«Кни­га пам’яті» до­сі до­пов­ню­є­ться...»

Май­же два ро­ки існує ін­тер­нет-ре­сурс, де во­лон­те­ри зби­ра­ють всю ін­фор­ма­цію про бій­ців, які за­ги­ну­ли під час вій­ни на Дон­ба­сі. Ста­ном на 1 бе­ре­зня 2016 ро­ку в кни­гу вне­се­но 2860 за­ги­блих

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

Ав­тор про­е­кту — Ма­ксим ПО­ПОВ, ди­ре­ктор пред­став­ни­цтва ні­ме­цької шпа­лер­ної фа­бри­ки РАШ в Укра­ї­ні. Кни­гою пам’яті за­йма­є­ться у віль­ний від ро­бо­ти час і аб­со­лю­тно на до­бро­віль­них за­са­дах. До цьо­го ро­бив про­ект, при­свя­че­ний Не­бе­сній Со­тні. «День» роз­пи­тав йо­го де­таль­ні­ше про на­стіль­ки не­об­хі­дну для укра­їн­ців, але скор­бо­тну іні­ці­а­ти­ву «Кни­га пам’яті».

— Як і ко­ли ви­ни­кла ідея ство­ре­н­ня про­е­кту?

— «Кни­га пам’яті за­ги­блих» ви­ни­кла в ли­пні 2014 ро­ку. Для ме­не це ста­ло своє­рі­дним про­дов­же­н­ням ро­бо­ти в «По­шу­ко­вій гру­пі» по­дій лю­то­го дво­хрі­чної дав­ни­ни. Ми за­йма­ли­ся збо­ром фа­ктів та фор­му­ва­н­ня пе­ре­бі­гу по­дій що­до за­ги­бе­лі хло­пців на Ін­сти­тут­ській. Але десь у черв­ні 2014-го весь до­сту­пний на той мо­мент фа­ктаж був уже зі­бра­ний, і ви­ни­кла якась по­ро­жне­ча. На­чеб­то ро­бо­та зро­бле­на, але тре­ба про­дов­жу­ва­ти ді­яль­ність, то­му я ви­рі­шив, що маю щось ро­би­ти для вій­ни (тоб­то для пе­ре­мо­ги), яка на той час вже по­ча­ла­ся. Мої дру­зі пі­шли у во­лон­те­ри, ін­ші вста­ли до вій­ська... А я ви­рі­шив і да­лі за­йма­ти­ся «смер­тю» (ви­ба­чте за та­кий тер­мін). На той час бу­ли ли­ше со­тні за­ги­блих, хто ж знав, що їх бу­дуть ти­ся­чі, і, на жаль, імен у Кни­зі стає біль­ше...

— Основ­на ме­та — ні­хто не має бу­ти за­бу­тим. Хо­ча це на­чеб­то ра­дян­ський ло­зунг, але він пов­ні­стю від­обра­жає ме­ту за­ду­му. Про ко­жно­го по­ле­гло­го за Укра­ї­ну має зна­ти су­спіль­ство. То­му, крім су­хої ста­ти­сти­ки (хто, ко­ли і як), на сто­рін­ки за­ги­блих ми по­тро­ху до­да­є­мо і біо­гра­фію, і спо­га­ди, і фо­то­гра­фії, і все, що так чи іна­кше пов’яза­но з за­ги­блим: від­кри­т­тя ме­мо­рі- аль­них до­шок, пе­ре­йме­ну­ва­н­ня на честь за­ги­бло­го ву­лиць, по­смер­тні або при­жит­тє­ві на­го­ро­дже­н­ня, до­ку­мен­таль­ні ві­део, по­си­ла­н­ня в Ін­тер­не­ті.

— Як від­бу­ва­є­ться про­цес збо­ру ін­фор­ма­ції?

— Це тру­до­міс­ткий про­цес з ба­га­тьма скла­до­ви­ми. На жаль, в Укра­ї­ні і до­сі не­має яко­гось єди­но­го ре­є­стру по­ле­глих на цій вій­ні. Є окре­мі ре­є­стри на сай­тах НГУ, ДПСУта МОУ. Але, крім них, є ба­га­то фор­му­вань, що за­хи­ща­ють Укра­ї­ну — та­кі як ДУК, Гру­зин­ський ле­гіон, до­бро­воль­чі під­роз­ді­ли, во­лон­те­ри та ін­ші. То­му ін­фор­ма­цію ми та­кож ді­зна­є­мо­ся із со­ці­аль­них ме­реж, Ві­кі­пе­дії, від ро­ди­чів, сай­тів ОДА та РДА, від гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, по­бра­ти­мів. За­раз отри­му­є­мо зна­чну ін­фор­ма­цій­ну до­по­мо­гу від На­ціо­наль­но­го вій­сько­во-істо­ри­чно­го му­зею, з яким спів­пра­цю­є­мо з ве­ре­сня 2014 ро­ку. Пі­сля вне­се­н­ня ін­фор­ма­ції в Кни­гу ми на­ма­га­є­мось зв’яза­ти­ся з рі­дни­ми або з по­бра­ти­ма­ми за­для оста­то­чно­го ко­ре­гу­ва­н­ня да­них по за­ги­бло­му.

— До про­е­кту мо­же до­лу­чи­ти­ся ко­жен охо­чий. Як ви оці­ню­є­те актив­ність лю­дей, чи ба­га­то ба­жа­ю­чих? Як за­по­біг­ти ви­ни­кнен­ню­по­ми­лок у Кни­зі пам’яті за­ги­блих?

— Так, до про­е­кту мо­же до­лу­чи­ти­ся ко­жен охо­чий. Я отри­мую ли­сти з про­по­зи­ці­я­ми що­до до­по­мо­ги, але до­во­лі рід­ко. Хо­ча ко­ман­да про­е­кту вже дав­но сфор­мо­ва­на, тож я не жа­лі­ю­ся на па­сив­ність лю­дей. Ми на­ма­га­є­мось ве­ри­фі­ко­ву­ва­ти да­ні з ма­кси­маль­но ве­ли­кої кіль­ко­сті дже­рел. Фото за­зви­чай шу­ка­є­мо на сто­рін­ках за­ги­блих у со­ці­аль­них ме­ре­жах або на сто­рін­ках ОДА чи РДА в стрі­чці но­вин, ко­ли по­ві­дом­ля­є­ться про по­хо­ва­н­ня. По-дру­ге, по­кла­да­є­мо на­дії на ро­ди­ни або бо­йо­вих то­ва­ри­шів. Якщо фото по­га­ної яко­сті — по­тім на­ма­га­є­мось за­мі­ни­ти, тоб­то йде про­цес по­стій­но­го вдо­ско­на­ле­н­ня.

Біо­гра­фі­чні да­ні за­зви­чай пе­ре­ві­ря­є­мо за ба­за­ми да­них гро­ма­дян Укра­ї­ни, які існу­ють в ме­ре­жі. Або знов-та­ки — на офі­цій­них сай­тах мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня. Об­ста­ви­ни за­ги­бе­лі — най­скла­дні­ший для пе­ре­вір­ки пункт, оскіль­ки іно­ді на­віть офі­цій­ні ре­є­стри не ма­ють та­кої ін­фор­ма­ції, і, знов-та­ки, на­дія ли­ше на по­бра­ти­мів за­ги­бло­го.

Мі­сце по­хо­ва­н­ня пе­ре­ві­ря­є­мо на сай­тах ОДА та РДА, а по­тім ще на сай­тах кла­до­вищ. Та­кож від­ря­джа­є­мо во­лон­те­рів, які до­по­ма­га­ють про­е­кту у фо­то­гра­фу­ван­ні мо­гил, то­му що в то­му чи­слі на­ша ме­та — до­да­ти фо­то­гра­фії пам’ятни­ків на мі­сцях по­хо­ва­н­ня. На­го­ро­дже­н­ня — на сай­ті Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни та ОДА. Під­роз­діл та вій­сько­ві зва­н­ня — ре­є­стри на сай­тах ДПСУ, НГУта МОУ. Хо­ча, на жаль, і там ба­га­то по­ми­лок, а іно­ді ін­фор­ма­ція на­віть від­су­тня, то­му в Кни­зі на да­ний мо­мент є 26 за­ги­блих, чий під­роз­діл нам не­ві­до­мий.

— «Кни­га пам’яті» — це пов­ні­стю­во­лон­тер­ський про­ект? Скіль­ки на­ра­зі лю­дей за­без­пе­чу­ють йо­го фун­кціо­ну­ва­н­ня?

— Так, пов­ні­стю во­лон­тер­ський. Ми не бе­ре­мо уча­сті в жо­дних ор­га­ні­за­ці­ях, фон­дах, то­ва­ри­ствах чи про­гра­мах, не отри­ма­є­мо жо­дної фі­нан­со­вої до­по­мо­ги. Це на­ша прин­ци­по­ва по­зи­ція. На­ра­зі над Кни­гою пра­цює ав­тор­ська ко­ман­да в скла­ді п’ятьох осіб, і двоє лю­дей нам актив­но до­по­ма­га­ють.

Де­кіль­ка лю­дей нам до­по­ма­га­ли на пев­них ета­пах за­ро­дже­н­ня та існу­ва­н­ня кни­ги — всі їхні прі­зви­ща є на го­лов­ній сто­рін­ці веб-сайта Кни­ги.

Ана­ста­сія РУДЕНКО

В ІН­ТЕР­НЕ­ТІ КО­МАН­ДОЮ ПРО­Е­КТУ «КНИ­ГА ПАМ'ЯТІ ПО­ЛЕ­ГЛИХ ЗА УКРА­Ї­НУ» СТВО­РЕ­НО ІН­ТЕ­Р­АКТИВ­НУ КАР­ТУ ЗІ СПИСКОМ ЗА­ГИ­БЛИХ НА ДОН­БА­СІ БІЙ­ЦІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.