Між Пу­ті­ним і... Мак­бе­том

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що пра­кти­чно всі зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні аван­тю­ри Ро­сії для За­хо­ду ста­ють не­спо­ді­ван­кою. Це і ро­сій­сько- гру­зин­ська вій­на 2008 ро­ку, і ане­ксія Кри­му та ро­сій­ська агре­сія на Дон­ба­сі, і ро­сій­ське втру­ча­н­ня у Си­рію. Ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: чо­му так ста­ло­ся, що ні­хто на За­хо­ді за­вча­сно не по­мі­тив не­без­пе­чних тен­ден­цій у Ро­сії і бу­кваль­но до ане­ксії Кри­му та по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії на Дон­ба­сі ба­га­то хто спо­ді­вав­ся на де­мо­кра­ти­за­цію Ро­сії? За роз’ясне­н­ням цьо­го фе­но­ме­ну «День» звер­нув­ся до ко­ли­шньо­го по­сла Ве­ли­ко­бри­та­нії в РФ Ен­дрю Ву­да, який брав участь у Ки­їв­сько­му без­пе­ко­во­му фо­ру­мі.

«ПУ­ТІН ЗРО­БИВ ТРИ ПОМИЛКОВІ ВИ­БО­РИ, ЯКІ ПЕРЕСЛІДУЮТЬ ЙО­ГО»

— Це ду­же скла­дне пи­та­н­ня. Я за­вер­шив мі­сію в Ро­сії, ко­ли від­бу­ла­ся пе­ре­да­ча вла­ди від Єль­ци­на Пу­ті­ну. І то­ді бу­ла, при­найм­ні, мо­жли­вість лі­бе­раль­них змін як ре­зуль­тат пе­ре­тво­рень під час прав­лі­н­ня Єль­ци­на. Я ба­чив, що бу­ла мо­жли­вість кра­щих від­но­син між Ду­мою та ви­ко­нав­чою вла­дою і ство­ре­н­ня в кра­ї­ні кра­щої ре­гіо­наль­ної стру­кту­ри. Але ду­же швид­ко ста­ло зро­зумі­ло, що цьо­го не ста­не­ться.

Пер­ше, що вчи­нив Пу­тін, окрім ве­де­н­ня бру­таль­ної вій­ни в Че­чні, він по­чав при­ду­ше­н­ня пре­си, мас-ме­діа. А пі­сля цьо­го — кон­троль за фе­де­раль­ни­ми ре­гіо­на­ми і, зре­штою, за­бо­ро­на пря­мих ви­бо­рів гу­бер­на­то­рів. Та­кож з йо­го бо­ку по­си­лив­ся кон­троль за еко­но­мі­кою. Втім, це не озна­чає, що та­кий шлях пре­зи­ден­та не мо­жна бу­ло змі­ни­ти.

Але аб­со­лю­тно ви­зна­чаль­ний мо­мент на­став, ко­ли Пу­тін по­вер­ну­ся в Кремль 2012 ро­ку. Я ра­зом із Лі­лі­єю Шев­цо­вою на­пи­сав, що він обрав шлях, з яко­го не­має во­ро­т­тя. Пу­тін здій­снив три помилкові ви­бо­ри, які переслідують йо­го. Одна по­мил­ка по­ля­гає в то­му, що він вдав­ся до змін, які не до­пу­ска­ли­ся за пре­зи­ден­та Ме­двє­дє­ва, а са­ме, Пу­тін обрав кон­троль і при­ду­ше­н­ня. Це кра­ще на­зва­ти вер­ти­каль­ною ти­ра­ні­єю, ніж ефе­ктив­ним уря­дом. Це дже­ре­ло ко­ру­пції, яке не су­мі­сне з вер­хо­вен­ством пра­ва. Це один ви­бір Пу­ті­на. Дру­гий ви­бір по­ля­гав у то­му, що він зро­бив еко­но­мі­чні змі­ни не­мо­жли­ви­ми. По­тім Пу­тін став ро­би­ти зу­си­л­ля, щоб зре­штою ком­пен­су­ва­ти ре­зуль­тат цих двох ви­бо­рів за­кор­дон­ни­ми аван­тю­ра­ми у по­шу­ку ле­гі­тим­но­сті.

Але тут проблема по­ля­гає в то­му, що, не­за­ле­жно від бу­дья­кої кіль­ко­сті жертв та­ких аван­тюр, цей ви­бір ви­ма­гає все біль- шої до­зи, якої ви не мо­же­те со­бі до­зво­ли­ти. То­му та­ка си­ту­а­ція є ду­же кри­хкою. Я не ві­рю, що ро­сій­ський на­род бу­де ві­чно за­до­во­ле­ний та­кою по­лі­ти­кою. Я не знаю, як за­ра­ди осо­би­стих мір­ку­вань Пу­тін мо­же її про­во­ди­ти. То­му я ра­зом із ба­га­тьма ро­сі­я­на­ми ду­же пе­си­мі­сти­чно див­лю­ся на май­бу­тнє, до­по­ки не пі­де Пу­тін.

«УСІ КРА­Ї­НИ ПО­ВИН­НІ ВИ­ЗНА­ВА­ТИ ТЕ, ЩО ВО­НИ РО­БИ­ЛИ В МИ­НУ­ЛО­МУ»

— Мо­жли­во це в при­ро­ді ро­сі­ян, які ба­чать у дер­жа­ві по­кро­ви­те­ля і то­му обо­жню­ють Пу­ті­на, а укра­їн­ці зов­сім ін­ші, во­ни на­ма­га­ю­ться по­кла­да­ти­ся ли­ше на се­бе...

— Ви лю­би­те дис­ку­ту­ва­ти. І це чу­до­во, бо са­ме так роз­ви­ва­є­ться су­спіль­ство, а в Ро­сії ін­ша тен­ден­ція. Укра­ї­на отри­ма­ла не­за­ле­жність зав­дя­ки ко­ла­псу Ра­дян­сько­го Со­ю­зу і ста­ла віль­ною дер­жа­вою. Ро­сія від­чу­ває, що її по­зба­ви­ли чо­гось, і не вва­жає, що во­на ста­ла не­за­ле­жною чи не від­чу­ва­ла три­ва­лий час, що її бу­ло звіль­не­но. То­му ми отри­ма­ли від­мін­ну тра­ди­цію. І ре­зуль­тат по­ля­гає в то­му, що за­мість пе­ре­оцін­ки ми­ну­ло­го в Ро­сії від­бу­ва­є­ться ство­ре­н­ня ду­же отруй­но­го мі­фу. Я про­вів ба­га­то ча­су в Юго­сла­вії, і Сер­бія та Хор­ва­тія до пев­ної мі­ри ста­ли в’язня­ми вла­сних ідей сво­єї істо­рії. І одним із най­більш три­во­жних не­ве­ли­ких си­гна­лів не­дав­ньо­го ми­ну­ло­го бу­ло рі­ше­н­ня слід­чо­го ко­мі­та­ту РФ із ви­мо­гою до бі­блі­о­те­ки Укра­їн­ської лі- те­ра­ту­ри в Мо­скві на­да­ти іме­на лю­дей, які бра­ли чи­та­ти книж­ки про Го­ло­до­мор та ін­ші схо­жі теми за остан­ні сім — де­сять ро­ків.

По-пер­ше, це за­бо­ро­на сво­бо­ди дум­ки, а по-дру­ге — не­ймо­вір­на обме­же­ність. Це ще одна, се­ред ін­ших, озна­ка при­ду­ше­н­ня сво­бо­ди сло­ва. Ро­сі­я­ни не за­слу­го­ву­ють на це, во­но не при­не­се нам про­цві­та­н­ня, а нав­па­ки, зруй­нує куль­тур­ну спад­щи­ну, яку кра­ї­на має. І це зов­сім не зро­бить ко­ри­сною їхню ми­ну­лу істо­рію. Я маю на ува­зі те, що всі кра­ї­ни по­вин­ні ви­зна­ва­ти те, що во­ни ро­би­ли в ми­ну­ло­му. Для ба­га­тьох кра­їн це скла­дно зро­би­ти, але це не­об­хі­дно.

«РФ ПО­ТРІ­БНО ЧЕ­СНО ПО­ДИ­ВИ­ТИ­СЯ НА ТЕ, ЩО СКО­ЇВ ІЗ СО­БОЮ РА­ДЯН­СЬКИЙ СО­ЮЗ»

— Чи не вва­жа­є­те ви за не­об­хі­дне здій­сни­ти в Ро­сії де­ста­лі­ні­за­цію, по­ді­бно до то­го, як у Ні­меч­чи­ні бу­ло про­ве­де­но де­на­ци­фі­ка­цію?

— Так, нім­ці ре­а­лі­зу­ва­ли де­на­ци­фі­ка­цію, яка ви­яви­ла­ся ду­же успі­шною, то­му Ні­меч­чи­на сьо­го­дні є ви­да­тною кра­ї­ною. Для япон­ців це бу­ло зна­чно скла­дні­ше. На­віть фран­цу­зам три­ва­лий час бу­ло скла­дно усві­до­ми­ти те, що ста­ло­ся з ни­ми під час вій­ни, та й іта­лій­цям. Але всі во­ни не на­ма­га­лись за­пе­ре­чу­ва­ти чи за­глу­ши­ти ми­ну­ле. Ось чо­му за­пе­ре­че­н­ня йо­го шкі­дли­во для Ро­сії.

РФ по­трі­бно че­сно по­ди­ви­ти­ся на те, що ско­їв із со­бою Ра­дян­ський Со­юз. По­ди­ві­ться фільм «Ле- ві­а­фан». Це гар­ний фільм, і я не знаю, чи мі­ні­стер­ство куль­ту­ри за­раз шко­дує, що фі­нан­су­ва­ло йо­го зйом­ки. Але кар­ти­на по­ка­зує, що ба­га­то ро­сі­ян ро­зу­мі­ють, що від­бу­ва­є­ться в їхній кра­ї­ні. Але во­ни не мо­жуть впо­ра­ти­ся з цим, то­му що ре­жим ґрун­ту­є­ться на за­пе­ре­чен­ні.

Я ві­рю в ро­сій­ський на­род і в те, що так не бу­де по­стій­но. Я не ба­чу мо­жли­во­сті змі­ни ре­жи­му звер­ху. Са­ме це основ­на при­чи­на, чо­му бу­ло ство­ре­но нац­гва­рію. В Ро­сії бу­ло ба­га­то роз­мов про ко­льо­ро­ві ре­во­лю­ції. І на са­мо­му вер­ху та­кож бо­я­ться ро­сій­сько­го на­ро­ду.

«НЕ­ОБ­ХІ­ДНО ЗБЕ­РІ­ГА­ТИ САН­КЦІЇ»

— Що, на ва­шу дум­ку, має ро­би­ти ЄС, США, Ка­на­да, Япо­нія, аби зму­си­ти Ро­сію ви­ко­на­ти свою ча­сти­ну Мін­ських до­мов­ле­но­стей?

— Не­об­хі­дно збе­рі­га­ти сан­кції й та­кож по­трі­бно да­ва­ти зро­зу­мі­ти: якщо ро­сі­я­ни зро­блять щось гір­ше, на що во­ни спро­мо­жні, то за цим на­ста­нуть но­ві, більш жорс­ткі сан­кції. Я осо­би­сто ма­ло ві­рю в те, що Мін­ські до­мов­ле­но­сті щось змі­нять. Ми, бри­тан­ці, пря­мо не при­че­тні до цьо­го. Я чув за­яви, що уго­ду тре­ба ска­су­ва­ти, але її суть по­ля­гає в за­крит­ті кор­до­ну. Я не знаю, що на пра­кти­ці озна­ча­ти­ме фе­де­ра­лі­за­ція. На оку­по­ва­но­му Дон­ба­сі вла­да не має ле­гі­тим­но­сті, а Мін­ські до­мов­ле­но­сті пе­ред­ба­ча­ють, що її тре­ба якось ви­зна­ти, але я не ба­чу, як це мо­же пра­цю­ва­ти на пра­кти­ці.

Окрім цьо­го, осо­би­стий ін­те­рес так зва­ної вла­ди на Дон­ба­сі по­ля­гає у збе­ре­жен­ні на­силь­ства і роз­ши­рен­ні зо­ни кон­тро­лю. Перш за все, це пас­тка для Пу­ті­на, то­му що анар­хія роз­ши­рю­є­ться, а йо­го зго­да на фа­кти­чний ви­хід Ро­сії бу­де спри­йма­тись як по­раз­ка.

Я не спе­ці­а­ліст із пси­хо­ло­гії Пу­ті­на, але ав­то­ри­тет йо­го та ото­че­н­ня упро­довж три­ва­ло­го ча­су бу­ли ду­же по­ту­жни­ми. А це зав­дає шко­ди будь-ко­му. Якщо, на­при­клад, по­сол за­ли­ша­є­ться на по­са­ді над­то дов­го, він стає менш пред­став­ни­цьким, ніж йо­го пов­но­ва­же­н­ня, і менш від­чу­ває політичний про­цес. А вра­хо­ву­ю­чи те, якою ізо­льо­ва­ною є ро­сій­ська вер­хів­ка, яка отри­мує ін­фор­ма­цію, що під­твер­джує не ли­ше те, у що во­на ві­рить, а й те, що лю­ди, які на­да­ють їй ін­фор­ма­цію, хо­чуть, щоб во­на ві­ри­ла, це не­без­пе­чний про­цес. Осо­би­сто я по­рів­нюю Пу­ті­на з Мак­бе­том.

«ІДЕЯ РО­СІЇ ЯК СЕР­ЦЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ЦИ­ВІ­ЛІ­ЗА­ЦІЇ — ЦЕ БО­ЖЕ­ВІ­Л­ЛЯ, І ЦЕ НЕ СПРАЦЮЄ»

— Бри­та­нія є одним із під­пи­сан­тів Бу­да­пешт­сько­го ме­мо­ран­ду­му, який га­ран­ту­вав Укра­ї­ні те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність та су­ве­ре­ні­тет. Чи не вва­жа­є­те ви, що за­раз по­трі­бно під­го­ту­ва­ти якусь но­ву уго­ду з на­да­н­ня на­шій кра­ї­ні зо­бов’язу­ю­чих га­ран­тій без­пе­ки?

— Ду­маю, це не має зна­че­н­ня, оскіль­ки Ро­сія не ви­знає жо­дно­го ухва­ле­но­го до­ку­мен­та. Без­пе­ре­чно, ми під­три­му­є­мо не­за­ле­жність та те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Укра­ї­ни. Якщо ви хо­че­те це зро­би­ти, ми по­вин­ні так і чи­ни­ти. Для ме­не, зві­сно, проблема Укра­ї­ни є ва­жли­вою. Але справ­жньою про­бле­мою, яка по­ста­ла пе­ред на­ми, це роз­ви­ток Ро­сії. Ро­сі­я­ни лю­блять пред­став­ля­ти про­бле­му Укра­ї­ни як бо­роть­бу між ни­ми та За­хо­дом. А це не так. Це на­ла­што­ва­ність і рі­шу­чість Укра­ї­ни ви­рі­шу­ва­ти са­мій, чим во­на хо­че ста­ти і як во­на хо­че роз­ви­ва­ти­ся.

І для нас див­ним ви­гля­дає те, як Ро­сія на­ма­га­є­ться пред­ста­ви­ти цю про­бле­му. Ро­сія по­зи­ціо­нує се­бе як ле­гі­тим­но­го спад­ко­єм­ця Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, на­ді­ле­но­го сфе­рою кон­тро­лю. Ме­ні зда­є­ться, що це ду­же шкі­дли­во для ро­сій­сько­го на­ро­ду. Якщо ви пе­ре­слі­ду­є­те ро­сій­ські на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си і хо­че­те до­брих і кон­стру­ктив­них від­но­син зі сво­ї­ми су­сі­да­ми, то тре­ба по­во­ди­ти се­бе зов­сім по-ін­шо­му, ніж на­ма­га­ти­ся чи­ни­ти тиск на на­род, щоб бу­ти дру­зя­ми. При­мус до дру­жби не пра­цює. То­му та­ка по­лі­ти­ка Ро­сії є зов­сім не­пра­виль­ною. Якщо їй і вда­сться си­лою за­без­пе­чи­ти кон­троль над Укра­ї­ною чи Бі­ло­рус­сю, то це ли­ше ство­рить ве­ли­ку про­бле­му, яку не мо­жна бу­де стри­ма­ти. Ідея Ро­сії як сер­ця слов’янської ци­ві­лі­за­ції мо­же бу­ти в сер­цях ро­сі­ян, але це бо­же­ві­л­ля, і це не спрацює. Ко­лись Фран­ція та­кож на­ле­жа­ла бри­тан­сько­му ко­ро­лю.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.