Сам со­бі і по­ле бою, і пол­ки, і зна­ме­на

Den (Ukrainian) - - Культура - Ель­ві­ра ЗАГУРСЬКА, те­а­тро­зна­вець

Від­да­ю­чи да­ни­ну одно­му із най­за­гад­ко­ві­ших ге­ні­їв сві­то­вої дра­ма­тур­гії, чий від­хід у кра­щі сві­ти на­ра­хо­вує в кві­тні 2016- го рів­но 400 ро­ків, в афі­ші На­ціо­наль­но­го те­а­тру ім. І. Фран­ка з’яви­ла­ся вистава « Рі­чард ІІІ » . По­ста­нов­ни­ком та ав­то­ром му­зи­чно­го оформ­ле­н­ня є зна­ний ре­жи­сер Ав­тан­діл Вар­сі­ма­шві­лі ( Гру­зія). У ро­лі Рі­чар­да ІІІ — по­пу­ляр­ний укра­їн­ський актор Бо­г­дан Бе­нюк.

■ Спе­ци­фі­ка дра­ма­тур­гії Шек­спі­ра в то­му, що він ча­сто про­по­нує чі­тко ви­ва­же­ну й ви­ві­ре­ну схе­му вчин­ків, яку ре­жи­сер мо­же по­тра­кту­ва­ти в ба­жа­но­му для се­бе клю­чі. Від­по­від­но, мо­ти­ва­ція цих вчин­ків змі­ню­є­ться, а з нею — са­ма суть. Пи­та­н­ня «Про що вистава?» — у ви­пад­ку з цим «Рі­чар­дом ІІІ», при ні­би­то зов­ні­шній оче­ви­дно­сті — не є та­ким про­стим.

Во­на не про не­до­лю­бле­ність у ди­тин­стві че­рез фі­зи­чну ва­ду, на­слід­ком якої ста­ло ду­шев­не ка­лі­цтво. Хо­ча Рі­чард ні­би й з роз­пу­кою по­вто­рює: « Ма­мо... Ма­мо.. » — це йо­му не за­ва­жає за­ки­ну­ти їй за­шмор­га на шию ( у ро­лі гер­цо­ги­ні Йорк­ської — Лю­дми­ла Смо­ро­ді­на). Всі йо­го по­чу­т­тя в прин­ци­пі є вда­ло роз­ра­хо­ва­ною ма­ні­пу­ля­ці­єю, ви­щим про­я­вом якої є ві­ра са­мо­го ма­ні­пу­ля­то­ра в свої сло­ва. Та й йо­го горб якось не осо­бли­во й по­мі­тний, йо­го « ком­пен­сує » , за­би­ра­ю­чи на се­бе ува­гу меч, на який Рі­чард опи­ра­є­ться. Від­по­від­но, те­ма фі­зи­чної по­твор­но­сті го­лов­но­го ге­роя, на­слід­ком якої є йо­го по­твор­ність мо­раль­на, не є про­від­ною, як в ря­ді май­же усіх по­ста­но­вок ці­єї істо­ри­чної хро­ні­ки.

■ Во­на не про то­таль­ну від­су­тність лю­бо­ві — але її тут і не мо­же бу­ти. Її слаб­кий від­блиск ле­жить на став­лен­ні Рі­чар­да до ле­ді Ан­ни ( Те­тя­на Шля­хо­ва), ба­тька та чо­ло­ві­ка якої, як і її са­му, він вби­ває. Але це рад­ше по­тре­ба, ніж­по­чу­т­тя.

Во­на, за ве­ли­ким ра­хун­ком, і не про вла­ду. Трон, схо­жий на електричний сті­лець, про­довж дії за­ли­ша­є­ться по­ро­жнім, ли­ше зрід­ка в ньо­го сі­дає Рі­чард, на йо­го кра­є­чок — королева Єли­за­ве­та (Ан­же­лі­ка Сав­чен­ко).

■ Про що ж то­ді « Рі­чард ІІІ » ?

Істин­ну при­ро­ду ре­чей мо­жна зро­зу­мі­ти зав­дя­ки ті­ням, че­рез які про­яв­ля­є­ться справ­жня су­тність ге­ро­їв, але цей при­йом, на жаль, « ще­зає » з дру­гої ча­сти­ни ви­ста­ви. Як і ще один, без- умов­но ва­жли­вий за сво­їм «по­си­лом»: пі­сля сво­єї смер­ті брат Рі­чар­да Ге­орг, гер­цог Кла­ренс (Остап Сту­пка), а за ним і один із йо­го вбивць ( Пав­ло Мо­скаль), яко­го вби­ває ін­ший, пі­ді­йма­ю­ться на по­міст, звід­ки з по­лег­ше­н­ням огля­да­ють «су­є­ту су­єт». І хо­ча Шек­спір — ми­тець епо­хи Від­ро­дже­н­ня, в цьо­му чі­тко про­слі дко­ву­ю­ться ба­ро­ко­ві впли­ви: жи­т­тя — це стра­ж­да­н­ня, звіль­не­н­ням від яких є смерть. Але звіль­ни­ли­ся ду­ші ли­ше цих двох пер­со­на­жів, то­ді як во­ни не біль­ше і не мен­ше грі­шні за всіх ін­ших.

■ У ви­ста­ві є ба­га­то про­мо­ви­стих де­та­лей. Рі­чард зво­ру­шли­во роз­чі­сує дов­ге та пи­шне во­лос­ся Ан­ни у сце­нах, що пе­ре­ду­ють їхньо­му він­чан­ню та її вбив­ству, фа­кти­чно за­мі­ню­ю­чи їй чо­ло­ві­ка та ба­тька; Рі­чард з бра­том Ге­ор­гом зга­дує ди­тин­ство, уяв­но гра­ю­чи на скри­пці та кла­ве­си­ні; пі­сля цьо­го Рі­чард відправляє йо­го у в’язни­цю, а по­тім вби­ває ру­ка­ми на­йма­них вбивць. Про­мо­ви­стою є і сце­но­гра­фія ви­ста­ви (сце­но­граф та ху­до­жник по ко­стю­мах — Мі­ро­ні Шве­лі­дзе, Гру­зія). Сто­ли, по­став­ле­ні в ряд, ство­рю­ють алю­зію на «Та­єм­ну ве­че­рю». За ни­ми си­дить ще жи­вий ко­роль Едвард (Ва­силь Ма­зур) з дво­ря­на­ми, яких пі­зні­ше, один по одно­му, кла­дуть в них, не­мов в до­мо­ви­ни. За ни­ми ста­ють, по­вер­та­ю­чись із по­той­біч­чя, май­же усі дійові осо­би, бо до фі­на­лу ви­ста­ви сце­на по­ро­жніє, і за­клик Рі­чар­да: «За мною ті, хто лю­бить тут ме­не!» — лу­нає в по­ро­жне­чу.

І в цьо­му квін­те­сен­ція ви­ста­ви: лю­ди­на зда­тна вла­сни­ми ру­ка­ми зни­щи­ти своє жи­т­тя. Мо­ти­ва­ції, ці­лі та пра­гне­н­ня тут мо­жуть бу­ти яки­ми зав­го­дно, але, про­ра­хо­ву­ю­чи все на де­кіль­ка хо­дів впе­ред, все одно по­ми­ли­шся в го­лов­но­му, якщо чи­ниш зло. Рі­чар­да ні­що не мо­же зу­пи­ни­ти, зла­ма­ти, вби­ти, крім ньо­го са­мо­го. Він — сам со­бі і по­ле бою, і пол­ки, і зна­ме­на. Він не ги­не в по­єдин­ку з Рі­чмон­дом, цьо­го пер­со­на­жу у ви­ста­ві вза­га­лі не­має. Він є сам при­чи­ною сво­єї смер­ті.

■ Вистава на­да­лі змі­ню­ва­ти­ме­ться — ве­ли­кою мі­рою зав­дя­ки при­ро­ді актор­сько­го та­лан­ту Бо­г­да­на Бе­ню­ка. Іно­ді крізь образ Рі­чар­да « ви­зи­рає » то один, то ін­ший пер­со­на­жз ба­га­то­го ар­се­на­лу ро­лей акто­ра; тих ро­лей, зав­дя­ки яким йо­го так лю­бить пу­блі­ка. Мо­жна при­пу­сти­ти, що да­лі та­ких мо­мен­тів по­біль­шає. І хо­ча вистава за­дов­га, а су­ча­сний гля­дач жи­ве у швид­шо­му ри­тмі, але з впев­не­ні­стю мо­жна ска­за­ти, що «Рі­чар­да ІІІ» по­ди­ви­ти­ся варто.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Про що в ре­зуль­та­ті ви­йшов спе­ктакль «Рі­чард III» в те­а­трі

ім. І. Фран­ка?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.