ФАКТ І КОМЕНТАР

Ко­ли лю­ди ба­чать, що пта­хи в бі­ді, на­сам­пе­ред при­но­сять їх ту­ди, де­про них до­бре­по­дба­ють. У Хар­ко­ві це— зоо­парк

Den (Ukrainian) - - Тайм - аут - Єли­за­ве­та ПЕРАЛЬТА, Харків

■ Дер­жав­ний зоо­ло­гі­чний парк у Хар­ко­ві — най­ста­рі­ший на те­ри­то­рії Укра­ї­ни, один із най­ста­рі­ших у Єв­ро­пі, від­крив­ся 1895 ро­ку, ко­ли на пло­щі в два ге­кта­ри бу­ла ор­га­ні­зо­ва­на ви­став­ка до­ма­шніх тва­рин і пта­хів. За­раз тут мо­жна зна­йти по­над 400 ви­дів риб, ам­фі­бій, ре­пти­лій, пта­хів і ссав­ців.

■ Але в Хар­ків­ський зоо­парк лю­ди при­хо­дя­тьне ли­ше по­ди­ви­ти­ся на тва­рин, а й при­но­ся­тьде­яких із них, ко­го, зда­є­ться, тре­ба ря­ту­ва­ти. Осо­бли­во ча­сто тра­пля­є­ться, що при­но­ся­тьтих, ко­го вва­жа­ю­тьек­зо­ти­кою. За сло­ва­ми за­ві­ду­ва­ча від­ді­лу хи­жих пта­хів Во­ло­ди­ми­ра Гу­ка, це тра­пля­є­ться ча­сто. Біль­ше то­го, ча­сті­ше, ніж не­об­хі­дно. «Ін­ко­ли до нас при­но­ся­тьсо­ве­нят, жи­вих, здо­ро­вих, яких зна­хо­дя­тьде­сьу лі­сі. Во­ни пу­хна­сті, ма­лень­кі — їх за­би­ра­ю­тьз при­ро­ди і не­су­тьдо зоо­пар­ку, хо­ча жо­дних по­шко­дже­ньу них не­має. Най­ча­сті­ше їх, по су­ті, за­би­ра­ю­тьу ба­тьків. Ми, зві­сно, ада­пту­є­мо їх до цьо­го се­ре­до­ви­ща, але ж зоо­парк — це лю­ди, а не їхні ба­тьки-со­ви. А ці пта­ше­ня­та мо­гли ви­ро­сти у сво­є­му при­ро­дно­му се­ре­до­ви­щі й жи­ти на во­лі», — го­во­ри­тьВо­ло­ди­мир.

■ На ба­шті бі­блі­о­те­ки ка­ра­зін­сько­го уні­вер­си­те­ту жи­ве па­ра бо­ри­ві­трів — со­ко­лів не­ве­ли­ко­го роз­мі­ру. Жи­ве й роз­мно­жу­є­ться там ба­га­то ро­ків. І їм не по­трі­бна люд­ська до­по­мо­га. Во­ло­ди­мир Іва­но­вич зга­дує ви­па­док: «При­не­сли до нас ле­ле­ку, який на­справ­ді по­тра­пив у бі­ду, і це втру­ча­н­ня бу­ло дій­сно ви­прав­да­ним. У Ба­ла­клій­сько­му ра­йо­ні гро­зою по­ла­ма­ло де­ре­во, на яко­му бу­ло гні­здо. Ба­тьки за­ги­ну­ли, а одне з пта­ше­нят ви­жи­ло. Ми йо­го ви­хо­ди­ли. Він став пра­кти­чно ру­чним, лю­дей не боявся. Але ко­ли по­чав лі­та­ти — сам, при­ро­дним чи­ном, — то лі­тав по всьо­му ра­йо­ну. І нам йо­го при­но­си­ли по три­чі на день­зі сло­ва­ми: «це ваш!» Ми по­ясню­є­мо, що лі­тає — це нор­маль­но. Во­ни тут жи­вуть. А лю­ди ду­ма­ють, що це ек­зо­ти­ка».

■ Але, зви­чай­но, да­ле­ко не ко­жен птах, яко­го при­но­сять, міг би ви­жи­ти без до­по­мо- ги пра­ців­ни­ків зоо­пар­ку. Най­ча­сті­ше трав­мо­ва­ни­ми при­но­ся­тьден­них хи­жа­ків, які по­тра­пля­ю­тьу рі­зні не­при­єм­но­сті на тих те­ри­то­рі­ях, де від­бу­ва­є­ться люд­ська ді­яль­ність. На­при­клад, птах ле­тів повз тра­су, по­тра­пив у ко­нус фар і вда­рив­ся об ло­бо­ве скло ав­то­мо­бі­ля. Го­спо­дар ма­ши­ни пта­ха пі­ді­брав і при­віз до зоо­пар­ку. Спо­ча­тку ви­яви­ли пе­ре­лом кри­ла. Ви­хо­ди­ли, го­ду­ва­ли з пін­це­та, а че­рез два-три ти­жні зро­зумі­ли, що птах ні­чо­го не ба­чить. Очі аб­со­лю­тно не ре­а­гу­ва­ли на сві­тло пі­сля уда­ру го­ло­вою. Але на­ві­тьу та­ко­му ста­ні він про­жив у зоо­пар­ку до­си­тьтри­ва­лий час — май­же сім ро­ків.

■ Най­ча­сті­ші трав­ми для пта­хів — уда­ри го­ло­ви й пе­ре­ло­ми крил. Ске­лет у них лег­кий, і кри­ла — най­трав­ма­ти­чні­ша ча­сти­на. А пі­сля пе­ре­ло­му кри­ла в при­ро­ді птах при­ре­че­ний. Мо­же жи­ти дов­го й ща­сли­во, але ли­ше за від­по­від­но­го до­гля­ду. «У нас є в ор­ля­тни­ку яструб, ор­лан-бі­ло­хвост — яскра­вий пред­став­ник. Це ве­ли­кий птах, з три­ме­тро­вим роз­ма­хом крил. Двад­ця­тьп’ятьро­ків то­му в ньо­го стрі­ля­ли бра­ко­ньє­ри. То­ді він був зов­сім мо­ло­дий, і йо­му від­стре­ли­ли кри­ло. Пта­ха нам при­не­сли, за­ли­шки кри­ла до­ве­ло­ся ам­пу­ту­ва­ти. І жи­ве до­сі, при­му­дря­є­ться на­віть пі­ді­йма­ти­ся на не­ви­со­кі при­са­ди, які ми вста­нов­лю­є­мо. Ду­же лю­би­тьку­па­ти­ся, я йо­го до­да­тко­во зі шлан­га по­ли­ваю, ко­ли є мо­жли­вість. Б’ється з пер­со­на­лом за те­ри­то­рію, це ж са­мець. На­ма­га­є­ться за­ли­ця­ти­ся до сам­ки, яка лі­тає, але во­на не звер­тає ува­ги на ньо­го. А він на­ма­га­є­ться всі­ля­ко здо­бу­ти її при­хиль­ність, за­хи­щає те­ри­то­рію, спів­ає. Але во­на все одно йо­го не лю­бить», — ки­ває го­ло­вою Во­ло­ди­мир Гук.

■ Тут пра­ців­ни­ки зоо­пар­ку на­ма­га­ю­ться ада­пту­ва­ти пта­хів до умов утри­ма­н­ня й по мо­жли­во­сті по­дов­жи­ти їм жи­т­тя. У де­яких бра­кує крил, у де­яких — ніг. Зві­сно, в при­ро­дно­му мі­сці існу­ва­н­ня біль­шість із них не змо­гли б ви­жи­ти. А тут во­ни жи­вуть ро­ка­ми зав­дя­ки тур­бо­ті, до­гля­ду й не­бай­ду­жим лю­дям з від­ді­ле­н­ня хи­жих пта­хів.

ФОТО НАДАНО ЗООПАРКОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.