Як ре­став­ру­ва­ли Ки­ри­лів­ську цер­кву?

Ці­ка­ві і ма­ло­ві­до­мі фа­кти про ле­ген­дар­ний храм на­во­дить на­у­ко­вець Іри­на Мар­го­лі­на

Den (Ukrainian) - - Міста Та Місця -

Мо­но­гра­фію «Опо­ви­ті сер­пан­ком за­бу­т­тя» на­пи­са­ла на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська» І. Мар­го­лі­на. Книж­ка ви­йшла у ви­дав­ни­цтві «Ли­бідь». Ві­до­ма в Укра­ї­ні істо­ри­кме­ді­є­віст і куль­ту­ро­лог по­ста­ви­ла пе­ред со­бою ам­бі­тне зав­да­н­ня — при­від­кри­ти ма­ло­ві­до­мі сто­рін­ки з біо­гра­фій при­за­бу­тих укра­їн­ських ми­тців, які бра­ли участь у ре­став­ра­ції са­краль­ної пам’ятки ар­хі­те­кту­ри — Ки­ри­лів­ської цер­кви.

На­га­да­є­мо, ре­став­ра­цій­ні ро­бо­ти у Ки­ри­лів­сько­му хра­мі три­ва­ли з 1884 по 1889 рік, від­по­від­аль­ним за них цар­ський уряд при­зна­чив про­фе­со­ра Пе­тер­бурзь­ко­го уні­вер­си­те­ту, фа­хів­ця з хри­сти­ян­ської іко­но­гра­фії Адрі­а­на Пра­хов. Са­ме він за­про­сив, окрім ро­сій­ських, ще й мі­сце­вих жи­во­пи­сців взя­ти участь у від­нов­лен­ні втра­че­них фра­гмен­тів на­стін­них фре­сок, ство­ре­них за одні­єю з вер­сій ще у ХІІ сто­літ­ті ві­зан­тій­ськи­ми ху­до­жни­ка­ми.

Від­да­ю­чи на­ле­жне в оформ­лен­ні Ки­ри­лів­ської цер­кви Ми­хай­лу Вру­бе­лю, ко­трий вір­ту­о­зно ви­ко­нав та­кі жи­во­пи­сні ком­по­зи­ції, як «Хо­да до Раю», «Рай­ський сад» чи «Зі­ше­стя Свя­то­го Ду­ха на апо­сто­лів», ав­тор кни­ги не ли­шає по­за ува­гою ро­бо­ти Ми­ко­ли Му­ра­шка, Ми­ко­ли Пи­мо­нен­ка, Іва­на Се­ле­зньо­ва, Іва­на Їжа­ке­вич, Са­му­ї­ла Гай­ду­ка, Іва­на Ко­ся­чен­ка, Ми­ко­ли Ку­зне­цо­ва, Ми­хай­ла Ру­тчен­ка-Ко­ро­тко­ру­чка, Се­ме­на Вла­сен­ка, Фе­ді­ра Ри­зни­чен­ка, Пав­ла Ва­силь­чен­ка. Пер­шим двом із цьо­го ря­ду, на від­мі­ну від ін­ших, по­ща­сти­ло біль­ше, бо їхній твор­чий спа­док в си­лу рі­зних при­чин не згу­бив­ся у ча­сі. Збе­ре­гли­ся на­віть мі­сця їхньо­го ві­чно­го спо­чин­ку на те­ри­то­рії Лук’янів­сько­го ме­мо­рі­аль­но­го пан­те­о­ну, пе­ре­жив­ши всі ли­хо­лі­т­тя ХХ ст.

Роз­по­від­а­ю­чи про ми­тців, І. Мар­го­лі­на по­дає ма­ло­ві­до­мі фа­кти з їхніх біо­гра­фій, скру­пу­льо­зно роз­би­рає ство­ре­ні ни­ми жи­во­пи­сні ком­по­зи­ції у хра­мі, роз­кри­ває сам зміст зо­бра­жу­ва­но­го.

Так, пе­ре­по­від­а­ю­чи істо­рію жи­т­тя і твор­чо­сті жи­во­пи­сця і гра­фі­ка ро­дом із се­ла Ви­шно­по­лі на Чер­ка­щи­ні Іва­на Си­до­ро­ви­ча Їжа­ке­ви­ча (1864—1962 рр.), ав­тор зга­дує йо­го най­більш ва­го­мі здо­бу­тки у ві­тчи­зня­но­му обра­зо­твор­чо­му ми­сте­цтві. Йо­му, при­мі­ром, на­ле­жить низ­ка жи­во­пи­сних кар­тин з істо­рії Укра­ї­ни, ілю­стра­ції до тво­рів кла­си­ків укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри, іко­ни з обра­за­ми най­більш ша­но­ва­них свя­тих. Це з під пен­зля Іва­на Їжа­ке­ви­ча по­ста­ла Ді­ва Ма­рія, пор­трет якої мо­жна спо­гля­да­ти на дру­го­му по­вер­сі Свя­то-Ки­ри­лів­ської цер­кви.

Ін­ший ми­тець, яко­го за­про­сив до­ма­лю­ва­ти ста­ро­вин­ні цер­ков­ні фре­ски Адрі­ан Пра­хов, ці­ка­вий тим, що в Ки­ри­лів­сько­му хра­мі він зо­бра­зив аж шість свя­ти­те­лів та ор­на­мент на ско­сах ни­жньо­го ві­кна пів­ні­чної сті­ни. Ма­є­мо на ува­зі Ми­ко­лу Дми­тро­ви­ча Ку­зне­цо­ва (1850—1929), який на­ро­див­ся у се­лі Сте­па­нів­ка Оде­сько­го уїзду Хер­сон­ської обла­сті в се­ре­ди­ні по­за­ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя і здо­був осві­ту у Пе­тер­бурзь­кій Ака­де­мії ми­стецтв. З ав­тор­ської роз­по­віді ви­пли­ває, що ще у 1900 ро­ках жи­во­пи­сні по­ло­тна ху­до­жни­ка з успі­хом ви­став­ля­ли­ся на па­ризь­ких са­ло­нах і Все­сві­тній ви­став­ці у Па­ри­жі, пі­сля чо­го йо­му бу­ло при­сво­є­но по­че­сне зва­н­ня ака­де­мі­ка, про­фе­со­ра Ім­пе­ра­тор­ської Ака­де­мії ми­стецтв.

Унад­зви­чай­но цін­но­му ар­хів­но­му до­ку­мен­ті, про­де­мон­стро­ва­но­му чи не впер­ше у кни­зі Іри­ною Мар­го­лі­ною — Схе­мі роз­по­ді­лу роз­пи­сів в Ки­ри­лів­ській цер­кві, — за­зна­че­но прі­зви­ща ху­до­жни­ків, впи­са­них від ру­ки са­мим Адрі­а­ном Пра­хо­вим. По­ди­ву гі­дне не ли­ше те, як збе­ріг­ся до на­ших днів цей рід­кі­сний ра­ри­тет упро­довж кіль­кох сто­літь, що чі­тко іден­ти­фі­кує на­стін­ний роз­пис у хра­мі і вка­зує на кон­кре­тних ви­ко­нав­ців, а ще і те, як вда­ло­ся йо­го від­шу­ка­ти у му­зей­них за­па­сни­ках.

До ре­чі, у цій же схе­мі ви­гуль­кну­ло прі­зви­ще ще одно­го яскра­во­го пред­став­ни­ка укра­їн­сько­го жи­во­пи­су Ми­хай­ла Ру­тчен­ка-Ко­ро­тко­ру­чка (1863—1937 рр.). Те­пер ми­сте­цтво­знав­ці ма­ють до­ку­мен­таль­не під­твер­дже­н­ня, що са­ме він роз­пи­сав сті­ни апси­ди Ки­ри­лів­ської цер­кви, за­ли­шив­ши на них зо­бра­же­н­ня двох бал­кан­ських свя­ти­те­лів.

Ви­ня­тко­ве мі­сце у ви­дан­ні за­йма­ють ко­льо­ро­ві ілю­стра­ції, зав­дя­ки яким вну­трі­шній ан­ту­раж древ­ньої куль­то­вої спо­ру­ди по­стає ні­би на до­ло­ні. Ор­га­ні­чно до­пов­ню­ють обра­зо­вий ряд кни­ги урив­ки з вір­шів бі­блій­ної те­ма­ти­ки, від­най­де­них Іри­ною Мар­го­лі­ною у по­е­ти­чній твор­чо­сті Гри­го­рія Ско­во­ро­ди, Та­ра­са Шев­чен­ка, Гри­го­рія Чу­прин­ки, Пав­ла Ти­чи­ни, Бо­г­да­на-Іго­ря Ан­то­ни­ча, Во­ло­ди­ми­ра Со­сю­ри, Бо­ри­са Мо­зо­лев­сько­го, Іри­ни Жи­лен­ко та ін.

НАЙВІДОМІШЕ ЗО­БРА­ЖЕ­Н­НЯ КИРИЛІВСЬКОГО ІКОНОСТАСА — БОГОРОДИЦЯ (МА­ДОН­НА ВРУБЕЛЯ ДУ­ЖЕ ВІД­РІ­ЗНЯ­Є­ТЬСЯ ВІД КАНОНІЧНИХ ІКОНОПИСНИХ ЗО­БРА­ЖЕНЬ)

Та­рас ГОЛОВКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.