Час Улья­нен­ка

По­смер­тна книж­ка опо­відань одно­го з най­та­ла­но­ви­ті­ших та най­більш про­во­ка­тив­них укра­їн­ських пи­сьмен­ни­ків по­ба­чи­ла світ

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Улья­нен­ка я осо­би­сто не знав, і з йо­го твор­чі­стю сто­сун­ки не скла­ли­ся. Та дня­ми у ки­їв­сько­му ви­дав­ни­цтві «Лю­та спра­ва» ви­йшла збір­ка «Яй­ця ди­но­зав­ра», по про­чи­тан­ні якої я змі­нив дум­ку.

Сю­ди уві­йшли опо­віда­н­ня, но­ве­ли й есеї рі­зних ро­ків, є на­віть не­ве­ли­чка по­вість. Улья­нен­ко в ми­сте­цько­му по­лі вва­жав­ся enfant terrible — йо­го про­за яв­ля­ла со­бою ви­бу­хо­ву су­міш жор­сто­ко­сті, еро­ти­зму й по­ру­ше­н­ня та­бу. За текс­та­ми у «Яй­цях ди­но­зав­ра» це по­мі­тно, так са­мо, як усі че­сно­ти й усі су­пе­ре­чно­сті, при­та­ман­ні ав­то­ро­ві. Яв­ний мі­зо­гін (сю­же­ти ря­сні­ють зне­ва­жли­ви­ми па­са­жа­ми про жі­нок), з одно­го бо­ку, а з дру­го­го — про­ри­ва­ю­ться в ньо­го сто­рін­ки про ко­ха­н­ня, на­пи­са­ні з про­ни­зли­вою ні­жні­стю. Є тво­ри, зро­бле­ні по­ха­пцем, є — фі­лі­гран­ні за ви­ко­на­н­ням. Ря­сність еро­ти­чних сцен мо­же ви­кли­ка­ти хи­бні асо­ці­а­ції з та­ки­ми май­стра­ми ті­ле­сно­го пи­сьма, як Чарльз Бу­ков­скі чи Ген­рі Міл­лер. Та це ли­ше на по­верх­ні. На­справ­ді Улья­нен­ка по­між Еро­сом і Та­на­то­сом на­ба­га­то біль­ше за­во­ро­жує дру­гий. Ма­ло який текст у збір­ці об­хо­ди­ться без сцен на­силь­ства або смер­ті; від цих со­ко­ви­тих опо­відань так і віє та­ким со­бі чор­ним хо­лод­ком. І все ж та­ки Улья­нен­ко свя­ткує жи­т­тя, хай на ме­жі роз­па­чу й роз­па­ду. Ге­рої тут — лю­ди з пе­ре­хня­бле­ни­ми до­ля­ми, ізгої (так на­зи­ва­є­ться по­вість у книж­ці). Во­ни не про­сто бран­ці кон­кре­тних об­ста­вин, а вза­га­лі не ла­дна­ють зі сві­том як та­ким. Щось їм му­ляє. Чи во­ни му­ля­ють сві­то­ві. Ін­ко­ли це для них за­кін­чу­є­ться до­бре, як у тих-та­ки «Ізго­ях», та ча­сті­ше — нав­па­ки.

Це — лі­те­ра­ту­ра, зві­сно, со­ці­аль­на за ма­те­рі­а­лом, але в най­кра­щих сво­їх фор­маль­них про­я­вах — до­ре­чно та яскра­во по­е­ти­чна. І, що ва­жли­во, — прин­ци­по­во ур­ба­ні­сти­чна. Хру­що­би й «бре­жнєв­ки», мі­лі­цей­ські діль­ни­ці й сти­хій­ні рин­ки, під­зем­ні пе­ре­хо­ди й стан­ції ме­тра, ву­ли­ці й лі­хта­рі — Улья­нен­ко лег­ко й то­чно про­пи­сує мі­ське се­ре­до­ви­ще і на­се­ляє йо­го від­по­від­ни­ми ти­па­ми, су­ча­сни­ми нам.

Він був гра­ни­чно да­ле­кий від зви­чно­го для Укра­ї­ни ро­ман­ти­чно­го ам­плуа ми­тця-про­ро­ка. Однак те­пер, як ні­ко­ли, є оче­ви­дним, що са­ме та­ко­го, як Олесь, на­шій лі­те­ра­ту­рі, пе­ре­об­тя­же­ній па­трі­ар­халь­ні­стю, рі­зно­го ро­ду ком­пле­кса­ми, те­ма­ти­чни­ми й жан­ро­ви­ми обме­же­н­ня­ми, го­стро бра­ку­ва­ло.

І го­лов­не: за­раз, пі­сля всьо­го, що ста­ло­ся, ро­зу­мі­єш, на­скіль­ки ця про­за акту­аль­на. Час на­ре­шті на­здо­гнав Улья­нен­ка.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.