Про «по­літ­те­хно­ло­гі­чне тор­на­до»

Ві­ктор РИБАЧЕНКО: «Над щи­рі­стю у по­лі­ти­ці сьо­го­дні смі­ю­ться»

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Дмитро КРИВЦУН, «День»

Цьо­го ти­жня го­стем «Дня» став укра­їн­ський по­літ­те­хно­лог, жур­на­ліст, ві­це-пре­зи­дент Асо­ці­а­ції політичних пси­хо­ло­гів України Ві­ктор РИБАЧЕНКО.

Під час зу­стрі­чі го­лов­ний ре­да­ктор Ла­ри­са Ів­ши­на зі­зна­є­ться — зна­йо­ма з Ві­кто­ром Фе­до­ро­ви­чем ще з кін­ця 80- х рр., ко­ли по­тра­пи­ла на йо­го про­гра­му «Три­ку­тник», яка впер­ше на­жи­во і без цен­зу­ри ви­хо­ди­ла на те­ле­ка­на­лі УТ- 1. Пі­зні­ше, пі­сля за­сну­ва­н­ня га­зе­ти «День» 1996 р., пан Ві­ктор по­чав спів­пра­цю­ва­ти з на­шим ви­да­н­ням. І от сьо­го­дні, че­рез ба­га­то ро­ків, ми під час спіл­ку­ва­н­ня з Ві­кто­ром Ри­ба­чен­ком по­ру­ши­ли ду­же ба­га­то тем, які за­раз чо­мусь не зву­чать на чи­слен­них ефі­рах ТБ. Про «роз­до­ріж­жя» в но­ві­тній істо­рії України, про мо­раль і по­літ­те­хно­ло­гії в укра­їн­ській по­лі­ти­ці... — в ін­терв’ю «Дня».

● «КУЧМА ПРИ­ЙШОВ НА ДВА ТЕРМІНИ, ЯКІ ОЗНАМЕНУВАЛИСЯ ПОБУДОВОЮ ОЛІГАРХАТУ В ПОЄДНАННІ З РО­СІЙ­СЬКИМ ВПЛИВОМ»

— Укра­їн­ський шлях до вій­ни на ша дер жа ва прой ш ла в пер шу чер­гу зав­дя­ки по­лі­ти­ці на­ших по­пе ред ніх уря дів. Які, на ва шу дум­ку, бу­ли істо­ри­чні «роз­до­ріж­жя», щоб звер­ну­ти з цьо­го шля­ху і роз­по­ча­ти нор­маль­ний роз­ви­ток дер­жа­ви?

— На по чат ку не за леж нос ті бу­ла ей­фо­рія, але ба­га­то лю­дей не осмис лю ва ли то­го, на скіль ки ми бу­ли про­ни­за­ні ро­сій­ським впливом. Бу ли впли ви від кри ті: ро - сій­ські га­зе­ти, ра­діо­стан­ції чи ТБ. Але бу ли і при хо ва ні — ко гор та по­лі­ти­ків, які бу­ли на га­чку у Ро­сії та ро сійсь ких спец служб. У пер­ші ро­ки не­за­ле­жно­сті бу­ла ін­фор ма ція, що ці лий ряд ві до мих на­ціо­нал-де­мо­кра­тів та на­віть по­літв’ яз нів бу ли аген та ми КДБ. Ду маю, Кремль міг гра ти із ті­єю ін­фор­ма­ці­єю...

Якщо йти на ши­ми іс то рич - ни­ми «схо­да­ми», то Ле­о­нід Крав­чук був пе­рі­о­дом спроб. По­тім Ле­о­нід Кучма при­йшов на два терміни, які озна ме ну ва ли ся по бу до - вою та утвер д жен ням олі гар ха ту з аб­со­лю­тним по­єд­на­н­ням із сис - те­мою ро­сій­сько­го впли­ву. Кучма для но­ві­тньої істо­рії України був ду­же впли­во­вою пер­со­ною: з одного бо­ку, він вів па­ра­до­ксаль­ну по­лі­ти­ку, оскільки саме за ча­сів йо­го прав­лі­н­ня бу­ли прийня­ті пер­ші рі шен ня що до яки хось кро ків у бік Європи, до ви­зна­н­ня на­шої істо­рії то­що. Але, з ін­шо­го бо­ку, бу­ла ви­ро­бле­на не­о­дно­зна­чна си­сте­ма вза­є­мо­дії з Ро­сі­єю, яку на­зи­ва­ли « ба га то век тор ніс тю » . Але Укра­ї­на істо­ри­чно ма­ла ви­віль­ни­ти­ся від ро­сій­сько­го впли­ву, щоб ста ти по- справ ж ньо му не за леж - ною, і вже у цьо му ста ту сі на ла - год жу ва ти на но во му рів ні зв’ яз­ки з РФ.

З цим усім ми при­йшли до ча­су Ві­кто­ра Ющен­ка, ко­ли існу­ва­ли спо­ді­ва­н­ня, що нам все ж вда­сться ви­віль­ни­тись. Але за­мість то­го, щоб бу­ти тон­ким по­лі­ти­ком, він про­во­див у по­лі­ти­ці ду­же ба­га­то аван­тюр­них «ка­ва­ле­рій­ських атак», то­му «спі­кся» ду­же швид­ко. До то­го ж, йо­го «об­са­ди­ли» на­бли­же­ни­ми до си­сте­ми Ку­чми лю­дьми і та­ким чи­ном по­то­пи­ли.

Прав лін ня Ющен ка та йо го кон­це­пція укра­ї­ні­за­ції — це пси­хо­ло­гі­чно не під­крі­пле­ний про­цес, який за ви­зна­че­н­ням був при­ре­че­ний на про­вал. Пси­хо­ло­гі­чно під­крі­пи­ти укра­ї­ні­за­цію — озна­ча­ло, на­при­клад, про­ве­сти со­ціо­ло­гі­чне до­слі­дже­н­ня і про­ана­лі­зу­ва­ти, які укра­ї­но- та ро­сій­сько­мов­ні групи у нас є. Ба­ча­чи си­ту­а­цію, по­лі­ти­ку тре­ба бу­ло ве­сти м’яко. На­то­мість фор­со­ва­на украї ні­за­ція ви­кли­ка­ла спро­тив тих верств, які мо­гли б її сприйня­ти.

На цей пе­рі­од сут­тє­во впли­нув і осо­би­сті­сний фа­ктор. У Ющен­ка ви­ни­кла осо­би­ста кон­фрон­та­ція з Юлі­єю Ти­мо­шен­ко. В ре­зуль­та­ті, як бик із лі су, вий шов Вік тор Яну­ко­вич, який пе­ре­міг і по­бу­ду­вав від­вер­то бан­дит­ський режим.

Під час дру го го Май да ну, во - че видь, бу ли за ді я ні тех но ло гії, які про­во­ку­ва­ли і збу­рю­ва­ли лю­дей до більш жорс­тко­го про­ти­сто­ян ня. Зви чай но, за пе рі од прав - лін ня Яну ко ви ча бу ла пов ніс тю спа­плю­же­на на­ціо­наль­на гі­дність українців, то­му у них на­ко­пи­ло­ся пов­но «по­ро­ху» не­за­до­во­ле­н­ня, у який про­сто ки­ну­ли фа­кел. Пі­сля то­го, як від­був­ся Май­дан, за­ги­ну - ла Не бес на Сот ня, у сус піль ст ві бу­ла зов сім ін ша ат мо сфе ра, і Пе­тро По­ро­шен­ко ду­же чі­тко пе­ре­хо­пив іні­ці­а­ти­ву у лі­де­рів Майдану. З бе­ре­зня до трав­ня 2014 ро­ку він ду же швид ко на брав рей - тинг — ду маю, че рез те, що сус - піль­ство зля­ка­ло­ся ра­ди­ка­лі­зму, що ця без­кон­троль­на си­ла, яка ні з ким не ра ху єть ся і ні у ко го не пи тає, нав’ яже сус піль ст ву свій по­ря­док ден­ний.

● «ЩИРИМ ПОЛІТИКАМ СЬО­ГО­ДНІ ДУ­ЖЕ ВАЖКО»

— Цей ефект стра­ху ду­же чі­тко бу­ло ви­ко­ри­ста­но ро­сій­ськи­ми спец­слу­жба­ми та про­па­ган­дою для «за­па­лю­ва­н­ня» Дон­ба­су.

— Саме то­му ви­ни­ка­ють пи­та­н­ня: чи не бу­ло це спро­во­ко­ва­но в то­му чи­слі ро­сій­ськи­ми спец­слу­жба­ми. Так са­мо, як по­дії під Вер­хов­ною Ра­дою 31 сер­пня 2015 ро­ку — це бу­ли дії під кар­тин­ку ро­сій­ської «гі­бри­дної вій­ни». А оскільки «гі­бри­дна вій­на» має ін­фор­ма­цій­ний аспект як ледь не го­лов­ний, то все, що пра­цює на кар­тин­ку — або про­во­ка­ція, або ду­рість.

— Крізь на­шу но­ві­тню істо­рію про ті кає лі нія над мір но го ви ко - ри­ста­н­ня по­літ­те­хно­ло­гій за­мість ве ден ня ре аль ної по лі ти ки. Які це має на слід ки для дер жа ви та су­спіль­ства?

— У нас на­справ­ді над­то ве­ли­ка тех но ло гі за ція, яка во на про - ни кає скрізь. Але іс то рія вчить і ви хо вує жор ст ки ми уро ка ми. Я зга дую по лі ти ків- мрій ни ків із пер шої Вер хов ної Ра ди, ко ли де - пу­та­том мо­жна бу­ло ста­ти тіль­ки че­рез за­паль­ні про­мо­ви, ко­ли людина ка­за­ла прав­ду і її за це оби­ра­ли. Це бу­ли прав­до­лю­би або по - пу­лі­сти. Те­пер же це про­ду­кти ви­тон че них по літ тех но ло гій. За раз май­же ні­хто з «щи­рих» до вла­ди не ді­ста­не­ться. Як­би Ісус Хри­стос ба ло ту вав ся, він би не по тра пив до пар­ла­мен­ту, бо у ньо­го не бу­ло б ре­клам­ної кам­па­нії, бюджету, а то му всі йо го пра виль ні про мо ви слу­ха­ли б упів­ву­ха.

Че­рез те, що із ци­клу в цикл йде ма­со­ва­не «по­літ­те­хно­ло­гі­чне тор­на­до», у лю­дей при­ту­пив­ся слух, то­му мо­ло­дим політикам ду­же важко про­би­ти­ся, оскільки їх не чу­ють. Во­ни мо­жуть ро­би­ти пра­виль­ні по­си­ли, але до них те ж саме го­во­ри­ли пред­став­ни­ки олігархату, те­хні­чні кан­ди­да­ти, тоб­то лю­ди не­щи­рі. Щирим політикам сьо­го­дні ду­же важко — над щи­рі­стю у по­лі­ти­ці сьо­го­дні смі­ю­ться. Але ми ма­є­мо при­йти до ці­єї щи­ро­сті. Про­фе­сій­ний по­лі­тик має бу­ти ро­зум­ною, до­свід­че­ною людиною, яка має вла­сні іде­а­ли та ці­лі, ба­жає Укра­ї­ні до­бро­бу­ту. Іна­кше нас «за­гри­зуть» ці по­літ­те­хно­ло­ги, і лю­ди втра­тять орі­єн­ти­ри — де прав­ди­ві сло­ва, а де не­щи­рі.

— А бі­дність ще силь­ні­ше де­фор­мує де­мо­кра­тію в Укра­ї­ні.

— Ко лись один ко лиш ній на - род ний де пу тат у при ват ній роз - мо­ві ви­сло­вив ме­ні та­ку фра­зу на пи­та­н­ня про під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­тні: «По­трі­бно, щоб на­род був бід ний, то ді йо го де шев ше ку­пля­ти. На­віть екс­пер­тів і по­літ­тех но ло гів мож на де шев ше ви - най ня ти » . Це той « не оци нізм » , про який го­во­ри­ла Лі­на Ко­стен­ко.

● «ОСОБИСТІСТЬ МУ­СИТЬ НА КО­ГОСЬ СПИРАТИСЯ — МАЄ НАКОПИЧИТИСЯ КРИТИЧНА МАСА ЛЮ­ДЕЙ»

— А чи мо­же по­лі­ти­ка вза­га­лі бу­ти по-справ­жньо­му щи­рою?

— Всі ве­ли­кі по­лі­ти­ки істо­ри­чно­го мас­шта­бу бу­ли щи­ри­ми, в то­му чи­слі в істо­рії України, УРСР та ін­ших країн. Всі ті, хто за­ли­шив­ся в істо­рії Аме­ри­ки — це лю­ди, які ма­ли пе­ре­ко­на­н­ня, і ко­ли чи­та­єш їхні текс­ти, на­віть не ві­ри­ться, що лю­ди так на­справ­ді ду­ма­ли і щи­ро го­во­ри­ли. Сьо­го­дні та­ких текс­тів від по­лі­ти­ків не­має — все на­пи­са­но спі­чрай­те­ра­ми, від­шлі­фо­ва­но по­літ­те­хно­ло­га­ми, пе­ре­ві­ре­но юри­ста­ми. Ве­ли­ке в Укра­ї­ні ро­би­ти­ме­ться ли­ше щи­рі­стю. Але за­раз ми на та­ко­му ета­пі, ко­ли щи­рість не має су­спіль­ної під­трим­ки.

— А як так ви­йшло, що жур­на­лі­сти­ка та­кож втра­ти­ла цю щи­рість і мо­раль­ність?

— Ко­ли жур­на­лі­сти ба­чать ци­ні­чні про­це­си, во­ни це з та­ким же хо­ло­дним ци­ні­змом опи­су­ють. На­при­клад, ні­чні за­сі­да­н­ня «стра­те­гі­чної сім­ки» — це вер­ши­на ци­ні­зму, який по­ру­шує Кон­сти­ту­цію України, оскільки обго­во­ре­н­ня кан­ди­да­та на по­са­ду прем’єр-мі­ні­стра має від­бу­ва­ти­ся у сті­нах Вер­хов­ної Ра­ди. Жур­на­лі­сти ж ли­ше опи­су­ва­ли цей про­цес. Тож по­лі­ти- ки ци­ні­чно нав’язу­ють су­спіль­ству свої пра­ви­ла, а жур­на­лі­сти­ка на­ма­га­є­ться то­чно від­обра­жа­ти цей ци­нізм. А все то­му, що по­ряд із ци­ми ре­пор­та­жа­ми не­має мо­раль­ної, пра­во­вої та політичної оцін­ки.

— Як же ви­плу­та­ти­ся із ці­єї мо­раль­ної та цін­ні­сної кризи по­лі­ти­ків, жур­на­лі­сти­ки та су­спіль­ства? Ви ві­ри­те в роль осо­би­сто­сті в істо­рії?

— Особистість му­сить на ко­гось спиратися — має накопичитися критична маса лю­дей, які ро­зу­мі­ють, що тре­ба жи­ти по-ін­шо­му і від­по­від­но ве­сти по­лі­ти­ку. Ко­ли це від­бу­де­ться, то­ді слід ста­ви­ти пи­та­н­ня про те, як роз­по­ча­ти де­о­лі­гар­хі­за­цію, оскільки це про­цес — №1. На мо­мент де­о­лі­гар­хі­за­ції та ам­ні­стії ка­пі­та­лів має бу­ти сфор­мо­ва­но па­кет за­ко­но­про­е­ктів під ра­ди­каль­ну еко­но­мі­чну ре­фор­му і силь­ні пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни, яких не­має і по сьо­го­дні. Для цьо­го по­трі­бна по­лі­ти­чна во­ля пер­ших осіб, — але як це сьо­го­дні зро­би­ти, якщо пер­ша осо­ба — олі­гарх? Тож вся Укра­ї­на, пор­са­ю­чись у цьо­му клуб­ку про­блем, мо­жли­во, пі­ді­йде до си­ту­а­ції но­во­го су­спіль­но­го ви­бу­ху, який при­зве­де до вста­нов­ле­н­ня пев­них еле­мен­тів ди­кта­ту­ри — якийсь «народний ме­сник» очі­ку­є­ться лю­дьми.

— Гро мадсь кі ак ти віс ти про - по­ну­ють ін­ший шлях — сі­да­ти за стіл, до­мов­ля­ти­ся та укла­да­ти но­вий су­спіль­ний до­го­вір.

— Це хо­ро­ший ва­рі­ант, але чи за­хо­чуть олі­гар­хи до­бро­віль­но по­збу­ти­ся вла­сних політичних ва­же­лів, яки­ми є де­пу­та­ти, по­лі­ти­чні пар­тії і т.д.? Чи за­хо­чуть во­ни змен­ши­ти свої статки та при­бу­тки під за­гро­зою їх гі­по­те­ти­чно­го зне­ці­не­н­ня? Ли­ше в си­ту­а­ції жорс­тко­го ти­ску су­спіль­ства олі­гар­хи мо­жуть пі­ти на по­сту­пки. Але по­ки со­ціо­ло­ги не фі­ксу­ють то­го рів­ня гні­ву укра­їн­сько­го су­спіль­ства, то­му олі­гар­хи не від­чу­ва­ють загрози для се­бе. Пе­тро Оле­ксі­йо­вич та­кож має до­ста­тньо ва­же­лів для то­го, щоб впли­ну­ти на них та спро­бу­ва­ти їх обме­жи­ти. Але він обрав ін­ший шлях, зі­брав­ши їх і до­мо­вив­шись про під­трим­ку но­во го прем’єр-мі­ні­стра Грой­сма­на. Це та­кти­чне зав­да­н­ня, яке пра­цює на ньо­го, а не на Укра­ї­ну.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ОЧЕВИДЦІ ТА УЧАСНИКИ НО­ВІ­ТНЬОЇ ІСТО­РІЇ УКРАЇНИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.