«То­ді я впер­ше ба­чи­ла, як вій­сько­вий пла­че...»

Стар­ши­на Зброй­них сил Укра­ї­ни, ме­дик Іри­на МЕДЯНА — про три ро­та­ції в зо­ні АТО

Den (Ukrainian) - - Економіка - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­ни­ця

Не­жі­но­чність жі­но­чих ро­лей на вій­ні вра­жає і на­ди­хає во­дно­час. Укра­їн­ки во­ю­ють на­рів­ні з чо­ло­ві­ка­ми, так са­мо ги­нуть і за­зна­ють по­ра­нень. Ни­ні во­ни руй­ну­ють сте­ре­о­тип про те, що жін­ка — це ли­ше бе­ре­ги­ня ро­ду. Те­пер во­на і снай­пер, і роз­ві­дник, і са­пер. Під час вій­ни всі — і жін­ки, й чо­ло­ві­ки — по­вин­ні за­хи­ща­ти Ба­тьків­щи­ну, ка­же стар­ша ме­ди­чна се­стра клі­ні­ки не­від­кла­дної хі­рур­гії та ушко­джень Він­ни­цько­го вій­сько­во-ме­ди­чно­го цен­тру Цен­траль­но­го ре­гіо­ну, стар­ши­на Зброй­них сил Укра­ї­ни Іри­на МЕДЯНА. У зо­ні АТО во­на про­йшла три ро­та­ції. Там отри­ма­ла ме­даль «За взір­це­вість у вій­сько­вій слу­жбі» та ор­ден «За му­жність» ІІІ сту­пе­ня. Та най­біль­ша на­го­ро­да для жін­ки-ме­ди­ка — вря­то­ва­ні па­ці­єн­ти, які пи­шуть, те­ле­фо­ну­ють і вже дру­гий рік по­спіль не за­бу­ва­ють про її день на­ро­дже­н­ня.

«ТРА­ПЛЯ­ЛО­СЯ, ЩО Й ДВІ ДО­БИ ПРО­ВО­ДИ­ЛИ В ОПЕРАЦІЙНІЙ»

Щой­но на схо­ді роз­го­рів­ся зброй­ний кон­флікт, Іри­ну Ме­дя­ну від­пра­ви­ли на по­лі­гон під Бі­лою Цер­квою. Звід- ти пе­ре­ки­ну­ли під Жи­то­мир і за­крі­пи­ли за 72-ю окре­мою ме­ха­ні­зо­ва­ною бри­га­дою. То­ді, зга­дує Іри­на, во­на від­чу­ла всі «при­на­ди» вій­сько­вої слу­жби. Пе­ре­їзд до пун­кту роз­мі­ще­н­ня ви­дав­ся важ­ким. Без­кі­не­чни­ми еше­ло­на­ми на схід транс­пор­ту­ва­ли обла­дна­н­ня для ство­ре­н­ня го­спі­та­лю в по­льо­вих умо­вах. Не одну ніч до­во­ди­ло­ся про­ве­сти в по­лі, на но­шах. На­ме­ти не роз­гор­та­ли, то­му що ко­ло­на мо­гла в будь-який мо­мент ви­ру­ши­ти в до­ро­гу.

Ді­став­шись до Орі­хо­во­го, вій­сько­ві ме­ди­ки роз­гор­ну­ли на­ме­то­ве ме­ди­чне мі­сте­чко. В одно­му на­ме­ті — опе­ру­ва­ли, в дру­го­му — спа­ли, в тре­тьо­му — збе­рі­га­ли ме­ди­ка­мен­ти.

«Це бу­ло влі­тку 2014-го, якраз пі­сля «мар­шу» в Лу­ган­ську область, — зга­дує Іри­на. — На ор­га­ні­за­цію ро­бо­ти опе­ра­цій­них бу­ло кіль­ка го­дин, по­ра­не­них бу­ло ба­га­то. За день до­во­ди­ло­ся ви­ко­ну­ва­ти по 3–5 опе­ра­цій, а тра­пля­ло­ся, що й дві до­би про­во­ди­ли в операційній. На мі­сці дис­ло­ка­ції ти­хо не бу­ло. Те­ро­ри­сти здій­сню­ва­ли на­па­ди на­віть вно­чі. Один із та­ких вій­сько­вим вда­ло­ся від­би­ти... Ча­сто про­стрі­лю­ва­ли і з «зе­лен­ки». До ме­ди­ків із бо­ку те­ро­ри­стів по­бла­жли­во­го став­ле­н­ня не бу­ло. Бу­ва­ло, що в екі­па­жі нав­ми­сно ці­ли­ли­ся, що­би змен­ши­ти кіль­кість тих, хто мо­же вря­ту­ва­ти по­ра­не­но­го укра­їн­сько­го сол­да­та».

«ДРУ­ГА РО­ТА­ЦІЯ МИ­НУ­ЛА У СВАТОВОМУ»

Вїї спо­га­дах ба­га­то істо­рій, про які мо­жна пи­са­ти книж­ки. Але ді­ли­ти­ся ни­ми Іри­на не хо­че. Го­во­рить про вій­ну так, ні­би від­ри­ває пла­стир від ра­ни. Зга­дує про сол­да­та, яко­го при­ве­зли до мо­біль­но­го го­спі­та­лю в над­зви­чай­но важ­ко­му ста­ні. Жи­т­тя юно­го хло­пчи­ни ви­сі­ло на во­ло­си­ні. Бі­до­ла­ха це ро­зу­мів, однак стра­шен­но хо­тів жи­ти.

«То­ді я впер­ше ба­чи­ла, як вій­сько­вий пла­че... — Іри­на за­мов­кає, на­би­рає пов ні гру ди по віт ря і про дов - жує. — На ща­стя, все обі­йшло­ся. Ма­буть, той бо­єць на­ро­див­ся в со­ро­чці. Ку­ля за­че­пи­ла тіль­ки м’які тка­ни­ни. Не­вдов­зі юнак оду­жав. Однак йо­го щи­рі сльо­зи, спов­не­ні від­чаю, я ще дов­го пам’ята­ти­му. Та­кі ви­пад­ки да­ють усві­дом­ле­н­ня то­го, що ти ро­биш бла­го­ро­дну спра­ву».

Дру­га ро­та­ція Іри­ни ми­ну­ла у Сватовому. Там си­ту­а­ція бу­ла не кра­щою. Ко­ли до­щи­ло, бо­ло­то сто­я­ло та­ке, що ні прой­ти, ні про­їха­ти. Во­да за 20 хви­лин на­пов­ню­ва­ла на­ме­ти по кі­сто­чки. А во­ни опе­ру­ва­ли, ря­ту­ва­ли люд­ські жи­т­тя. Щи­ро ра­ді­ли, ко­ли вда­ло­ся по­бо­ро­ти смерть, свя­тку­ва­ли, ко­ли при­хо­ди­ли дер­жав­ні на­го­ро­ди та дні на­ро­дже­н­ня.

«ЛИ­ШЕ ПІ­СЛЯ ПО­ВЕР­НЕ­Н­НЯ З АТО ЗРО­ЗУМІ­ЛА, ЯКИМ МАЄ БУ­ТИ ВІЙ­СЬКО­ВИЙ МЕ­ДИК»

«На пе­ре­до­вій я від­зна­чи­ла свій юві­лей. Це спо­га­ди на все жи­т­тя, — про­дов­жує Іри­на. — Дру­зі за­мо­ви­ли во­лон­те­рам кор­жі для свя­тко­во­го тор­та, взя­ли на ку­хні згу­ще­не мо­ло­ко, на­сма­жи­ли кар­то­плі, від­кри­ли кон­сер­ви, при­го­ту­ва­ли олів’є, а з ла­те­ксних ру­ка­ви­чок зро­би­ли по­ві­тря­ні куль­ки і бу­кет. Я бу­ла зво­ру­ше­на до сліз. За кіль­ка днів з на­го­ди Дня ме­ди­ка отри­ма­ла від на­чаль­ни­ка ген­шта­бу ЗСУ пер­шу на­го­ро­ду — ме­даль за «За взір­це­вість у вій­сько­вій слу­жбі». Ме­ні при­ве­зли її про­сто на по­лі­гон. А ор­де­ном на­го­ро­ди­ли вже зго­дом, че­рез рік».

За що во­на удо­сто­ї­ла­ся та­кої почесної на­го­ро­ди, жін­ка не зі­зна­є­ться. Ка­же, на­справ­ді пи­ша­ти­ся ми ма­є­мо не на­го­ро­да­ми, а ти­ми, хто на пе­ре­до­вій. Ли­ше пі­сля по­вер­не­н­ня з АТО Іри­на зро­зумі­ла, яким має бу­ти вій­сько­вий ме­дик: стри­ма­ним, від­по­від­аль­ним, че­сним — із со­бою та сво­ї­ми па­ці­єн­та­ми. Осо­бли­во не­об­хі­дно до­три­му­ва­ти­ся цих прин­ци­пів у во­єн­ний час, бо ко­жна твоя по­мил­ка мо­же ко­шту­ва­ти лю­ди­ні жи­т­тя.

ФОТО АВ­ТО­РА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.