Кай­ну­гар­дур

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

По­за­вчо­ра в одній зі сто­ли­чних кни­га­рень «Є» був пред­став­ле­ний но­вий ро­ман Мар­кі­я­на Ка­ми­ша «Ки­їв-86». «Во­ни ле­ті­ли, аби вга­си­ти­ся по ве­ні пус­тка­ми за­сти­глих ву­лиць, по­ро­жні­ми про­спе­ктам і зав­мер­ли­ми пло­ща­ми».

Мар­кі­ян — мо­ло­дий ки­їв­ський пи­сьмен­ник, чор­но­биль­ський не­ле­гал, що су­мар­но про­вів у Зо­ні від­чу­же­н­ня по­над пів­ро­ку — без офі­цій­них до­зво­лів, на свій страх і ри­зик. Йо­го де­бю­тний ро­ман «Оформ­лян­дія або про­гу­лян­ка в Зо­ну» здо­був схваль­ні оцін­ки пре­си й не­що­дав­но ви­йшов дру­ком у фран­цузь­ко­му ви­дав­ни­цтві Flammarion.

«Ки­їв-86» — еко­ло­гі­чна ди­сто­пія. По­дії 1986-го обер­ну­ли­ся мас­шта­бною ка­та­стро­фою, че­рез яку Зо­на ста­ла зав­біль­шки з Мол­до­ву, по­гли­нув­ши й Ки­їв. Хре­ща­тик з Ан­дрі­їв­ським пе­ре­тво­ри­лись на не­про­ла­зні ха­щі, се­ред яких блу­ка­ють ри­сі, ло­сі і на­віть тигр, ви­пу­ще­ний ко­лись із зоо­пар­ку. Да­хи за­ро­ста­ють ку­ща­ми й де­ре­ва­ми. Мі­сто по­сту­по­во роз­тя­гу­ють на шма­тки ма­ро­де­ри — озбро­є­на кри­мі­наль­на пу­блі­ка, з якою без по­тре­би кра­ще не пе­ре­ти­на­ти­ся. Опо­від­ач — чи не єди­ний, хто во­дить сю­ди за­хі­дних ту­ри­стів-екс­тре­ма­лів, за­ро­бля­ю­чи цим на жи­т­тя. Основ­ну лі­нію скла­дає по­до­рож до Зо­ни го­лов­но­го ге­роя ра­зом з по­друж­жям япон­ців.

З одно­го бо­ку, тут є зви­чай­ні не­до­лі­ки ран­ньої про­зи. Від­чу­ва­є­ться по­спіх у мо­ві, схе­ма­ти­чність ха­ра­кте­рів, де­які сло­ва аж за­над­то улю­бле­ні ав­то­ром, як йо­го дій­сно міс­тке жар­гон­не «вти­чи­ти». Однак усе це ком­пен­су­є­ться май­стер­ним сю­же­то бу­ду­ва­н­ням, а, го­лов­не, без­цін­ним для ан­ти­у­то­пі­чної про­зи вмі­н­ням про­пи­су­ва­ти кра­є­ви­ди, за­да­ва­ти дов­кі­л­ля пер­со­на­жів. «Ду­хи сві­жо­сті-прохо­ло­ди, при­ви­ди струм­кої во­ди лі­та­ли у по­ві­трі над щіль­ни­ми ла­ва­ми оче­ре­тів», «ба­ла­ка­ни­на роз­пи­ра­ла по­ві­тря нав­ко­ло у за­хи­сну ку­лю, не да­ю­чи со­сно­вим ла­вам з обох бо­ків про­сі­ки за­мкну­ти над на­ши­ми го­ло­ва­ми не­про­гля­дний мі­шок но­чі», «на Ки­їв нас гнав Мі­сяць... гіл­ки ви­со­ких де­рев па­да­ли на йо­го бли­ску­че ті­ло, ні­би ба­га­то­ру­кий Ши­ва обі­ймав жов­то­га­ря­чу та­ріль не­ба».

Най­біль­ше барв ді­ста­є­ться, зві­сно, мі­сту. Схо­же, осо­бли­вої по­тре­би в роз­роб­ці люд­ських обра­зів і не бу­ло — ли­ше мі­ні­маль­но, для під­трим­ки фа­бу­ли, бо най­біль­ше ва­жать опо­від­ач і Ки­їв; го­лов­на дра­ма від­бу­ва­є­ться са­ме в цій па­рі, пов’яза­ній во­і­сти­ну смертельним ко­ха­н­ням. Ав­тор що­ра­зу на­хо­дить для об’єкта сво­єї при­стра­сті но­ві й но­ві спосо­би озна­че­н­ня — від за­хо­пле­них опи­сів, які не ви­ста­чить мі­сця про­ци­ту­ва­ти, до бул­га­ков­сько­го «Мі­ста» й ди­во­гля­дно­го Кай­ну­гар­ду­ра («зе­ле­ний сад») — так Ки­їв на­зи­ва­ють в Іслан­дії і на­зи­ва­ли ще за ча­си ві­кін­гів.

Камиш не су­мує за Ки­є­вом утра­че­ним, у яко­му на­зав­ше за­ли­ши­лись пло­щі Жовтневої Ре­во­лю­ції і Ле­нін­сько­го Ком­со­мо­лу, ву­ли­ці Свер­дло­ва і Чка­ло­ва (по­хваль­не в та­ко­му сю­же­ті зна­н­ня ра­дян­ської то­по­ні­ми­ки). Адже Мі­сто для ав­то­ра — ві­чний іде­ал, як іде­аль­на ко­ха­на — яка ні­ко­ли не по­ста­ріє і зав­жди бу­де по­руч — Кай­ну­гар­дур, зе­ле­ний Едем по­е­тів і без­ум­ців, при­ре­че­них сю­ди по­вер­та­тись на­віть за остан­нім по­ро­гом.

Ін­терв’ю з Мар­кі­я­ном Ка­ми­шем про Прип’ять і Зо­ну від­чу­же­н­ня чи­тай­те у най­ближ­чих но­ме­рах на­шої га­зе­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.