«Оль­вій­ські пів­ни­ки»

Еко­лог — про те, як збе­рег­ти уні­каль­ний фе­но­мен пів­дня Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оль­га ХАР­ЧЕН­КО, «День» Фото Оле­га ДЕРКАЧА

Цьо­го­річ на пів­дні Укра­ї­ни — справ­ді ра­н­ня ве­сна: з ви­пе­ре­дже­н­ням на два ти­жні цві­те бу­зок, кон­ва­лія... І фа­кти­чно від­кві­ту­ва­ла уні­каль­на оа­за — ди­ко­ро­слих кар­ли­ко­вих пів­ни­ків, хоч за­зви­чай їхнє цві­ті­н­ня при­па­дає на дру­гу ча­сти­ну кві­тня. «День» по­спіл­ку­вав­ся з Оле­гом ДЕРКАЧЕМ, за­ві­ду­ва­чем на­у­ко­во­го від­ді­лу і т. в. о. ди­ре­кто­ра ре­гіо­наль­но­го ланд­ша­фтно­го пар­ку «Ти­лі­гуль­ський», за­слу­же­ним при­ро­до­охо­рон­цем Укра­ї­ни, який пра­гне ви­бо­ро­ти ста­тус ланд­ша­фтно­го за­ка­зни­ка для «оль­вій­ських пів­ни­ків», і не ли­ше для них.

ПАЛІТРА ІЗ 12 ВІД­ТІН­КІВ

Кар­ли­ко­ві пів­ни­ки зро­ста­ють у сте­пах, на кам’яни­стих мі­сцях, то­му зви­чай­ни­ми є в сте­по­вій зо­ні Укра­ї­ни та Кри­му. За­галь­не їхнє по­ши­ре­н­ня: Цен­траль­на та Схі­дна Єв­ро­па, Ма­ла Азія, Крим, Кав­каз, єв­ро­пей­ська ча­сти­на Ро­сії.

«Чо­му ми ви­окрем­лю­є­мо та­кий фе­но­мен при­ро­ди, як ма­со­ве цві­ті­н­ня пів­ни­ків на Оль­вій­ських бе­ре­гах? Це най­більш ма­со­ве зро­ста­н­ня. Тут ці ди­ко­ро­слі ро­сли­ни зна­хо­дять для се­бе опти­маль­ні умо­ви, і біль­ше ні­де на пів­дні Укра­ї­ни ми не від­зна­ча­є­мо та­ко­го роз­ма­ї­т­тя бар­ви­стих від­тін­ків. Ми ви­рі­зня­є­мо ві­сім основ­них ко­льо­рів, а знав­ці пів­ни­ків — аж 12, від май­же бі­лих до тем­но-фі­о­ле­то­вих! Ось у цьо­му осо­бли­вість — їх ду­же ба­га­то, і во­ни рі­зних ко­льо­рів», — пе­ре­ко­нує при­ро­до­охо­ро­нець. Ман­дрів­ни­ків, які ба­чать та­ку мас­шта­бну та яскра­ву кар­ти­ну впер­ше, во­на ре­аль­но вра­жає. Не мен­ше, ніж До­ли­на нар­ци­сів на За­кар­пат­ті, за­пев­няє фа­хі­вець. На Оль­вій­ські бе­ре­ги (це узбе­реж­жя Дні­пров­сько-Бузь­ко­го ли­ма­ну в ме­жах Оль­вій­ської хо­ри, тоб­то не тіль­ки те­ри­то­рія істо­ри­ко-ар­хе­о­ло­гі­чно­го за­по­від­ни­ка, а і йо­го око­лиць, по­яснює Олег Дер­кач) при­їжджа­ють на пле­не- ри й фо­то­се­сії, і сю­ди то­чно варто ор­га­ні­зо­ва­но при­во­зи­ти екскур­сії.

Ще одна пе­ре­ва­га ди­ких пів­ни­ків — во­ни ті­шать око май­же на мі­сяць ра­ні­ше від куль­тур­них сор­тів, крім то­го, стій­кі­ші до хво­роб, со­ло­но­го се­ре­до­ви­ща, по­су­хи. «Це пре­кра­сний ма­те­рі­ал для се­ле­кціо­не­рів. УМи­ко­ла­є­ві ду­же ба­га­то ко­ле­кціо­не­рів, які за­йма­ю­ться пів­ни­ка­ми», — роз­по­від­ає еко­лог.

ЧО­ТИ­РИ ФА­КТО­РИ РИ­ЗИ­КУ

Пе­ре­хо­дя­чи до роз­по­віді про став­ле­н­ня лю­дей до при­ро­дно­го ди­ва, еко­лог змі­нює то­наль­ність. Си­ту­а­ція нев­ті­шна. Ви­ко­пу­ва­н­ня ди­ко­ро­слих ро­слин з ко­ре­не­ви­ща­ми «для да­чі» і на про- даж на­бу­ло ма­со­во­го ха­ра­кте­ру. Олег Дер­кач на­зи­ває чо­ти­ри при­чи­ни за­гроз­ли­вої си­ту­а­ції: Унас є еко­но­мі­чне під­ґрун­тя для руй­ну­ва­н­ня навколишнього се­ре­до­ви­ща. За­раз із се­ла при­їха­ти до мі­ста — до­сить до­ро­го, то­му лю­ди ро­блять так: пі­шли на схи­ли, на­ко­па­ли тюль­па­нів, го­ри­цві­тів, сон-тра­ви чи пів­ни­ків, по­да­ли­ся на сти­хій­ні рин­ки, про­да­ли й оку­пи­ли свою по­їзд­ку. При­чо­му в мі­стах рі­зні по­ку­пці, у то­му чи­слі ди­тя­чі са­до­чки та шко­ли, ду­же охо­че ку­пля­ють ці кві­ти, то­му що во­ни де­шев­ші, аніж у кві­тко­вих ма­га­зи­нах. Дер­жав­ні при­ро­до­охо­рон­ні ор­га­ни втра­ти­ли кон­троль над си­ту­а­ці­єю. По­за­як те­ри­то­рі­аль­ні ор­га­ни Мін­при­ро­ди лі­кві­до­ва­ні, ко­лиш- ні управ­лі­н­ня еко­ло­гії та при­ро­дних ре­сур­сів в обла­стях збе­ре­гли­ся в стру­кту­рі ОДА і не ма­ють тих пов­но­ва­жень (на­га­да­є­мо, «День» по­пе­ре­джав про мо­жли­вість та­ко­го пе­ре­бі­гу по­дій ще 2013 ро­ку: «Чор­ний» день для укра­їн­сько­го біо­рі­зно­ма­ні­т­тя» у № 85 від 22 трав­ня. — Авт.). Удер­же­ко­ін­спе­кцій в обла­стях спо­ча­тку був мо­ра­то­рій на пе­ре­вір­ки. А сьо­го­дні, ко­ли до них звер­та­є­шся, від­по­відь ду­же про­ста: не­пла­но­ві пе­ре­вір­ки мо­жли­ві ли­ше з до­зво­лу цен­траль­но­го ор­га­ну ви­ко­нав­чої вла­ди в цій сфе­рі, а са­ме Мі­ні­стер­ства еко­ло­гії та при­ро­дних ре­сур­сів Укра­ї­ни. То­му опе­ра­тив­но в еко­ін­спе­кції ре­а­гу­ва­ти не мо­жуть, тож до них уже й пе­ре­ста­ли звер­та­ти­ся. Оче­ви­дний пра­во­вий ні­гі­лізм. Ні­хто за­ко­нів «Про ро­слин­ний світ», «Про Чер­во­ну кни­гу Укра­ї­ни» і ба­га­тьох ін­ших за­ко­но­дав­чих актів не до­три­му­є­ться, оскіль­ки не­має ви­пад­ків, ко­ли б до­ве­ли до су­до­вих справ за­по­ді­я­н­ня шко­ди ро­слин­но­му сві­ту чи об’єктам Чер­во­ної кни­ги. За­раз пе­ре­кри­то ка­нал вве­зе­н­ня де­ко­ра­тив­них ро­слин із Кри­му. Ра­ні­ше бу­ло так: будь-яка сім’я мо­гла по­їха­ти в Крим і на­ко­па­ти со­бі скіль­ки зав­го­дно ди­ких пі­во­ній, ор­хі­дей, під­сні­жни­ків, ін­ших кві­тів — і со­бі на при­са­ди­бну ді­лян­ку. За­раз ці ро­сли­ни про­вез­ти скла­дні­ше.

Усе це ра­зом ство­рює не­без­пе­чну си­ту­а­цію, ко­ли остан­ні дрі­бно­кон­тур­ні реш­тки ці­ли­ни, які за­ли­ши­ли­ся з ди­ко­ро­сли­ми, осо­бли­во де­ко­ра­тив­ни­ми ви­да­ми ро­слин, під­па­да­ють під стра­шні ри­зи­ки ви­ко­пу­ва­н­ня і зри­ва­н­ня».

Ще біль­шою про­бле­мою пів­дня Укра­ї­ни при­ро­до­охо­ро­нець на­зи­ває ро­зо­рю­ва­н­ня сте­по­вих ба­лок. «Ра­ні­ше во­ни бу­ли зем­ля­ми за­па­су, тоб­то зем­ля­ми дер­жав­ної вла­сно­сті, не на­да­ни­ми у вла­сність чи ко­ри­сту­ва­н­ня. Їх ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли як гро­мад­ські па­со­ви­ща, та­кож во­ни ви­ко­ну­ва­ли ра­зом із лі­со­ви­ми на­са­дже­н­ня­ми про­ти­е­ро­зій­ну фун­кцію, — роз­по­від­ає Олег Дер­кач. — А за­раз ра­йон­ни­ми держ­адмі­ні­стра­ці­я­ми в ба­га­тьох ви­пад­ках ці зем­лі роз­да­ні під осо­би­сті се­лян­ські та фер­мер­ські го­спо­дар­ства. А в умо­вах лі­кві­да­ції зе­мель­ної ін­спе­кції за фер­мер­ською са­мо­ді­яль­ні­стю ні­хто не сте­жить. Во­ни ви­па­лю­ють ро­слин­ність, ди­ску­ють схи­ли, пе­ре­орю­ють і не­за­кон­но пе­ре­тво­рю­ють їх на рі­л­лю. Сіль­ські, се­ли­щні ра­ди на­ма­га­ю­ться цьо­го не по­мі­ча­ти, ма­ю­чи свій ін­те­рес. Тоб­то три­ває ма­со­ве зни­ще­н­ня за­ли­шків ці­ли­ни, що при­зво­дить до збі­дне­н­ня біо­ло­гі­чно­го, ланд­ша­фтно­го роз­ма­ї­т­тя, до втра­ти про­ду­ктив­но­сті угідь. Це жи­т­тя за прин­ци­пом: «зав­тра не бу­де.

ОЛЬ­ВІЙ­СЬКІ... КОПАНКИ

Як бо­ро­ти­ся? Те­ри­то­рі­ям по­трі­бен за­по­від­ний ста­тус, на­по­ля­гає еко­лог. «Є на­віть про­гра­ма роз­бу­до­ви еко­ло­гі­чної ме­ре­жі Ми­ко­ла­їв­ської обла­сті, в якій за­кла­де­но ство­ре­н­ня При­бузь­ко­го ланд­ша­фтно­го за­ка­зни­ка, але на­ша вла­да мля­во до цьо­го ста­ви­ться, — кон­ста­тує Олег Дер­кач. — Осо­би­сто я ба­га­то ро­ків пра­цюю над ство­ре­н­ням ланд­ша­фтно­го за­ка­зни­ка «Оль­вій­ська хо­ра», — ми хо­ті­ли за­по­від­а­ти всі око­ли­ці Оль­вії. По­тім був ва­рі­ант зро­би­ти за­по­від­ни­ми хо­ча б час­тко­во схи­ли бі­ля сіл Ка­то­лі­но і Па­ру­ти­не (в око­ли­цях остан­ньо­го роз­та­шо­ва­ний істо­ри­ко-ар­хе­о­ло­гі­чний за­по­від­ник «Оль­вія»). У ра­йо­ні Ка­то­лі­но-При­бузь­ко­му ми ство­рю­ва­ли за­ка­зник «При­бузь­кий».

Та­кий ста­тус не­об­хі­дний не ли­ше без­за­хи­сним пів­ни­кам, а й усім гли­ня­ним дні­пров­ським схи­лам. В їхніх ур­ви­щах жи­ве рід­кі­сна пта­ха си­во­ра­кша, ме­шкає тут і по­лоз ка­спій­ський та де­ся­тки ін­ших ви­дів, які пе­ре­бу­ва­ють під охо­ро­ною дер­жа­ви. А ще охо­ро­на по­трі­бна... ста­ро­дав­нім оль­ві­о­по­лі­там. «Ко­лись оль­ві­о­по­лі­ти при­пу­сти­ли­ся ве­ли­кої по­мил­ки — во­ни кла­ли мер­цям під язик мо­не­ту за­ле­жно від ста­ту­су, — сум­но іро­ні­зує Олег Дер­кач. — Ра­ні­ше в лю­дей не зді­йма­ла­ся ру­ка ко­па­ти не­кро­по­лі, які не на­ле­жать до те­ри­то­рії за­по­від­ни­ка. Усі во­ни бу­ли за­кон­сер­во­ва­ні, і їх ні­хто не чі­пав. А за­раз то­таль­но ви­ко­пу­ю­ться ар­те­фа­кти ан­ти­чно­сті. За­ра­ди ті­єї мо­не­тки лю­ди спу­сто­шу­ють мо­ги­ли, роз­би­ва­ють ри­ту­аль­ний по­суд, який кла­ли бі­ля го­ло­ви. За­мість не­кро­по­лів — у нас су­ціль­ні око­пи, яки­ми хо­дять лю­ди з мі­но­шу­ка­ча­ми. Так ми втра­ча­є­мо й ці­ли­ну на бе­ре­зі Дні­пров­сько­го ли­ма­ну».

Але на­мі­ри при­ро­до­охо­рон­ців на­ра­зі роз­би­ли­ся об бю­ро­кра­тію і «дум­ку на­се­ле­н­ня». «Ко­ли ми звер­ну­ли­ся до Па­ру­тин­ської сіль­ської ра­ди, то во­ни нас «пропу­сти­ли» че­рез гро­мад­ські слу­ха­н­ня, — роз­по­від­ає при­ро­до­охо­ро­нець. — Ми на трьох слу­ха­н­нях та­ко­го на­слу­ха­ли­ся від лю­дей: це ми і зем­лю в них хо­че­мо за­бра­ти, і щось та­ке за­ду­ма­ли, і по­ло­зи пре­кра­сно по­чу­ва­ю­ться й без нас. Пов­ний бой­кот». Хоч іде­ться про зем­лі за­па­су, які не на­ле­жать до на­се­ле­но­го пун­кту. Справ­ді, й на­да­лі «копанки» роз­пов­за­ю­ться по кра­ї­ні...» («День» № 47-48 від 18 — 19 бе­ре­зня цьо­го ро­ку). Ко­ли сха­ме­не­мо­ся?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.