе­раль­ний за ро­сій­ськи­ми кри­те­рі­я­ми за­клад) про­во­ди­ли на­у­ко­ву кон­фе­рен­цію, де, зокре­ма, роз­гля­да­ло­ся і це пи­та­н­ня, на цій по­дії ви­сту­пав ві­до­мий до­слі­дник Бо­рис Фло­ря, — і одно­зна­чно зро­би­ли са­ме та­кий ви­сно­вок. Тут, пев­на річ, ви­ни­кає та­кож пи­та­н­ня укра­їн­ської на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті — та па­ра­ле­лі з Мо­сков­ською дер­жа­вою то­го ча­су. Я за­раз не фор­му­лю­ва­ти­му цих па­ра­ле­лей, але той, хто зна­йо­мий з істо­рі­єю ці­єї дер­жа­ви, той, я ду­маю, сам їх зна­йде.

— Але якщо Ге­тьман­щи­на бу­ла фор­мою дер­жав­но­сті, то чо­му укра­їн­ці не збе­ре­гли ці­єї дер­жав­но­сті? Адже ті ге­тьма­ни, про яких ви пи­ше­те, бу­ли во­і­сти­ну яскра­ви­ми, не­пе­ре­сі­чни­ми осо­би­сто­стя­ми...

— Від­по­вім на це фун­да­мен­таль­не за­пи­та­н­ня ко­ро­тко, сло­ва­ми Іва­на Ма­зе­пи — теж, як і Іван Бо­гун, мо­го улю­бле­но­го ге­роя, образ яко­го су­про­во­джує ме­не все жи­т­тя. При­га­ду­є­те йо­го ряд­ки: « Са­мі се­бе зво­ю­ва­ли... » Оце і є го­лов­ною при­чи­ною, на мою дум­ку. При­чо­му ті ге­тьма­ни, про яких опо­від­ає моя книж­ка, бу­ли справ­ді не­пе­ре­сі­чни­ми осо­би­сто­стя­ми — ма­ли єв­ро­пей­ську осві­ту, чу­до­во зна­ли укра­їн­ську та все­сві­тню істо­рію, фі­ло­со­фію, во­ло­ді­ли кіль­ко­ма ста­ро­дав­ні­ми й но­ви­ми мо­ва­ми, бу­ли му­жні­ми в по­хо­дах та бо­ях. І про­те...

— Не мо­жу не за­пи­та­ти: що озна­чає бу­ти че­сним, об’єктив­ним істо­ри­ком Укра­ї­ни в су­ча­сній Ро­сії? Чи від­чу­ва­є­те ви якийсь тиск «зго­ри»? Як впли­ває на ва­шу ро­бо­ту ни­ні­шній (за­над­то ві­до­мий, на жаль) стан ма­со­вої сві­до­мо­сті ро­сі­ян?

— Спо­ча­тку — про тиск. За­раз ме­не вже до­бре зна­ють у пев­них ко­лах, і зна­ють, що ти­сну­ти на ме­не мар­но. Пі­сля Май­да­ну Гі­дно­сті ме­не за­про­шу­ва­ли на пев­но­го ґа­тун­ку те­ле­про­гра­ми, але отри­ма­ли від ме­не твер­ду від­мо­ву. Іза­спо­ко­ї­лись. Я під­пи­су­ва­ла звер­не­н­ня пе­тер­бурзь­кої ін­те­лі­ген­ції, яка рі­шу­че не по­го­джу­є­ться з тим, що ро­бить Ро­сія в Укра­ї­ні. Але я та­кож за­ми­сли­лась: а що я ще мо­жу на сво­є­му мі­сці зро­би­ти для Ро­сії та Укра­ї­ни? Іпри­йшла до ви­снов­ку: про­дов­жу­ва­ти які­сну на­у­ко­ву ро­бо­ту, пра­цю­ва­ти з ар­хі­ва­ми, пи­са­ти по­пу­ляр­ні книж­ки для ши­ро­ко­го ко­ла чи­та­чів, роз­по­від­а­ти сво­їм сту­ден­там прав­ди­ву істо­рію Укра­ї­ни. Це — мо­я­ро­бо­та.

Що ж до впли­ву ма­со­вої сві­до­мо­сті ро­сі­ян, зокре­ма істо­ри­чної сві­до­мо­сті, то це скла­дне, ком­пле­ксне пи­та­н­ня. По- пер­ше, на мою осо­би­сту (мо­жли­во, суб’ єктив­ну) дум­ку, Укра­ї­на ко­лись втра­ти­ла час, упу­стив­ши мо­жли­вість (у 1991 — 1995 ро­ках це бу­ло ре­аль­но зро­би­ти, хоч і не про­сто) до­но­си­ти до ро­сій­ських ЗМІ, бо­дай де­якої ча­сти­ни з них, свою не­ви­крив­ле­ну істо­рію, ро­би­ти спіль­ні з ро­сі­я­на­ми на­у­ко­во- по­пу­ляр­ні про­гра­ми, ви­да­ва­ти істо­ри­чну лі­те­ра­ту­ру ви­со­ко­го про­фе­сіо­наль­но­го рів­ня. По- дру­ге, слід ма­ти на ува­зі, що в Ро­сії не­має жо­дної (!) не­за­ан­га­жо­ва­ної істо­рії Укра­ї­ни, об’ єктив­но­го, прав­ди­во­го ви­да­н­ня, яке бу­ло б на­пи­са­не ро­сій­ською мо­вою. Ви­ня­тком є кни­ги Гру­шев­сько­го та Оле­ксан­дри Єфі­мен­ко, але їм уже по­над 100 ро­ків.

Ми, спів­ро­бі­тни­ки Ін­сти­ту­ту істо­рії Санкт- Пе­тер­бурзь­ко­го уні­вер­си­те­ту, ви­рі­ши­ли на­пи­са­ти та­кий під­ру­чник, зві­сно, зва­жив­ши на ту об­ста­ви­ну, що істо­рія Укра­ї­ни — над­зви­чай­но скла­дна та су­пе­ре­чли­ва, а для ро­сій­сько­го чи­та­ча — й по­го­тів. Під­ру­чник ство­ри­ли та­кі фа­хів­ці, як Да­ни­лев­ський, Шу­бін та Ми­ро­нен­ко — аж ні­як не « чор­но­со­тен­ці » , на ща­стя. Ні­хто не хо­тів йо­го ви­да­ва­ти, то­ді ді­йшли до ака­де­мі­ка Чу­бар’ яна і пе­ре­ко­на­ли йо­го на­пи­са­ти пе­ред­мо­ву до під­ру­чни­ка. Ось пі­сля цьо­го кни­га ви­йшла! Жо­дної пре­зен­та­ції, жо­дної ре­цен­зії (це бу­ло рік то­му), хоч де­ся­тки ти­сяч при­мір­ни­ків ро­зі­йшли­ся. Але па­ра­докс: з’яви­лись не ду­же схваль­ні від­гу­ки де­яких укра­їн­ських істо­ри­ків, пі­сля цьо­го в « Рос­сий­ской га­зе­те » на­дру­ку­ва­ли вель­ми по­зи­тив­ну ре­цен­зію, і спра­ва зру­ши­ла з мі­сця.

Ска­жу від­вер­то: на­пев­но, ще ро­ків сто істо­ри­ки Укра­ї­ни та Ро­сії не ді­йдуть кон­сен­су­су, осо­бли­во що­до істо­рії ХХ сто­лі­т­тя, най­більш жа­хли­во­го та кри­ва­во­го. А втім, нам з ва­ми слід ро­би­ти свою спра­ву, не­зва­жа­ю­чи ні на що. Го­лов­не, щоб ми в Ро­сії не ста­ли слу­хня­ним зна­ря­д­дям ві­до­мо­го ти­пу по­лі­ти­ків, ру­по­ром яких був і за­ли­ша­є­ться «Пер­вый ка­нал».

— І ці­ка­во бу­ло б ді­зна­ти­ся, Те­тя­но Ген­на­ді­їв­но, над чим ви за­раз пра­цю­є­те?

— Я маю ці­ка­ву но­ви­ну для вас: уже у кві­тні в Санкт-Пе­тер­бур­зі ви­хо­дить дру­ком моя но­ва книж­ка «Пов­се­днев­ная жизнь украин­ско­го геть­ман­ства. Тра­ди­ции и до­суг». Я роз­по­від­аю в ній, як і де жи­ли, що їли, як ві­та­ли один одно­го зі свя­та­ми укра­їн­ські ко­за­ки до­би Ге­тьман­щи­ни, яким вза­га­лі був їхній по­бут, якою бу­ла роль жін­ки в то­ді­шньо­му укра­їн­сько­му су­спіль­стві. Га­даю, ця те­ма не за­ли­шить бай­ду­жим і укра­їн­сько­го чи­та­ча, то­му хо­ті­ла б якнай­швид­ше по­ба­чи­ти її укра­їн­ський пе­ре­клад — у спів­пра­ці з ви­дав­ни­цтвом «Кліо» та осо­би­сто з Ві­рою Йо­си­пів­ною Со­лов­йо­вою, яку я без­ме­жно по­ва­жаю.

*** Іще — ша­нов­на го­стя Ки­є­ва прийня­ла в по­да­ру­нок від го­лов­но­го редактора «Дня» Ла­ри­си Ів­ши­ної кни­гу « Укра­ї­на Incognita. TОР-25», щи­ро по­дя­ку­ва­ла й по­обі­ця­ла на май­бу­тнє плі­дну твор­чу спів­пра­цю з на­шою га­зе­тою.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.