Що та­ке фольк-ре­кон­стру­кція?

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ся НАЙДЮК, му­зи­ко­зна­вець

У Ки­є­ві від­бу­ла­ся Шко­ла тра­ди­цій­ної му­зи­ки

На­га­даю, на­при­кін­ці 1970-х гру­па до слід ни ків та ви ко нав ців ук ра - їнсь ко го фоль к ло ру по ча ла від - тво рю ва ти тра ди цій ну му зи ку в ар­ха­ї­чній ма­не­рі (так, як спів­а­ють ба­бу­сі в селі). По­ді­бна ре­кон­стру­кція пе­ред - ба­ча­ла екс­пе­ди­ції в рі­зні ре­гіо­ни України, пе­ред­усім на Цен­траль­не та Лі­в­обе­реж не По ліс ся, де й здій с ню ва ли ся за - пи си пі сень від но сі їв тра ди ції. Так із іні ці а ти ви Єв­ге на Єфре мо ва, ни ні про - фе­со­ра На­ціо­наль­ної му­зи­чної академії Укра ї ни, ви ник фольк-ан самбль « Дре - во». Пі­зні­ше з’яви­ли­ся фоль­клор­ні гур­ти « Во ло дар » , « Гур топ рав ці » , « Бо жи - чі » , « Гу ляй го род » та ін ші. Від так рух ав тен тич но го від тво рен ня тра ди цій ної му­зи­ки став са­мо­стій­ною суб­куль­ту­рою.

Ни­ні ви­ро­сло кіль­ка по­ко­лінь се­ред тих, хто про­фе­сій­но за­йма­є­ться фоль­кло­ром, пра­кти­кує ті чи ін­ші фор­ми йо­го по­пу­ля­ри­за­ції в су­ча­сній культурі (кон­цер ти, май с тер- кла си, фес ти ва лі) чи про­сто го­то­вий «під­клю­чи­ти­ся» до тра­ди­ції. Остан­ніх, су­дя­чи з чи­сла охо­чих взя­ти участь у Шко­лі тра­ди­цій­ної му­зи­ки, що дня­ми від­бу­ла­ся у сто­ли­чно­му Му­зеї Іва­на Гон­ча­ра, стає все біль­ше.

Шко­ла тра­ди­цій­ної му­зи­ки — це ініціатива куль­тур­но-ми­сте­цько­го про­е­кту « Рись » ( пе­ред­усім Ка­те­ри­ни Ка­при і Ан­дрія Лев­чен­ка). Впер­ше та­кі на­вча­н­ня у Ки­є­ві від­бу­ли­ся ми­ну­ло­го ро­ку в рам­ках фо­ру­му « Етно­світ » . Цьо­го­річ роз­ши­ри­лась ге­о­гра­фія уча­сни­ків: слу­ха­ча­ми ста­ла мо­лодь із рі­зних поль­ських (Вар­ша­ва, Кра­ків, Бі­ло­сток) та укра­їн­ських міст (Львів, Ки­їв, Су­ми, Хар­ків, Хмель­ни­цький), а та­кож з Бі­ло­ру­сі. Осо­бли­во ве­ли­ким був кон­курс у спів­о­чі групи — по­над 50 ан­кет! Ви­кла­да­ча­ми Шко­ли зі співу ста­ли Єв­ген Єфре­мов (тра­ди­ція По­ліс­ся) та Су­сан­на Кар­пен­ко ( тра­ди­ція Пол­тав­щи­ни), уча­сни­ця гур­тів « Дре­во » , « Бо­жи­чі » , « Во­ло­дар » , а з ін­стру­мен­таль­ної му­зи­ки — Мі­хал Ма­зяж, поль­ський скри­паль, уча­сник ка­пе­ли Tкgie Chі­opy.

По­ді­бний фор­мат ком­пле­ксних вар­шта­тів ( крім май­стер- кла­сів, учасники про­слу­ха­ли ле­кції, взя­ли участь у ве­чір­ках із тра­ди­цій­них тан­ців) для України но­вий. За сло­ва­ми ор­га­ні­за­то­рів, во­ни орі­єн­ту­ва­ли­ся на до­свід поль­ських ко­лег. Ці­ка­во, однак, що поль­ські су­сі­ди сво­го ча­су орі­єн­ту­ва­ли­ся на нас — що­до ме­то­ди­ки про­фе­сій­но­го ви­вче­н­ня і ав­тен­ти­чно­го від­тво­ре­н­ня тра­ди­цій­ної му­зи­ки, зокре­ма не­о­дно­ра­зо­во за­про­шу­ва- ли до Поль­щі Є. Єфре­мо­ва з май­стер­кла­са­ми чи при­їжджа­ли до ньо­го сту­ді­ю­ва­ти в Укра­ї­ну.

— В ці­ло­му від вар­шта­тів ду­же по­зи­тив­не вра­же­н­ня, — ка­же Єв­ген ЄФРЕ­МОВ, за­снов­ник ан­сам­блю «Дре­во» .— В ши­ро­ко­му сен­сі, ме­та у всіх одна: по­спі­ва­ти, по­чу­ти но­ву ме­то­ди­ку, роз­кри­ти мо­жли­во­сті сво­го го­ло­су. З одного бо­ку, лю­ди сприйня­ли, пропу­сти­ли че­рез се­бе те, чого я на­вчав. З дру­го­го — слу­ха­чі про­сто пі­зна­ли но­вий спо­сіб зву­ко­ви­до­бу­ва­н­ня, но­ві тем­бри і но­вий ма­те­рі­ал. На­да­лі во­ни змо­жуть за­сто­су­ва­ти ті чи ін­ші при­йо­ми.

— Зазвичай на та­кі май­стер- кла­си при­хо­дять лю­ди, які хо­чуть на­вчи­ти­ся во­ло­ді­ти го­ло­сом, в да­но­му ви­пад­ку — фоль­клор­ним спів­ом. То­му мо­їм зав­да­н­ням бу­ло на­вчи­ти во­каль­ної те­хні­ки, прин­ци­пів ди­ха­н­ня в рам­ках від­по­від­ної тра­ди­ції, — акцен­ту­ва­ла Су­сан­на КАР­ПЕН­КО, спів­ке­рів­ник ан­сам­блю « Бо­жи­чі » . — Це ду­же ці­ка­вий про­цес, бо людина, отри­му­ю­чи но­ву ін­фор­ма­цію, по­чи­нає ана­лі­зу­ва­ти, роз­би­ра­ти свій во­каль­ний апа­рат. Ми до­би­ли­ся лег­ко­го, об’єм­но­го, дов­го­три­ва­ло­го зву­ча­н­ня, чого й ви­ма­гає пол­тав­ська тра­ди­ція.

— Для ме­не це ду­же ва­жли­вий до­свід, то­му що я са­ма є ке­рів­ни­ком ан­сам­блю у Бі­ло­сто­ці, — роз­по­від­ає Оля ІВАНЮК, уча­сни­ця май­стер-кла­сів, ке­рів­ник ан­сам­блю «До­бри­на» (Поль­ща). — Ми спів­а­є­мо тра­ди­цій­ні пі­сні як По­ліс­ся, так і Пі­дляш­шя. Най­го­лов­ні­ше, що я ви­не­сла із цих вар­шта­тів, — ди­ха­н­ня. Дру­ге — ви­сно­вок: не всі в на­шо­му ко­ле­кти­ві мо­жуть бу­ти со­лі­ста­ми. Та­кож для ме­не ва­жли­вий акцент у ви­ко­нан­ні укра­їн­ських пі­сень і, зві­сно, їхній ха­ра­ктер. По­лі­ські пі­сні ду­же не­про­сті, ма­ють спе­ци­фі­чну ма­не­ру, що ви­ма­гає «тон­ко­го» зву­ку. Все це я хо­чу пе­ре­да­ти сво­їм ко­ле­гам.

— Я вже до­сить дав­но за­йма­ю­ся ви­ко­на­н­ням народних пі­сень, хо­ча не вва­жаю се­бе про­фе­сій­ною спів­а­чкою, — зі­зна­ла­ся Сві­тла­на ЧАКУШКА, уча­сни­ця май­стер­кла­сів (Бі­ло­русь). — Ме­ні не ви­ста­ча­ло те­о­ре­ти­чних знань, до яких до­хо­ди­ла ін­ту­ї­тив­но. За­раз я отри­ма­ла ко­ри­сний до­свід що­до ви­ко­нав­ської май­стер­но­сті, те­хні­чних мо­мен­тів, по­ста­нов­ки ди­ха­н­ня, осо­бли­во­стей тра­ди­ції, від­мін­но­стей одні­єї тра­ди­ції (по­лі­ської) від ін­шої (пол­тав­ської). Крім то­го, це дру­жня атмо­сфе­ра, но­ві зна­йом­ства, кон­та­кти. Хо­ті­ла б ор­га­ні­зу­ва­ти по­ді­бну шко­лу в Бі­ло­ру­сі.

ФО­ТО З САЙТА HONCHAR.ORG.UA

ВИ­КЛА­ДАЧ ШКО­ЛИ ЗІ СПІВУ СУ­САН­НА КАР­ПЕН­КО (ТРА­ДИ­ЦІЯ ПОЛ­ТАВ­ЩИ­НИ), УЧА­СНИ­ЦЯ ГУР­ТІВ «ДРЕ­ВО», «БО­ЖИ­ЧІ» ТА «ВО­ЛО­ДАР»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.