Кар­мел­ла ЦЕПКОЛЕНКО: «Ми є за­ко­но­дав­цем мод у су­ча­сно­му сві­ті му­зи­ки»

23—25 кві­тня від­бу­де­ться фе­сти­валь «2дня&2но­чі» в Оде­сі

Den (Ukrainian) - - Культура - Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА, фото Олександра ПЕРЕПЕЛИЦІ

При­ду­ма­ти фе­сти­валь, а по­тім про­во­ди­ти йо­го, зро­бив­ши крок уже в тре­тє де­ся­ти­лі­т­тя, роз­ши­рю­ю­чи ко­ло твор­чих ін­те­ре­сів, уча­сни­ків і ша­ну­валь­ни­ків, від­вер­то ка­жу­чи, вже — по­двиг. Але він не був би мо­жли­вим без «люд­сько­го чин­ни­ка». Упро­довж усіх цих ро­ків йо­го ро­бить одна ко­ман­да — в Оде­сі. Арт-ди­ре­ктор і твор­чий іде­о­лог — ком­по­зи­тор, про­фе­сор кон­сер­ва­то­рії Кар­мел­ла ЦЕПКОЛЕНКО; ге­не­раль­ний ди­ре­ктор — Оле­ксандр Пе­ре­пе­ли­ця­стар­ший, і пре­зи­дент з Фрай­бур­га, про­фе­сор і бли­ску­чий му­зи­кант Берн­гард Вульф.

Скла­дно­щі остан­ніх пе­ре­д­фе­сти­валь­них днів не за­ва­ди­ли Кар­мел­лі від­по­ві­сти на пи­та­н­ня про май­бу­тню по­дію ко­ре­спон­ден­то­ві «Дня».

— Не­зва­жа­ю­чи на усі­ля­кі пе­ре­по­ни і не­га­ра­зди, зав­тра від­кри­ва­є­ться чер­го­вий фе­сти­валь. Як вам уда­є­ться бу­ти «на пла­ву» вже тре­тє де­ся­ти­лі­т­тя по­спіль?

— 22-й рік існу­ва­н­ня фе­сти­ва­лю ви­дав­ся не­про­стим, як і для всі­єї на­шої кра­ї­ни. Але, як ка­зав Ні­цше, все, що нас не вби­ває — ро­бить силь­ні­ши­ми. Фе­сти­валь пе­ре­бу­ває в най­про­ду­ктив­ні­шо­му пе­рі­о­ді (якщо по­рів­ню­ва­ти з люд­ським жи­т­тям) і впев­не­но се­бе по­чу­ває в сві­ті су­ча­сної му­зи­ки. Це вже не ди­тя, не ти­ней­джер, а зрі­ла лю­ди­на, яка ди­ктує мо­ду в су­ча­сно­му сві­ті. Мо­же зда­ти­ся див­ним, що кра­ї­на, яка, на жаль, дов­гий час зна­хо­ди­ться у ста­дії ста­гна­ції й якій до­по­ма­гає весь світ, є за­ко­но­дав­цем мо­ди в су­ча­сно­му сві­ті му­зи­ки. Але це справ­ді так, нам вда­ло­ся ство­ри­ти про­дукт, який са­мо­стій­но роз­ви­ва­є­ться, об’єд­нує все но­ве, що від­бу­ва­є­ться в сві­ті су­ча­сної му­зи­ки, в єди­но­му 48-го­дин­но­му тво­рі під на­звою фе­сти­валь «Два дні і дві но­чі но­вої му­зи­ки». Це при­клад но­во­го ти­пу ви­ста­ви — ме­га-се­рія му­зи­ки, яке ви­ма­гає і но­во­го ти­пу сприйня­т­тя, осми­сле­н­ня і но­во­го спосо­бу від­но­ше­н­ня. Уцьо­му но­ви­зна і зна­чу­щість фе­сти­ва­лю. Істо­ри­чне зна­че­н­ня фе­сти­ва­лю в то­му, що він є ін­но­ва­цій­ним про­ду­ктом. Він ві­до­мий у сві­ті са­ме сво­єю уні­каль­ною су­тні­стю і ча­сто стає об’єктом для на­слі­ду­ва­н­ня. Вла­сне ка­жу­чи, фе­сти­валь — це на­две­ли­кий твір зі сво­єю дра­ма­тур­гі­чною фа­бу­лою, куль­мі­на­ці­я­ми, ди­на­мі­кою, сти­лі­сти­кою та ін­ши­ми па­ра­ме­тра­ми, вла­сти­ви­ми му­зи­чно­му тво­ру. Він кон­стру­ю­є­ться як ці­лі­сний син­те­ти­чний ви­твір но­во­го ми­сте­цтва — му­зи­чно­го, ви­ко­нав­сько­го і муль­ти­ме­дій­но­го. Про­гра­ма фе­сти­ва­лю скла­да­є­ться са­ме як кон­стру­ю­ва­н­ня му­зи­чно­го тво­ру за за­ко­на­ми фе­сти­валь­ної фор­ми (на від­мі­ну від ін­ших фе­сти­ва­лів, де про­гра­ма скла­де­на з окре­мих не­за­ле­жних один від одно­го кон­цер­тів). Між стру­ктур­ни­ми ча­сти­на­ми фор­ми існу­ють зв’яз­ки, тя­жі­н­ня, всі во­ни гра­ни­чно те­а­тра­лі­зу­ю­ться (на­яв­ні­стю ін­ста­ля­цій, пер­фор­ман­сів) і за­га­лом це — ве­ли­че­зна вистава. Фе­сти­валь про­ду­кує но­ві ідеї, но­ве від­но­ше­н­ня до сприйня­т­тя жи­т­тя і є но­сі­єм всьо­го но­во­го як за фор­мою, так і за змі­стом. Ко­лись зна­ме­ни­тий ком­по­зи­тор і не менш зна­ме­ни­тий ви­на­хі­дник му­зи­ки Джон Кейдж лю­бив по­вто­рю­ва­ти «Не ро­зу­мію, чо­му лю­ди бо­я­ться но­вих ідей. Ме­не ля­ка­ють ста­рі». Що­ро­ку ми ство­рю­є­мо не­по­втор­ний 48-го­дин­ний ви­твір син­те­ти­чно­го ми­сте­цтва. Но­ві вла­сти­во­сті ком­по­зи­тор­ської по­е­ти­ки, та­кі як гі­пер­текс­то­ва ре­аль­ність, за­ну­ре­на в ма­со­ву сві­до­мість, ін­тен­сив­ність, швид­кість ру­ху і ви­ра­же­н­ня ін­фор­ма­цій­них по­то­ків за оди­ни­цю ча­су, змі­на куль­тур­но­го ко­ду — все це має мі­сце в на­шо­му фе­сти­ва­лі. — Чим ви­рі­зня­є­ться про­гра­ма цьо­го ро­ку? — Про­гра­ма фе­сти­ва­лю бу­ду­є­ться ні­би з двох бло­ків — май­стер-кла­си, кон­цер­ти­пре­лю­дії й сам фе­сти­валь. Цьо­го ро­ку фе­сти­валь пред­став­ляє в кон­цер­ті-пре­лю­дії твор­чість най­зна­ме­ни­ті­шо­го і най­ві­до­мі­шо­го укра­їн­сько­го ком­по­зи­то­ра Ми­ро­сла­ва Ско­ри­ка в де­що не­спо­ді­ва­но­му ра­кур­сі — як Джа­зо­вий пор­трет ком­по­зи­то­ра. Укон­цер­ті ві­зьме участь струн­ний ор­кестр Оде­ської шко­ли іме­ні П. С. Сто­ляр­сько­го, ху­до­жній ке­рів­ник — Ві­ктор Мол­да­ва­нов, со­лі­сти — львів­ські пі­а­ні­сти Окса­на Ра­пі­та і Ми­ро­слав Дра­ган, за ди­ри­гент­ським пуль­том — сам ма­е­стро Ско­рик. Май­стер-клас про­ве­де в сті­нах Оде­ської на­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії фін­ський клар­не­тист Мік­ко Ра­а­сак­ка і пре­зи­дент фе­сти­ва­лю ві­до­мий пер­ку­сіо­ніст і ди­ри­гент Берн­хард Вульф.

Фе­сти­валь по­бу­до­ва­но як єди­ний твір, і, зви­чай­но, йо­го по­трі­бно спри­йма­ти ці­лі­сно — від по­ча­тку до кін­ця. Уса­мо­му ж фе­сти­ва­лі мо­жна ви­ді­ли­ти де­які мі­кро­куль­мі­на­ції. Одні­єю з та­ких куль­мі­на­цій бу­де ви­ступ ав­стрій­сько­го бас-ба­ри­то­на Ру­пер­та Бер­гма­на в мі­кро-бло­ці «Зга­ду­ю­чи Шоа», де, се­ред ін­ших, бу­де ви­ко­на­но зна­ме­ни­тий твір Ар­ноль­да Шен­бер­га «Той, що уці­лів з Варшави» в пе­ре­кла­ден­ні для го­ло­су і фор­те­пі­а­но Кур­та Фре­де­рі­ка (пар­тію фор­те­пі­а­но ви­ко­нує Оле­ксандр Пе­ре­пе­ли­ця). Ця про­гра­ма при­ду­ма­на, під­го­тов­ле­на і на­пи­са­на ком­по­зи­то­ром з Ізра­ї­лю Юрі­єм По­во­ло­цьким. Дру­гою та­кою мі­кро-куль­мі­на­ці­єю є кон­церт пам’яті Олександра Кра­со­то­ва, мо­го про­фе­со­ра по кла­су ком­по­зи­ції, яко­му цьо­го ро­ку ви­пов­ни­ло­ся б 80 ро­ків. Ще одні­єю куль­мі­на­ці­єю є ви­ступ поль­сько-укра­їн­сько­го ан­сам­блю NEO TEMPORIS GROUP. По­тім бу­де пре­зен­то­ва­но ду­же ці­ка­вий про­ект «За­зи­ра­ю­чи в май­бу­тнє» — дев’ять сту­ден­тів-ком­по­зи­то­рів пред­став­ля­ють 10 одно­хви­лин­них мі­ні-мо­но-опер у ви­ко­нан­ні Ру­пер­та Бер­гма­на і Ан­сам­блю SENZA SFORZANDO.

По­тім бу­де ці­ка­вий ви­ступ ком­по­зи­то­ра еле­ктрон­ної му­зи­ки Ві­та­у­та­са В. Юр­гу­ті­са і ві­зу­аль­но­го ху­до­жни­ка Ва­цло­ва­са Нев­че­сав­ка­са з Ли­тви під на­звою METROSCAN-ПРО­ЕКТ. Це ду­же ві­до­мі ху­до­жни­ки, які зі сво­їм METROSCAN-про­е­ктом об’ їзди­ли весь світ. Да­лі — ви­ступ фін­сько­го клар­не­ти­ста Мік­ко Ра­а­сак­ка у су­про­во­ді пі­а­ні­ста Ант­ті Ва­хто­ли і ба­га­то­ба­га­то ще ду­же ці­ка­во­го і не­спо­ді­ва­но­го. Але хо­ті­ло­ся б ще раз під­кре­сли­ти, фе­сти­валь не мо­жна спри­йма­ти як окре­мі но­ме­ри і слу­ха­ти ви­бір­ко­во ті чи ін­ші бло­ки. Він має бу­ти сприйня­тий ці­лі­сно, як єди­ний твір, і ли­ше то­ді спра­вить вра­же­н­ня.

— Як і ра­ні­ше, не­має спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го при­мі­ще­н­ня для фе­сти­ва­лю, але ви­ко­нав­ці та пу­блі­ка по­сту­по­во зви­ка­ють, що він про­хо­дить у за­лах Оде­ської фі­лар­мо­нії?

— За­ду­ма­ний як ін­но­ва­цій­ний про­ект, наш фе­сти­валь, від­по­від­но, був ви­рі­ше­ний як но­ва фор­ма ви­ста­ви, в якій має бу­ти ство­ре­на вла­сна атмо­сфе­ра. За на­шим уяв­ле­н­ням, це має бу­ти зал, зі сце­ною по­се­ре­ди­ні, дов­ко­ла якої роз­та­шо­ву­є­ться пу­блі­ка, зру­чно си­дя­чи за сто­ли­ка­ми. Щось від­по­від­не на­шій кон­це­пції бу­ло пред­став­ле­но на пер­ших фе­сти­ва­лях у за­лі ко­ли­шньо­го кі­но­те­а­тру « Укра­ї­на » . Але по­тім це при­мі­ще­н­ня пі­сля по­же­жі бу­ло пе­ре­о­бла­дна­но і не ці­ка­ви­ло нас, до­ве­ло­ся про­во­ди­ти фе­сти­валь у за­лі Оде­ської обла­сної фі­лар­мо­нії, при­мі­ще­н­ня якої де­що су­пе­ре­чить по­ча­тко­вій кон­це­пції. Але ми зна­йшли ком­про­мі­сне рі­ше­н­ня. Щоб збе­рег­ти атмо­сфе­ру єди­но­го простору ви­ко­нав­ців і гля­да­чів, ні­чну ча­сти­ну про­гра­ми про­во­ди­мо у фойє фі­лар­мо­нії, ство­рю­ю­чи там від­по­від­ну фе­сти­валь­но­му ду­ху атмо­сфе­ру. В на­шо­му мі­сті, на жаль, не по­бу­до­ва­но жо­дно­го су­ча­сно­го кон­цер­тно­го за­лу, що має всі не­об­хі­дні атри­бу­ти для ви­ко­на­н­ня ака­де­мі­чної му­зи­ки. Єди­ний кон­цер­тний зал Оде­ської фі­лар­мо­нії, який існує в мі­сті, спо­ча­тку був по­бу­до­ва­ний не для ці­єї ме­ти, ли­ше зго­дом йо­го пе­ре­о­бла­дна­ли в кон­цер­тний зал. Про­те це один із кра­щих, якщо не най­кра­щий, кон­цер­тний зал Укра­ї­ни. Але... з ча­сів по­бу­до­ви ці­єї спо­ру­ди про­йшло біль­ше ста ро­ків, на­се­ле­н­ня мі­ста зро­сло вде­ся­те­ро. На 1 лю­то­го 2016 ро­ку чи­сель­ність ста­но­ви­ла 998 409 по­стій­них жи­те­лів — за­раз по­над міль­йон, а кіль­кість кон­цер­тних за­лів не збіль­ши­ла­ся. Є про що за­ми­сли­ти­ся.

— Бю­джет фе­сти­ва­лю не ма­лий, з чо­го він скла­да­є­ться, як від­бу­ва­є­ться фі­нан­су­ва­н­ня?

— Фе­сти­валь — жи­вий ор­га­нізм і ви­ни­кає ба­га­то те­хні­чних пи­тань, які ви­ма­га­ють рі­шень, — від узго­дже­н­ня скла­ду уча­сни­ків, опла­ти їх про­їзду то­що, до обла­шту­ва­н­ня двох сцен — у Ве­ли­ко­му за­лі і фойє фі­лар­мо­нії, орен­да зву­ко­те­хні­чно­го і сві­тло­во­го уста­тку­ва­н­ня, му­зи­чних ін­стру­мен­тів, до­да­тко­во­го обла­дна­н­ня. Крім цьо­го — роз­мі­ще­н­ня уча­сни­ків у го­те­лі, за­без­пе­че­н­ня хар­чу­ва­н­ням то­що. Фор­му­ва­н­ня про­гра­ми на­сту­пно­го фе­сти­ва­лю, узго­дже­н­ня скла­ду уча­сни­ків по­чи­на­є­ться від­ра­зу ж пі­сля за­кін­че­н­ня чер­го­во­го. Це ду­же три­ва­лий і кло­пі­ткий про­цес — по­трі­бно спи­су­ва­ти­ся з чи­слен­ни­ми фон­да­ми, про­си­ти у них під­трим­ки, че­ка­ти рі­ше­н­ня... Ли­ше ко­ли все по­го­дже­но, кви­тки роз­ку­пле­но, мо­жна з по­лег­ше­н­ням зі­тхну­ти. Але бу­ва­ють і фор­сма­жор­ні об­ста­ви­ни. На­при­клад, зна­ме­ни­тий ісланд­ський вул­кан ли­ше за день до фе­сти­ва­лю при­пи­нив своє ви­вер­же­н­ня, і нам до­во­ди­ло­ся ра­зом з єв­ро­пей­ськи­ми уча­сни­ка­ми на­пе­ре­до­дні фе­сти­ва­лю ви­би­ра­ти опти­маль­ні мар­шру­ти, во­ни по­їзда­ми або на ав­то ді­ста­ва­ли­ся до ді­ю­чих ае­ро­пор­тів, зав­дя­чу­ю­чи спіль­ним зу­си­л­лям, все за­кін­чи­ло­ся бла­го­по­лу­чно, уча­сни­ки при­бу­ли вча­сно. Але це бу­ло над­зви­чай­но скла­дне у ви­ко­нан­ні те­хні­чне пи­та­н­ня.

— А мо­жна кон­кре­ти­зу­ва­ти від­прав­ні то­чки фі­нан­со­вих по­то­ків? Чи дер­жа­ва так лю­бить куль­ту­ру?

— Са­мі по со­бі ні на­у­ка, ні куль­ту­ра не мо­жуть утри­му­ва­ти се­бе на­віть у най­ба­га­тших кра­ї­нах. Ви­тра­ти зна­чно біль­ші за при­бу­тки, які мо­жна мит­тє­во отри­ма­ти. Ре­зуль­тат від­да­ле­ний у ча­сі і не ха­ра­кте­ри­зу­є­ться отри­ма­н­ням ма­те­рі­аль­но­го при­бу­тку. Але зна­че­н­ня для су­спіль­ства цих двох скла­до­вих важ­ко пе­ре­оці­ни­ти, без на­у­ки не мо­же бу­ти про­гре­су, без ми­сте­цтва — ду­хов­но­го роз­ви­тку. Зверх­нє став­ле­н­ня чи­нов­ни­ків до цих сфер люд­сько­го бу­т­тя чі­тко ви­яв­ля­є­ться при скла­дан­ні бю­дже­ту кра­ї­ни, не ка­жу­чи про ре­а­лі­за­цію тих чи ін­ших про­е­ктів.

Бю­джет фе­сти­ва­лю скла­да­є­ться з двох ча­стин. Під­трим­ка дер­жа­ви зав­жди мі­ні­маль­на — Мін­культ, Оде­ські обла­сна і мі­ська адмі­ні­стра­ції. Ми шу­ка­є­мо при­хиль­но­сті і ро­зу­мі­н­ня се­ред при­ва­тних спон­со­рів — та­ким по­стій­ним пар­тне­ром є для нас «Ба­вар­ський Дім» в Оде­сі; се­ред іно­зем­них ін­сти­ту­тів — Ге­те-ін­сти­тут у Ки­є­ві, по­соль­ства дер­жав Ізра­ї­лю та Ли­тви в Укра­ї­ні, Ген­кон­суль­ства Поль­щі в Оде­сі. Унас є ба­га­то­рі­чні пар­тне­ри, які по­ді­ля­ють на­шу кон­це­пцію роз­ви­тку су­ча­сно­го ми­сте­цтва, і з ро­ку в рік під­три­му­ють нас ко­шта­ми. Тут я го­во­рю про не­оці­нен­ну і по­стій­ну участь Ізра­їль­сько­го По­соль­ства. Але за­га­лом цих ко­штів ви­яв­ля­є­ться над­зви­чай­но ма­ло, і на­ші укра­їн­ські му­зи­кан­ти роз­у­чу­ють свої про­гра­ми (а та­ких що­ро­ку на­би­ра­є­ться близь­ко 100 осіб), бе­руть участь у фе­сти­ва­лі без­ко­штов­но. Не ка­жу­чи про ком­по­зи­то­рів, які пи­шуть свої тво­ри для фе­сти­ва­лю та­кож без­пла­тно. По­трі­бно за­ува­жи­ти, що на­ші ком­по­зи­то­ри і му­зи­кан­ти, як пра­ви­ло, не отри­му­ють за­мов­лень від дер­жа­ви на ство­ре­н­ня тих чи ін­ших тво­рів, або під­го­тов­ку спе­ці­аль­них про­грам — твор­че жи­т­тя існує по інер­ції і без під­трим­ки дер­жа­ви ко­ли-не­будь обір­ве­ться. То­ді отри­ма­є­мо гу­ма­ні­тар­ну ка­та­стро­фу, яка за­гро­жує пов­ним руй­ну­ва­н­ням су­спіль­ства. Си­ту­а­ція, на­пев­но, мо­гла б де­що по­лі­пши­тись, як­би бу­ло прийня­то за­кон про піль­го­ве опо­да­тку­ва­н­ня ме­це­на­тів ми­сте­цтва, як це пра­кти­ку­ють у біль­шо­сті ци­ві­лі­зо­ва­них кра­їн. Але!.. Змі­ню­є­ться уряд за уря­дом, а ця те­ма на­віть не під­ні­ма­є­ться. Є у нас мрія. Ми є чле­на­ми Все­сві­тньої ор­га­ні­за­ції су­ча­сної му­зи­ки, яка скла­да­є­ться з 48 кра­їн-чле­нів. Во­на що­ро­ку про­ви­дить сві­то­ві Дні су­ча­сної му­зи­ки в одній з кра­їн-чле­нів, і нам хо­ті­ло­ся б про­ве­сти та­кі Дні в Оде­сі, але для цьо­го, зви­чай­но, по­трі­бна сут­тє­ва під­трим­ка дер­жа­ви. Це був би гран­діо­зний про­ект, який при­вер­нув би ува­гу всьо­го сві­ту до Укра­ї­ни, по­ка­зав би її ви­со­ку ду­хов­ність і по­ту­жний ху­до­жній по­тен­ці­ал. Чи здій­сня­ться на­ші мрії? Це за­ле­жить від яко­сті так дав­но обі­ця­них ре­форм, які не­об­хі­дно про­ве­сти й яких всі ми не мо­же­мо до­че­ка­ти­ся.

Я за­про­шую всіх лю­дей, які пра­гнуть но­во­го, ми­слять по-но­во­му і хо­чуть від­чу­ти но­ві емо­ції, від­ві­да­ти наш фе­сти­валь. Обі­цяю, ви отри­ма­є­те по­ту­жний за­ряд, який спря­мує ва­ше ми­сле­н­ня в май­бу­тнє, акти­ві­зує енер­гію і ство­рить пе­ред­умо­ви для твор­чо­сті та са­мо­ро­з­ви­тку.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.