Ко­ли на­вчи­мо­ся «бу­ду­ва­ти»?

Єв­ген ГОЛОВАХА: «Не­до­ста­тньо змі­ни­ти політичний ре­жим — тре­ба змі­ни­ти прин­цип фун­кціо­ну­ва­н­ня ін­сти­ту­тів у кра­ї­ні»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Дми­тро КРИВЦУН, «День»

Два ро­ки Укра­ї­на пе­ре­бу­ває в ста­ні вій­ни і ще біль­ше в ста­ні по­лі­ти­чної та еко­но­мі­чної криз. І, схо­же, по­лі­ти­ків це аб­со­лю­тно не зу­пи­няє. Про­тя­гом остан­ніх кіль­кох мі­ся­ців во­ни, фа­кти­чно, тор­гу­ва­ли мі­ні­стер­ськи­ми по­са­да­ми, чим ще біль­ше пі­дір­ва­ли до­ві­ру до се­бе з бо­ку укра­їн­сько­го су­спіль­ства та сві­ту. То­чи­ли­ся на­віть роз­мо­ви про до­ча­сні пар­ла­мент­ські ви­бо­ри, але ми­ну­ло­го ти­жня основ­ні грав­ці та­ки до­мо­ви­ли­ся про но­вий уряд на чо­лі з прем’єр-мі­ні­стром Во­ло­ди­ми­ром Грой­сма­ном. Яка пер­спе­кти­ва у но­во­обра­но­го Ка­бмі­ну? В яко­му ста­ні пе­ре­бу­ває су­спіль­ство? На­скіль­ки ре­аль­ни­ми є до­стро­ко­ві ви­бо­ри? В ін­терв’ю — з за­сту­пни­ком ди­ре­кто­ра Ін­сти­ту­ту со­ціо­ло­гії НАН Укра­ї­ни Єв­ге­ном ГОЛОВАХОЮ.

● «Я НЕ РОЗУМІЮПОЗИЦІЇ СИЛ, ЩО БУ­ЛИ В ОПО­ЗИ­ЦІЇ ДО УРЯ­ДУ, ЯКИЙ ВО­НИ ФОР­МУ­ВА­ЛИ, А ТЕ­ПЕР В ОПО­ЗИ­ЦІЇ ДО ПАР­ЛА­МЕН­ТУ»

— Обра­н­ня но­во­го уря­ду — на ко­ристь дер­жа­ві, бо та­ким чи­ном бу­ла по­до­ла­на чер­го­ва шту­чна по­лі­ти­чна кри­за, яка мо­гла при­зве­сти до оста­то­чної де­ста­бі­лі­за­ції су­спіль­ства. Це, та­кож, ва­жли­во для на­ших іно­зем­них пар­тне­рів, бо во­ни не мо­жуть під­три­му­ва­ти дер­жа­ву з уря­дом, у яко­го фа­кти­чно не­має пов­но­ва­жень і ле­гі­тим­но­го ста­ту­су.

Що ж до те­зи про те, що у но­во­го Ка­бмі­ну ні­би­то від по­ча­тку не­має силь­ної під­трим­ки, то за­зна­чу, що ко­жен но­вий уряд має пев­ний кре­дит до­ві­ри. Але, на від­мі­ну від по­пе­ре­дньо­го, яко­му да­ва­ли як мі­ні­мум рік, у ни­ні­шньо­го є ли­ше кіль­ка мі­ся­ців. Якщо но­вий уряд по­чне ви­рі­шу­ва­ти про­бле­ми (а для ньо­го це остан­ній шанс), у ньо­го є ве­ли­кі шан­си отри­ма­ти не тіль­ки кре­дит, а й до­ві­ру. В ін­шо­му ж ра­зі, є ду­же про­стий і всю­ди вжи­ва­ний ме­ха­нізм — пе­ре­ви­бо­ри тих по­лі­ти­чних сил, які фор­му­ють не­вда­лі уря­ди. Ця ж ло­гі­ка не­від­во­ро­тна і сто­су­є­ться та­кож Пре­зи­ден­та. Всі ро­зу­мі­ють, що но­вий уряд зна­хо­ди­ться під біль­шим впли­вом гла­ви дер­жа­ви, що озна­чає для ньо­го біль­шу від­по­від­аль­ність за мо­жли­ві нев­да­чі.

Укра­ї­на не та­ка не­вда­ла кра­ї­на, як це ба­га­то хто на­ма­га­є­ться зма­льо­ву­ва­ти. Як­би у неї був аде­ква­тний ме­не­джмент, во­на б мо­гла по­до­ла­ти ба­га­то про­блем. Та є і шту­чні про­бле­ми, які ство­рю­ю­ться з ба­га­тьох при­чин, одна з них — фа­кти­чне не­ба­жа­н­ня ба­га­тьох мо­жно­влад­ців ро­би­ти щось для су­спіль­ства, а ли­ше для се­бе.

— Чи зда­тен на ре­фор­ми уряд, який бу­ло зно­ву сфор­мо­ва­но зав­дя­ки ку­лу­ар­ним до­мов­ле­но­стям та олі­гар­хі­чно­му кон­сен­су­су?

— По­лі­ти­чні пе­ре­го­во­ри не мо­жуть бу­ти аб­со­лю­тно від­кри­ти­ми. Су­спіль­ство не мо­же оби­ра­ти уряд — во­но оби­рає ли­ше де­пу­та­тів, які фор­му­ють уряд, згі­дно зі сво­ї­ми уяв­ле­н­ня­ми про ви­ко­нав­чу вла­ду. Зви­чай­но, су­спіль­ство мо­же обго­во­рю­ва­ти, кри­ти­ку­ва­ти, ти­сну­ти че­рез не­уря­до­ві ор­га­ні­за­ції, але не оби­ра­ти уряд. Не мо­жна ви­рі­шу­ва­ти все охло­кра­ти­чни­ми ме­то­да­ми, якщо ми бу­ду­є­мо де­мо­кра­тію.

З дру­го­го бо­ку, за­раз три по­лі­ти­чні си­ли ко­ли­шньої ко­а­лі­ції ста­ли опо­зи­цій­ни­ми — я не ро­зу­мію, яка в них ме­та. Їм слід ви­зна­чи­ти­ся про­ти чо­го кон­кре­тно во­ни ви­сту­па­ють: якщо про­ти пев­них осіб — це одне, якщо ж про­ти кур­су, який обрав ни­ні­шній уряд, — це ін­ша спра­ва.

Вза­га­лі це проблема на­шої «див­ної» і хи­ткої де­мо­кра­тії. Уряд Яце­ню­ка ви­явив­ся не­спро­мо­жним ви­рі­ши­ти про­бле­ми, які по­ста­ли. В та­ко­му ви­пад­ку по­трі­бно про­во­ди­ти пе­ре­мо­ви­ни про фор­му­ва­н­ня но­во­го уря­ду або йти на пе­ре­ви­бо­ри. Але я не ро­зу­мію по­зи­цію сил, які бу­ли спо­ча­тку в опо­зи­ції до уря­ду, який во­ни фор­му­ва­ли, а те­пер ста­ли в опо­зи­цію пар­ла­мент­ську.

● «КО­ЛИ СЬО­ГО­ДНІ­ШНІ ВИСОКОПОСАДОВЦІ ОТРИ­МА­ЛИ ВЛА­ДУ, ВО­НИ НЕ БУ­ЛИ ГО­ТО­ВІ ДО ЗМІН»

— Ми­ну­ло­го ти­жня со­ціо­ло­гі­чна слу­жба «Рей­тинг» опу­блі­ку­ва­ла но­ві да­ні про під­трим­ку по­лі­ти­чних сил: «Ба­тьків­щи­на» — 13%, «Опо­зи­цій­ний блок» — 11%, Пар­тія Мі­хе­ї­ла Са­а­ка­шві­лі — 10%, «Са­мо­по­міч» — 10%, БПП — 9%, «Ра­ди­каль­на пар­тія» — 7%. Чо­му в су­спіль­стві зно­ву зро­стає при­ва­бли­вість ко­ли­шніх ре­гіо­на­лів і по­пу­лі­стів. Де шу­ка­ти аль­тер­на­ти­ву?

— Нев­же да­ні по­лі­ти­чні си­ли змо­жуть сфор­му­ва­ти уряд пі­сля ви­бо­рів, якщо во­ни не змо­гли сфор­му­ва­ти йо­го за­раз?

В умо­вах кри­зи по­пу­лізм знов на­би­рає ва­гу, то­му по­стає проблема про­стих рі­шень для скла­дних про­блем. Тре­ба че­сно ви­зна­ти: ко­ли сьо­го­дні­шні високопосадовці отри­ма­ли вла­ду, во­ни не бу­ли го­то­ві до змін і до мас­шта­бів про­блем. Не­до­ста­тньо змі­ни­ти політичний ре­жим — тре­ба змі­ни­ти прин­цип ін­сти­ту­цій­ної по­бу­до­ви су­спіль­ства. Цьо­го не бу­ло зро­бле­но, хо­ча су­спіль­ство ма­ло та­кі очі­ку­ва­н­ня. Ду­же ба­га­то жертв фа­кти­чно від­да­но за те, щоб отри­ма­ти те са­ме, що й до то­го, але під ін­шою на­звою. На­слід­ком цьо­го є роз­ча­ру­ва­н­ня ви­бор­ців ре­зуль­та­та­ми сво­го ви­бо­ру, що ми і ін­ші цен­три фі­ксу­є­мо за остан­ні два ро­ки. Хо­ча у нас від­по­від­аль­ність по­лі­ти­ків май­же від­су­тня, ви­бо­рець сам не­се від­по­від­аль­ність за то­го, за ко­го від­дав свій го­лос. На­то­мість на­ші гро­ма­дя­ни вва­жа­ють, що во­ни де­ле­гу­ва­ли пов­но­ва­же­н­ня, але не бе­руть на се­бе від­по­від­аль­ність за це. Тре­ба ро­зу­мі­ти, що ко­жен го­лос — це пер­спе­кти­ва кра­ї­ни.

— Та­ко­жне­що­дав­но від­бу­ли­ся ви­бо­ри ме­ра Кри­во­го Ро­гу, де ви­грав пред­став­ник «Опо­бло­ку» Юрій Віл­кул. Яка при­чи­на цьо­го: під­куп ви­бор­ців, по­мил­ка «Са­мо­по­мо­чі» чи пі­сля­май­дан­ний «від­кат»?

— Га­даю, спра­цю­ва­ли всі три фа­кто­ри із рі­зною пи­то­мою ва­гою. На жаль, щоб то­чно від­по­ві­сти на це пи­та­н­ня, по­трі­бно до­ста­тньо ґрун­тов­не до­слі­дже­н­ня, яке, на жаль, ні­хто не за­мо­вив.

Без сум­ні­ву, це є кар­ти­ною то­го, що ми мо­же­мо отри­ма­ти на пів­дні та схо­ді Укра­ї­ни вра­зі по­за­чер­го­вих ви­бо­рів. Са­ме то­му я вва­жаю, що за­раз ви­бо­ри не на ча­сі. Але за­раз вже є тен­ден­ції, що по­чи­на­ють пе­ре­ва­жа­ти дум­ки тих гро­ма­дян, які вва­жа­ють пе­ре­ви­бо­ри не­об­хі­дни­ми, про­сто по­ки не на­по­ля­га­ють на цьо­му.

● «ПІД­ПИ­СУ­ВА­ТИ ДО­ГО­ВО­РИ І ДА­ВА­ТИ КЛЯТВИ «ЖИ­ТИ ПО-НО­ВО­МУ» НЕ ВАРТО — ТРЕ­БА ПО­ЧИ­НА­ТИ ЖИ­ТИ ЗА ПРА­ВИ­ЛА­МИ»

— В су­спіль­стві лу­на­ють дум­ки про не­об­хі­дність но­во­го су­спіль­но­го до­го­во­ру че­рез ін­сти­ту­цій­ну кри­зу дер­жа­ви. Чи під­три­му­є­те ви да­ну ідею?

— Для ме­не, як для на­у­ков­ця, це до­сить смі­шно, оскіль­ки ні­хто ні­ко­ли не під­пи­сує жо­дних су­спіль­них до­го­во­рів, бо він існує не на па­пе­рах, оскіль­ки це своє­рі­дна ме­та­фо­ра. Це фе­но­мен су­спіль­ної сві­до­мо­сті, і якщо «вер­хи» та «ни­зи» зго­дні існу­ва­ти за пев­ни­ми пра­ви­ла­ми, одне одно­го не зни­щу­ють — це і є су­спіль­ний до­го­вір. Пе­ре­сі­чний гро­ма­дя­нин по­сту­па­є­ться ча­сти­ною прав на ко­ристь дер­жа­ви і вла­ди, а во­ни бе­руть на се­бе пев­ні фун­кції ке­рів­ни­цтва, спра­ве­дли­во­го роз­по­ді­лу і т.д.

У нас в дер­жа­ві про­тя­гом більш ніж двох де­ся­ти­річ існу­вав по­ді­бний до­го­вір: «ви нас не чі­па­є­те — і ми вас не чі­па­ти­ме­мо». Але цей до­го­вір по­ру­ши­ли: до гро­ма­дян по­ста­ви­ли над­то ви­со­кі ви­мо­ги, а до се­бе — ні.

Тож но­вий до­го­вір має бу­ти ду­же про­стим: якщо вер­хів­ка хо­че, щоб су­спіль­ство жи­ло за но­ви­ми пра­ви­ла­ми, спла­чу­ва­ло за ко­мер­цій­ни­ми ці­на­ми, спла­чу­ва­ло по­да­тки, то во­на має роз­гля­да­ти се­бе не як фе­одаль­них мо­жно­влад­ців, які зна­хо­дя­ться по­за за­ко­ном, а як на­йма­них на гро­ші гро­ма­дян ме­не­дже­рів, які зві­ту­ють за свою ро­бо­ту. По­чи­на­ти по­трі­бно не з пе­ре­сі­чної лю­ди­ни, а з вер­хів­ки, щоб во­на де­мон­стру­ва­ла жи­т­тя за но­ви­ми пра­ви­ла­ми, а лю­ди зро­зумі­ли, що кра­ще жи­ти «на сон­ці», а не «в ті­ні». І по­тро­ху по­чну­ться змі­ни. Під­пи­су­ва­ти до­го­во­ри і да­ва­ти клятви «жи­ти по-но­во­му» не тре­ба — тре­ба по­чи­на­ти жи­ти.

Слід та­кож ро­зу­мі­ти, що но­ва кон­сти­ту­ція і су­спіль­ний до­го­вір — це рі­зні ре­чі. У «то­ва­ри­ша» Ста­лі­на бу­ла най­кра­ща і най­де­мо­кра­ти­чні­ша в сві­ті кон­сти­ту­ція. Ба­тьки-за­снов­ни­ки США ство­ри­ли чу­до­ву кон­сти­ту­цію, але пі­сля цьо­го все одно бу­ли ра­бо­вла­сни­ка­ми і від­мов­ля­ти­ся від цьо­го устрою не хо­ті­ли. Ли­ше пі­сля ре­во­лю­ції во­ни бу­ли зму­ше­ні від­мо­ви­тись від ра­бо­вла­сни­цько­го устрою, оскіль­ки са­мі по­ру­шу­ва­ли но­вий су­спіль­ний до­го­вір.

— Ма­буть, у нас бу­ло вже до­ста­тньо ре­во­лю­цій­них по­тря­сінь. Уни­кну­ти цьо­го — це на­го­да сі­сти за стіл пе­ре­го­во­рів.

— Сі­сти за стіл і по­го­во­ри­ти про це — чу­до­ва ініціатива. Вза­га­лі су­спіль­ство по­вин­но ма­ти біль­ше май­дан­чи­ків для обго­во­ре­н­ня бо­лю­чих про­блем, але не слід на­зи­ва­ти це но­вим су­спіль­ним до­го­во­ром. Якщо ж від­бу­де­ться ро­змо­ва, її суб’єкти зро­блять для се­бе від­по­від­ні ви­снов­ки і по­чнуть жи­ти не так, як ра­ні­ше, то по­сту­по­во фор­му­ва­ти­ме­ться но­вий су­спіль­ний до­го­вір, про який ні­де не про­чи­та­єш. Це бу­де при­ро­дній стан су­спіль­ства, за­сно­ва­ний на го­тов­но­сті жи­ти за пев­ни­ми пра­ви­ла­ми. Спо­ча­тку під­пи­са­ти якийсь до­ку­мент, а по­тім жи­ти як за­хо­че­ться — це і є пе­ред­умо­ва для ре­во­лю­цій і за­ко­ло­тів.

● «ДЕ­КО­МУ­НІ­ЗА­ЦІЯ: СИМ­ВО­ЛІ­ЧНИЙ ПРО­СТІР — ЦЕ ЛИ­ШЕ СКЛА­ДО­ВА»

— Рік то­му бу­ло ухва­ле­но па­кет за­ко­нів про де­ко­му­ні­за­цію. Як ви роз­ці­ню­є­те бо­роть­бу в Укра­ї­ні із «сов­ком» — сим­во­лі­чним і мен­таль­ним?

— Сим­во­лі­чний про­стір ми­ну­ло­го тре­ба змі­ню­ва­ти, бо на­справ­ді, є ба­га­то про­блем і на­слід­ків від то­го, що він за­ли­ша­є­ться і са­мо від­тво­рю­є­ться. Іно­ді ми на­віть не зав­жди усві­дом­лю­є­мо, яке силь­не зна­че­н­ня має сим­во­лі­ка. Але, на жаль, це ли­ше не­ве­ли­чка скла­до­ва, і якщо зо­се­ре­ди­ти всю ува­гу су­спіль­ства ли­ше на ній, мо­жна отри­ма­ти зво­ро­тній ефект. Ко­ли пе­ре­сі­чна лю­ди­на порівнює успі­хи де­ко­му­ні­за­ції (зне­се­н­ням пам’ятни­ків, пе­ре­йме­ну­ва­н­ня), де вла­да «руй­нує», із від­су­тні­стю успі­хів вла­ди там, де тре­ба «тво­ри­ти» і «бу­ду­ва­ти», то це мо­же ли­ше по­си­ли­ти не­с­прийня­т­тя су­ча­сно­го по­лі­ти­чно­го і стра­те­гі­чно­го ви­бо­ру кра­ї­ни. «Руй­ну­ва­ти вмі­ють, а бу­ду­ва­ти ні»...

Ко­ли в Угор­щи­ні від­бу­ва­ло­ся пе­ре­йме­ну­ва­н­ня ву­лиць, до ста­рих та­бли­чок на кіль­ка ро­ків до­да­ва­ли но­ві, щоб лю­ди зви­ка­ли до змін. То­му по­трі­бно спо­кій­но і по­слі­дов­но змі­ню­ва­ти сим­во­лі­чний про­стір — це ва­жли­ва скла­до­ва, але не ви­зна­чаль­на. А який ефект у ма­со­вій сві­до­мо­сті ма­ти­ме но­ва на­зва над ста­рою ямою? На­слід­ки бу­дуть про­ти­ле­жни­ми, ніж очі­ку­ва­ли.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.