Ро­сія, що огри­за­є­ться

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЯКОВЕНКО, спе­ці­аль­но для «Дня», Мо­сква

Ва­лен­ти­на Ма­тві­єн­ко, во­на слу­жить у Ра­ді Фе­де­ра­ції РФ спі­ке­ром, по­спіл­ку­ва­ла­ся ми­ну­ло­го ти­жня з ке­рів­ни­ка­ми Об’єд­на­них Араб­ських Емі­ра­тів і, по­вер­нув­шись до­до­му, роз­по­ві­ла жур­на­лі­стам, про який по­зи­тив­ний до­свід во­на там ді­зна­ла­ся й що зби­ра­є­ться впро­ва­джу­ва­ти у Ро­сії. По-пер­ше, з’ясу­ва­ла спі­кер Ма­тві­єн­ко, у них там є Мі­ні­стер­ство Ща­стя. І за­ве­сти у нас теж та­ке мі­ні­стер­ство, «це бу­ло б ко­ри­сно для Ро­сії», — по­ді­ли­ла­ся сво­ї­ми дум­ка­ми спі­кер Ма­тві­єн­ко. «То­му що ща­сли­ва лю­ди­на, во­на мо­же й не­ща­сли­ву зро­би­ти ща­сли­вою», — по­ясни­ла спі­кер Ма­тві­єн­ко осо­бли­во­сті пе­ре­да­н­ня ща­стя в Емі­ра­тах. Ко­ли­шній пре­зи­дент Ро­сії Дми­тро Ме­две­дєв, тут би, зві­сно, від­лив: «Ща­стя кра­ще за не­ща­стя». Але у спі­ке­ра Ма­тві­єн­ко теж не­по­га­но ви­йшло, хо­ча, зві­сно, не так ко­ро­тко й афо­ри­сти­чно.

■ А ще спі­кер Ма­тві­єн­ко ска­за­ла, що у них, в Емі­ра­тах, є Мі­ні­стер­ство Май­бу­тньо­го. Там спе­ці­аль­ні лю­ди ду­ма­ють, що ро­би­ти, ко­ли на­фта за­кін­чи­ться. «Нам би теж бу­ло ці­ка­во ство­ри­ти та­ке Мі­ні­стер­ство Май­бу­тньо­го», — по­за­здри­ла спі­кер Ма­тві­єн­ко. Не ви­клю­че­но, що, ада­пту­ю­чи емі­рат­ський до­свід до ро­сій­сько­го клі­ма­ту, ці дві кон­то­ри об’єд­на­ють в одне Мі­ні­стер­ство Май­бу­тньо­го Ща­стя. У нас же бо­роть­ба за ско­ро­че­н­ня чи­нов­ни­цько­го апа­ра­ту. Ві­зит спі­ке­ра Ма­тві­єн­ко в ОАЕ був ко­ро­тко­ча­сним, то­му во­на не весь ва­жли­вий до­свід ці­єї кра­ї­ни при­ве­зла. Там ще є сим­па­ти­чний де­віз кра­ї­ни: «Ал­лах, на­ція, пре­зи­дент». До ре­чі, оскіль­ки ОАЕ — аб­со­лю­тна мо­нар­хія, по­са­да пре­зи­ден­та там пе­ре­да­є­ться спад­ко­во, що теж є сенс пе­ре­йня­ти. Що­прав­да, у на­шо­го пре­зи­ден­та до­чки та­кі за­се­кре­че­ні, що якщо ра­птом що, їх мо­жуть і не зна­йти.

■ Пиль­ний ін­те­рес до до­сві­ду та­ких кра­їн, як ОАЕ, ви­кли­ка­ний тим, що Ро­сія пов­ні­стю роз­ча­ру­ва­ла­ся у За­хо­ді. Ви­сту­па­ю­чи з до­по­від­дю на пар­ла­мент­ських слу­ха­н­нях «Ро­сія — За­хід», гла­ва ко­мі­те­ту Дер­жав­ної ду­ми у між­на­ро­дних спра­вах Оле­ксій Пу­шков так пря­мо й ска­зав: «Ро­сія при­пи­ни­ла спри­йма­ти лі­дер­ство За­хо­ду».

■ Цю по­зу пов­но­го від­вер­та­н­ня від За­хо­ду дру­жно зайня­ли всі без ви­ня­тку по­лі­ти­ки й ста­ту­сні екс­пер­ти Ро­сії. І не ли­ше та­кі ка­ри­ка­тур­ні пер­со­на­жі, як спі­кер Ма­тві­єн­ко або де­пу­тат Пу­шков. А й та­кий, на­при­клад, ре­спе­кта­бель­ний екс­перт, як Фе­дір Лук’янов, го­ло­ва пре­зи­дії Ра­ди із зов­ні­шньої й обо­рон­ної по­лі­ти­ки, який опу­блі­ку­вав у РІА «Но­во­сти» ста­т­тю, в якій на­ма­гав­ся об­грун­ту­ва­ти те, що «Ро­сії не тре­ба впи­су­ва­ти­ся в за­хі­дну іє­рар­хію, оскіль­ки епо­ха G8 за­кін­чи­ла­ся».

■ «Ві­сім­ка» від­обра­жа­ла пев­ну епо­ху, ко­ли Ро­сія дій­сно пра­гну­ла ін­те­гру­ва­ти­ся в так зва­ний роз­ши­ре­ний За­хід», — зга­дує Фе­дір Лук’янов. І тут-та­ки ди­ву­є­ться: «Чо­му ту­ди вхо­ди­ла Ро­сія, ні­хто ні­ко­ли ви­ра­зно по­ясни­ти не міг». Не­ві­до­мо, у ко­го кон­кре­тно Фе­дір Лук’янов ви­ма­гав по­яснень, чо­му Ро­сія хо­ті­ла ін­те­гру­ва­ти­ся у світ За­хо­ду, але, вва­жаю, як­би він за­пи­тав будь-ко­го з тих со­тень ти­сяч на­у­ков­ців, під­при­єм­ців або фа­хів­ців, які ви­їха­ли на за­хід остан­ні­ми ро­ка­ми, будь-хто з них по­яснив би йо­му, на­ві­що по­трі­бна ін­те­гра­ція у світ сво­бо­ди й де­мо­кра­тії. Або будь-хто з тих, з ким він, Фе­дір Лук’янов, у 90-ті ро­ки як спів­ро­бі­тник аме­ри­кан­ської ком­па­нії брав участь у спіль­но­му з Держ­ком­май­ном РФ про­е­кті з під­трим­ки при­ва­ти­за­ції у Ро­сії.

■ Ба­га­то з тих пред­став­ни­ків ро­сій­ської вер­хів­ки, хто в 90-ті в осо­би­стій яко­сті ін­те­гру­ва­ли­ся в За­хід, хо­ті­ли б обме­жи­ти­ся са­ме осо­би­стою ін­те­гра­ці­єю, щоб ко­ри­сту­ва­ти­ся всі­ма бла­га­ми за­хі­дної ци­ві­лі­за­ції з її ком­фор­том і до­ста­тком, ме­ди­ци­ною й від­мін­ною осві­тою для ді­тей. Але при цьо­му Ро­сію хо­ті­ли б за­ли­ши­ти у су­тін­ках ар­ха­ї­ки, у яких так зру­чно кра­сти й три­ма­ти­ся при вла­ді на одній осо­би­стій від­да­но­сті на­чаль­ству, уни­ка­ю­чи та­кої не­при­єм­ної в по­лі­ти­ці й бі­зне­сі ре­чі, як кон­ку­рен­ція.

■ Ко­ли ця мо­дель осо­би­стої ін­те­гра­ції роз­би­ла­ся об «крим­наш», у ро­сій­ської вер­хів­ки ви­ни­кла смер­тель­на обра­за на світ За­хо­ду, й ан­ти­за­хі­дна ри­то­ри­ка ста­ла го­лов­ним змі­стом ро­сій­ської про­па­ган­ди та ді­яль­но­сті МЗС Ро­сії. Там на­віть за­ве­ли спе­ці­аль­ну спів­ро­бі­тни­цю, якій єди­ним по­са­до­вим обов’яз­ком по­став­ле­но сва­ри­ти За­хід й огри­за­ти­ся на будь-які кри­ти­чні за­ува­же­н­ня на адре­су Ро­сії. Ця спів­ро­бі­тни­ця на ім’я Ма­рія За­ха­ро­ва на­че за до­по­мо­гою ча­клун­ства або ма­ши­ни ча­су пе­ре­не­се­на в на­ші дні з ко­му­наль­ної ку­хні до­хру­щов­ських ча­сів. Тоб­то з ча­сів до ті­єї бла­го­сло­вен­ної істо­ри­чної ми­ті, ко­ли Ми­ки­та Сер­гі­йо­вич роз­се­лив ра­дян­ських лю­дей у п’яти­по­вер­хів­ки, по­зба­вив­ши на­ших жі­нок не­об­хі­дно­сті ве­сти по­стій­ну вій­ну за кон­фор­ки й чер­гу в ту­а­лет.

■ Будь-яка по­ле­мі­ка за­хі­дних ди­пло­ма­тів з Ма­рі­єю За­ха­ро­вою ви­гля­дає як кон­флікт учня му­зи­чної шко­ли з під­лі­тком, який від­мо­тав тер­мін на малолітці. Рід­кі­сний ви­па­док, ко­ли За­ха­ро­ва об­хо­ди­ться без пе­ре­хо­ду на осо­би­стість опо­нен­та, ви­пав ми­ну­ло­го ти­жня, 12.04.2016 гла­ві зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ві­дом­ства ЄС Фе­де­рі­ко Мо­ге­рі­ні. Ета Мо­ге­рі­ні ма­ла не­обе­ре­жність ска­за­ти, що «ко­ли­шніх від­но­син з Ро­сі­єю не бу­де, по­ки Мо­сква не по­чне по­ва­жа­ти між­на­ро­дне пра­во». Ма­рія За­ха­ро­ва мит­тє­во да­ла зво­ро­тку: «По­вер­не­н­ня до ко­ли­шніх від­но­син Ро­сії та ЄС не бу­де в прин­ци­пі». Тоб­то не­ща­сна Єв­ро­па мо­же ві­чність сто­я­ти нав­ко­лі­шки й про­тя­гу­ва­ти Ро­сії бла­га­ю­чу ру­ку без най­мен­шої на­дії на вза­єм­ність і про­ба­че­н­ня.

■ За всім цим сто­їть по-сво­є­му по­слі­дов­на по­лі­ти­ка ро­сій­сько­го МЗС. Йо­го гла­ва, Сер­гій Лав­ров ко- ро­тко ви­клав її на сто­рін­ках «Рос­сий­ской га­зе­ты» від 10.04.2016 у пу­блі­ка­ції під на­звою «На­о­дин­ці із За­хо­дом». У стат­ті Сер­гій Лав­ров по­від­ав про під­го­тов­ку но­вих «до­ктри­наль­них до­ку­мен­тів»: «Стра­те­гії на­ціо­наль­ної без­пе­ки» та «Кон­це­пції зов­ні­шньої по­лі­ти­ки Ро­сії». Річ у тім, по­яснює Сер­гій Лав­ров, що, «за­ли­шив­шись на­о­дин­ці із За­хо­дом, са­ме Ро­сія за­ли­ша­є­ться гло­баль­ним лі­де­ром у від­сто­ю­ван­ні та­ких по­нять, як спра­ве­дли­вість і при­хиль­ність нор­мам мі­жна­ро­дно­го пра­ва».

■ Що­до спра­ве­дли­во­сті й мі­жна­ро­дно­го пра­ва пі­сля Кри­му і Дон­ба­су ко­мен­ту­ва­ти не­має не­об­хі­дно­сті. А от про при­чи­ни по­го­лов­ної абе­ра­ції по­лі­ти­чно­го зо­ру у ро­сій­ських по­лі­ти­ків, екс­пер­тів і спів­ро­бі­тни­ків ЗМІ є сенс за­ми­сли­ти­ся. «На­о­дин­ці із За­хо­дом», «Ро­сія і Єв­ро­па», — у та­кій си­сте­мі ко­ор­ди­нат зви­кли ми­сли­ти ро­сій­ські лі­де­ри гро­мад­ської дум­ки. А слі­дом за ни­ми й біль­шість ро­сі­ян. Не звер­та­ю­чи ува­ги, що Ро­сія — це 1,5% сві­то­во­го ВВП, США — 20%, а весь За­хід — це більш як по­ло­ви­на сві­то­вої еко­но­мі­ки. Що Ро­сія ні­чо­го не ви­ро­бляє, окрім ви­ко­пної гря­зі і зброї, а на За­хо­ді зо­се­ре­дже­на вся сві­то­ва на­у­ка і те­хно­ло­гії.

■ Є дві при­чи­ни, че­рез які ро­сі­я­ни ба­чать світ у та­ких спо­тво­ре­них про­пор­ці­ях. Пер­ша пов’яза­на з мо­жли­ві­стю Ро­сії цей світ зни­щи­ти. Це до­сить див­ний погляд на ре­чі, ви­хо­дя­чи з яко­го, ми по­вин­ні на рів­них спіл­ку­ва­ти­ся, на­при­клад, з ен­це­фа­лі­тним клі­щем, оскіль­ки у нас з ці­єю тва­ри­ною при­бли­зно рів­ні шан­си зни­щи­ти один одно­го. На­вряд чи ба­зо­ва­на на цьо­му фа­кті ідея рів­них прав лю­ди­ни і клі­ща ма­ти­ме ши­ро­ку під­трим­ку, окрім як у кіль­кох фа­на­ти­чних зоо­за­хи­сни­ків і у са­мих клі­щів.

■ Дру­га при­чи­на спо­тво­ре­н­ня по­лі­ти­чно­го зо­ру пов’яза­на з яви­щем, яке мо­жна на­зва­ти «кар­то­гра­фі­чним па­трі­о­ти­змом». Ро­сій­ські по­лі­ти­ки ду­же по­лю­бля­ють дов­го ди­ви­ти­ся на по­лі­ти­чну кар­ту сві­ту. І від­чу­ва­ють у цю мить гли­бо­ке за­до­во­ле­н­ня, що пе­ре­хо­дить ін­ко­ли в го­стру на­со­ло­ду. На кар­ті Ро­сія на­ба­га­то біль­ша за Єв­ро­пу й ціл­ком по­рів­нян­на зі всім сві­то­вим За­хо­дом. При цьо­му якось за­бу­ва­ють, що кар­та — це всьо­го ли­ше знак. І якщо на кар­ті Іта­лія схо­жа на чо­біт, а Скан­ди­на­вія — на ко­та, це аб­со­лю­тно не озна­чає, що до Іта­лії тре­ба ста­ви­ти­ся, як до взу­т­тя, а Скан­ди­на­вію годувати ві­ска­сом. Зна­ко­вий фе­ти­шизм, ха­ра­ктер­ний для по­стмо­дер­ну, — це все­та­ки пев­ний мен­таль­ний при­йом, допу­сти­мий, на­при­клад, у ми­сте­цтві, але не­прийня­тний у по­лі­ти­ці.

■ По­лі­ти­чні кар­ти до­брі для по­зна­че­н­ня кор­до­нів кра­їн і їх роз­та­шу­ва­н­ня. Але для ро­сій­ських по­лі­ти­ків і екс­пер­тів слід бу­ло б ви­пу­ска­ти кар­ти, на яких роз­мір дер­жа­ви за­ле­жав би від її час­тки у сві­то­вій еко­но­мі­ці, а та­кож кар­ти, що від­обра­жа­ють вне­сок кра­ї­ни у на­у­ку і куль­ту­ру. Ду­же б спри­я­ло ко­ри­гу­ван­ню по­лі­ти­чно­го зо­ру й по­вер­нен­ню в ре­аль­ний світ.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.