Об’єд­на­н­ня цер­ков. Є при­клад

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Дми­тро КРИВЦУН, «День»

Ми­ну­ло­го ти­жня в ре­лі­гій­но­му жит­ті Укра­ї­ни від­бу­ла­ся ви­зна­чна подія, яка чо­мусь не отри­ма­ла ши­ро­ко­го ви­сві­тле­н­ня у ЗМІ. Пі­сля дов­гих пе­ре­мо­вин з Укра­їн­ською гре­ко- ка­то­ли­цькою цер­квою Хар­ків­сько- Пол­тав­ська єпар­хія УАПЦ ( о) на XXVІ єпар­хі­аль­но­му со­бо­рі прийня­ла бра­тні по­ра­ди гла­ви УГКЦ Бла­жен­ній­шо­го Свя­то­сла­ва і Си­но­ду єпис­ко­пів УГКЦ що­до до­ся­гне­н­ня єв­ха­ри­стій­но­го спіл­ку­ва­н­ня та адмі­ні­стра­тив­ної єд­но­сті. По су­ті, йде­ться про при­єд­на­н­ня УАПЦ (о) до укра­їн­ських гре­ко- ка­то­ли­ків. У важ­кі для Укра­ї­ни ча­си — це чу­до­ве рі­ше­н­ня, яке має ста­ти при­кла­дом для ін­ших укра­їн­ських пра­во­слав­них цер­ков.

До ре­чі, дня­ми Пре­зи­дент Укра­ї­ни Пе­тро Порошенко та­кож на­го­ло­сив на не­об­хі­дно­сті ство­ре­н­ня єди­ної, адмі­ні­стра­тив­но не­за­ле­жної від ін­ших дер­жав цер­кви в Укра­ї­ні. «Оче­ви­дно, що в сьо­го­дні­шній си­ту­а­ції ба­га­тьом ві­ру­ю­чим важ­ко по­го­ди­тись із існу­ю­чим роз’єд­на­н­ням укра­їн­сько­го пра­во­слав’я. Зви­чай­но, що я кар­ди­наль­но не до­пу­скаю, щоб дер­жа­ва втру­ча­ла­ся —і я цьо­го не до­пу­щу — в між­цер­ков­ні відносини. Це спра­ва ві­ру­ю­чих та цер­ков. Але й ігно­ру­ва­ти во­лю на­ро­ду теж не го­же, так са­мо як не­при­пу­сти­мо допу­сти­ти втру­ча­н­ня в ці про­це­си ін­шої дер­жа­ви», — ци­тує прес-слу­жба Пре­зи­ден­та. Як за­зна­чив Пе­тро Порошенко, від­по­від­но до не­дав­ніх со­ціо­ло­гі­чних опи­ту­вань, біль­шість пра­во­слав­них укра­їн­ців хо­чуть ма­ти єди­ну по­мі­сну ав­то­ке­фаль­ну цер­кву, не­за­ле­жну від ін­ших дер­жав.

У не­що­дав­ньо­му ін­терв’ю із « Днем » ар­хі­єпис­коп Хар­ків­сько-Пол­тав­ської єпар­хії Ігор (Ісі­чен­ко) та­кож ви­сло­вив своє ба­че­н­ня по­мі­сної цер­кви (№52-53 за 25 бе­ре­зня 2016 р.): « По­мі­сність — це не тіль­ки ін­сти­ту­цій­на не­за­ле­жність від ін­ших цен­трів, це та­кож і збе­ре­же­н­ня іден­ти­чно­сті цер­ков­ної тра­ди­ції. Я та­ким і ба­чу шлях ін­те­гру­ва­н­ня до укра­їн­ської цер­кви: ко­ли лю­ди по­мі­ча­ти­муть зв’язок між на­ціо­наль­ним ко­ло­ри­том — вто­рин­ним у цер­кві, й пер­вин­ним — щи­рі­стю слу­жі­н­ня... Я з по­ша­ною став­лю­ся до па­трі­ар­ха Фі­ла­ре­та і йо­го ре­лі­гій­ної ор­га­ні­за­ції. Йо­го кро­ки й ево­лю­цію я роз­ці­нюю як по­двиг, а в Ки­їв­сько­му па­трі­ар­ха­ті з’ яви­ло­ся ба­га­то атри­бу­тів укра­їн­ської цер­кви. Вва­жаю УПЦ ( КП) по­лі­ти­чним про­е­ктом, який має сенс, але що­до її пер­спе­кти­ви тво­ре­н­ня ду­хов­но здо­ро­во­го ор­га­ні­зму, що по­єд­нує мі­сій­ну ди­на­мі­чність і за­ко­рі­не­ність у на­ціо­наль­ній тра­ди­ції, у ме­не ви­ни­кає ці­ла низ­ка сум­ні­вів».

Тож яке зна­че­н­ня об’ єд­на­н­ня УГКЦ та УАПЦ ( о)? Про це « День » роз­мов­ляв із до­кто­ром фі­ло­соф­ських на­ук, про­фе­со­ром, за­ві­ду­ва­чем від­ді­лу про­блем ре­лі­гій­них про­це­сів в Укра­ї­ні Ін­сти­ту­ту фі­ло­со­фії ім. Г. С. Ско­во­ро­ди НАН Укра­ї­ни Лю­дми­лою ФИЛИПОВИЧ:

— Ду­маю, обом цер­ков­ним іє­рар­хам — і Іго­рю (Ісі­чен­ку), і Свя­то­сла­ву (Шев­чу­ку) — це рі­ше­н­ня про своє­рі­дну « мі­кро­у­нію » да­ло­ся не­про­сто і по­тре­бу­ва­ло осо­би­стої смі­ли­во­сті з їхньо­го бо­ку. Все це, без сум­ні­ву, під­да­ва­ло­ся гли­бо­ко­му ана­лі­зу — істо­ри­чно­му, бо­го­слов­сько­му, екле­зі­аль­но­му. По­трі­бно бу­ло ви­рі­ши­ти кіль­ка ша­рів про­блем.

Ігор (Ісі­чен­ко) вже дав­но у до­брих від­но­си­нах із УГКЦ — він по­стій­но ор­га­ні­зо­ву­вав па­лом­ни­цтва про­щі до гре­ко-ка­то­ли­цької свя­ти­ні у Зар­ва­ни­ці. Я та­кож знаю, як він пра­цю­вав зі сво­єю па­ствою, які ідеї про­па­гу­вав. За­га­лом вла­ди­ка Ігор до­сить від­кри­тий для ко­му­ні­ку­ва­н­ня з ін­ши­ми хри­сти­ян­ськи­ми гіл­ка­ми. Тоб­то це лю­ди­на за­хі­дно­го ви­мі­ру, в якій не бу­ло стра­ху. Ду­маю, він без сум­ні­ву по­зи­ціо­ну­вав се­бе як справ­жньо­го пра­во­слав­но­го хри­сти­я­ни­на.

Це та­кож за­без­пе­чу­ва­ло­ся ко­ло­саль­ною ін­те­ле­кту­аль­ні­стю вла­ди­ки Іго­ря, який бли­ску­че зна­є­ться на за­галь­но­хри­сти­ян­ській істо­рії та істо­рії пра­во­слав­ної цер­кви — в її все­лен­сько­му та укра­їн­сько­му ви­мі­рі. Тож він ви­рі­шу­вав пи­та­н­ня, ви­хо­дя­чи із за­хі­дних під­хо­дів, ба­зу­ю­чись на пра­гма­ти­ці та ра­ціо­наль­но­сті. Крім то­го, він ду­же сві­до­мий то­го, що сьо­го­дні Укра­ї­ні по­трі­бна єд­ність, і цим кро­ком він фа­кти­чно де­мон­струє одну із мо­де­лей та­ко­го об’єд­на­н­ня, в той час у нас існує ма­са пра­во­слав­них юрис­ди­кцій, сект, під­сект, під­цер­ков. Не­хай Хар­ків­сько-Пол­тав­ська єпар­хія не­ве­ли­ка, але Ігор (Ісі­чен­ко) про­де­мон­стру­вав ре­аль­ний пра­кти­чний крок, то­ді як усі ін­ші ли­ше го­во­рять про об’єд­на­н­ня.

Зви­чай­но, для вла­ди­ки Іго­ря ду­же бо­лі­сним є пи­та­н­ня юри­ди­чно­го під­по­ряд­ку­ва­н­ня, оскіль­ки він ві­ді­йшов від цент- раль­ної стру­кту­ри УАПЦ, на­ма­гав­ся при­єд­на­ти­ся до Кон­стан­ти­но­поль­сько­го па­трі­ар­ха­ту, ку­ди йо­го не прийня­ли. Але цер­ква не мо­же бу­ти не­за­ле­жною, бо це не при­та­ман­но для істо­ри­чних цер­ков. Зви­чай­но, є па­ра­фії, які існу­ють не­за­ле­жно від цьо­го іє­рар­хі­чно­го під­по­ряд­ку­ва­н­ня, але во­ни по­чу­ва­ють се­бе ду­же не­зру­чно у цьо­му ста­ні. Тож єв­ха­ри­стій­не єд­на­н­ня для нор­маль­ної цер­кви — аб­со­лю­тно при­том­ний крок.

Якщо ж ди­ви­ти­ся на це об’ єд­на­н­ня з то­чки зо­ру Укра­їн­ської гре­ко-ка­то­ли­цької цер­кви, то це мо­же ви­гля­да­ти як пев­на «про­во­ка­ція», щоб УГКЦ по­ча­ли роз­гля­да­ти як силь­ний і єди­ний центр. На жаль, на сьо­го­дні він не обі­ймає всі гре­ко­ка­то­ли­цькі си­ли: ми зна­є­мо осо­бли­вий ста­тус За­кар­пат­ської цер­кви, яка без­по­се­ре­дньо під­по­ряд­ко­ва­на не Ки­є­ву, а Ри­му, ми зна­є­мо вну­трі­шні гре­ко- ка­то­ли­цькі се­кти, зокре­ма під­гір­ських мо­на­хів, до­гна­лів­ців, ков­па­ків­ців, рі­зні ор­де­ни та ін. Гре­ко- ка­то­ли­цька ді­а­спо­ра та­кож де­що са­мо­стій­на.

Але при­єд­ну­ва­ти до се­бе ще одну, хоч і не­ве­ли­чку, але « не­при­ро­дну » си­лу, якою є УАПЦ ( о), бо во­на існу­ва­ла по­за « ого­ро­жею » да­ної цер­кви, — це до­да­тко­ві ри­зи­ки. Са­ме то­му в УГКЦ дов­го ду­ма­ли, ра­ди­ли­ся і вчи­ни­ли не як по­лі­ти­ки, бо з по­лі­ти­чної то­чки зо­ру — це крок не­впев­не­ний, а як справ­жні хри­сти­я­ни, бо якщо до те­бе сту­ка­ю­ться у две­рі, ти не мо­жеш не від­кри­ти. Хо­ча, я пе­ре­ко­на­на, во­ни про­ра­ху­ва­ли ре­а­кцію ри­мо- ка­то­ли­ків та пра­во­слав­них на це об’єд­на­н­ня.

— Як ду­ма­є­те, чи узго­джу­ва­ли це пи­та­н­ня з Ри­мом?

— Ду­маю, в УГКЦ кон­суль­ту­ва­лись у цьо­му пи­тан­ні з Ри­мом, бо на­вряд во­ни мо­гли ухва­ли­ти та­ке рі­ше­н­ня са­мо­стій­но. Рим має ба­га­то схі­дних цер­ков, із яки­ми ві­ро­спо­від­но во­ни є одно­дум­ця­ми, але за ни­ми за­ли­ши­ли пра­во на обря­до­ву не­рим­ську тра­ди­цію: є цер­кви ві­зан­тій­ські, ін­дій­ські, афри­кан­ські та ін. Тож Рим­ська ку­рія за­ці­кав­ле­на у то­му, щоб на­віть та­ка ма­лень­ка оди­ни­ця, як Хар­ків­сько-Пол­тав­ська єпар­хія ста­ла ча­сти­ною їхньої цер­кви, бо це пра­цює на їх ка­фо­лі­чність, все­лен­ськість і гло­баль­ність. По­ди­ви­мось, як во­ни ви­ко­ри­ста­ють це при­єд­на­н­ня.

— У пе­ре­сі­чних лю­дей, які не ро­зу­мі­ю­ться на тон­ко­щах про­бле­ма­ти­ки укра­їн­сько­го хри­сти­ян­ства, одра­зу ви­ни­кає пи­та­н­ня: чо­му Хар­ків­сько-Пол­тав­ська єпар­хія об’ єд­на­ла­ся з УГКЦ, а не, ска­жі­мо, з УАПЦ і УПЦ (КП)?

— УАПЦ ( о) та Укра­їн­ську гре­ко-ка­то­ли­цьку цер­кву, перш за все, об’ єд­нує схі­дний обряд, бо в цьо­му пла­ні во­ни є май­же іден­ти­чни­ми, за ви­ня­тком ре­гіо­наль­них осо­бли­во­стей.

Що ж до то­го, чо­му во­ни не об’єд­на­ли­ся з ін­ши­ми цер­ква­ми, то це то­му, що ні­хто з ни­ми об’єд­на­ти­ся не мо­же. Ми вже за­над­то дов­го спо­сте­рі­га­є­мо за тим, як «об’єд­ну­ю­ться» УАПЦ і УПЦ (КП), які ого­ло­си­ли, що во­се­ни та­ке об’єд­на­н­ня ні­би­то має від­бу­ти­ся. Але ві­ри­ться слаб­ко, що це мо­же ста­ти­ся. На сьо­го­дні це пов’яза­но з лі­де­ра­ми цих цер­ков. Іго­ря ( Ісі­чен­ка) — ін­те­лі­ген­та, до­кто­ра на­ук, про­фе­со­ра на­вряд чи мо­же за­до­воль­ни­ти пред­сто­я­тель УАПЦ Ма­ка­рій. Зви­чай­но, мо­жна бу­ло б про­я­ви­ти хри­сти­ян­ське сми­ре­н­ня, бо всі апо­сто­ли Ісу­са Хри­ста бу­ли без­гра­мо­тни­ми, але, мо­жли­во, є пев­ний го­нор то­що.

З ін­шо­го бо­ку, Ісі­чен­ко не при­ймає Фі­ла­ре­та зі сво­їх по­лі­ти­чних пе­ре­ко­нань, зокре­ма че­рез те, що ни­ні­шній очіль­ник УПЦ ( КП) ді­яв під час то­та­лі­тар­но­го ре­жи­му, а вла­ди­ка Ігор є ко­ло­саль­ним бор­цем із ко­му­ні­сти­чним то­та­лі­та­ри­змом. Ду­маю, ва­жли­вим мо­мен­том є й те, що УГКЦ має пев­ну не­за­ле­жність від дер­жа­ви, бо во­ни ні­ко­ли не вхо­ди­ли з нею ні в які со­ю­зи, а Фі­ла­рет про­сто та­ки ма­рить ста­ту­сом дер­жав­ної цер­кви. Тож ко­жен об­сто­ює свої прин­ци­пи, і це до­бре, бо ви­яви­ло­ся, що є більш сер­йо­зні галь­ма для об’ єд­на­н­ня УАПЦ ( о) з Ки­їв­ським па­трі­ар­ха­том, ніж із Гре­ко-ка­то­ли­цькою цер­квою.

Зви­чай­но, я зго­дна з Пре­зи­ден­том, що Укра­ї­ні по­трі­бна єди­на по­мі­сна пра­во­слав­на цер­ква, так са­мо як і від 1054 ро­ку по­трі­бна за­галь­на єд­ність хри­сти­ян­ства. Але хто вті­лю­ва­ти­ме цю ідею? До­ки укра­їн­ські цер­кви очо­лю­ють ста­рі кер­ма­ни­чі, жо­дно­го об’єд­на­н­ня не від­бу­де­ться. Але за­яви про єди­ну по­мі­сну цер­кву ро­би­ти тре­ба, щоб три­ма­ти у пев­но­му то­ну­сі всіх пра­во­слав­них, аби во­ни не пе­ре­тво­рю­ва­ли­ся на «ху­то­рян­ські цер­кви» і ро­зумі­ли цін­ність єди­но­го цен­тру, силь­ної цер­кви і вла­ди.

«Хар­ків­сько-Пол­тав­ська єпар­хія на чо­лі з ар­хі­єпис­ко­пом Іго­рем (Ісі­чен­ком) про­де­мон­стру­ва­ла ре­аль­ний пра­кти­чний крок, то­ді як усі ін­ші ли­ше го­во­рять», — екс­перт

ФОТО З САЙТА PRO.CHURCH.UA

ЗА СЛО­ВА­МИ ЛЮДМИЛИ ФИЛИПОВИЧ, ОБОМ ЦЕР­КОВ­НИМ ІЄ­РАР­ХАМ — І ІГОРЕВІ (ІСІ­ЧЕН­КУ) І СВЯ­ТО­СЛА­ВУ (ШЕВ­ЧУ­КУ) — ЦЕ РІ­ШЕ­Н­НЯ ПРО СВОЄ­РІ­ДНУ «МІ­КРО­У­НІЮ» ДА­ЛО­СЯ НЕ­ПРО­СТО Й ПО­ТРЕ­БУ­ВА­ЛО ОСО­БИ­СТОЇ СМІ­ЛИ­ВО­СТІ З ЇХНЬО­ГО БО­КУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.