Чи мо­жна «пе­ре­ви­хо­ва­ти» Ро­сію?

Га­ля Ак­кер­ман: «Єди­на по­лі­ти­ка, яку ро­зу­міє Мо­сква, — по­лі­ти­ка си­ли»

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Ві­до­ма фран­цузь­ка пи­сьмен­ни­ця, ра­дян­ська ди­си­ден­тка, істо­рик і жур­на­ліст Га­ля Ак­кер­ман до­кла­ла чи­ма­ло зу­силь для то­го, щоб у за­хі­дно­го су­спіль­ства з’ яви­лось об’ єктив­не ро­зу­мі­н­ня су­ті ро­сій­сько- укра­їн­сько­го кон­флі­кту, зокре­ма йо­го ін­фор­ма­цій­ної скла­до­вої. Не­що­дав­но з ко­ро­тким ві­зи­том во­на зно­ву від­ві­да­ла Укра­ї­ну. Цьо­го ра­зу — щоб пред­ста­ви­ти свою но­ву книж­ку « Пе­ре­тну­ти Чор­но­биль » . Над те­мою Чор­но­би­ля Га­ля Ак­кер­ман пра­цює вже упро­довж ба­га­тьох ро­ків. Уцен­трі її до­слі­джень — ан­тро­по­ло­гі­чні, фі­ло­соф­ські про­бле­ми, які акту­а­лі­зу­ва­ла ка­та­стро­фа. Про но­ву кни­гу, за­галь­ний рі­вень осві­ти на За­хо­ді як політичний ви­клик та істо­ри­чні пе­ред­умо­ви су­ча­сної ро­сій­ської іден­ти­чно­сті — чи­тай­те в ін­терв’ю для «Дня».

— Па­ні Ак­кер­ман, книж­ка « Пе­ре­тну­ти Чор­но­биль » — уже тре­тя ва­ша ро­бо­та, при­свя­че­на цій те­мі. У чо­му її осо­бли­вість і від­мін­ність від пер­ших двох?

— Те­ма Чор­но­би­ля — не­ви­чер­пна. Із сим­во­лі­чної то­чки зо­ру, це одна з най­ва­жли­ві­ших по­дій ХХ сто­лі­т­тя. Ці­єю те­мою я по­ча­ла за­йма­ти­ся 1998 ро­ку, мо­жна ска­за­ти, ви­пад­ко­во. То­ді ме­ні за­про­по­ну­ва­ли пе­ре­кла­да­ти книж­ку Сві­тла­ни Але­ксі­є­вич «Чор­но­биль­ська мо­ли­тва». Я за­ці­ка­ви­ла­ся, по­зна­йо­ми­ла­ся з ба­га­тьма лю­дьми, які бу­ли в те­мі. Зокре­ма, з укра­їн­ською жур­на­ліс­ткою Ал­лою Яро­шин­ською — зна­чною мі­рою са­ме зав­дя­ки її зу­си­л­лям се­кре­тні про­то­ко­ли по­літ­бю­ро ста­ли ві­до­мі на­ро­до­ві. Та­кож по­зна­йо­ми­ла­ся з ви­да­тним бі­ло­ру­ським уче­ним, фа­хів­цем із ядер­ної енер­ге­ти­ки Ва­си­лем Не­сте­рен­ком, який при­свя­тив своє жи­т­тя до­по­мо­зі по­стра­жда­ло­му на­се­лен­ню. Спіл­ку­ва­ла­ся з укра­їн­ським ака­де­мі­ком Дми­тром Гро­дзин­ським, який ба­га­то ро­ків очо­лю­вав На­ціо­наль­ну ко­мі­сію з ра­ді­а­цій­но­го за­хи­сту на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни. Оби­два вче­них бу­ли силь­но опро­мі­не­ні. Ме­ні та­кож вда­ло­ся по­го­во­ри­ти з де­яки­ми по­лі­ти­чни­ми ке­рів­ни­ка­ми, зокре­ма з Ми­хай­лом Гор­ба­чо­вим.

2003 ро­ку ме­ні за­про­по­ну­ва­ли бу­ти ку­ра­то­ром ве­ли­кої ви­став­ки на те­му Чор­но­би­ля в Цен­трі су­ча­сної куль­ту­ри в Бар­се­ло­ні. Три ро­ки я зби­ра­ла­до­ку­мен­ти, свід­че­н­ня. Ви­став­ка ви­сві­тлю­ва­ла пе­рі­од бу­дів­ни­цтва стан­ції, са­му ава­рію та її на­слід­ки, до­лю пе­ре­се­лен­ців і тих, хто за­ли­шив­ся в зо­ні. Вда­ло­ся зі­бра­ти ве­ли­че­зний фонд — пло­ща екс­по­зи­ції ся­га­ла 1200 кв. м. Са­ме то­ді на­пи­са­ла пер­ші дві книж­ки. Укни­зі «Чор­но­биль: по­вер­не­н­ня з ка­та­стро­фи » ви­ко­ри­ста­ла весь на той мо­мент зі­бра­ний мною ма­те­рі­ал, ін­терв’ ю. Крім то­го, я скла­ла ве­ли­кий ка­та­лог до ви­став­ки. Книж­ку « Мов­ча­н­ня Чор­но­би­ля» ми ви­да­ли ра­зом із дво­ма со­ціо­ло­га­ми — Гі­йо­мом Гран­даз­зі та Фре­де­рі­ком Ле­мар­ша­ном. Во­на при­свя­че­на ін­те­ле­кту­аль­ним аспе­ктам Чор­но­биль­ської ка­та­стро­фи.

Ко­ли за­ну­рю­є­шся у те­му так гли­бо­ко, ко­ли ви­ни­ка­ють ті­сні зв’ яз­ки з де­ся­тка­ми і со­тня­ми лю­дей і ти на­віть по­чи­на­єш від­чу­ва­ти пев­ну від­по­від­аль­ність за них, ки­ну­ти її вже не­мо­жли­во. 2009 ро­ку ме­ні вда­ло­ся отри­ма­ти до­звіл про­ве­сти в Чор­но­би­лі ці­лий ти­ждень. То­ді з’ яви­лась ідея на­пи­са­ти книж­ку про те, чим жи­ве зо­на сьо­го­дні. Я опи­та­ла ба­га­тьох лю­дей, але на­пи­са­ти одра­зу не ви­йшло — тре­ба бу­ло знай ти стиль, струк ту ру. Ро­бо­та про­су­ва­ла­ся до­во­лі по­віль но. Як ме ні зда єть ся, особ ли вість книж ки « Пе ре - тну ти Чор но биль » — в ав - торсь ко му ба чен ні. У пер шій гла ві я роз по ві даю про Прип’ ять і про за кри те вій­сько ве міс теч ко Чор но - биль- 2, роз та шо ва не при ра - діо­ло­ка­цій­ній стан­ції «Ду­га». Одна гла ва при свя че на древ - ньо му ук ра їнсь ко му міс ту Чор но биль, іс то рія яко го в пев­но­му ро­зу­мін­ні від­обра­жає всю іс то рію Укра ї ни. В окре - мій ве­ли­кій гла­ві йде­ться про гі­дних і са­мо­від­да­них лю­дей, які пра цю ють у зо ні. Там та - кож є роз­по­відь про моє зна­йом ст во з лю ди ною, яка на зи - ва­ла се­бе го­спо­да­рем зо­ни. Це був ма фі о зі, який зай мав ся не за кон ним ви во зом ме та лу. Ми про­ве­ли з ним де­кіль­ка го­дин на пік ні ку на бе ре зі Прип’яті.

У про це сі ро бо ти над кни - гою по­зна­йо­ми­ла­ся з етно­гра­фом, ди­ре­кто­ром Дер­жав­но­го на уко во го цен т ру за хис ту куль­тур­ної спад­щи­ни від те­хно­ген­них ка­та­строф Ро­сти­сла­вом Оме­ля­шком, який ба­га­то ро ків ке ру вав екс пе ди ці я ми до Чор но би ля. Я по про си ла по­їха­ти ра­зом із ним, щоб по­ба­чи­ти ве­ли­ку ко­ле­кцію куль­тур­них об’єктів, яку їм вда­ло­ся зі­бра­ти в за­ли­ше­них бу­дин­ках і яка збе­рі­га­ла­ся в Чор­но­би­лі. А він за­пи­тує: «А мо­же, візь ме мо із со бою Лі ну Кос - тен­ко?» Ми по­їха­ли на ці­лий день до Чор­но­би­ля, за­їха­ли в Бо­ло­тню — то­ді ще був жи­вий син Ма­рії При­ма­чен­ко Фе­дір. Як на­слі­док, ми з Лі­ною Ко­стен­ко по­дру­жи­ли­ся. До ре­чі, її донь­ка, пи­сьмен­ник і куль­ту­ро­лог Окса­на Па­хльов­ська, про­чи­та­ла і схва­ли­ла мою книж­ку. Упро­довж ба­га­тьох ро­ків я спо­сте­рі­га­ла за ге­ро­ї­чною ро­бо­тою Лі­ни Ко­стен­ко і Ро­сти­сла­ва Оме­ля­шка, яка бу­ла спря­мо­ва­на на по­ря­ту­нок то­го, що во­ни на­зи­ва­ють Укра­їн­ською Атлан­ти­дою. До­сі що­ра­зу, ко­ли при­їжджаю, Лі­на за­про­шує ме­не в го­сті.

«КОН­ЦЕ­ПЦІЯ ЛІНІЙНОГО ЧА­СУ НЕ ВИ­ТРИ­МУЄ ВИ­ПРО­БУ­ВА­Н­НЯ ЧОР­НО­БИ­ЛЕМ»

— Чор но биль сь ка ка та - стро фа під ні має ба га то уні - вер саль них проб лем. У за - галь­но­сві­то­во­му кон­текс­ті це, на­при­клад, пи­та­н­ня вза­є­мин лю ди ни і тех ні ки. Для ук ра - їнсь ко го сус піль ст ва Чор но - биль важ ли вий з точ ки зо ру ро­зу­мі­н­ня ра­дян­сько­го ми­ну­ло го, на шо го став лен ня до ньо го. Якщо мір ку ва ти в та - ко му мас ш та бі, які ас пек ти Чор но биль сь кої ка та стро фи нам ще на­ле­жить осми­сли­ти?

— Чор но биль сь ка ка та - стро фа прин ци по во від різ ня - єть ся від при род них ка та - строф, хо ча в остан ніх не рід - ко бу ває не зрів нян но біль ше жертв. Однак ми нає пев ний час — і во­ни по­сту­по­во за­бу­ва­ють ся. Чо му не за бу ва єть ся Чор но биль? На мою дум­ку, перш за все то­му, що пі­сля ка­та стро фи при най м ні для час - ти ни ці­єї зо ни прин ци по во не­мож ли ве від нов лен ня. Прип’ять ні­ко­ли не змо­же бу­ти за­се­ле­на, оскіль­ки во­на за­ра же на час тин ка ми плу то - нію, пе рі од на пів роз па ду яких — не мен­ше 24 ти­сяч ро­ків. Бу­дин­ки сто­ять май­же ці­лі, але жи­т­тя пі­шло звід­ти раз і на зав ж ди. Ро зу мін ня цьо - го — прин ци по во но ва для люд ст ва си ту а ція. Лю ди на звіль­ни­ла си­ли, транс­у­ра­но­ві еле мен ти, які ма ють три ва - лість іс ну ван ня, не су мір ну з люд­ським жи­т­тям.

При ро да ча су в Чор но би - лі — див­на, не­лі­ній­на. У цих мі­сцях, на По­ліс­сі, упро­довж со тень ро ків жи ли се ля ни, жи­ли в ри­тмі змі­ни се­зо­нів — ко жен рік у них був схо жий на по пе ред ній. Рап том во ни сти­ка­ю­ться з уль­тра­су­ча­сною ядер ною енер ге ти кою. Адже до бу­дів­ни­цтва ЧАЕС там на­віть елек т ри ки не бу ло — ці лю­ди фа­кти­чно жи­ли в гли­бо­ко­му се­ре­дньо­віч­чі. По­тім від­бу ва єть ся ви бух. Він три ває яки­хось пів­то­ри се­кун­ди, але на слід ки йо го роз тя гу ють ся на де­ся­тки ти­сяч ро­ків! Се­ля­ни, які там за­ли­ши­ли­ся, зно­ву опи­ня­ю­ться в се­ре­дньо­віч- чі — ро бо ти ви ко ну ють ся со - хою, ло па тою, від сут ня про - то­чна во­да. Є й ін­ший ві­до­мий фе но мен. Ді ти, мо ло ді лю ди, які за зна ли три ва ло го на ко - пи чен ня ма лих доз ра ді а ції, стра­жда­ють від пе­ред­ча­сно­го, не­при­ро­дно­го ста­рі­н­ня. Ви­хо­дить, що на ша кон цеп ція лі­ній но го ча су не ви три мує ви про бу ван ня Чор но би лем. Тоб то це вже фі ло со­фсь ка проблема.

Чор­но­биль, ни­ні­шня 30-кі­ло­ме­тро­ва зо­на за ра­дян­ських ча­сів бу­ла своє­рі­дною ма­лень­кою дер жа вою з усі ма від по - від­ни­ми еко­но­мі­чни­ми умо­ва­ми. По су сід ст ву з Чор но би - лем, мі­стом із ти­ся­чо­лі­тньою іс то рі­єю, по бу ду ва ли уль т ра - су час ну Прип’ ять. Сіль сь ке гос по дар ст во ( де сят ки сіл), суд но плав ст во ( річ ко вий транс порт ішов із Бі ло ру сі в Чор­не мо­ре), тор­гів­ля, ре­мес - ла, промисловість, зо­на від­по­чин ку з ку рор т ним клі ма - том — ціл ком про цві та ю чий шма ток зем лі. Що від ньо го за ли ши ло ся? Так, тру пів не так ба­га­то, але зем­ля пе­ре­тво­ре­на на най­біль­ше ядер­не зва­ли ще на пла не ті. На се лен ня, яке там про­жи­ває, не вра­хо­ву­ю­чи лю­дей по­хи­ло­го ві­ку і са­мо се лів, пра цює за вах то вим ме­то­дом, тоб­то про­во­дить у зо­ні тро­хи біль­ше по­ло­ви­ни сво­го ча­су. Але це не про­ду­ктив­на пра ця — во ни не ви ро щу - ють хлі­бу, не ши ють одя­гу. Єди­на ме­та цих лю­дей — охо­ро ня ти нас від ра ді а ції, яка там зо се ред же на. Як мо дель мо­жли­во­го май­бу­тньо­го всьо­го люд­ства це — ду­же стра­шний при­клад.

«ЄВ­РО­ПЕЙ­ЦІ ПО­СТУ­ПО­ВО ПО­ЧИ­НА­ЮТЬ УСВІ­ДОМ­ЛЮ­ВА­ТИ, ЩО РО­СІЯ СТВО­РИ­ЛА ЦІЛУ МЕ­РЕ­ЖУ АГЕН­ТІВ ВПЛИ­ВУ»

— Ба га то хто з екс пер тів го во рить, що основ ний про - дукт екс­пор­ту, який є сьо­го­дні в Ро­сії, це ко­ру­пція. Спе­цо­пе­ра­ції, під­куп, си­сте­ма­ти­чне фі нан су ван ня мар гі наль них пар тій у Єв­ро пі ( не рід ко діа - мет раль но про ти леж них за ідео ло гіч ним за бар в лен - ням) — усе це ін стру мен ти, які РФ про­дов­жує актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти. Як ви вва­жа­є­те, чи на­вчи­ло­ся єв­ро­пей­ське су­спіль­ство, елі­ти аде­ква­тно ре­а­гу­ва­ти на ці ви­кли­ки?

— Єв­ро­пей­ці по­сту­по­во по­чи­на­ють усві­дом­лю­ва­ти, що Ро­сія ство­ри­ла цілу ме­ре жу аген­тів впли­ву. На­при­клад, не­що­дав­но бу­ла опу­блі­ко­ва­на ці­ка­ва книж­ка про та­кі ме­ре­жі у Фран­ції фран­цузь­кої до­слі­дни­ці, по­лі­то­ло­га Се­сіль Ве­сьє. Там на­во­ди­ться ба­га­то ва­жли­вих фа­ктів, опи­су­ю­ться кон­кре­тні ме­ха­ні­зми. Зокре­ма, во­ни ви­ко­ри­сто­ву­ють ста­ру емі­гра­цію, пред став­ни­ки якої ві­рять у від­ро­дже­н­ня «ти­ся­чо­лі­тньої Ру­сі», не ро­зу­мі­ю­чи, що на­справ­ді це «ке­де­бе­шний» про­дукт. Ба­га­то лю­дей у пра­вих та уль­тра­пра­вих ко - лах, а та­кож де­які пред­став­ни­ки уль­тра­лі­вої опо­зи­ції у Фран­ції під впли­вом не­на­ви­сті і не­прийня­т­тя Аме­ри­ки, а та­кож че­рез осо­бли­вий фран­цузь­кий «су­ве­ре­нізм» під­три­му­ють Ро­сію, по­мил­ко­во вва - жа­ю­чи, що ра­зом із Ро­сі­єю во­ни мо­жуть обі­йти­ся без Єв­ро­со­ю­зу й Аме­ри­ки. Це, зві­сно, мі­раж та фі­кція, яка, втім, ду­же май­стер­но піджив­лю­є­ться. На жаль, та­кі на­строї існу­ють і у фран­цузь­кій ар­мії. Як ці тен­ден­ції по­зна­ча­ться на пар­ла - мент­ських і пре­зи­дент­ських ви­бо­рах — по­ди­ви­мось, але те, що во­ни існу­ють, це справ­ді факт. На­при­клад, не­що­дав­но Ро­сія і Фран­ція на дер­жав­но­му рів­ні ого­ло­си­ли про про­ве­де­н­ня в 2016—2017 ро­ках пе­ре­хре­сно­го Ро­ку куль­тур­но­го ту­ри­зму. У по­пе­ре­дні ро­ки ре­а­лі­зо­ву­ва­лись ін­ші ана­ло­гі­чні про­е­кти. В обох па­ла­тах фран­цузь­ко­го пар­ла­мен­ту є депутати, які від­кри­то під­три­му­ють Ро­сію, ви­сту­па­ють про­ти сан­кцій. Ці лю­ди існу­ють, і сьо­го­дні ми при­найм­ні по­чи­на­є­мо пу­блі­чно на­зи­ва­ти їхні іме­на.

«ПРО­СТО КРИЧАТИ НЕ­ДО­СТА­ТНЬО — ТРЕ­БА ЩЕ, ЩОБ ТЕ­БЕ СЛУ­ХА­ЛИ»

— Чи свід­чать ре­зуль­та­ти ре фе рен ду му в Ні дер лан дах про ефек тив ність та кої стра - те­гії Ро­сії?

— На мою дум­ку, це перш за все гол­ланд­ська про­бле ма, то­му що в ко­жній кра­ї­ні існує різ не спів від но шен ня між пра ви ми, вкрай пра ви ми, лі - ви ми, лі бе ра ла ми то що. Так скла ло ся, що в Ні дер лан дах уль­тра­пра­ві вже упро­довж ба­га­тьох ро­ків ма­ють ду­же силь­ні по­зи­ції. Як ві­до­мо, з 32%, які взя­ли участь у ре­фе­рен­ду­мі, по­над 61% про­го­ло­су­ва­ли про ти Уго ди про асо ці а цію

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.