Па­ву­ко­ве плем’я

«08-21.04.2016»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

— Спіть, жи те лі Баг да да! У Баг да ді все спо кій но, — ком пе - тен­тно за­явив Пре­зи­дент Укра­ї­ни Пе­тро Порошенко, ви­сту­па­ю­чи у вів­то­рок на чер­го­во­му за­сі­дан ні На ці о наль ної ра ди ре - форм. — По­лі­ти­чна кри­за, про яку стіль ки пи са ли й го во ри ли мас- ме діа й бло ге ри, за вер ше - на. — На­че кри­за — це ли­ше пер­со­на­лії в Ка­бмі­ні, й ви­рі­ши­ти її мо­жна про­сто пе­ре­та­су­вав­ши або за­мі­нив­ши граль­ну ко­ло­ду. Лю­блять у нас « розв’ язу ва ти » всі про­бле­ми та­ки­ми тра­ди­цій­ни­ми апа рат ни ми за со ба ми. Що по лі - ти­чна кри­за, он уже й на­про­ти бур­шти­ну га­ло­чку по­ста­ви­ли, на­віть дві. Ра­хуй­те. — Нац­гвар­дію пе ред те ле ка ме ра ми вве ли? Вве­ли. — Це раз. Ро­бо­чу гру­пу з під­го­тов­ки за­ко­но­дав­чо­го вре­гу­лю­ва­н­ня ви­до­бу­тку бур­шти­ну в Ра ді те пер уже спі кер Па ру бій анон­су­вав? Анон­су­вав. — Це два. Усе, за ти­ждень мі­ся­чні пей­за­жі Во­ли­ні по­кри­ю­ться буй­ною тро­пі­чною ро­слин­ні­стю, ко­ли­шні не­за­кон­ні ста­ра­те­лі зби­ра­ти­муть для Нац г вар дії про дук то ві по - сил ки, а мі лі ція, СБУ і при кор - дон­ни­ки за­мість то­го щоб бра­ти за не­за­кон­ний ви­до­бу­ток і ви­ве­зе­н­ня бур­шти­ну п’яти­зна­чні ха­ба рі, по чнуть мо ро зи во й кві ти роз­да­ва­ти — го­лов­не не пе­ре­плу­та­ти ко­му що: Па­ру­бію мо­ро­зи - во, а Ге­ра­щен­ко, як гла­ві Ро­бо­чої гру­пи, кві­ти.

■ Скіль­ки пи­шуть уже про цю бур­шти­но­ву кри­зу, а спра­ва, вла­сне, не в ній одній. Про­сто ще один окре­мий ви­па­док ве­ли­кої укра­їн­ської бі­ди. І хоч скіль­ки за­ко­нів ухва­люй, став­ле­н­ня до зем­лі, на якій ми жи­ве­мо, во­ни у нас ні на йо­ту не змі­нять. Не­за­кон­но або на­віть ле­галь­но від­ра­хо­ву­ю­чи під­ку­пним си­ло­ви­ка­ми або ви­пла­чу­ю­чи ста­ра­тель­ський збір, укра­їн­ці як і ра­ні­ше по­во­ди­ти­му­ться, як Ной — пе­ре­ри­ти всю Во­линь у по­шу­ках бур­шти­ну, ви­ру­ба­ти й роз­пи­ля­ти весь ліс у Кар­па­тах, по­бу­ду­ва­ти на ви­ру­че­ні гро­ші свій пер­со­наль­ний Ков­чег, а там хоч по­топ. Вла­сне, в Кар­па­тах по­топ уже не за го­ра­ми, а во­лин­ське По­ліс­ся ви­гля­дає так, ні­би во­ди все­сві­тньо­го по­то­пу там тіль­ки що зі­йшли. Ви­ру­ба­ти на ки­їв­ській Ли­бід­ській або на Ка­ра­ва­є­вих да­чах парк, щоб уві­ткну­ти ще одну цер­кву, за­си­па­ти Ка­чи­не озе­ро, щоб уві­ткну­ти ще один люд­ський му­ра­шник на 35 по­вер­хів, ви­ри­ти по­се­ред охо­рон­ної зо­ни ЮНЕСКО ба­га­то­по­вер­хо­вий пар­кінг для чи­нов­ни­ків — ми тво­ри­мо пу­сте­лю і в на­ших мі­стах. Ми пе­ре­тво­рю­є­мо при­мі­ські лі­си й пар­ки на ша­шли­чні, дво­ри й ву­ли­ці — на сміт­тє­зва­ли­ща, ми пар­ку­є­мо на­ші ав­то­мо­бі­лі на ди­тя­чих май­дан­чи­ках і клум­бах. І це остан­нє на­віть не за­для ви­го­ди, а про­сто че­рез зви­чай­не хам­ство й лінь. А що, мо­же, ра­зом з вар­вар­ським ви­до­бу­тком бур­шти­ну ле­га­лі­зу­є­мо й свій без­ме­жний его - їзм?! У ме­не на­віть 450 ва­рі­ан­тів, ко­го на чо­лі пар­ла­мент­ської Ро­бо­чої гру­пи по­ста­ви­ти, є!

■ Що бур­штин, за чверть сто­лі­т­тя ти­ся­чі укра­їн­ців з мі­но­шу­ка­ча­ми й ло­па­та­ми пе­ре­ко­па­ли цю зем­лю вздовж і по­пе­рек, со­тня­ми зни­щу­ю­чи уні­каль­ні істо­ри­чні пам’ятки, пе­ре­про­да­ю­чи на­ше — своє й на­ше з ва­ми ми­ну­ле. Не­що­дав­но, 1 бе­ре­зня, естон­ські ЗМІ по­ві­до­ми­ли про те, що на ро­сій­сько­му кор­до­ні ми­тни­ки ви­яви­ли у ван­та­жно­му ав­то­мо­бі­лі се­ре­дньо­ві­чний меч. Естон­ці вже бу­ло зі­бра­ли­ся по­вер­та­ти йо­го до Ро­сії, ко­ли ви­яви­ло­ся, що трьо­ма мі­ся­ця­ми ра­ні­ше про цей меч уже по­ві­дом­ля­ло­ся на фо­ру­мі чор­них ар­хе­о­ло­гів, як про зна­йде­ний на Во­ли­ні. Що їм мир або вій­на — хоч до Ро­сії, хоч чор­ту ли­со­му во­ни го­то­ві про­да­ти ар­те­фа­кти Три­пі­л­ля, ста­ро­дав­ніх гре­ків, що жи­ли на пів­дні Укра­ї­ни, або се­ре­дньо­ві­чної Ру­сі. А їхнє збо­ри­ще в Ки­є­ві, скром­но зва­не «яр­мар­ком ан­ти­ква­рі­а­ту», рік за ро­ком від­ві­дує на­ша по­лі­ти­чна елі­та, зокре­ма й тре­тій пре­зи­дент-»па­трі­от» — во­ло­дар чу­до­вої при­ва­тної ко­ле­кції, зі­бра­ної ста­ра­н­ня­ми ма­ро­де­рів -роз­кра­да­чів гро­бниць. Пар­ла­мент­ська Ро­бо­ча гру­па, ка­же­те? І на чо­лі йо­го ко­ли­шній прес-се­кре­тар?!

■ Ми стіль­ки го­во­ри­мо про гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, але Моє для нас як і ра­ні­ше обме­жу­є­ться бро­ньо­ва­ни­ми две­ри­ма на­шої квар­ти­ри або дво­ме­тро­вим пар­ка­ном, на ли­хий кі­нець усім, що ми в си­лах за них за­гар­ба­ти. Ви­ру­ба­ти ліс, зми­ти грунт, за­ги­ди­ти рі­чку, по­бу­ду­ва­ти по­се­ред цьо­го ру­ко­твор­но­го пе­кла на ше­сти со­тках пер­со­наль­ний па­лац і по­ста­ви­ти в га­раж ве­ли­кий ав­то­мо­біль. — Я мо­жу ще не зро­зу­мі­ти, але по­ясни­ти олі­гар­хів, у яких по па­ла­цу в ко­жній мо­дній сто­ли­ці, на ко­жно­му ку­рор­ті сві­ту, вну­ки яких вже й не зна­ти­муть рі­дної мо­ви. Ці ви­смо­кчуть цю кра­ї­ну до дна і вте­чуть. Але чо­му їхні па­ву­ко­ві зви­чки ко­пі­ю­ють ті, хто сам, чиї ді­ти й ону­ки при­ре­че­ні й да­лі тут жи­ти, ко­му ні­ку­ди звід­си біг­ти? По­лі­ти­чна кри­за ли­ше сим­птом, ли­ше не­ми­ну­чий на­слі­док цьо­го спосо­бу жи­т­тя ці­лої на­ції. Сим­птом — тем­пе­ра­ту­ру, тиск мо­жна нор­ма­лі­зу­ва­ти, але са­му хво­ро­бу так не ви­лі­ку­ва­ти ні­ко­ли. Во­на не­ми­ну­че, яв­но або по­во­лі, ви­сна­жить остан­ні за­па­си ор­га­ні­зму, під­то­чить зді­бність до опо­ру, уб’є ор­га­нізм. На рів­ні ко­ле­ктив­ної під­сві­до­мо­сті ми від­чу­ва­є­мо цю за­гро­зу. Але за­мість то­го, щоб з нею бо­ро­ти­ся, за­мість то­го, щоб хоч щось у со­бі змі­ни­ти, ми, чим мен­ше нас, укра­їн­ців, стає, тим ці­ле­спря­мо­ва­ні­ше зни­щу­є­мо цю зем­лю. — На­шим на­щад­кам тут не жи­ти, то не ді­ста­вай­ся ж ти ні­ко­му!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.