Кон­кур­су Го­ро­ви­ця бу­ти!

Про­ре­ктор Ки­їв­сько­го ін­сти­ту­ту му­зи­ки ім. Р. Глі­є­ра Юрій Зіль­бер­ман роз­по­вів «Дню», як вда­ло­ся обі­йти «рифи» і не да­ти «по­то­ну­ти» най­пре­сти­жні­шо­му в на­шій кра­ї­ні му­зи­чно­му зма­ган­ню

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на ПОЛІЩУК, «День»

ЗІР­КИ І ЗІРОЧКИ

Юрій Абра­мо­вич, пре­зи­дент Мі­жна­ро­дно­го бла­го­дій­но­го фон­ду кон­кур­су Во­ло­ди­ми­ра Го­ро­ви­ця і ге­не­раль­ний ди­ре­ктор Мі­жна­ро­дно­го кон­кур­су мо­ло­дих пі­а­ні­стів пам’яті Во­ло­ди­ми­ра Го­ро­ви­ця на­га­дав, що че­рез скла­дну си­ту­а­цію в Укра­ї­ні в 2014—2015 ро­ках Кон­курс Го­ро­ви­ця дві­чі пе­ре­но­си­ли, і на­віть сто­я­ло пи­та­н­ня, бу­ти чи не бу­ти цьо­му пре­сти­жно­му зма­ган­ню в на­шій кра­ї­ні (цей єди­ний в Укра­ї­ні кон­курс із 2004 р. є чле­ном Все­сві­тньої фе­де­ра­ції між­на­ро­дних му­зи­чних кон­кур­сів (WFIMC), яка за сво­їм ста­ту­сом при­рів­ню­є­ться до та­ких ор­га­ні­за­цій, як Олім­пій­ський ко­мі­тет, ФІФА, ЮНЕСКО, ВООЗ). Сьо­го­дні мо­жна ска­за­ти, чор­ні дні по­за­ду. Ди­ре­кція кон­кур­су ухва­ли­ла рі­ше­н­ня про про­ве­де­н­ня XI Мі­жна­ро­дно­го кон­кур­су мо­ло­дих пі­а­ні­стів пам’яті Во­ло­ди­ми­ра Го­ро­ви­ця («Го­ро­виць-де­бют», «Мо­лод­ша» і «Се­ре­дня» гру­пи) з 20 кві­тня по 4 трав­ня. За­яв­ки по­да­ли близь­ко 200 осіб, а ві­ді­бра­ли 77 пі­а­ні­стів із 10 кра­їн. Уся укра­їн­ська фор­те­пі­ан­на шко­ла бу­де ши­ро­ко пред­став­ле­на юни­ми та­лан­та­ми! Зма­га­ти­му­ться му­зи­кан­ти в за­лі Бу­дин­ку вче­них (там прекрасна аку­сти­ка), а на­го­ро­дже­н­ня ла­у­ре­а­тів і ди­пло­ма­тів та фі­наль­ний кон­церт пе­ре­мож­ців від­бу­де­ться в На­ціо­наль­ній фі­лар­мо­нії.

Жу­рі в «Се­ре­дній гру­пі» очо­лить Оле­ксандр Злотник, ві­до­мий ком­по­зи­тор, ре­ктор Ки­їв­сько­го ін­сти­ту­ту му­зи­ки ім. Р. М. Глі­є­ра, а в «Мо­лод­шій гру­пі» і «Го­ро­виць-де­бют» го­ло­вою бу­де Ва­ле­рій Козлов, про­фе­сор по кла­су фор­те­пі­а­но На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії Укра­ї­ни. За сло­ва­ми Ю. Зіль­бер­ма­на, «Го­ро­виць-де­бют» — най­улю­бле­ні­ший йо­го кон­курс, оскіль­ки тут на­ро­джу­ю­ться но­ві іме­на, юні пі­а­ні­сти-зірочки.

— У юних му­зи­кан­тів у 1112 ро­ків ли­ше по­чи­нає фор­му­ва­ти­ся їхнє твор­че «я», во­ни вча­ться ви­сту­па­ти пе­ред пу­блі­кою, на­би­ра­ю­ться до­сві­ду зма­га­н­ня, від­то­чу­ють те­хні­чну май­стер­ність гри на фор­те­пі­а­но, а го­лов­не — юні пі­а­ні­сти при­ва­блю­ють сво­єю без­по­се­ре­дні­стю, — вва­жає Ю. ЗІЛЬ­БЕР­МАН. — Кон­курс прой­де в трьох ту­рах. Кра­щі з кра­щих (у тре­тьо­му ту­рі) ви­сту­плять з сим­фо­ні­чним ор­ке­стром, а ди­ри­гу­ва­ти бу­дуть ві­до­мі ма­е­стро — Во­ло­ди­мир Сі­рен­ко, Ми­ко­ла Дя­дю­ра і Ві­та­лій Про­та­сов.

До ре­чі, окрім гро­шо­вої скла­до­вої (на­при­клад, за пер­ше мі­сце в «Се­ре­дній гру­пі» — 5 ти­сяч до­ла­рів, а в «Мо­лод­шій» — $2000) пе­ре­мож­ці ма­ти­муть мо­жли­вість ви­сту­па­ти в пре­сти­жних за­лах в Укра­ї­ні і за кор­до­ном.

Чле­ни жу­рі в пер­шо­му ту­рі про­сто ка­жуть — «так» чи «ні», в дру­го­му — ви­став­ля­ють ба­ли в сво­їх бло­кно­тах, а по­тім ко­жен ви­но­сить свій вер­дикт — про­хо­дить кон­кур­сант до тре­тьо­го ту­ру чи ні. До ре­чі, чле­ни суд­дів­ської бри­га­ди не обговорюють між со- бою уча­сни­ків, не до­пу­ска­є­ться, аби під час кон­кур­су до жу­рі під­хо­ди­ли сто­рон­ні. А ось пі­сля тре­тьо­го ту­ру вже від­бу­ва­є­ться ре­тель­ний ма­те­ма­ти­чний під­ра­ху­нок ба­лів (на осно­ві По­ло­же­н­ня про кон­курс), всі го­ло­су­ють, ви­зна­ча­ю­чи ла­у­ре­а­тів і ди­пло­ман­тів, ві­дзна­ча­ю­чи пі­а­ні­стів рі­зни­ми спе­ці­аль­ни­ми при­за­ми.

25 кві­тня ви­сту­пить пе­ре­мо­жець «Го­ро­виць-де­бю­ту» ра­зом із Сим­фо­ні­чним ор­ке­стром На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії. А по­тім зі­грає Ан­то­ній Ба­ри­шев­ський — ни­ні со­ліст Фі­лар­мо­нії, ла­у­ре­ат ба­га­тьох пре­сти­жних між­на­ро­дних кон­кур­сів, який свій зо­ря­ний шлях по­чи­нав у нас.

2 трав­ня пі­а­ні­сти з« Мол од­шої гру­пи» ви­сту­плять з На­ціо­наль­ним сим­фо­ні­чним орк естром Укра­ї­ни( ди­ри­гент В. Сі­ре нко) ; 3і4 трав­ня кон­кур­сан­ти «Се­ре­дньої гру­пи »— з му­зи­кан­та­ми Фі­лар­мо­ні­чно­го ор­ке­стру (ди­ри­гент М. Дя­дю ра). Га­зе­та «День» ви­сту­пить і н фор­ма­цій­ним пар­те­ром кон­кур­су.

«ГО­РО­ВИЦЬ БУВ МЕ­НІ ЯК БРАТ...»

Юрій Абра­мо­вич знає про Го­ро­ви­ця все! Май­же все. Він ав­тор ше­сти книг, при­свя­че­них жи­т­тю і твор­чо­сті ле­ген­дар­но­го му­зи - кан­та. Дня­ми у ви­дав­ни­цтві «Кля­кса» ви­йшла но­вин­ка — «Го­ро­виц был мне как брат...» (ли­сти На­та­на Міль­штей­на Во­ло­ди­ми­ру Го­ро­ви­цю: від пов­сяк­ден­но­го жи­т­тя до твор­чо­сті). Ця мо­но­гра­фія від­кри­ває нам світ двох ви­да­тних му­зи­кан­тів ХХ сто­лі­т­тя — скри­па­ля і пі­а­ні­ста, дру­жба яких три­ва­ла 68 ро­ків!

—В Єль с ь ко­му уні­вер­си­те­ті збе­рі­га­є­ться ар­хів ве­ли­ких му­зи­кан­тів Аме­ри­ки ,— на­га­дує Ю. Зіль­бер­ман. — Там се­ред ли­стів, які бу­ли на­прав­ле­ні Во­ло­ди­ми­ру Са­мій­ло­ви­чу Го­ро­ви­цю, є 18 ра­ри­те­тів від На­та­на Ми­ро­но­ви­ча

Міль­штей­на (10 ли­стів, 7 те­ле­грам і одна ли­стів­ка). Я дав­но хо­тів по­зна­йо­ми­ти­ся з ци­ми ма­те­рі­а­ла­ми. До ре­чі, аби по­тра­пи­ти до цьо­го ар­хі­ву, по­трі­бно на­да­ти дві ре­ко­мен­да­ції ві­до­мих лю­дей США. Все, що то­бі по­трі­бно, мо­жна ко­пі­ю­ва­ти, і ко­штує це зов­сім не­до­ро­го. Ме­не за­ці­ка­ви­ла ба­га­то­рі­чна дру­жба двох зна­ме­ни­то­стей. Во­ни по­зна­йо­ми­ли­ся 1921 ро­ку в Ки­є­ві (вул. Ве­ли­ка Жи­то­мир­ська, 10). То­ді в го­стях у сім’ї Го­ро­ви­ців бу­ли ле­ген­дар­ні му­зи­кан­ти С.Тар­нов­ський, С.Блу­мен­фельд і Г.Ней­га­уз. Пі­сля ве­че­рі ді­ти пі­шли до сво­єї кім­на­ти, і ко­ли Во­ло­дя по­чав гра­ти на фор­те­пі­а­но, то, як зга­ду­вав Міль­штейн, «між на­ми від­бу­ла­ся хі­мі­чна ре­а­кція» — за­ро­ди­ла­ся дру­жба і сим­па­тія. По­тім чо­ти­ри ро­ки (з 1922 по 1925) во­ни ра­зом ви­сту­па­ли з кон­цер­та­ми по Укра­ї­ні, Ро­сії, Бі­ло­ру­сі, Гру­зії. І скрізь їх су­про­во­джу­вав ве­ли­кий успіх. Дру­жба Во­ло­ді і На­та­на три­ва­ла до смер­ті Го­ро­ви­ця в 1989 р.

На­га­даю, Во­ло­ди­мир був вун­дер­кін­дом. Він всту­пив до кон­сер­ва­то­рії, ко­ли йо­му бу­ло... де­сять ро­ків. Пер­ші кро­ки в му­зи­ці ро­бив ра­зом із ма­тір’ю, яка вва­жа­ла, що син ста­не ком­по­зи­то­ром або ви­кла­да­чем му­зи­ки ( цим шля­хом пі­шли йо­го бра­ти і се­стра). Во­ло­дя всту­пив до кла­су Во­ло­ди­ми­ра Пу­халь­сько­го, го­ди­на­ми про­си­джу­вав за ін­стру­мен­том.

У 20 ро­ків Во­ло­дя став ви­сту­па­ти з кон­цер­та­ми. Він трі­ум­фаль­но де­бю­ту­вав у 1922 р. в Хар­ко­ві. Йо­го вір­ту­о­зне во­ло­ді­н­ня ін­стру­мен­том за­хо­плю­ва­ло пу­блі­ку. По­тім кон­цер­ту­вав спіль­но зі скри­па­лем Н.Міль­штей­ном по мі­стах ра­дян­ської Ро­сії. До ре­чі, Міль­штей­на вва­жа­ють одним з най­кра­щих пред­став­ни­ків кла­си­чної скри­пко­вої шко­ли XX сто­лі­т­тя. На­тан во­ло­дів до­ско­на­лою те­хні­кою ви­ко­на­н­ня, хо­ро­шим від­чу­т­тям фор­ми і сти­лю, до­ся­га­ю­чи осо­бли­во­го, те­пло­го і щи­ро­го зву­ча­н­ня скри­пки. А Го­ро­ви­ця му­зи­чні кри­ти­ки по­ча­ли на­зи­ва­ти «но­вим Лі­стом». Слу­ха­чам зда­ва­ло­ся, що пі­а­ніст не про­сто грає, а на­че ди­хає му­зи­кою! Пу­блі­ка апло­ду­ва­ла, а в пре­сі пи­са­ли, що зі­йшла но­ва зір­ка (ре­цен­зію «Му­зи­кан­ты ре­во­лю­ции» в «Изве­сти­ях» за 12.12.1922 р. на­пи­сав А. Углов — під цим псев­до­ні­мом дру­ку­вав­ся На­ро­дний ко­мі­сар осві­ти А.Лу­на­чар­ський).

Зна­є­те, ви­вча­ю­чи до­ку­мен­ти, у ме­не скла­ло­ся вра­же­н­ня, що Ван­да Го­ро­виць-То­ска­ні­ні, дру­жи­на пі­а­ні­ста, зни­щи­ла аб­со­лю­тно все, що, на її дум­ку, мо­гло при­ни­зи­ти ве­лич «остан­ньо­го ро­ман­ти­ка ХХ сто­лі­т­тя». Зав­дя­ки спо­га­дам Н.Міль­ште­на, ми зна­є­мо, що Во­ло­ди­мир не ли­ше пе­ре­пи­су­вав­ся з рі­днею, але й фі­нан­со­во до­по­ма­гав, над­си­лав по­сил­ки. Не­має да­них і про зу­стріч Во­ло­ди­ми­ра з ба­тьком у Па­ри­жі. Річ у тім, що в 1930-у за­а­ре­шту­ва­ли бра­та Го­ро­ви­ця — Гри­го­рія, і він три ро­ки від­си­дів на Со­лов­ках. У то­му ж ро­ці по­мер­ла ма­ма Во­ло­ди­ми­ра, Со­фія Го­ро­виць. А в ар­хі­ві не­має про ці по­дії жо­дно­го ряд­ка! Є про­грам­ки кон­цер­тів, фо­то­гра­фії, ли­сти ім­пре­са­ріо, на­віть ра­хун­ки го­те­лів, а ось про тра­ге­дію сім’ї — ні­чо­го...

То­му я ви­рі­шив більш ре­тель­но про­ди­ви­ти­ся до­ку­мен­ти і про­ко­мен­ту­ва­ти ли­сти Н.Міль­ште­на до В.Го­ро­ви­ця. Так на­ро­ди­ла­ся ця кни­га. Кіль­ка ра­зів я їздив до Оде­си, зна­йшов у ар­хі­вах ці­ка­ві фа­кти про На­та­на, йо­го вчи­те­лів, а ще з’ясу­ва­ло­ся, що і Во­ло­дя, і На­тан змінили со­бі да­ти на­ро­дже­н­ня, аби їх не за­бра­ли до вій­ська, але про пі­а­ні­ста ми зна­ли (ще 1990 р. бу­ла опу­блі­ко­ва­на ко­пія сві­до­цтва про на­ро­дже­н­ня, де зна­чив­ся 1903 рік, а не 1904!), а ось На­тан Міль­штейн при­му­дрив­ся при­пи­са­ти со­бі аж два ро­ки (він на­ро­див­ся, як з’ясу­ва­ло­ся, 1902 ро­ку).

У 1942 р., пе­ре­бу­ва­ю­чи у Ва­шинг­то­ні, Міль­штейн, на­ді­слав ли­ста Во­ло­ді, де по­ді­лив­ся вра­же­н­ня­ми про Сьо­му сим­фо­нію Д. Шо­ста­ко­ви­ча ( ди­ри­гу­вав А. То­ска­ні­ні) і про­по­ну­вав Го­ро­ви­цю да­ти ра­зом із Ра­хма­ні­но­вим кон­церт, аби зі­бра­ти ко­шти для по­треб ар­мії, адже то­ді ви­ру­ва­ла Дру­га сві­то­ва вій­на. Бла­го­дій­ний кон­церт від­був­ся 23.04.1943 р. в Кар­не­гі-Хо­лі і зі­брав 10 млн. 941 тис. до­ла­рів! У мо­їй кни­зі мо­жна по­ба­чи­ти га­зе­тне ого­ло­ше­н­ня в «Нью-Йорк Таймс». По­ду­май­те тіль­ки — зі­бра­но ко­ло­саль­ну су­му (а на сьо­го­дні­шній день це май­же мі­льярд) — в істо­рії та­ко­го не бу­ло! До ре­чі, Го­ро­виць грав ра­зом з То­ска­ні­ні (Ра­хма­ні­нов на той час уже по­мер)...

Так на­ро­ди­ла­ся кни­га «Го­ро­виц был мне как брат...», хо­ча го­лов­ною я вва­жаю мо­но­гра­фію «Се­мь очер­ков о Вла­ди­ми­ре Го­ро­ви­це», яка ви­йшла 2011 ро­ку. Зна­є­те, для ме­не ва­жли­во, аби ві­до­мо­сті про ма­е­стро не спо­тво­рю­ва­ли­ся. На­га­даю, про Го­ро­ви­ця на­пи­са­но три мо­но­гра­фії ан­глій­ською мо­вою — Г.Пла­скін «Жи­т­тя Го­ро­ви­ця» (1981 р.), Г. Шон­берг «Го­ро­виць: жи­т­тя і му­зи­ка» (1992 р. ) і «Ве­чо­ри з Го­ро­ви­цем» Д. Дю­ба­ля (до ре­чі, остан­ній при­їжджав до Ки­є­ва в 2001 р. і був чле­ном жу­рі на­шо­го кон­кур­су). Мою книж­ку мо­жна на­зва­ти по­вер­не­н­ням істи­ни і ви­прав­ле­н­ням по­ми­лок. У ній мо­жна по­ба­чи­ти уні­каль­ні фо­то­гра­фії, які ра­ні­ше не дру­ку­ва­ли­ся: сім’ї Го­ро­ви­ця, йо­го дру­жи­ни, донь­ки, те­стя, ко­лег пі­а­ні­ста, сім’я На­та­на Міль­штей­на, ме­три­ки йо­го бра­тів і се­стри, осо­би­ста спра­ва «сту­ден­та Н.Міль­штей­на та ін.

«ЧАС НЕ ЗУ­ПИ­НИВ­СЯ ДЛЯ ГО­РО­ВИ­ЦЯ»

«Він по­вер­нув­ся!» — та­ки­ми за­го­лов­ка­ми ря­сні­ли га­зе­ти і в 1965 ро­ці, ко­ли прес-се­кре­тар Го­ро­ви­ця ого­ло­сив, що пі­а­ніст зно­ву ви­йде на сце­ну. Лю­ди до­бу сто­я­ли в чер­зі за кви­тка­ми: за ці дов­гі ро­ки мов­ча­н­ня йо­го не за­бу­ли. «Час не зу­пи­нив­ся для Го­ро­ви­ця за ті два­над­цять ро­ків, що ми­ну­ли від дня йо­го остан­ньо­го пу­блі­чно­го ви­сту­пу, — пи­сав кри­тик одно­го нью-йорк­сько­го жур­на­лу. — Слі­пу­чий блиск йо­го те­хні­ки, не­пе­ре­вер­ше­на си­ла та ін­тен­сив­ність ви­ко­на­н­ня, фан­та­зія і бар­ви­ста палітра — все це збе­ре­гло­ся не­по­ру­шним. Але ра­зом із тим у йо­го грі з’явив­ся, так би мо­ви­ти, но­вий ви­мір... Йо­го мо­жна на­зва­ти му­зи­чною зрі­лі­стю».

На­га­даю, свою остан­ню пла­тів­ку В.Го­ро­виць за­пи­сав за кіль­ка днів до смер­ті. 5 ли­сто­па­да 1989 ро­ку йо­го не ста­ло. Остан­нім при­хис­тком му­зи­кан­та став фа­міль­ний склеп То­ска­ні­ні в Мі­ла­ні. Так за­вер­шив­ся май­же 70-рі­чний му­зи­чний ма­ра­фон ве­ли­ко­го му­зи­кан­та. У ко­ли­шньо­му СРСР п’ять де­ся­ти­літь йо­го ім’я бу­ло під та­бу! На Ба­тьків­щи­ну до Ки­є­ва він по­вер­нув­ся в пам’яті лю­дей 1995 ро­ку, ко­ли бу­ло ор­га­ні­зо­ва­но Між­на­ро­дний кон­курс мо­ло­дих пі­а­ні­стів пам’яті зна­ме­ни­то­го ма­е­стро.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.